Перспективи розвитку ландшафтознавства

Серед найближчих перспективних завдань ландшафтознавства
співробітники Інституту географії НАН України [92] визначили насту-
пні три: подальша розробка теорії і методики еколого-ландшафто-
знавчих досліджень; створення середньомасштабної ландшафтної карти України як основи визначення просторової диференціації екологічних ситуацій в Україні; оцінка біогенної акумуляції радіонуклідів і ролі ландшафтно-біохімічних бар'єрів в їх міграції і формуванні радіоекологічної ситуації.

Застосування ландшафтознавчої методології для просторового ана-
лізу екологічних ситуацій, тобто для вирішення першого із означених
завдань, вважають одним із перспективних напрямків розвитку ланд-
шафтознавства і науковці Київського національного університету ім.
Т.Г.Шевченка. Саме ландшафтні дослідження вони вважають базовими
для просторового аналізу і оцінки екологічного стану території [266].

Подальше ландшафтне картографування території України, тобто
вирішення другого із означених завдань, у якості важливого і перспек-
тивного розглядає і професор О.М.Маринич [182]. Але він бачить його
в контексті більш об'ємного і фундаментального завдання із значним
практичним потенціалом - дослідження ландшафтного різноманіття,
яке визначається за показниками просторової і часової структури
ландшафтів з врахуванням антропогенних трансформацій [68; 236;
297]. Певні надії дослідники цієї проблеми пов'язують з можливостями
формалізації процесу дослідження. В ландшафтознавстві вже накопи-
чений значний досвід характери-
тики просторової структури ланд-
шафтів [3; 154; 283; 293; 309-310].
Проте потреби сьогодення вимага-
ють нових підходів як формального,
так і змістовного характеру. Саме
таким вважає ряд дослідників тео-
рію фракталів [31; 234; 280; 282].

Міждисциплінарний фракта-
льный підхід грунтується на вивчен-
ні просторової дискретності утво-
рень, яким притаманні властивості
геометричної подібності або само-
подібності. Фрактальне вивчення
зводиться до розділення цілого на
окремі частини (фракції або фрак-

тали) та визначення показників розмірності просторових утворень та
їхні частин за допомогою математичного апарату фрактальної
геометрії. Фрактальний підхід дає змогу вичленувати окремі структурні
підрозділи ландшафтів, їхні просторові частини й часові стани певної
тривалості, повторюваності, подібності. Близькі аналітичні результати
дає звичайний просторово-часовий аналіз, що використовується у
ландшафтознавстві. Але ландшафтознавчий підхід дає лише якісний
опис ритмічних і самоподібних виділів. Тоді як фрактальний підхід
відкриває можливість чіткої параметризації самоподібних просторових
і часових фракталів, тобто їх кількісного опису.

Перспективними напрямками ландшафтних досліджень О.М.Ма-
ринич вважає також розробку детальної систематики ландшафтів, при-
кладом для якої може слугувати систематика рослинності або генетич-
на класифікація ландшафтів, і створення кадастру ландшафтів.

Такої ж думки притримуються і
науковці Київського національного
університету ім. Т.Г.Шевченка під
керівництвом професора П.Г.Ши-
щенко, які стверджують, що сучасні
ландшафти виступають об'єктами
всіх природно-ресурсних державних
кадастрів [338]. Так, наприклад, зе-
мля - це не просто ділянка з певним
видом природокористування, але й
об'ємно-просторове утворення, тіло,
геосистема. Власне ландшафт, а не
просто земля, є тим простором, те-
риторією, де здійснюються земельні
відносини. Тому розроблення гео-

інформаційних кадастрових систем

повинне проводитися на основі
ландшафтознавчого підходу.

Формулюючи проблеми і перспективні напрями розвитку сучасно-
го ландшафтознавства, відомий московський ландшафтознавець
В.С.Преображенський звертав увагу на необхідність подолання ланд-
шафтознавством характерної для наук індустріальної епохи опори на
так звані "точні науки" і оволодіння багатством сучасних гуманітарних
і біологічних наук, вивчення впливу філософії і культури на стиль мис-
лення і понятійно-термінологічний апарат ландшафтознавства [268].
Провідниками цієї ідеї в українському ландшафтознавстві стали профе-

cop Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка
М.Д.Гродзинський [77; 78; 79], професор Харківського національного
університету О.П.Ковальов [117; 151: 152-153], провідний науковий
співробітник Інституту географії НАН України В.М.Пащенко [234-
236], професор Одеського національного університету Г.І.Швебс [251;
327-331].

М.Д.Гродзинський вважає, “що пов'язувати ландшафтознавство
лише з природничо-географічним тлумаченням поняття ландшафту вже
немає сенсу. Це поняття має глибший і ширший зміст і розкривається
різними способами пізнання. Отже, ландшафтознавство - це не тільки
географічна наука про ландшафт чи про географічний ландшафт, оскі-
льки це поняття не лише географічне, а належить значно ширшому по-
лю культури" [78, с. 21]. Звичайно, ведеться, насамперед, про викорис-
тання загальнонаукових підходів. У якості таких В.М.Пащенко пропо-
нує синергетичний, ноосферологічний і пасіонарний [234].

Синергетичний підхід реалізує
загальнонауковий методологічний
принцип синергізму (з грецьк. - ді-
ючий разом), який орієнтує дослід-
ника ландшафтів на поєднане вра-
хування недетермінованостей, тобто
всього того, що не зумовлене види-
мими причинами, і випадковостей.
Досліджуючи нелінійні процеси в
складних нерівноважних системах,
вивчають альтернативні шляхи та
біфуркації розвитку ландшафтних
об'єктів, самокерованість розвитку,
враховують хаос як можливий меха-
нізм еволюції, несподівано велику
ефективність малих зусиль у нестій-
ких системах, резонансні результати
малих впливів на ландшафтні системи.

Ноосферологічний підхід виходить із припущення В.І.Вернадського
щодо людства як сили, що здатна перетворити біосферу - одну із сфер
Землі, склад, структура і енергетика якої обумовлені діяльністю живих
організмів, на ноосферу - вищу стадію розвитку біосфери, визначаль-
ним фактором функціонування і розвитку якої є цілеспрямована, розу-
мна і науково-обгрунтована діяльність суспільства. Саме цей підхід був
покладений в основу вчення про культурний ландшафт [131, с. 169].

Пасіонарний підхід пов'язаний з теорією етногенезу, запропонова-
ною істориком і географом Л.М.Гумільовим. Ця теорія пояснює проце-
си виникнення, розвитку і розпаду етнічних систем проявом енергії
живої речовини біосфери - людської активності. Людська активність -
рушійна сила процесів етногенезу - названа Л.М.Гумільовим пасіонар-
ністю. Головним завданням підходу, на думку В.М.Пащенко, є пошуки
зв'язку етносу з ландшафтами, причому на енергетичному рівні, на
якому проявляється і явище пасіонарності.

Є перші спроби розробки цього підходу. За гіпотезою Т.Панасенко,
кожен етнос формується в межах певного природного середовища, тоб-
то в межах певного ландшафту (або комбінації ландшафтів) з власти-
вими йому особливостями рельєфу, клімату, вод, грунтів, рослинності
та тваринного світу. В зв'язку з цим в етносі виробляються специфічні
- механізми обміну з середовищем, які забезпечують найефективнішу
життєдіяльність та збереження етносу. Етнос ніби пристосований до
певного географічного ландшафту [230].

Г.І.Швебс вважає, що багатові-
кові спроби надати несуперечливі
пояснення деяких природних та со-
ціальних феноменів на основі тра-
диційного уявлення про матерію і
відомі форми взаємодії себе не ви-
правдали [330]. Це обумовлює не-
обхідність шукати нові шляхи. Од-
ним з них є нове етнологічне уяв-
лення Буття і матерії, в основі якого
лежить поняття про геоактивні
структури Землі як з позитивним
(геомантійним), так і з негативним
(геопатогенним) впливом на живі
організми та людину. Причому одні
і ті ж структури (Генріх Іванович
називає їх інформаційно-польови-
ми) можуть бути для одних форм життя геомантійними, а для інших -
гепатогенними. "Пасіонарні поля Гумильова, соціально-екологічні об-
ставини в зонах великих розломів земної кори, технологічні катастрофи
і аварії, мегалітичні об'єкти минулого, осередки революційних громад-
ських перетворень, а також війн досить добре корелюють як з геоакти-
вними структурами Землі, так і космофізичними процесами та ритма-
ми", - відмічає Г.І.Швебс [330, с. 231]. Доведено, пише в іншій роботі

Г.І.Швебс, що інформаційно-польові структури визначають життя усіх
компонентів ландшафту [331].

О.П.Ковальов, розглядаючи лан-
дшафт у різних смислах простору,
виділяє в ньому окремі зрізи: суб-
станціональний - такий, що безпо-
середньо викликає сенсорну карти-
ну, ЩО ЗМІНЮЄТЬСЯ ПІД ВПЛИВОМ ДІЇ

фізичних факторів і який при ба-
жанні може бути за картографова-
ним і виміряним; художньо-пейзаж-
ний, мірою якого є краса, естетич-
ність та інші подібні риси; сакраль-
ний або тотемічний, в якому "вага"
різних місць визначається напов-
ненням їх смислами, символічними
значеннями. Останній пов'язується з
проявом теплих позитивних почут-
тів навіть до тих ландшафтів, які спотворені сучасною виробничою дія-
льністю і не є зовнішньо привабливими, оскільки вони є місцем, де лю-
дина народилася і виросла і яке часто асоціюється з матір'ю. Викорис-
тання тотемічного погляду на ландшафт є дуже корисним, вважає
О.П.Ковальов, для його дослідження і пізнання, оскільки символічний
образ робить неосяжне доступним і зрозумілим. Теж саме можна сказа-
ти і про пейзажне мислення. "Пейзажне мислення робить можливим
сприймати духовні поняття у ландшафтних формах, користуючись тра-
диційними уявленнями" [153, с. 15].

Таким чином, перспективними напрямами ландшаф-
тознавчих досліджень являються: 1) подальша розробка
теорії і методики еколого-ландшафтознавчих досліджень;
2) створення середньомасштабної ландшафтної карти
України як основи для дослідження ландшафтного різнома-
ніття і екологічного стану території; 3) розробка деталь-
ної систематики ландшафтів за аналогією з систематикою
рослинності і створення кадастру ландшафтів; 4) викорис-
тання загальнонауковш підходів для розвитку теорії і ме-
тодології ландшафтознавства.

Контрольні запитання:

1. Як перекладається слово "ландшафт"? В чому відмінність між
поняттями "пейзаж" і географічним терміном "ландшафт"?

2. Хто і коли першим використав слово "ландшафт" як науковий
термін?

3. Хто і коли вперше запропонував термін "ландшафтознавство"?

4. Кого вважають засновниками вчення про ландшафт?

5. Який час називають першим етапом в історії розвитку ландшаф-
тознавства?

6. Який час називають другим етапом в історії розвитку ландшаф-
тознавства?

7. Який час можна вважати третім етапом в історії розвитку ланд-
шафтознавства?

8. Назвіть головні ознаки сучасного етапу розвитку ландшафто-
знавства.

9. Назвіть перспективні напрями ландшафтознавчих досліджень.

Тема 2.
ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО ЯК НАУКА

Основні питання:

1. Об'єкт ландшафтознавства. Поняття про природні територіальні
комплекси.

2. Предмет ландшафтознавства.

3. Місце ландшафтознавства у системі географічних наук.

4. Мета і головні завдання ландшафтознавства.

5. Структура ландшафтознавства.

6. Роль і місце ландшафтознавства в системі підготовки вчителя
географії.

Рекомендована література: [81, с. 14-19; 135, с. 5-23: 191; 320; 347,

с.27-56]

2.1. Об'єкт ландшафтознавства.
Поняття про природні територіальні комплекси

За прийнятими в філософії ознаками, наявність у наукового напря-
мку власного об'єкта і предмета досліджень дає підстави для його ви-
значення як самостійної галузі знань. Об'єктом дослідження ландшаф-
тознавства є географічний ландшафт, а також більші і менші за нього

одиниці ландшафтного поділу тери-
торії. Всі ці одиниці, незалежно від
розміру і складності будови, мають
загальну назву - природні територі-
альні комплекси (скорочено ПТК).

Основоположником вчення про
природний комплекс вважається
В.В.Докучаєв. Він першим висунув
ідею про загальний зв'язок природ-
них явищ, про тісну взаємодію всіх
компонентів природного середови-
ща і необхідність особливої науко-
вої дисципліни, що повинна займа-
тися вивченням взаємовідношень
між живою і неживою природою.
Кінцеве визначення ця ідея знайшла

у учнів В.В.Докучаева. А.Н.Краснов
в роботі "Основи землезнавства"
[1895] вперше визначив географію
як науку про географічні комплекси
(сполучення), а Г.Н.Висоцький в ро-
боті "Про карту типів місцезростан-
ня" [1904] поставив питання про
необхідність вивчення і картографу-
вання природних територіальних
єдностей.

Природними територіальними
комплексами, за пропозицією
М.А.Солнцева, умовились називати
природні комплекси, які складають-
ся з усіх основних компонентів при-
роди (гірських порід, рельєфу, при-
земного шару повітря, поверхневих і підземних вод, грунтів, рослинно-
сті та тварин), тобто є повними, на відміну від неповних - одно- чи
двочленних. Одночленними природними комплексами називають ком-
плекси, які утворюють окремі природні компоненти. Так, наприклад,
фітоценоз - це природний комплекс, який утворюють лише рослини,
зооценоз утворюють лише тварини і т. д. Такі природні комплекси є
об'єктом досліджень відповідних галузей фізичної географії: фітоцено-
зи вивчаються геоботанікою, зооценози - зоогеографією і т. д. Компле-
ксна фізична географія розглядаю їх лише як окремі природні компоне-
нти. Двочленними природними комплексами називають комплекси, які
складаються з двох природних компонентів. Прикладом двочленного
природного комплексу є біоценоз, до складу якого входять взаємо-
зв'язані фітоценоз і зооценоз.

Об'єктом ландшафтознавства є повні природні територіальні
комплекси, що являють собою цілісне і закономірне поєднання при-
родних компонентів, які взаємодіють і утворюють єдину нерозрив-
ну систему.

За розмірами і складністю внутрішньої організації ПТК дуже різно-
манітні: від невеликих і досить однорідних за природними умовами до
величезних, складних і досить різнорідних. В сучасній фізичній гео-
графії розрізняють ПТК трьох основних організаційних рівнів: а) пла-
нетарного, б) регіонального, в) локального. До ПТК планетарного рівня

відносять географічну оболонку в цілому, материки і океани. Одиниця-
ми регіонального рівня є фізико-географічні країни, зони, провінції,
області і райони. До одиниць локального рівня відносять ландшафти, а
також місцевості, урочища і фації, які їх складають. Найбільш просту
внутрішню організацію мають ПТК локального рівня. Із збільшенням
рангу ступінь складності і площа ПТК зростають, оскільки вони вже
включають в себе певну кількість ПТК більш низького рангу.

Таким чином, під природними територіальними комплексами

розуміють ділянки географічної оболонки, які якісно відрізняються
від інших ділянок, відділяються від сусідніх комплексів природними
межами та являють собою цілісне і закономірне поєднання приро-
дних компонентів або комплексів нижчого рангу.

В сучасному ландшафтознавстві використовуються декілька термі-
нів для позначення основного об'єкта дослідження: ''природний тери-
торіальний комплекс", "географічний комплекс" (скорочено - "геоком-
плекс"), "ландшафтний комплекс", "географічна система" (скорочено -
"геосистема"). Вони розглядаються як синоніми. Більш конкретне ви-
значення має термін "природний територіальний комплекс". Суттєва
незручність цього терміну - громіздкість. Частково вирішує цю про-
блему використання його абревіатури - ПТК. Термін "геокомплекс"
втричі коротший, але може використовуватися і для позначення
об'єктів соціальної і економічної географії, що здатне викликати плу-
танину. Проте він має універсальний характер і, на відміну від ПТК,
може використовуватися для позначення як територіальних, так і аква-
льних природних комплексів. Універсальне значення має і термін "гео-
система", запропонований в 1963 р. В.Б.Сочавою. Недоліком, як і у ви-
падку з терміном "геокомплекс", є можливість використання терміну
"геосистема" для позначення об'єктів соціальної і економічної геогра-
фії. Термін "ландшафтний комплекс" несе в собі тавтологію: поняття
ландшафтний" вже містить у собі уявлення про комплексність. Але,
якщо розглядати слово "ландшафтний", як таке, що поєднує всі таксони
ландшафтного поділу території, словосполучення "ландшафтний ком-
плекс" здається достатньо зручним для використання його як загально-
го для природних комплексів будь-якого рангу.

До цього слід додати, що під територіальними комплексами розу-
міють наземні природні комплекси або природні комплекси суходолу.
Проте ландшафтознавством вивчаються не тільки наземні, але і водні
або аквальні природні комплекси (ПАК).