МІЖНАРОДНЕ КУЛЬТУРНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Й МІЖНАРОДНА ОХОРОНА АВТОРСЬКИХ ПРАВ

Міжнародне культурне співробітництво служить взаємному духовному збагаченню народів, затвердженню ідей миру й добросусідства. У нашій країні видаються твори іноземних авторів, ставляться п'єси іноземних драматургів, виконуються кращі твори закордонної музики, успішно розвивається співробітництво в області кіно, радіо, телебачення.

Виступаючи за розвиток міжнародного культурного співробітництва, наша держава незмінно виходить із того, що таке співробітництво повинне здійснюватися при повазі суверенітету, законів і звичаїв кожної країни. Воно повинне ґрунтуватися на початках рівноправності й взаємної вигоди, глибокої поваги до культури інших народів, до їхніх національних особливостей і традицій.

При здійсненні міжнародного культурного співробітництва важливу роль грають питання міжнародної охорони авторських прав.

Загальна особливість прав на твори літератури, науки й мистецтва, як і прав на технічні досягнення, укладається в тім, що вони, на відміну від інших прав, носять строго територіальний характер. Якщо, наприклад, українська організація вивозить яке-небудь майно за кордон і право на це майно виникло в даної організації за нашими законами, то перетинання товаром кордону не позбавляє її права власності на майно. Точно так само майнові й інші права, що виникли в іноземній державі на підставі законів цієї держави, зізнаються на території нашої держави.

Прямо протилежне явище спостерігається в області авторського й винахідницького права. Якщо право на літературний твір виникло на території держави, де твір був створений, дія цього права обмежено межами даної держави. В іншій державі при відсутності міжнародної угоди це право не зізнається. Тому літературний твір, опублікований спочатку в одній країні, може бути переведене й видано потім в іншій країні без згоди автора й без виплати йому гонорару. Автор або видавництво, що вперше випустили книгу, не можуть заперечувати проти дій такого роду.

Щоб право на літературний твір, що виник за законами однієї держави, одержало дію й в іншій державі, необхідний висновок між цими двома державами угоди про взаємне визнання й охорону відповідних прав. Якщо ж іноземцям надане право на твори літератури, науки, мистецтва, а також на винаходи, то таке право буде засновано на місцевому законі. Іноземці володіють у цьому випадку правомоччями, наданими місцевим законом, і національний закон суб'єкта таких прав значення не має й у принципі не застосовується. Тому в розділі міжнародного приватного права, присвяченому міжнародній охороні авторських і винахідницьких прав, розглядається насамперед сама можливість охорони прав іноземців, а не колізійні питання, питання вибору між територіальним й особистим законами.

В останні роки а міжнародне приватне право об'єкти авторського й патентного права стали поєднуватися в одну загальну групу, що одержала найменування "інтелектуальна власність". Це пов'язане з висновком Стокгольмської конвенції від 14 липня 1967 р. інтелектуальної власності, що засновує Всесвітню організацію, (ВОІС). СРСР став її учасником. Членами ВОІС є 131 держава, у тому числі, Україна, Росія, Бєларусь, Литва й ін. Згідно ст. 2 конвенції, "інтелектуальна власність" включає права, що ставляться до літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо- і телевізійним передачам; винаходам у всіх областях людської діяльності, науковим відкриттям; промисловим зразкам; товарним знакам, знакам обслуговування, фірмовим найменуванням, комерційним позначенням; захисту проти несумлінної конкуренції, а також всі інші права, що ставляться до інтелектуальної діяльності у виробничої, наукової, літературної і художньої областях.

Про повагу прав на інтелектуальну власність говориться й у Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав - учасників Наради по безпеці й співробітництву в Європі.

Поняття "інтелектуальна власність" стало застосовуватися й у внутрішнім законодавстві України. Конституції України говорить про те, що "інтелектуальна власність" охороняється законом. Відповідно до Закону про власність 1990 р., "об'єктами інтелектуальної власності є твори науки, літератури, мистецтва й інших видів творчої діяльності в сфері виробництва, у тому числі відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, промислові зразки, програми для ЕОМ, бази даних, експертні системи, "ноу-хау", торговельні секрети, товарні знаки, фірмові найменування й знаки обслуговування".

Застосовуючи це поняття, варто мати на увазі, що воно має збірне й умовне значення. Конкретне регулювання відносин, що виникають у зв'язку зі створенням, використанням й охороною творів науки, літератури, мистецтва й інших результатів інтелектуальної діяльності, здійснюється в переважній більшості держав світу не законодавством про власність, а патентним законодавством, законами про авторське право, про товарні знаки. В Україні це Закон про авторське право й суміжні права, Закон України про охорону прав на винаходи й корисні моделі, Закон України про правову охорону топографій інтегральних мікросхем й ін.

У міжнародних відносинах конкретне регулювання здійснюється не Конвенцією про установу ВОІС 1967 року, а відповідними міжнародними угодами в області авторського й патентного права, які будуть розглянуті нижче.

2. АВТОРСЬКІ ПРАВА ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ

1. Відповідно до Закону України про авторське право й суміжні права авторське право поширюється:

на твори, обнародувані або необнародувані, але на території, що знаходяться в якій-небудь об'єктивній формі, України, незалежно від громадянства авторів й їхніх правонаступників;

на твори, обнародувані або необнародувані, але за межами, що знаходяться в якій-небудь об'єктивній формі, України, і визнається за авторами - громадянами України і їхніх правонаступників;

на твори, обнародувані або необнародувані, але за межами, що знаходяться в якій-небудь об'єктивній формі, України, і визнається за авторами (їхніми правонаступниками) - громадянами інших держав відповідно до міжнародних договорів України.

Твір уважається опублікованим в Україні, якщо протягом 30 днів після дати першого опублікування за межами України він був опублікований на території України.

При наданні на території України охорони твору відповідно до міжнародних договорів України автор твору визначається за законом держави, на території якого мав місце юридичний факт, що послужив підставою для володіння авторським правом.

Таким чином, закон установлює три положення: а) відносно творів іноземних авторів, уперше випущених у світло на території України, авторське право зізнається за автором-іноземцем;

б) авторське право на твір, створений українським громадянином і випущене у світ за кордоном, визнається за цим громадянином; в) за іноземцем авторське право на твір, уперше випущене у світ за кордоном, зізнається в Україні лише при наявності міжнародного договору.

З багатосторонніх угод у цій області СРСР брав участь у Всесвітній (Женевської) конвенції про авторське право 1952 року. Крім того, СРСР уклав з Болгарією, Угорщиною, Кубою, Польщею, Чехословаччиною, Австрією й Швецією двосторонні угоди про взаємну охорону авторських прав, які продовжують діяти.

2. Відносно творів іноземних авторів, уперше випущених у світ за кордоном, в Україні існують два різних режими, і відповідно можна говорити про дві групи творів.

До першої групи ставляться охоронювані твори. У цю групу входять твору, опубліковані після вступу конвенції в чинність для СРСР, тобто після 27 травня 1973 р., уперше в країнах-учасницях Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року або громадянами цих країн в інших державах. Охоронюваними є також твори, на які поширюється дія ув'язнених СРСР й Україною двосторонніх угод про взаємну охорону авторських прав.

До творів другої групи ставляться твори, на які не поширюються Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року або ж двосторонні угоди з іншими державами про взаємну охорону авторських прав. Відносно творів цієї групи діє режим неохоронюваних творів.

Автор такого твору не має права вимагати, наприклад, сплати винагороди за видання його твору на нашій території. Це не виходить, однак, що в цьому випадку в Україні фактично не дотримуються особисті права іноземних авторів (право на ім'я й на недоторканність твору).

Якщо твір ставиться до першої групи, то його режим буде визначатися як правилами міжнародної угоди, так і правилами нашого внутрішнього законодавства. Згідно ст. 16 Закону 1933 року авторові належать виключні права на використані твори в будь-якій формі й будь-якому способі. Із цього треба, зокрема, що переклад на іншу мову іншими особами допускається не інакше як за згодою автора або його правонаступників, тобто без згоди іноземного власника авторських прав твір не може бути переведене й видано в Україні. Без згоди цього власника не можуть бути зроблені скорочення або які-небудь інші зміни. Різні види використання твору (виконання драматичного твору, передача по радіо й телебаченню перекладу твору, не опублікованого в Україні, і т.п.) можливі лише за згодою власника цього права.

За винятком випадків, коли в міжнародній угоді передбачені матеріально-правові норми, до творів такого роду будуть застосовуватися в чинність принципу національного режиму правила нашого законодавства в області авторського права.

Оскільки використання твору, у тому числі переклад твору на іншу мову, допускається на підставі договору, що укладає з автором або його правонаступником, іноземний автор або його правонаступник може укладати договори про видання його твору в Україні.

Законодавство виходить із того, що такі договори можуть бути двох основних типів. По-перше, це може бути авторський договір про передачу виключних прав й, по-друге, авторський договір про передачу невиняткових прав.

У договорі, укладеному з іноземним автором або його правонаступником, може бути передбачена сплата винагороди (гонорару) по діючим в Україні ставкам або на яких-небудь інших умовах. Розрахунки, пов'язані з виплатою авторської винагороди, що нараховує іноземним авторам (або їхнім правонаступникам) за використання їхніх творів в Україні, провадяться у валюті країни постійного проживання автора (або постійного місця знаходження правонаступника автора) або за бажанням автора (його правонаступника) у гривнях з використанням їх в Україні.

Таким чином, гонорар за бажанням автора й залежно від досягнутої домовленості може виплачуватися в гривнях або ж переводитися за кордон відповідно до правил валютного законодавства.

Із сум авторської винагороди, виплачуваного іноземним авторам або їхнім правонаступникам за використання творів на території України (незалежно від місця виплати й валюти, у якій виплачується винагорода), стягується прибутковий податок.

Утримання такого податку з іноземця може не провадитися у випадку висновку відповідної міжнародної угоди.

3. У відповідності законом іноземці користуються авторським правом на твори, що вперше з'явилися в Україні або, що перебувають на території України в якій-небудь об'єктивній формі, на однакових підставах з нашими громадянами. Іноземцеві надається національний режим, тобто ті особисті й майнові права, які встановлені нашим законом. Обсяг прав, що належать авторові-іноземцеві за законом країни його громадянства, значення не має. Приведемо приклад. Роман американського письменника Мітчела Уілсона "Зустріч на далекому меридіані" був уперше випущений у СРСР. При наступному перевиданні цього роману в СРСР застосовувалися правила про виплату гонорару за перевидання, установлені радянським законодавством.

3. ОХОРОНА Й ВИКОРИСТАННЯ ТВОРІВ ВІТЧИЗНЯНИХ АВТОРІВ ЗА КОРДОНОМ

У переважній більшості держав авторські права іноземних громадян зізнаються лише при участі цих держав у міжнародних угодах або на засадах взаємності. У країнах - учасницях Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року охорона надається творам радянських авторів відносно їх творів, опублікованих уперше в СРСР послу 27 травня 1973 р. Крім того, у країнах, з якими є двосторонні угоди, охорона надається на підставі цих угод і відповідно до їх умов. На всіх видаваних в СРСР й України творах після приєднання СРСР до конвенції став ставитися знак охорони авторського права.

У країнах - учасницях Всесвітньої конвенції 1952 року до творів наших авторів застосовуються як правила цієї конвенції, так й у чинність принципу національного режиму правила місцевого законодавства.

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам й юридичним особам, у тому числі іноземним. Сприяння власникам прав у наданні їм консультаційних послуг і правової допомоги по охороні авторських і суміжних прав за рубежем може робити Установа. Автор може сам укладати договори з іноземними фірмами, він може звертатися й до будь-якого іншого вітчизняного й закордонного літературного, музичного й іншого агентств й укладати договори з їхньою допомогою. Установа має поточний валютний рахунок для розрахунків в іноземній валюті з українськими й іноземними авторами й власниками суміжних прав по винагороді, що надходить з-за кордону й від українських користувачів.

4. БАГАТОСТОРОННІ УГОДИ В ОБЛАСТІ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

1. Наприкінці XIX століття територіальний характер дії авторського права перестав задовольняти інтересам великих видавництв, які прагнули до найбільш широкої комерційної реалізації своїх прав на твори літератури й мистецтва. Інтереси видавництв особливо страждали в країнах однієї мови. Можна привести такий приклад. Твір, що друкувалося фірмою в Англії, заповзятливий американський видавець по телеграфі частинами передав у США. У результаті твір був виданий у США раніше, ніж в Англії. Виникла конкуренція, що, природно, підривала інтереси першої фірми, що видає свої твори на тій же англійській мові. Ніякої винагороди першій видавничій фірмі виплачено не було в чинність територіального характеру дії авторського права.

Подібні приклади показують, що в усуненні територіального характеру авторського права були зацікавлені великі видавничі фірми. Насамперед в інтересах цих фірм в 1886 році була укладена Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Надалі конвенція неодноразово переглядалася на різних конференціях в 1896, 1908, 1914, 1928 роках. У післявоєнний період це мало місце на конференціях у Брюсселі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.) і Парижу (1971 р.). Країни, що підписали конвенцію, утворили Бернський союз для охорони прав авторів на їх літературні й художні твори. Бернська конвенція діє для країн-учасниць у різних редакціях. У конвенції бере участь велика кількість країн (93 держави, включаючи США, для яких конвенція набутила чинності з 1 березня 1989 р.).

Адміністративні функції Бернського союзу виконує Всесвітня організація інтелектуальної власності.

Згідно ст. 5 Бернської конвенції, автори - громадяни якої-небудь країни Бернського союзу користуються в інших країнах Союзу, крім країни походження твору, відносно своїх творів, як опублікованих, так і не опублікованих, "правами, які надаються в цей час або будуть надані надалі відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особливо надаваними дійсною Конвенцією".

Така ж охорона надається авторам - громадянам держав, що не беруть участь у конвенції, відносно творів, опублікованих ними вперше в одній із країн Союзу або одночасно в країні, що не входить у Союз, і в країні Союзу. Бернська конвенція головною ставить територіальну ознаку - країну походження твору або, точніше, країну першого опублікування твору.

Виходячи із цього - відносно опублікованих творів - одержує охорону особа, незалежно від його громадянства, твір якого вперше опубліковано на території країн Бернського союзу. По паризькому тексті конвенції (1971 р.) охорона надається громадянам країн Союзу й у тих випадках, коли їхній твір було вперше опубліковане поза територією країн Бернського союзу.

Відносно неопублікованих творів охорона надається авторам - громадянам країн Союзу.

Строк охорони авторського права по Бернській конвенції становить увесь час життя автора й 50 років після його смерті. Це в принципі мінімальний строк, тому що якщо за законом країни - учасниці Союзу, у якій пред'являється вимога про охорону, строк є більше тривалим, то застосовується встановлений у цій країні строк, однак він не може бути більше тривалим, чим термін дії авторського права, що встановлений у країні, де твір був уперше опублікований.

У Бернській конвенції втримуються докладні правила відносно змісту авторських прав. Обсяг прав в основному визначається за законом країни, де пред'являється вимога про охорону. Суб'єктові охорони надається національний режим, тобто того ж права, які надаються відповідними законами громадянам даної країни. Крім того, авторові надаються права, особливо передбачені Бернською конвенцією. Здійснення прав в іншій країні не залежить від охорони твору в країні його походження. Це ставиться як до обсягу охорони (у матеріально-правовому змісті), так і до порядку судового захисту прав авторів. Відносно судового захисту громадянинові кожної країни Союзу в будь-якій іншій країні Союзу також забезпечений національний режим.

Що стосується прав автора, установлених у самій Бернській конвенції (без відсилання до внутрішнього законодавства країн - учасниць конвенції), те в ній передбачається виключне право автора на переклад своїх літературних і художніх творів, відтворення екземплярів твору, публічне виконання драматичних і музичних творів, передачу своїх творів по радіо й телебаченню, публічне їхнє читання, переробку, запис музичних творів механічним способом і ряд інших прав.

Обмежуючи можливість вільного використання творів (необхідність одержання згоди власників прав, виплати гонорару й т.д.), Бернська конвенція не відповідає в ряді випадків інтересам країн, що розвиваються. З ініціативи цих країн на Стокгольмській конференції (1967 р.) поряд з переглянутим текстом Бернської конвенції був підписаний спеціальний протокол для країн, що розвиваються. У ньому передбачені деякі правила, менш тверді, чим в основному тексті Бернської конвенції. Однак у результаті політики західних держав, що захищають інтереси великих видавничих монополій, фірм по виробництву звукозаписів й інших власників авторських прав, протокол не набутив чинності. У результаті компромісу на Паризькій конференції (1971 р.) у текст Бернської конвенції були включені деякі правила, що полегшують поширення Перекладної літератури в навчальних і наукових цілях у країнах, що розвиваються, однак менш пільгові, чим у протоколі.

2. Другою основною багатосторонньою міжнародною угодою є Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право. Вона була розроблена під егідою ЮНЕСКО й підписана на конференції в Женеві в 1952 році. У конвенції бере участь 81 держава, причому її учасниками є ряд держав (зокрема, країни Американського континенту), що не беруть участь у Бернській конвенції. Для СРСР (України) конвенція діє з 27 травня 1973 р.

Так само як Бернська конвенція. Всесвітня конвенція виходить із принципу національного режиму, але, на відміну від першої, цей принцип грає в ній більшу роль, оскільки Всесвітня конвенція містить невелику кількість матеріально-правових норм, відсилаючи до внутрішнього законодавства. Тим самим Всесвітня конвенція в меншому ступені торкає внутрішнього законодавства. По своєму змісті вона носить більше універсальний характер, що уможливлює участь у ній країн з різним законодавством в області авторського права. У Всесвітній конвенції більш широко представлені держави з різними системами авторського права, хоча більшість учасників Бернської й Всесвітньої конвенцій збігається.

Основне правило Всесвітньої конвенції втримуються в ст. II (правило про національний режим). Ця стаття передбачає:

1. Випущені у світло твори громадян будь-якого Договірної Держави, так само як твору, уперше випущені у світ на території такої Держави, користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, що такій Державі надає творам своїх громадян, уперше випущеним у світ на його власній території.

2. Не випущені у світ твори громадян кожного Договірної Держави користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, що цій Державі надає не випущеним у світ творам своїх громадян.

3. Для цілей дійсної Конвенції будь-яка Договірна Держава може в порядку свого внутрішнього законодавства дорівняти до своїх громадян осіб, доміцилійованых на території цієї Держави.

У такий спосіб. Всесвітня конвенція передбачає охорону прав на опубліковані твори для громадян держав, що беруть участь у конвенції, навіть й у тому випадку, якщо добуток уперше був опублікований на території держави, що не приймають участь у конвенції.

У конвенції вказується, що держави - її учасники зобов'язані прийняти всі заходи, необхідні для забезпечення "достатньої й ефективної охорони прав авторів і всіх інших власників авторських прав". У ній не розкривається зміст авторських прав і не дається вичерпний, замкнутий перелік охоронюваних творів. У ст. I конвенції втримується лише зразковий перелік літературних, наукових і художніх творів, у який входять "твору письмового, музичного, драматичного й кінематографічні, твору живопису, графіки, скульптури".

Істотною особливістю Всесвітньої конвенції є те, що в ній спеціально регулюється тільки один правочин автора - право на переклад. Стаття V передбачає: "Авторське право включає виключне право автора переводити, випускати у світ переклади й дозволяти переклад і випуск у світло перекладів творів, охоронюваних на підставі дійсної Конвенції".

Практично найбільш важливим є те, що власник авторського права відповідно до конвенції має виключне право на переклад або перевидання свого твору. Не можна в іншій країні видати твір без дозволу того видавництва, що вперше видало його, і без сплати відповідної винагороди. Таким чином, наприклад, твір А. Кристи не можна перевести у Франції без дозволу англійського видавництва, що уперше його видало, і без сплати відповідної винагороди. Потрібно укласти договір на його видання. Сказане поширюється й на перевидання, оскільки дія авторського права вже не обмежується територією однієї держави, а поширюється на всі держави - учасники конвенції.

У той же час, відповідно до Всесвітньої конвенції, жодне держава-учасник не зобов'язаний забезпечувати охорону твору протягом строку більше тривалого, чим строк, установлений для твору даної категорії законом держави, у якому твір був уперше випущений у світ, але не менш 25 років.

Випуску твору у світ в конвенції присвячена спеціальна стаття. Вона сформульована в такий спосіб: "Під "випуском у світ" у змісті дійсної конвенції варто розуміти відтворення в якій-небудь матеріальній формі й надання невизначеному колу осіб екземплярів твору для читання або ознайомлення шляхом зорового сприйняття". Звідси треба, зокрема, що музичний добуток, відповідно до конвенції, буде вважатися випущеним у світло не в момент його виконання, а в момент виходу із друку нот.

Всесвітня конвенція має ще одну особливість. У ній передбачається необхідність дотримання певних формальностей відносно охоронюваних творів (приміщення на творах знака авторського права, що складає зі спеціального символу ©, вказівки власника авторського права й року першого випуску у світ). Ця особливість викликана тим, що в США й у деяких країнах Американського континенту потрібне виконання різних формальностей (реєстрація, депонування творів) як обов'язкова умова надання охорони, які заміняються для творів, охоронюваних конвенцією, приміщенням знака авторського права.

Всесвітня конвенція не має зворотної cили.

На дипломатичній конференції (1971 р.) у Парижу Всесвітня конвенція була доповнена правилами, що стосуються використання творів у країнах, що розвиваються (вони аналогічні правилам, внесеним в 1971 р. у текст Бернської конвенції). Відповідно до заяви СРСР, зробленим в 1978 році, дія цих правил поширюється на використання наших творів у країнах, що розвиваються.

Крім того, у Всесвітню конвенцію включене правило (ст. IV bis) про відтворення, публічне виконання й передачу творів по радіо.

У зв'язку із приєднанням СРСР до Всесвітнього (Женевської) конвенції про авторське право в редакції 1952 року в радянське законодавство про авторське право були внесені деякий зміни. Насамперед змінене правило про переклад твору на іншу мову (раніше діяв принцип волі перекладу), продовжений термін дії авторського права (з 15 років після смерті автора до 25 років).

Прийняття в 1995 році Закону України про авторське право й суміжні права відкрило нові можливості для розширення міжнародного співробітництва України з іншими державами, насамперед шляхом приєднання до Бернської конвенції. Оскільки Бернська конвенція містить на відміну від Всесвітньої конвенції значне число матеріально-правових норм, вона являє собою більше високий "міжнародний стандарт" охорони авторських прав. Український закон 1995 року відповідає цьому стандарту. У ньому істотно розширений обсяг авторських прав. Відповідно до конвенції скорочений у порівнянні з попереднім законодавством перелік випадків можливого використання творів без згоди автора, термін дії прав автора встановлений протягом всього автора життя й 50 років після його смерті. Уперше в Україні детально регулюється охорона суміжних прав, що стосується артистів-виконавців, виробників фонограм й організаторів кабельного віщання. Включення роздягнула про суміжні права уможливлює участь України в Римській конвенції по суміжних правах й у Женевської фонограмної конвенції.

5. МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО Й ЗАКОРДОННЕ ПАТЕНТУВАННЯ ВИНАХОДІВ

Розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва привело до висновку міжурядових угод про економічне й науково-технічне співробітництво із Францією, ФРН, Італією, Великобританією, Австрією, Фінляндією й іншими країнами. На основі цих угод проводяться спільні розробки й дослідження, створюються винаходи.

Розвиток міжнародного співробітництва в галузі науки й техніки й науково-технічна революція, що відбувається у світі бурхлива, викликали різке збільшення числа винаходів, патентованих у різних державах. Щорічно подається у всіх країнах близько 800 тис. заявок.

Охорона винаходів здійснюється на основі норм патентного права. Відносно винаходів територіальний характер відповідних прав проявляється ще більш яскраво, ніж відносно творів літератури й мистецтва. Технічні досягнення зізнаються як винаходи тільки в результаті ухвалення рішення державним органом (патентним відомством), і права на винаходи виникають у якої-небудь особи лише у випадку видачі йому охоронного документа (патенту). Такий документ діє тільки на території держави, у якому він був виданий. Тому для придбання права на цей винахід в іншій державі потрібні подача заявки й самостійна видача патенту або іншого охоронного документа в цій іноземній державі. Мова йде, таким чином, не про визнання суб'єктивного права на винахід, що виник раніше в іншій державі, а про виникнення нового суб'єктивного права в даній державі.

Природно, що визнання пропозиції винаходом і видача патенту будуть здійснюватися в кожній державі на основі норм його внутрішнього законодавства. До винаходу пред'являється вимога новизни, а в ряді країн - також вимога корисності. Запропоноване рішення повинне бути новим, тобто невідомим раніше в усім світі (так називана світова новизна) або в даній країні (локальна новизна). Новизна встановлюється шляхом проведення спеціальної експертизи на новизну (насамперед по патентній і науково-технічній літературі).

Форма охорони винаходу також повністю визначається внутрішнім законодавством.

У більшості країн охорона здійснюється шляхом видачі патенту на винахід (є різні види патентів).

Звичайно у випадку видачі патенту виключне право на винахід надається патентовласникові, у якості якого найчастіше виступають великі фірми. Маючи патент, патентовласник може дозволити кому-небудь використати цей винахід, використати його сам або взагалі нікому його не надавати для використання. Без згоди патентовласника винахід не може бути використано. Якщо хто-небудь зробить це, тобто порушить патент, то за рішенням суду з порушника можна буде стягнути збитки, пов'язані з порушенням патенту, і накласти арешт на виріб, створений з використанням патенту, наприклад при ввозі його в країну.

Щоб товари, що вивозять із України, не порушували патентів третіх осіб, вони повинні мати так називану патентну чистоту. Це значить, що, перед тим як представити експонат на виставку або вивезти його за кордон, перед тим як передати проект або технічну документацію, потрібно перевірити, чи володіє виріб патентною чистотою, тобто чи не підпадає воно під дію патентів, що належать третім особам. Це встановлюється шляхом проведення експертизи на патентну чистоту. Якщо буде встановлено, що виріб не має патентну чистоту, прийде або відмовитися від його поставки, або змінити відповідні технічні рішення, або купити ліцензію в патентовласника, тобто одержати дозвіл на використання винаходу.

Широке поширення в міжнародних відносинах одержав термін "промислова власність". Згідно ст. 1 Паризької конвенції по охороні промислової власності, об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування й вказівки походження, а також припинення несумлінної конкуренції.

6. ОХОРОНА ПРАВ ІНОЗЕМЦІВ НА ВИНАХОДИ В УКРАЇНІ

Вітчизняне законодавство надає іноземцям й іноземним юридичним особам можливість охороняти в Україні їхнього права на винаходи. Законодавство України передбачає, що іноземні фізичні і юридичні особи користуються правами, передбаченими цим законом, нарівні з фізичними і юридичними особами України в чинність міжнародних договорів або на основі принципу взаємності.

В Україні право на винахід охороняється державою й засвідчує патентом. Патент на винахід засвідчує визнання заявленого технічного рішення винаходом, авторство на винахід, пріоритет винаходу й виключне право на використання винаходу. Патент видається авторові винаходу; фізичній або юридичній особі, що вказується автором винаходу як патентовласник; їхнім правонаступникам; роботодавцеві (при наявності певних умов). У період дії в СРСР Положення про відкриття, винаходи й раціоналізаторські пропозиції 1973 року існували дві форми охорони: авторське посвідчення й патент. Радянські громадяни, як правило, подавали заявки на одержання авторського посвідчення. Видачею авторського посвідчення визнавалося авторство на винахід, забезпечувалися майнові й інші права винахідника. Виключне право на винахід належало державі. Використання винаходів, захищених авторським посвідченням, здійснювалося радянськими державними й іншими організаціями без спеціального на те дозволу.

Розвиток науково-технічного співробітництва СРСР із іншими державами привело до того, що в ряді випадків створювалися спільні винаходи. Під ними звичайно розуміються винаходи, зроблені в співавторстві громадянами двох або більше країн, або ж винаходу, зроблені в міжнародному інституті або іншій міжнародній організації. У випадках такого роду, якщо винахід був зроблений на території СРСР, звичайно перша заявка на винахід подавалася в Державний комітет СРСР по винаходах і відкриттям (Держкомвинаходів СРСР), а потім уже в патентне відомство країни громадянства співавтора-іноземця. Такий порядок подачі першої заявки на спільний винахід у відомство країни, де був зроблений винахід, передбачений, зокрема, в ув'язненому країнами - членами РЕВ 12 квітня 1973 р. багатосторонній Угоді про правову охорону винаходів, промислових, загальнокорисних зразків і товарних знаків при здійсненні економічного й науково-технічного співробітництва.

За радянсько-французькою Згодою про взаємну охорону й використання прав промислової власності від 19 травня 1970 р. форму охорони права на винахід у СРСР (авторське посвідчення або патент), так само як і форму охорони у Франції відносно спільних винаходів, створених радянськими й французькими громадянами в ході науково-технічного й економічного співробітництва, радянські й французькі організації, що співробітничають, вибирали за взаємною домовленістю. Аналогічне правило втримувалося в радянсько-австрійській Угоді про правову охорону промислової власності 1981 року.

У новому законодавстві України передбачена охорона винаходів тільки у формі патенту.

Який же порядок установлений в України для подачі іноземцем заявок на одержання охоронного документа (патенту)? Іноземні громадяни й особи без громадянства (фізичні особи), що проживають за кордоном, і іноземні юридичні особи або їхні патентні повірники ведуть в Україні справи по одержанню патентів на винаходи й по підтримці їх у чинності через патентних повірників, зареєстрованих у Патентному відомстві. При одержанні патенту й щорічно протягом строку його дії (20 років) стягуються спеціальні патентні мита.

Видача охоронних документів іноземцям провадиться в такий же спосіб, як й українським громадянам.

У ряді правил нашого законодавства знайшов своє відбиття факт участі СРСР (України) у Паризькій конвенції по охороні промислової власності й в інших міжнародних угодах у цій області. Так, пріоритет винаходу може встановлюватися по даті подачі першої заявки на винахід у закордонних країнах (конвенційний пріоритет), якщо заявка на винахід надійшла в наше Патентне відомство протягом 12 місяців з дати подачі першої заявки в закордонній країні - учасниці Паризької конвенції по охороні промислової власності. При розгляді заявок іноземців на одержання патентів застосовуються загальні правила нашого законодавства. Яких-небудь особливих правил для іноземців щодо цього не встановлено.

Обсяг прав іноземця, що одержав патент в Україні, повністю визначається нашим правом. Так, відповідно до правил законодавства при видачі патенту патентовласникові надається виключне право на винахід, і без згоди іноземця-патентовласника ніхто не може використати винахід.

Особа, що порушила виключне право патентоволодільця, зобов'язано припинити порушення й відшкодувати заподіяний збиток у порядку, передбаченому цивільним законодавством.

Аналогічні правила встановлені в Україні відносно корисних моделей і промислових зразків.

7. ПАТЕНТУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ ВИНАХОДІВ ЗА КОРДОНОМ

1. Правова охорона винаходів, а також корисних моделей і зразків за кордоном провадиться насамперед для забезпечення економічних інтересів за рубежем. Однієї з головних цілей патентування за кордоном є забезпечення промислового експорту, тобто охорона експорту при вивозі вітчизняних промислових товарів, поставці встаткування за кордон, будівництві підприємств на основі нашої документації й при технічному сприянні з боку наших організацій.

Інша мета патентування за кордоном - забезпечення найкращих умов продажу ліцензій іноземним фірмам на право використання вітчизняних винаходів. Па