Циклічні спортивні вправи

Спортивні вправи максимальної анаеробної потужності. Анаеробний компонент в загальній енергопродукції під час виконання цих вправ складає > 90% і забезпечується за рахунок фосфагенної енергетичної системи ( АТФ+КрФ) при незначній участі лактатної (гліколітичниї системи. Рекордна максимальна анаеробна потужність у видатних спортсменів досягає 120 ккал/хв. Тривалість даних вправ складає до 20 с ( біг 30, 60, 100 м ).

Головними фізіологічним системами й механізмами, які визначають результат в даних вправах є:

– центральна нервова система;

– функціональні властивості нервово–м’язового апарату;

– ємність і потужність фосфагенної енергетичної системи головних скелетних м’язів.

Спортивні вправи біля максимальної анаеробної потужності. Анаеробний компонент в загальній енергопродукції складає 75–85% – частину за рахунок фосфагенної і в значній мірі за рахунок гліколітичної енергетичної системи. Гранична тривалість таких вправ у видатних спортсменів коливається від 20 до 50 с. Рекордна потужність в бігу складає 50–100 ккал/хв. До змагальних вправ ціє потужності можна віднести біг 200–400 м, плавання на дистанції 100 м, біг на ковзанах 500 м.

Провідні фізіологічні системи і механізми, які визначають спортивний результат є аналогічні тим, що і в попередній групі.

Спортивні вправи субмаксимальної анаеробної потужності (анаеробно–аеробні спортивні вправи). Анаеробний компонент головних скелетних м’язів складає 60–70% і забезпечується в основному за рахунок гліколітичної енергетичної системи. Значна роль в енергетичному забезпеченні виконання даних вправ належить аеробній енергетичній системі. Гранична тривалість даних вправ у видатних спортсменів складає 1–2 хв. До змагальних вправ цієї групи відносяться: біг на 800 м, плавання 200 м, біг на ковзанах 1000 й 1500 м.

Провідні фізіологічні системи і механізми, які забезпечують результат під час виконання цих вправ: емність і потужність гліколітичної системи енергопродукції головних м’язів, киснево–транспортні можливості організму, функціоналні властивості нервово-м’язового апарату, аеробні можливості головних скелетних м’язів.

Аеробні спортивні вправи. Потужність в цих вправах визначається по величині дистанційного споживання кисню. Відношення даного показника до величини МСК дає уявлення про відносну аеробну потужність за якою аеробні циклічні спортивні вправи поділяють на 5 груп:

–вправи максимальної потужності ( тривалість 3–10 хв, відносна аеробна потужність 95–100% МСК, основним енергетичним субстратом є глікоген головних скелетних м’язів );

–вправи біля максимальної птужності ( тривалість від 10 до 30 хв, відносна аеробна потужність 85–90 % МСК, основними енергетичними субстратами є глікоген м’язів і глюкоза крові);

–вправи субмаксимальної аеробної потужності ( тривалість від 30 до 120 хв, відносна аеробна потужність 70–80% МСК, основними енергетичними субстратами є глікоген м’язів, глюкоза крові);

–вправи середньої аеробної потужності ( тривалість понад 2 години, відносна аеробна потужність 55–65% МСК ( основними енергетичними субстратами є тригліцериди скелетних м’язів, вільні жирні кислоти крові).

–вправи малої аеробної потужності ( багатогодинна робота відносна аеробна потужність 50% МСК, основним енергетичним субстратом є жири).

Головні фізіологічні системи і механізми, які забезпечують діяльність організму при виконанні аеробних спортивних вправ:

–функціональні можливості киснево–транспортної системи;

–аеробні можливості скелетних м’язів;

–запаси глікогену в робочих м’язах й печінці;

–гуморальні механізми регуляції функцій організму.

Класифікація ациклічних спортивних вправ:

– вибухові ( стрибки і метання) – характеризуються наявністю одного чи кількох акцентованих мязових зусиль великої потужності, які надають великої швидкості тілу чи спортивному приладу;

– стандартно–перемінні спортивні вправи ( спотивна та художня гімнастика, фігурне катання на ковзанах і водних лижах, синхронне плавання) – об’єднані в неперервний строго фіксований стандартний ряд різноманітних складних дій, елементів, кожен з яких є самостійною закінченою руховою дією і тому може вивчатися окремо і входити як компонент до найрізноманітніших комбінацій;

– нестандартно–перемінні або ситуаційні ( спортивні ігри, єдиноборства, гірськолижний спорт ) – характеризуються різким і нестандартним чергуванням періодів з різним характером і інтенсивністю рухових дій;

– інтервально–повторні вправи (тренувальні вправи з повторним пробіганням/проливанням певних відрізків дистанції) – складені із стандартних комбінацій різних чи однакових елементів, розділених періодами повного або часткового відпочинку.