Зарубіжне інвестування.
Характерною рисою світового господарства є розвиток міжнародного руху факторів виробництва, насамперед в формі вивозу капіталу, або зарубіжного інвестування.
Закордонні інвестиції поділяються на прямі та портфельні.
Прямі закордонні інвестиції – це придбання довгострокового інтересу резидентом однієї країни (прямим інвеститором) в підприємстві – резиденті іншої країни (підприємстві з прямими інвестиціями).
Прямі інвестиції включають:
· вкладання компаніями закордоном власного капіталу;
· реінвестування прибутку – вкладання отриманого від інвестицій прибутку в той же проект;
· внутрікорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором, з одного боку, та дочірніми, асоційованими компаніями та філіалами – з іншого.
Підприємство з іноземними інвестиціями може мати форму:
· дочірньоїкомпанії – підприємства в якому перший інвестор – нерезидент володіє більше, ніж 50 % капіталу;
· асоційованої компанії – підприємства, в якому прямий інвеститор володіє менше ніж 50 % капіталу;
· філіалу – підприємства, яке повністю належить прямому інвестору.
У міжнародній практиці підприємством із іноземними інвестиціями прийнято вважати підприємство, в якому >10% капіталу належить іноземному інвестору. Проте в деяких країнах ця частка може бути <10%, якщо інвестор тим не менше контролює управління підприємством.
Головні причини (мотиви) прямого зарубіжного інвестування:
· намагання розмістити капітал в тій країні і в тій галузі, де він буде приносити максимальні прибутки;
· зменшення рівня оподаткування;
· диверсифікація ризику.
Переваги ПІІ для країн-реципієнтів:
· ПІІ дають змогу реструктурувати та модернізувати виробничий апарат без нової заборгованості ;
· ПІІ сприяють залученню сучасних технологій, ноу-хау, у сфері менеджменту та маркетингу, створенню нових та збереженню існуючих робочих місць;
· іноземний інвестор зацікавлений у найвищій продуктивності та рентабельності капіталовкладень, що дає нові імпульси для розвитку вітчизняної промисловості;
· ПІІ стимулюють інтеграцію у систему міжнародного поділу праці та сприяють підвищенню конкурентоспроможності;
На початку 80-тих років розпочалося безпрецедентне зростання обсягів міжнародних портфельних інвестицій – вкладень капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування.
Зарубіжні портфельні інвестиції виступають у вигляді:
1) акціонерних цінних паперів;
2) боргових цінних паперів:
· облігації, прості векселі, боргові розписки – грошові інструменти, які дають їх власнику безперечне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на визначений договором змінний грошовий дохід;
· інструменти грошового ринку – казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти – грошові інструменти, які дають їх власнику безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату;
· фінансові деривативи – похідні грошових інструментів, мають ринкову ціну та дають власнику право на купівлю-продаж первинних цінних паперів
Портфельні інвестиції здійснюються через ті ж причини, що й прямі іноземні інвестиції, проте ліквідність перших значно вища. Тому портфельні іноземні інвестиції часто розглядаються як захист від інфляції і отримання спекулятивного прибутку. Понад 90 % портфельних інвестицій здійснюються між розвинутими країнами.
Міжнародна технічна допомога.
З середини 70-тих років набула розвитку така форма надання допомоги країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам світу – як технічна допомога, яка направлена на підвищення технічного рівня країн-реципієнтів з метою прискорення створення основ розвинутої ринкової економіки.
Технічне сприяння (допомога) – це надання країнам допомоги на правах поверненості чи неповерненості в сферах технології процесів, продуктів і управління.
З точки зору участі отримувача технічної допомоги в процесі її розподілу виділяють такі види технічного сприяння:
· технологічні гранти – безплатне надання розвинутими країнами технології, технологічно-містких товарів або фінансових коштів на закупівлю технологій, навчання та підготовку кадрів. Гранти не передбачають фінансової участі отримувача у фінансуванні проекту;
· співфінасування технічної допомоги – отримувач фінансує певну частку проекту (переважно меншу), що розглядається як зацікавленість уряду приймаючої країни у реалізації технічної допомоги.
В залежності від кількості країн, які беруть участь у проекті, розрізняють двостороннє та багатостороннє технічне сприяння.
Двостороннє ТС здійснюється згідно угоди між урядами країни–донора і країни-реципієнта допомоги. В бюджетах більшості розвинутих країн передбачаються кошти (переважно незначні суми), на технічну допомогу країнам, що розвиваються. У більшості випадків двостороннє ТС здійснюється на умовах співфінансування.
Багатостороннє ТС включає здійснення спільних проектів технічної допомоги кількома країнами по відношенню до однієї країни-реципієнта, а також технічне сприяння за лінією міжнародних організацій (програми ЄС на те: TACIS, PHARE), яке фінансується за рахунок внесків країн-членів програми надання технічної допомоги іншим членам, які її потребують. (ООН, МВФ, Світовий банк, Організація Економічного Співробітництва).
Дата добавления: 2016-07-18; просмотров: 1988;