Особливості державного регулювання на ринку фінансових послуг в Україні

<34 35 363738 39 40 >

При вивченні питань теми студентам потрібно насамперед з’ясувати які органи регулюють діяльність суб’єктів на ринку фінансових послуг, з якою метою і в яких формах здійснюється це регулювання. Після цього потрібно зосередити увагу на основних завдання державного регулювання та на регулюванні діяльності окремих видів фінансових інститутів.

Державне регулювання ринків фінансових послугце здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

· ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування їх діяльності з надання фінансових послуг;

· нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

· нагляду за діяльністю фінансових установ;

· застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

· проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється:

- щодо ринку банківських послуг - Національним банком України;

- щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів – Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР);

- щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг - Національною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Структура органів державного регулювання фінансового ринку України та нагляду за ринками фінансових послуг має наступні рівні ( рис. 12.1).

Державне регулювання діяльності банківздійснюється Національним банком України у таких формах:

- адміністративне регулювання;

- індикативне регулювання.

Адміністративне регулювання – це дії адміністрації країни, регіонів, спеціалізованих центральних органів виконавчої влади, спрямовані на збалансування інтересів суб’єктів господарювання за допомогою правових законів на принципах самоутворення, самоуправління і самофінансування.

Рис.12.1. Структура органів державного регулювання фінансового ринку України та нагляду за ринками фінансових послуг

Адміністративне регулювання має за мету створення відповідних умов для саморегулювання ринкових відносин за допомогою чинної законодавчо-правової бази. До заходів адміністративного регулювання банківської діяльності з боку НБУ належать (рис. 12.2)

Рис.12.2. Адміністративне регулювання банківської діяльності

Індикативне регулювання– це один із способів регулювання економіки за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку національної економіки.

До індикативного регулювання банківської діяльності відносять:

- встановлення обов’язкових економічних нормативів;

- визначення норм обов'язкових резервів для банків;

- встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;

- визначення процентної політики;

- визначення порядку рефінансування банків;

- визначення порядку налагодження кореспондентських відносин між банками;

- управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;

- операції з цінними паперами на відкритому ринку;

- регулювання імпорту та експорту капіталу.

Банківське регулювання - одна з функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків; визначають загальні принципи банківської діяльності; встановлюють порядок здійснення банківського нагляду та відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансово-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів із метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників.

Політика рефінансування НБУ (видача позик комерційним банкам під їх боргові зобов’язання шляхом переобліку їх портфеля векселів) безпосередньо впливає на обсяг їх пасивів, а тим самим - і на величину їх активних (кредитних) операцій. Процентна політика центрального банку (встановлений рівень процентів за його кредитами) виступає фактором регулювання попиту на кредит.

Валютна інтервенція - це форма валютної політики, що передбачає пряме втручання центрального банку або казначейства в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

Дисконтна політика - це форма грошово-кредитної політики, яку здійснює центральний банк, підвищуючи або знижуючи відсоткові (дисконтні) ставки з метою регулювання попиту та пропозиції на позиковий капітал, а також впливу на темпи інфляції, стан платіжного балансу. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація.

Девальвація – це здійснення державою у законодавчому порядку зниження обмінного курсі власної грошової одиниці щодо валюти іншої країни. Девальвація – один із варіантів грошової реформи, спрямованої на оздоровлення грошового обігу, стабілізацію національної валюти.

Девальвація спричиняє подорожчання імпортованих товарів і здешевлення власних, експортованих в інші країни, тому девальвація може використовуватися як засіб зовнішньоторговельної експансії.

Ревальвація – це підвищення валютного курсу національної валюти щодо грошової одиниці інших країн або щодо міжнародної грошової одиниці. Ревальвація – один із методів стабілізації грошової системи і поновлення або підвищення купівельної спроможності грошей після інфляції.

Головним принципом державного регулювання фондового ринку є орієнтація на загальнонаціональні інтереси та стимулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Державне регулювання функціонування фондового ринку в Україні, єдину державну політику щодо цінних паперів, координацію діяльності центральних органів державної виконавчої влади у цій сфері здійснює Національна комісія з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР).

<34 35 363738 39 40 >

Дата добавления: 2021-11-16; просмотров: 325;