Житлових і суспільних будівель

_____________

* Для сільських населених пунктів витрата води на одну пожежу ‑ 5 л/с.

Примітка. Витрати води на зовнішнє пожежогасіння будівель заввишки або об'ємом зверху вказаних в таблиці. 5.55, а також громадських будівель об'ємом понад 25 тис. м³ з великим скупченням людей (видовищні підприємства, торгівельні центри, універмаги і ін.) належить приймати і погоджувати в установленому порядку.

Таблиця 5.56 - Витрата води на зовнішнє пожежогасіння на промислових підприємствах на одну пожежу

Таблиця 5.57 - Витрата води на зовнішнє пожежогасіння на сільськогосподарських підприємствах на одну пожежу

Примітки до табл. 5.56 і 5.57:

1. При двох розрахункових пожежах на підприємстві розрахункова витрата води на пожежогасінню слід приймати по двох будівлях, що вимагають найбільшої витрати води.

2. Витрата води на зовнішнє пожежогасіння допоміжних будівель промислових підприємств, що окремо стоять, слід визначати по табл. 5.55 як для громадських будівель, а вбудованих у виробничі будівлі — за загальним обсягом будівлі по таблиці. 5.56.

3. Витрата води на зовнішнє пожежогасіння будівель сільськогосподарських підприємств I і II ступенів вогнестійкості об'ємом не більше 5 тис. м³ з виробництвами категорій Г і Д слід приймати 5 л/с.

4. Витрата води на зовнішнє пожежогасіння складів лісових матеріалів місткістю до 10 тис. м³ слід приймати по табл. 5.56, відносячи їх до будівель V ступеня вогнестійкості з виробництвом категорії В. При більшій місткості складів слід керуватися вимогами відповідних нормативних документів.

5. Витрата води на зовнішнє пожежогасіння будівель радіотелевізійних станцій, що передають, незалежно від об'єму будівель і числа людей, що проживають в селищі, належить приймати не менше 15 л/с, якщо по табл. 5.56 і 5.57 не потрібна більша витрата води. Вказані вимоги не розповсюджуються на радіотелевізійні ретранслятори, що встановлюються на існуючих і проектованих об'єктах зв'язку.

6. Витрата води на зовнішнє пожежогасіння будівель об'ємами, більш вказаних в табл. 5.56 і 5.57, належить встановлювати за узгодженням з територіальними органами Державного пожежного нагляду.

7. Ступінь вогнестійкості будівель або споруд належить визначати відповідно до вимог ДБН В.1.1-7-02.

8. Для будівель II ступеня вогнестійкості з дерев'яними конструкціями витрата води на зовнішнє пожежогасіння слід приймати на 5 л/с більше вказаного в табл. 5.56 або 5.57.

Для цих будівель в місцях розміщення зовнішніх пожежних сходів повинні передбачатися стояки-сухотруби діаметром 80 мм, обладнані пожежними сполучними голівками на верхньому і нижньому кінцях стояка.

Примітка. Для будівель шириною не більше 24 м і заввишки до карниза не більше 10 м стояки-сухотруби допускається не передбачати.

Витрата води на зовнішнє пожежогасіння відкритих майданчиків зберігання контейнерів з вантажем до 5 т слід приймати при кількості контейнерів:

від 30 до 50 шт. — 15 л/с;

св. 50 “ 100 “ — 20 л/с;

“ 100 “ 300 “ — 25 л/с;

“ 300 “ 1000 “ — 40 л/с.

Мережі протипожежного водогону повинні забезпечувати потрібні за нормами витрати та напір води. У разі недостатнього напору на об'єктах необхідно встановлювати насоси, які підвищують тиск у мережі.

На відкритих складах лісоматеріалів ємкістю понад 10 000 щільних куб.м слід передбачати протипожежний водопровід високого тиску з кільцевою водопровідною мережею без тупіків.

На відкритих складах лісоматеріалів ємкістю до 10 000 щільних куб.м допускається передбачати протипожежний водопровід низького тиску.

Розрахункове число одночасних пожеж на відкритих складах лісоматеріалів слід приймати: при площі складу до 50 га одна пожежа; понад 50 га - дві пожежі.

Тривалість гасіння пожежі на відкритих складах лісоматеріалів слід приймати не менше 5 г.

Витрата води на пожежогасіння відкритих складів лісоматеріалів на одну пожежу слід приймати не менше величин, вказаних в табл. 5.58.

Таблиця 5.58 - Витрата води на пожежогасіння відкритих складів лісоматеріалів

Протипожежний водопровід слід розраховувати з умови зрошування кожної точки штабелю або купи лісоматеріалів не менше чим двома компактними струменями з лафетних стволів. При витраті води на пожежогасінню від 150 до 180 л/с протипожежний водопровід повинен забезпечувати одночасну роботу три, і при витраті від 180 л/с і більш - чотирьох лафетних стволів.

Витрата води на зовнішнє і внутрішнє пожежогасіння закритих складів пиломатеріалів слід приймати відповідно не менше 45 і 15 л/с.

Управління пожежними насосами слід передбачати з диспетчерської складу, пожежної частини складу, насосної станції, а також від стаціонарних лафетних стволів.

Тиск в мережі протипожежного водопроводу має бути не менше 0,2 МПа (2 кгс/кв.см), при пожежі - за розрахунком, але не менше 0,6 МПа (6 кгс/кв.см).

Розділення мережі протипожежного водопроводу на ремонтні ділянки повинне забезпечувати при виключенні однієї з ділянок відключення не більше двох стаціонарних лафетних стволів або двох пожежних гідрантів.

Розставляння пожежних гідрантів на водопровідній мережі повинне забезпечувати пожежогасінню кожного обслуговуваного даною мережею штабелю, купи, будівлі, спорудження складу не менше чим від двох гідрантів в радіусі не більше 100 м.

Відстані від пожежних гідрантів до підстав штабелів і куп лісоматеріалів слід приймати не менше 8 м. До гідрантів має бути забезпечений під'їзд.

На території складу слід передбачати пожежні резервуари або водоймища місткістю не менше 500 куб.м. Розміщення і устаткування пожежних водоймищ або резервуарів слід передбачати відповідно до вимог СНіП 2.04.02.-84* [63].

При розміщенні складу уздовж берега природного або штучного вододжерела слід передбачати пожежні під'їзди до берегової лінії через кожних 200 м з пристроєм майданчиків або пірсів розмірами не менше 12х24 м.

Вказані майданчики або пірси слід враховувати при розміщенні на території складу пожежних резервуарів або водоймищ.

Водопровідну насосну станцію з пожежними насосами слід розміщувати на відстані не менше 40 м від підстав штабелів і куп лісоматеріалів.

Види протипожежних водопроводів. Протипожежний водопровід низького тиску створює вільний тиск, що забезпечує висоту компактної частини струменя не менше 10 м при розташуванні пожежного ствола на рівні поверхні землі. В цьому випадку гасіння пожежі здійснюється від пожежних автомобілів, встановлених на гідранти.

Тиск на введенні в будівлю над поверхнею землі при одноповерховій забудові -- не менше 10 м, при більшій поверховості -- на кожен поверх добавляти по 4 м. Для окремих багатоповерхових будівель або їх групи в районах з меншою поверховістю забудови або на підвищених місцях допускається передбачати місцеві насосні установки для підвищення тиску. Як правило, проектують протипожежні водопроводи низького тиску. Протипожежний водопровід високого тиску створює вільний натиск, що забезпечує висоту компактної частини струменя не менше 10 м при розташуванні пожежного ствола на рівні найвищої точки найвищої будівлі, Максимальний вільний натиск в мережі об'єднаного водопроводу не повинен перевищувати 60 м. В цьому випадку гасіння пожежі здійснюється безпосередньо від гідранта. Протипожежний водопровід високого тиску проектують лише при відповідному обґрунтуванні (для найбільш пожежонебезпечних об'єктів, за наявності спринклерных установок і ін.).

У водопроводі високого тиску стаціонарні пожежні насоси обладнуються пристроями, що забезпечують пуск насосів не пізніше ніж через 5 хв. після подачі сигналу про виникнення пожежі. Для населених пунктів з кількістю жителів до 5 тис. чол., у яких не передбачається професійна пожежна охорона, протипожежний водопровід приймають високого тиску.

Розрахунок вільного напору. У зовнішній водопровідній мережі вільний напір розраховують для найбільш невигідно розташованого гідранта (найбільш віддаленого або низько розташованого).

Необхідний тиск в зовнішній водопровідній мережі біля розрахункового гідранта складається з вільного тиску на рівні поверхні землі (у водопроводах низького тиску) або на рівні найвищої точки найвищої будівлі (у водопроводах високого тиску), втрат тиску в гідранті і пожежній колонці (при розрахунковій пожежній витраті води), геометричної висоти підйому води (від осі водопровідної труби до відмітки, установки ствола) і втрат тиску в рукавній лінії:

Пожежні гідранти і водойми повинні мати під'їзди з твердим покриттям. У разі наявності на території об'єкта або поблизу нього (у радіусі до 200 м) природних або штучних вододжерел - річок, озер, басейнів, градирень тощо - до них повинні бути влаштовані під'їзди з майданчиками (пірсами) розмірами не менше 12 x 12 м для встановлення пожежних автомобілів і забирання води будь-якої пори року.

У разі неможливості безпосереднього забирання води з пожежного резервуара (водойми) слід передбачати приймальні (мокрі) колодязі об'ємом не менше 3 куб. м, з'єднані з резервуаром (водоймою) трубопроводом діаметром не менше 0,2 м. Перед приймальним (мокрим) колодязем на з'єднувальному трубопроводі необхідно розміщувати в окремому колодязі засувку з виведеним під кришку люка штурвалом.

Витрачений під час гасіння пожежі протипожежний запас води з резервуарів має бути відновлений у якомога короткий термін, але не більше за той, що зазначений згідно з СНиП 2.04.02-84* [63].

На підприємствах, що мають водогінні мережі, заповнення пожежних водойм слід здійснювати від існуючої мережі трубопроводами діаметром не менше 77 мм із установленням на них запірної арматури.

Пожежні резервуари (водойми) та їх обладнання повинні бути захищені від замерзання води.

Узимку для забирання води з відкритих вододжерел слід встановлювати утеплені ополонки розміром не менше 0,6 x 0,6 м, які мають утримуватись у зручному для використання стані.

Підтримання у постійній готовності штучних водойм, водозабірних пристроїв, під'їздів до вододжерел покладається: на підприємстві - на його власника (орендаря); у населених пунктах - на органи місцевого самоврядування.

Біля місць розташування пожежних гідрантів і водойм повинні бути встановлені покажчики (об'ємні зі світильником або плоскі із застосуванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них:

для пожежного гідранта - літерним індексом ПГ, цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водогінної мережі (тупикова чи кільцева);

для пожежної водойми - літерним індексом ПВ, цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, котрі можуть одночасно встановлюватися на майданчику біля водойми.

Водонапірні башти повинні бути забезпечені під'їздом і пристосовані для відбору води пожежною технікою будь-якої пори року. Не допускається використовувати для побутових та виробничих потреб запас води, призначений для пожежогасіння.

На корпус водонапірної башти слід наносити позначення, яке вказує на місце розташування пристрою для забирання води пожежною технікою.

Не допускається використовувати для побутових, виробничих та інших господарських потреб протипожежний запас води, що зберігається в резервуарах, водонапірних баштах, водоймах та інших ємнісних спорудах.

Мережі тимчасового протипожежного водопроводу повинні знаходитися в справному стані і забезпечувати потрібну по нормах витрату води на потреби пожежогасінні. Колодязі з пожежними гідрантами розміщуються з урахуванням прокладки рукавів від них до місця гасіння пожежі на відстані не більше 150 м при водопроводі високого тиску і 100 м – низького тиску. Відстань від гідрантів до будівель має бути не більше 50 і не менше 5 м; від краю дороги – не більше 2,5 м.

Пожежні гідранти. Гідранти поділяються на підземні (ГОСТ 8220-85) і наземні (ГОСТ 13816-80). Найчастіше застосовують підземні гідранти, що випускаються Московським заводом «Водоприлад». Основні параметри і розміри гідрантів повинні відповідати вказаним в табл.5.59 і на рис. 5.44

Таблиця 5.59 - Основні параметри і розміри гідрантів

* Зміна гідравлічного опору на кожних 250 мм висоти - не більше 0,05∗10³ с²∗м^-5.

** Зміна маси на кожних 250 мм висоти - не більше 10 кг

* Розміри для довідок

а) б)

Рисунок 5.44 – Пожежний гідрант

а – загальний вигляд гідранта; б – улаштування гідранта;

1 - кришка; 2 - ніпель; 3 - корпус; 4 - штанга;

5 - шпиндель; 6 - сідло; 7 - кільце; 8 - клапан

Їх встановлюють на фланець пожежної підставки зовнішньої водопровідної мережі. Висота чавунної колонки гідранта залежить від глибини заставляння труб; для підземних гідрантів вона складає 0;85...2,5 м. В районах з глибшим заставлянням водопровідних труб застосовують пожежні гідранти Новосибірського заводу «Бурова техніка». Пропускна спроможність підземного гідранта при втратах натиску в нім 10 м складає 40 л/с.

Підземні гідранти встановлюють в колодязях на трубопроводах діаметром 100...400 мм. При трубах великих діаметрів їх встановлюють на лініях, що прокладаються паралельно трубопроводу більшого діаметра.

Наземний пожежний гідрант або гідрант-колонка служать для відбору води на пожежні і господарські потреби. Гідрант-колонка використовується в основному в селах і невеликих промислових підприємствах. Її пропускна спроможність - 20 л/с. Для використання наземних гідрантів встановлювати пожежну колонку не потрібно. Крім того, до гідрантів цього типу забезпечується доступ в будь-який час. Взимку наземні гідранти замерзають, тому їх застосовують в основному в південних районах країни. В районах з низькими температурами їх утеплюють.

Перевага підземних гідрантів над наземними полягає в тому, що вони не замерзають або значно менше схильні до замерзання зимою. Недолікам їх є трудність виявлення в темноті і необхідність вживання пожежних колонок.

Відбір води з підземного пожежного гідранту на пожежні потреби виконується за допомогою пожежної колонки КПА ГОСТ 7499-71. Вид пожежної колонки приведено на рис. 5.45, а технічні характеристики в табл. 5.60.

Рисунок 5.45 - Пожежна колонка

Таблиця 5.60 - Колонка пожежна

Пожежні крани служать для підключення до водної мережі пожежних рукавів і іншого спеціального устаткування. Виготовляються з бронзи або ковкого чавуну з умовним проходом 50 або 65 мм. По своїй конструкції діляться на прямоточні і кутові, з внутрішнім або зовнішнім різьбленням.

При роботі кришку відкидають. На різьблення ніпелю нагвинчують пожежну колонку до щільного притиснення прокладки. Поворотом рукоятки пожежної колонки проти годинникової стрілки обертають штангу з муфтою 4, яка у свою чергу обертає шпиндель 5 гідранта. Обертаючись, шпиндель відкриває клапан і вода через прохід, що утворився, поступає в корпус гідранта і потім в пожежну колонку.

Після закінчення відбору води гідрант закривають в зворотній послідовності.

Вода, що залишилася в корпусі, зливається через зливний канал, розташований у фланці патрубка. При відкритому клапані зливний канал перекривається гумовим ущільненням.

Пожежні гідранти розміщують уздовж автомобільних доріг на відстані не більше 2,5 м від краю проїжджої частини, але не ближче 5 м від стін будівель; допускається розташовувати їх на проїжджій частині. Установка гідрантів на відгалуженнях від лінії водопроводу не допускається.

Розставляння пожежних гідрантів на водопровідній мережі повинне забезпечувати пожежогасіння будь-якого обслуговуваного даною мережею будівлі, споруди або його частини не менше чим від двох гідрантів при витраті води на зовнішнє пожежогасіння 15 л/с і більш і від одного - при витраті менше 15 л/с з врахуванням прокладки рукавних ліній біля доріг з твердимо покриттям.

На кожному гідранті має бути нанесено маркування, що містить наступні дані:

товарний знак підприємства-виготівника;

рік випуску

позначення діючого стандарту;

зображення державного Знаку якості для гідрантів, яким він в установленому порядку привласнений.

Робоче положення гідрантів - вертикальне. Гідранти встановлюють в колодязях за допомогою пожежної підставки по ГОСТ 5525 на промитих водопровідних мережах перед їх гідравлічними випробуваннями. Установка і обслуговування гідрантів на водопровідній мережі - відповідно до вимог ГОСТ 12.3.006, ГОСТ 12.4.009.

Розміщення гідрантів в колодязях повинне забезпечувати вільну установку кришки колодязя і відкриття кришки гідранта, а також повне намотування пожежної колонки і зручність проведення ремонтних робіт.

Відкриття і закривання гідранта проводять уручну за допомогою ключа пожежної колонки.

Воду з гідрантів відбирають лише на пожежні потреби, а також при проведенні технічного обслуговування.

Довжину рукавних ліній, залежно від виду пожежної техніки, приймають 200 м за наявності автонасосів і 100...150 м - за наявності мотопомп. При розрахунку відстані між гідрантами враховують сумарну витрату води на пожежогасіння і пропускну спроможність встановлюваного типу гідрантів.

На мережі водопроводу населених пунктів з кількістю жителів до 500 чол. замість гідрантів допускається встановлювати стояки діаметром 80 мм з пожежними кранами (СНіП 2.04.02-84, 8.16, 9.30).

Світлові і флуоресцентні покажчики. Ці покажчики встановлюють біля місця розташування підземних пожежних гідрантів відповідно до вимог ГОСТ 12.4.009--83 і ГОСТ 12.4.026--76. Шрифти на покажчиках розмічають відповідно до додатка ГОСТ 10807--78. Покажчики розміщують на видному місці на висоті 2...2,5 м на опорах або на кутах будівель, розташованих на відстані від дороги не більше 25 м. Флуоресцентні покажчики встановлюють в радіусі 5 м від світильників зовнішнього освітлення.

Фасадна панель світлових покажчиків -- із скла або світлопроникного матеріалу (білого світлотехнічного полістиролу і ін.) завтовшки 5 мм. Виконують їх об'ємними з електричним підсвітленням.

Флуоресцентні покажчики виконують плоскими з листового металу завтовшки 1,5 мм. Букви і цифри наносять на фасадну частину покажчика фарбою -- помаранчевою або темно рожевою флуоресцентною.

Відповідальними за технічний стан пожежних гідрантів, установлених на мережі водогону населених пунктів, є відповідні служби (організації, установи), які відають цими мережами водогону, а на території підприємств - їх власники або орендарі (згідно з договором оренди).

Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщуватися згідно з вимогами будівельних норм та інших нормативних документів таким чином, щоб забезпечити безперешкодний забір води пожежними автомобілями.

Перевірка працездатності пожежних гідрантів повинна здійснюватися особами, що відповідають за їх технічний стан, не рідше двох разів на рік (навесні й восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду і снігу, в холодний період утеплені, а стояки звільнені від води.

Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.

У разі відключення ділянок водогінної мережі та гідрантів або зменшення тиску мережі нижче за потрібний необхідно сповіщати про це підрозділи пожежної охорони.

Для контролю працездатності мережі зовнішнього протипожежного водопостачання необхідно 1 раз на рік проводити випробування на тиск та витрату води з оформленням акта. Випробування водогону повинне проводитися також після кожного ремонту, реконструкції або підключення нових споживачів до мережі водогону.

Технічний стан всіх гідрантів перевіряють двічі в рік: навесні і осінню.

Технічне обслуговування гідрантів включає перевірку:

справність люка і кришки водопровідного колодязя, кришок і різьблення ніпеля, верхнього квадрата штанги і корпусу гідранта;

наявність води в корпусі гідранта і в колодязі;

герметичності клапана;

роботи гідранта з установкою пожежної колонки і визначення пропускної спроможності (витрати води) гідранта;

легкості відкриття і закривання клапана.

Для того, щоб забезпечити нормальну роботу гідрантів, необхідно виконувати основні правила протипожежної безпеки:

- протипожежна система водопостачання повинна постійно перевірятися на справність і містити необхідну кількість води для гасіння підзвітного об'єкту;

- факти підтримки і перевірки протипожежної системи водопостачання необхідно відображати в спеціальному акті;

- оберігати пожежний гідрант від льоду і снігу, утеплюючи його в зимовий час;

- забезпечити до гідранта можливість вільного проїзду пожежної техніки у будь-який час дня і ночі;

- для під'їзду до гідранта встановити спеціальні знаки, що інформують про напрям руху до цього протипожежного устаткування. Знаки зобов'язані бути зі світловідбиваючою поверхнею;

- для пожежних кранів гідранта необхідно мати в наявності стволи . Їх необхідно перемотувати як мінімум один раз в рік.