Трубопровідний транспорт

Діють також нафтопроводи Кременчук – Черкаси; Самара – Лисичанськ – Кременчук – Херсон; Битків – Надвірна; Гнідинці – Прилуки – Кременчук – Херсон. Через територію західних областей (Волинської, Львівської, Закарпатської) в 1963 р. прокладено європейський нафтопровід “Дружба”. У 1975 р. став до ладу нафтопродуктопровід Кременчук – Лубни – Київ.

Нафтопроводами нині поставляється 93,6 % усієї нафти, яку спожмває Україна. В Україні 12 основних нафтопроводів 2,6 тис. км завдовжки з діаметром труб 720 мм.

Вивчається кілька варіантів транспортування нафти. Найоптимальніший – у порти Одеси та південним танкерним флотом з країн Близького Сходу й південного Середземномор’я, перевалка її в Одесі й перекачування нафтопроводами на нафтопереробні заводи Херсона, Кременчука, Лисичанська. Частково нафта перероблятиметься на Одеському нафтопереробному заводі, у зв’язку з чим його потрібно реконструювати. Ця схема забезпечує економічну незалежність України завдяки можливості закупівлі нафти в кількох держав і транспортування її безпосередньо в Україну без транзиту через інші країни.

Одночасно виникає потреба у створенні державного запасу нафти близько 15 млн т. В Україні є геологічні формації, сприятливі для створення підземних сховищ такого об’єму (Дніпропетровсько-Донецька западина, Український кристалічний щит).

Найбільші газопроводи: Шебелинка – Харків; Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів; Шебелинка – Диканька – західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи на Чехію, Словаччину й Польщу. Через крайню східну частину України проходять траси газопроводів Північний Кавказ – Москва; північно-кавказький газ споживають також у Донбасі.

В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Тольятті – Горлівка – Одеса; етиленопровід з Угорщини до Калуша.

Газопровідний транспорт України раніше забезпечував доставку газу з Росії – 79%, Туркменістану – 5% і 16% за рахунок його видобутку в Україні. Тепер мережею газопостачання охоплено 45% міських і 8% сільських населених пунктів України, чого явно недостатньо.

Загальноприйнятими в європейських країнах є обмеження імпорту енергоносіїв з однієї країни 30-40% загальної потреби. За цих умов слід розглянути, поряд з традиційними, й альтернативні джерела постачання газу в Україну, зокрема закупівлю іранського газу.

Щодо діючої системи газопроводів, довжина яких становить 33 тис. км, основним завданням залишається підтримувати їх у працездатному стані. Передбачається завершити спорудження газопроводів Тула – Шостка – Київ; Торжок – Долина; Мар’янівка – Херсон – Крим; Джанкой – Феодосія – Керч; Глібовського підземного сховища газу – Сімферополь – Севастополь. Враховуючи, що металургійні заводи України забезпечували трубами весь колишній СРСР, їх потужностей і нині достатньо для забезпечення трубами власної нафтової і газової промисловості.

Одна з головних проблем розвитку трубопровідного транспорту – його реконструкція. З усіх газопроводів України (34,1 тис.км) близько 31% використовується протягом від 23 до 48 років, 45% з них має недосконале антикорозійне покриття. За 1991 – 1995 рр. через “старіння” газопроводів сталося 35% аварій; 60% газоперегінних агрегатів відпрацювали свій термін.

Більшість нафтопроводів (3927 км) перебуває в експлуатації вже 25 – 30 років. У системі нафтопроводів діють дві організації: підприємство магістральних нафтопроводів та державне підприємство магістрального нафтопроводу “Дружба”. Довжина нафтопродуктопроводів становить 3,3 тис. км (на 19 млн т), з них 2,4 тис. непрацюють, бо НПЗ завантажені на 25% (12,8 млн т).

Об’єкти транспортної мережі загальнонаціонального значення треба інвестувати з державного бюджету, а також залучати іноземні інвестиції, кошти клієнтури, акціонерних товариств.