Середземноморська лісова область

Евксинська провінція. Гірськокримська підпровінція. Округи: 47. Лісостеповий пухнато-дубових лісів та лучних стеш 48. Гірськолісовий дубових, букових, соснових та ялівцевих лісів. 49. Яйлинський лучних степів.

Природоохоронні комплекси

У 1992 р. в Україні було прийнято Закон «Про природ­но-заповідний фонд України», у 1994 р.— Програму перспек­тивного розвитку заповідної справи в Україні. В них подано класифікацію об'єктів природно-заповідного фондуяк націо­нального надбання, визначена соціальна, економічна, еколо­гічна роль природоохоронних комплексів у державі. В запо­відних територіях зберігаються генофонд (сукупність усіх генів однієї популяції або виду організмів) рослин і тварин, типові та унікальні ландшафти, здійснюється моніторинг (спостере­ження, оцінка і прогноз стану) навколишнього природного середовища. Україна належить до територій з малою заповід ністю. Про це свідчить співвідношення площ природоохороц. них об'єктів і території України.

Категорії природно-заповідного фонду України:

Природні заповідники— це науково-дослідні установи, в яких охороняються типові або унікальні для даної території чи акваторії природні комплекси. Вони повністю виключа­ються з господарського використання. Основним їх завданням є збереження природних комплексів, вивчення стану її ком­понентів, протікання природних процесів і явищ, спостере­ження за станом навколишнього природного середовища, роз робка рекомендацій з охорони природи, поширення природо­охоронних знань, екологічне і естетичне виховання громадян.

На територіях природних заповідників забороняється:

будівництво споруд, шляхів сполучення, об'єктів транспорту і зв'язку, не пов'язаних з діяльністю природних заповідників, розведення вогнищ, улаштування місць відпочинку, стоянок транспорту, а також проїзд і прохід сторонніх осіб, прогін домашніх тварин, пересування механічних транспортних за­собів за винятком шляхів загального користування, лісосплав, проліт літаків та вертольотів нижче 2 000 м над землею; геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, руйнування геологічних відслонень, порушення ґрунтового по­криву та гідрологічного режиму, застосування хімічних засо­бів, усі види лісокористування, заготівля кормових трав, лі­карських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення звірів і птахів, порушення умов їх оселення, гніздування; мисливство, рибальство, інтродукція (переселення) нових видів тварин і рослин, збирання колекційних та інших ма­теріалів за винятком матеріалів, необхідних для виконання наукових досліджень.

У природному заповіднику допускається:

виконання відновлювальних робіт на землях з порушеними корінними природними комплексами, а також здійснення за­ходів щодо запобігання змінам природних комплексів запо­відника внаслідок антропогенного впливу;

здійснення протипожежних та санітарних заходів, якими не порушується режим заповідника; виконання науково-дос­лідних робіт із збиранням колекцій, стаціонарні дослідження на обладнаних ділянках, природоохоронна освітня і виховна діяльність.

В Україні створено 12 природних заповідників.

Біосферні заповідники — це природоохоронні науково-до­слідні установи міжнародного значення. Вони створюються для збереження в природному стані типових природних ком­плексів біосфери, вивчення навколишнього природного сере­довища, його змін під дією антропогенних чинників. Біосферні заповідники створюють на базі природних заповідників, на­ціональних природних парків з включенням до їх складу територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших ка­тегорій та земель.

Для біосферних заповідників установлюється диференціаль­ний режим охорони. Згідно із завданням охорони виділяють такі зони:

заповідна, яка призначена для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених антро­погенними чинниками природних комплексів, генофонду рослинності і тваринного світу;

буферна, яка виділяється з метою запобігання негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності на приле­глих територіях;

антропогенних ландшафтів, що об'єднує території із земле-, лісо-, водокористуванням, поселеннями, рекреацією та іншими видами господарської діяльності.

У біосферних заповідниках можуть виділятися також те­риторії регульованого заповідного режиму (регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища).

Важливо, що наукові дослідження, спостереження за станом навколишнього природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюються на міжнародному рівні. До біосферних заповідників в Україні належать Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський.

Природні національні парки є природоохоронними, рекре­аційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установа­ми загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природ­них комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохо­ронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню і ес­тетичну цінність.

На території природних національних парків залежно від особливостей природних комплексів та об'єктів встановлюють диференційований режим щодо їх охорони. З цією метою виділяють такі зони:

заповідна, в якій охороняються та відновлюються найцін­ніші природні комплекси;

регульованої рекреації, де здійснюються відпочинок та оз­доровлення людей; огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; дозволяється влаштування туристських маршрутів і екологічних стежок; забороняються рубки лісу, промислове рибальство й мисливство;

стаціонарної рекреації, де розміщуються готелі, кемпінги;

господарська, в якій знаходяться пункти, землі, що вклю­чені до парку, на яких господарська діяльність здійснюється з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Природними національними парками в Україні є Карпат­ський, Шацький, Азово-Сиваський, Синевір, Вижницький.

Заказники— це природні території (чи акваторії), в яких зберігаються і відтворюються природні комплекси або їх ком­поненти. Земельні ділянки заказників не вилучаються уко­ристувачів. Залежно від мети і режиму охорони організову­ються лісові, зоологічні, гідрологічні, геологічні ландшафтні заказники.

Пам'ятками природиоголошуються окремі унікальні при­родні утворення, що мають особливе природоохоронне, нау­кове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. У межах пам'яток природи забороня­ється діяльність, яка загрожує їх збереженню або призводить до зміни їх первісного стану.

Заповідними урочищамиоголошуються лісові, степові, бо­лотні та інші ландшафти, які мають важливе наукове, при­родоохоронне і естетичне значення для збереження їх у при­родному стані. В межах заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.

Ботанічні садистворюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження та господарського використання рідкісних і типових видів місцевої, і світової флори. В бота­нічних садах залежно від режиму охорони можуть бути ви­ділені зони: експозиційна (відвідуванняякої регулюється); наукова (на якій розташовуються колекції, експеримен­тальні ділянки); заповідна (депроводяться наукові спосте­реження).

Відомими в Україні ботанічними садами є Нікітський, Центральний Національної академії наук (Київ), а також сади Дніпропетровського, Львівського, Харківського, Чернівецького університетів.

Дендрологічні парки— це установи, де зберігаються і вивчаються у спеціально створених умовах різноманітні види дерев і чагарників та їх композиції з метою наукового, куль­турного, рекреаційного та іншого використання. Відомими дендрологічними парками є Софіївка (Черкаська область), Олександрія (Київська область), Тростянецький (Чернігівська область), Веселі Боковеньки (Кіровоградська область) та ін.

Зоологічні парки— це природоохоронні культурно-освітні установи, які створюються для організації екологічної освіт­ньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзо­тичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ розведення у неволі диких тварин.

На території зоологічних парків виділяють зони: експози­ційну (в якій утримуються тварини з культурно-пізнавальною метою); наукову (де проводяться науково-дослідна робота та відвідування); рекреаційну (в якій організовується відпочинок відвідувачів); господарську (з господарськими об'єктами).

Парками-пам'ятками садово-паркового мистецтваоголошу­ються найбільш визначні та цінні зразки паркового будів­ництва для охорони та використання їх в естетичних, вихов­них, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням або без вилучення земельних ді­лянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На їх території можуть провадитись наукові дослідження, моніторинг навколишнього природного середовища, екскурсії та відпочинок населення, догляд за насадженнями, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження деревних, ча­гарникових і квіткових рослин.

В Україні заповідано близько 300 тис. гектарів болотних ландшафтів. Місця зростання лікарських рослин охороняються на 150 тис. гектарів. Місця гніздування водоплавних птахів охороняються в Тендрівській, Ягорлицькій і Сиваській зато­ках, дельті Дунаю тощо. Природні ландшафти охороняються в усіх природних зонах рівнинної частини України, Кримських горах та Українських Карпатах. Охороняються також ділянки акваторій Чорного і Азовського морів та ін.

Україні треба збільшити площі природно-заповідних ком­плексів, що сприятиме геоекологічній рівновазі на території всієї країни. Необхідно спочатку збільшити площі природно-заповідного фонду до 4—5, місцями — до 10 % території. Це стосується- передусім територій біосферних заповідників, природних національних парків, природних заповідників. Збільшити мережу заповідних комплексів можна за рахунок ділянок, які найменше змінені господарською діяльністю, або територій, на яких трапляються види рослин і тварин, що занесені до Червоної книги. Заповідними мають також стати басейни окремих річок, озера, коси і острови, колишні вій­ськові полігони, мисливські господарства, дачі колишньої ко­муністичної номенклатури. Врешті заповідні комплекси можна проектувати і створювати в районах з інтенсивною ерозією, зсувами, археологічними розкопками, унікальними природни­ми явищами і об'єктами (печери, водоспади, гірські вершини, річкові долини, екзотичні рослинні угруповання та ін.), відтво­рюючи (чи створюючи) сучасні природоохоронні комплекси. Формування мережі природно-заповідних комплексів має спи­ратися на географічну основу і враховувати фізико-географічне й економіко-географічне районування України. У межах фі­зико-географічних провінцій, економіко-географічних районів повинні бути природні чи біосферні заповідники, природний національний чи регіональний ландшафтний парк, інші при­родно-заповідні комплекси.

Природно,-заповідні комплекси мають органічно поєднува­тися з територіями, що охороняються: приміські зелені смуги, високопродуктивні ліси, водоохоронні зони, полезахисні при­дорожні лісосмуги, лісо- і дендропарки, акваторії та ін.

У державі має бути резерв територій і акваторій, які за своїми природоохоронними, ландшафтними, естетичними, при­родно-історичними особливостями можуть претендувати на за­повідання. Для того щоб мати детальні і достовірні дані про наявний та перспективний обсяг природоохоронних комплексів в Україні, потрібно скласти державний кадастр (систематичне зведення відомостей про географічні об'єкти) природно-запо­відного фонду.

Карта 6. Захист рослин

Карта 7. Лісові ресурси