Мережі зовнішнього водопроводу

І споруди на них

У проектах організації будівництва і виробництва робіт відображають необхідність прокладки постійної зовнішньої водопровідної мережі і установки пожежних гідрантів, а також будівництва пожежних водоймищ і інших вододжерел, щоб на початок основних будівельних робіт ними можна було користуватися для гасіння пожеж. Якщо будівництво постійного водопроводу на початок основних будівельних робіт закінчити неможливо і поблизу будівельного майданчика відсутні природні вододжерела, необхідно укладати тимчасові пожежні водопроводи або влаштовувати тимчасові пожежні водоймища.

Тимчасові пожежні водоймища, їх кількість і місткість визначає, згідно Правил пожежної безпеки [33], начальник будівництва, виходячи з розмірів і пожежної небезпеки конструкцій об'єкту, що будується, наявності пожежної частки, устаткування і протипожежного озброєння. Мінімальна місткість одного водоймища має бути. 100 м³.

Водоймища розміщують виходячи з умови обслуговування ними будівель і тимчасових споруд, що знаходяться в радіусі 200 м за наявності автонасосів і 100...150 м -- за наявності мотопомп залежно від їх типe. Мінімальна відстань від водоймища до будівель III--V ступенів вогнестійкості і відкритих складів горючих матеріалів -- 30 м, а будівель I і II ступенів вогнестійкості - 10 м.

Штучні водоймища, розташовані на території будівництва, мають утеплюватися в холодний період і бути забезпечені під'їздами з твердим покриттям і майданчиком розмірами 12х12 м для маневрування і розвороту пожежних автомобілів. Рівень води у водоймищах повинен забезпечувати можливість всмоктування її пожежними насосами.

Вододжерела, які використовуються для гасіння пожеж, повинні мати світлові або флуоресцентні покажчики.

Природні вододжерела в більшості випадків використовуються тільки після споруди відповідних водозабірних пристроїв, майданчиків для установки автомашин і під'їзних доріг.

Місце розташування водозабірного пристрою вибирають з урахуванням подачі води до можливо більшої кількості будівель, що будуються, і споруд, а також забезпечення протипожежним водопостачанням тимчасових споруд і складів на будівельних майданчиках.

Залежно від крутості укосів берега, типу ґрунтів, сезонного коливання горизонтів води і наявності будівельних матеріалів, водозабірні пристрої можуть бути виконані способом зміцнення берега, споруди пожежного під'їзду (пірсу) або приймальних колодязів.

Зміцнення берега -- найбільш простий і доступний спосіб організації забору води з природних вододжерел пожежними автомашинами. Такий спосіб застосовується, як правило, при вельми пологих берегах і невеликих глибинах води, тому часто в місці зміцнення берега дно заглиблюють до 2...3 м.

Найбільш поширеними і дешевими видами зміцнення берега є відсипання каменя і улаштування паль зміцнень.

Відсипання каменя на укоси проводять на ділянці завдовжки 5...6 м. Для відсипання застосовують крупний камінь, причому найбільш великий доцільно відсипати в останню чергу, щоб він опинився на поверхні. Заставляння укосів залежить від розмірів каменів, але не повинно бути крутіше 1:1. Товщина шару каменя, який укладається на укосах природного берега (після поглиблення) -- не менше 0,5 м. Майданчик перед укріпленим берегом вибруковують таким же каменем.

Зміцнення палями берега проводять на ділянці завдовжки 4,5...5 м., Його можна виконати залізобетонними палями і закладеними плитами для запобігання підмиву берега водою. Пазухи, що утворюються за плитами, засинають ґрунтом і зверху роблять відмостку з твердим покриттям.

Пожежні майданчики (пірси), як правило, встановлюють на водоймищах з високими берегами і значними перепадами рівня води.

Настил майданчика виконують із залізобетонних панелей, монолітного залізобетону або дерева. Він повинен розташовуватися на висоті не більше 5 м від горизонту низьких вод і не затоплюватися при горизонті високих вод.

Ширина майданчика 4...5 м. Бічні сторони його захищають поручнями заввишки 0,7...0,8 м. На відстані 1,5 м від кінця майданчика до настилу на всю ширину майданчика прикріплюють опорний брус. До майданчика передбачають дорогу з твердим покриттям шириною не менше 3,5 м, а перед нею майданчик розмірами 12x12 м.

Приймальні колодязі, сполучені з вододжерелом трубою, доцільно влаштовувати для забезпечення огорожі води при заболочених берегах. Істотною перевагою приймального колодязя перед останніми видами водозабірних пристроїв є незамерзаємість води при улаштуванні в його верхній частині двох кришок, простір між якими заповнюють на зимовий період теплоізоляційними матеріалами.

Приймальні колодязі влаштовують з бетонних кілець, каменя або іншого матеріалу. Місткість колодязя повинна складати 3...5 м³.

Глибину колодязя визначають виходячи з умови заглиблення труби нижче за рівень промерзання ґрунту. Верх труби повинен розташовуватися нижче за найбільшу товщину льоду у водоймищі. При заглибленні дна колодязя мінімальна глибина води в нім має бути не менше 1,5 м з урахуванням зниження рівня під час водозабору і запасу над всмоктуючою сіткою.

Трасування мережі. Зовнішню водопровідну мережу складають магістральні і розподільні лінії. Магістральну лінію прокладають з таким розрахунком, аби вода до споживачів подавалася найкоротшою дорогою після самих піднесених точок території, а розподільні трубопроводи розташовують на нижчих. Таким чином, за рахунок перепаду висот (рельєфу місцевості) створюється додатковий натиск в розподільній мережі.

Водопровідні труби, як і всі інші комунікації, можна прокладати в колекторах, але нижче за електричні кабелі, кабелів зв'язку і т. п., щоб уникнути заливки їх водою в разі аварії. Для установки пожежних гідрантів і засувок в цих випадках передбачають спеціальні виносні колодязі.

Глибина заставляння труб, вважаючи до низу, має бути на 0,5 м більше розрахункової глибини проникнення в ґрунт нульової температури.

Кільцева і тупикова мережі. Зовнішня водопровідна мережа може бути кільцевою або тупиковою. Кільцювання зовнішніх водопровідних мереж внутрішніми водопровідними мережами будівель і споруд не допускається.

При аварії в якій-небудь точці кільцевої мережі подача води до споживачів не припиняється, оскільки кожна ділянка живиться не менше чим з двох боків. В тупиковій водопровідній мережі в разі аварії на одній з ділянок об'єкт може повністю виявитися без води, оскільки ятір має однобічне живлення. На кільцевій мережі можна встановити більшу кількість пожежних автомобілів, тобто отримати більшу витрату, чим на тупиковій.

Водопровідні мережі мають бути кільцевими. Тупикові лінії водопроводів допускається застосовувати для подачі води на протипожежні і господарсько-протипожежні споживи (незалежно від витрати води на пожежогасінню) при довжині лінії не більше 200 м. В населених пунктах з кількістю жителів до 5 тис. чіл. при витраті води на зовнішню пожежогасінню до 10 л/с або при кількості внутрішніх пожежних кранів в будівлі до 12 допускаються тупикове лінії - довжиною більше 200 м в разі прибудую протипожежних резервуарів або водоймищ, водонапірної башти або контррезервуару в кінці безвиході.

Мінімальній діаметр труб водопроводу, об'єднаного з протипожежним, в населених пунктах і на промислових підприємствах - 100 мм, в сільських населених пунктах - 75 мм (СНіП 2.04.02-84, 8.46).

Водоводи. В кільцевих водопровідних ятерах повинне бути не менше двох водоводів. Водоводів є водопровідною лінією, що сполучає спорудження 1-го і 2-го підйомів, а також водопровідну мережу із спорудами 2-го підйому. З'єднання водоводів між собою може бути різним. При будь-яких схемах відключення в разі аварії на одній з ділянок водоводів подача води в мережу не припиняється; аварійна ділянка відключається системою засувок.

Витрата води на зовнішнє пожежогасіння (на одну пожежу) і кількість одночасних пожеж в населеному пункті для розрахунку магістральних (розрахункових кілець) ліній водопровідної мережі повинні прийматися за табл. 5.54.

Витрата води на зовнішнє пожежогасіння (на одну пожежу) житлових і суспільних будівель для розрахунку сполучних і розподільних ліній водопровідної мережі, а також водопровідної мережі усередині мікрорайону або кварталу слід приймати для будівлі, що вимагає найбільшої витрати води, за табл. 5.55.

Витрата води на зовнішнє пожежогасіння на промислових і сільськогосподарських підприємствах на одну пожежу повинна прийматися для будівлі, що вимагає найбільшої витрати води, згідно табл. 5.56 або 5.57.

Витрата води на зовнішнє пожежогасіння будівель, розділених на частини протипожежними стінами, належить приймати по тій частині будівлі, де потрібна найбільша витрата води.

Витрата води на зовнішнє пожежогасіння будівель, розділених протипожежними перегородками, слід визначати за загальним обсягом будівлі і вищої категорії виробництва по пожежній небезпеці.

Витрата води на зовнішнє пожежогасіння одно-, двоповерхових виробничих і одноповерхових складських будівель заввишки (від підлоги до низу горизонтальних несучих конструкцій на опорі) не більше 18 м з несучими сталевими конструкціями (з межею вогнестійкості не менше 0,25 ч) і огороджуючими конструкціями (стіни і покриття) із сталевих профільованих або азбестоцементних листів із згораючими або полімерними утеплювачами, необхідно приймати на 10 л/с більш вказаних в табл. 5.56 і 5.57.

Таблиця 5.54 - Витрата води на зовнішнє пожежогасіння в населеному пункті

Примітки: 1. Витрата води на зовнішнє пожежогасіння в населеному пункті має бути не менше витрати води на пожежогасіння житлових і суспільних будівель, вказаних в табл. 5.55.

2. При зонному водопостачанні витрата води на зовнішнє пожежогасіння і кількість одночасних пожеж в кожній зоні слід приймати залежно від числа жителів, що проживають в зоні.

3. Кількість одночасних пожеж і витрата води на одну пожежу в населених пунктах з числом жителів більше 1 млн. чол. належить приймати згідно вимогам органів Державного пожежного нагляду.

4. Для групового водопроводу кількість одночасних пожеж належить приймати залежно від загальної чисельності жителів в населених пунктах, підключених до водопроводу.

Витрата води на відновлення пожежного об'єму по груповому водопроводу слід визначати як суму витрат води для населених пунктів (відповідно кількості одночасних пожеж), що вимагають найбільших витрат на пожежогасінню згідно пп. 2.24 і 2.25.

5. У розрахункову кількість одночасних пожеж в населеному пункті включені пожежі на промислових підприємствах, розташованих в межах населеного пункту. При цьому в розрахункову витрату води слід включати відповідні витрати води на пожежогасіння на цих підприємствах, але не менш вказаних в табл. 5.54.

Таблиця 5.55 - Витрата води на зовнішнє пожежогасіння