Рослинність України, закономірності поширення і видовий склад. Проблеми охорони

Фізико-географічне положення, особливості літогенної основи та геологічного розвитку, рельєфу, клімату, залягання підземних і поверхневих вод, густота річкової мережі, заболоченість території, специфіка грунтового покриву, інтенсивність людської діяльності беспосередньо впливають на формування рослинного світу на території України.

Саме цим зумовлене ба­гатство флори вищих і нижчих рослин, яка налічує більше 25 000 видів. З них судинних рослин — більше 4500, водоростей — близько 4000, грибів і слизовиків — більше 15 000, лишайників — понад 1000, мохоподібних — близько 800 видів. Природна рослинність пошире­на нині на 19 млн га. У сучасному рослинному покриві налічується більше 40 культурних видів. Рослинними формаціями в Україні є ліси, степи, луки, болота. У річках, озерах та морях розвинулась вод­на рослинність.

Рослинний світ та його географія в Україні порівняно вивчені. Україна відноситься до країн з великою різноманітністю флори. З 300—350 тис. видів вищих рослин Земної кулі, наприклад, в Ук­раїні налічується понад 25 тис, у тому числі водо­ростей — близько 4 тис, грибів і слизевиків — по­над 15 тис, лишайників — більше ніж 1 тис, мохо­подібних — майже 800 і судинистих рослин — по­над 6,5 тис. видів.

Про багатство і високу видову насиченість рос­линного світу на одиницю площі України свідчать такі зіставлення. Природна флора судинних рос­лин в Україні налічує 4523 види, тоді як у Білору­сії— 1460, Молдові — 1762, Польщі — 2300 видів. В Україні значно більша кількість видів припадає на один рід — 4,45; у Білорусії — 2,66, Польщі — 3,00.

Рослинність України досить різноманітна. На рівнинній частині вона поширена широтними зонами, в горах — за висотними поясами.

Викопні рештки найдавнішої квітко­вої флори, що з'явилась у крейдовому періоді, відомі в Кримських горах і на Донецькій височині, які серед крейдо­вого моря виступали як острови. Палеогенові і неогенові суходоли (су­дячи з викопних решток) були вкриті вічнозеленою субтропічною і тропічною рослинпістю. (Палеогенову тропічну флору А. М. Криштофович назвав пол­тавською, а неогенову — середземно­морською). Реліктовими рослинами є бруслина карликова, рододендрон жов­тий, меч-трава, тис ягідний та ін.

Зледеніння в плейстоцені спричини­ло зникнення палеогенової і неогенової флори. Після відступу льодовика у пів­нічних районах розвивалися тундрові й лісові ландшафти. Із заходу сюди по­чали просуватися широколисті і мішані ліси. На півдні внаслідок посушливості клімату почала формуватися степова рослинність. Сучасного вигляду рослин­ність набула в голоцені.

У наш час особливо багатий на види рослин Кримський півострів, який до палеогену мав тісні зв'язки із Серед­земномор'ям і в льодовиковий час за­лишався осередком теплолюбної рос­линності.

Істотні зміни в рослинному покриві відбувалися під впливом господарської діяльності людини: значно скоротилися площі лісів і змінився видовий склад їх, майже зникла природна степова рослинність. Основними типами рослин­ності на Україні тепер є лісова, степо­ва, лучна, болотна.

Ліси.Загальна їх площадосягає 9,4 млн га, а лісистість тери­торії України становить 15,6 %. Найбільша лісистість в Українсь­ких Карпатах (39 %), Кримських горах (близько 36 %), у зоні міша­них лісів (26 %). Середня лісистість лісостепової зони — 13 %. У степовій зоні ліси займають близько 5%. У лісах України налічується до 200 деревних порід і чагарників. Основні породи — сосна, ялина, смерека, модрина, бук, дуб, граб, ільм, липа, ясен, клен, береза, тополя, вільха.

У межах України ростуть такі види сосни: звичайна, кримська,
Станкевича, гірська. Найбільш поширеною є сосна звичайна, яка
становить головну лісоутворюючу породу в зоні мішаних лісів і на
піщаних терасах у лісостепу і частково степу. Біля верхньої межі
лісу в Українських Карпатах росте своєрідна сланка сосна — жереп. У невеликій кількості в Карпатах зустрічається тіньовитривала кедрова європейська сосна.

Обмежене поширення в Україні мають ялинові ліси. У лісах ро­стуть два види ялини: звичайна (європейська) і гірська. Найбільші площі ялина європейська займає в Українських Карпатах, де тем­нохвойні ліси охоплюють майже половину лісопокритої площі. Яли­нові ліси ростуть до висоти 1450—1650 м, а вище зустрічаються ялинове криволісся або окремі низькорослі деревця. Спорадично поширена ялина європейська в Чернігівській та західних областях України. В Українських Карпатах ця порода трапляється в зоні мішаних буково-ялинових і ялиново-смерекових лісів. Тут, а також у Передкарпатті та Розточчі росте смерека біла, у карпатських лі­сах — модрина європейська і польська. В Українських Карпатах і Кримських горах зберігся реліктовий тис ягідний.

Однією з головних лісоутворюючих порід є бук європейський (в Українських Карпатах) і бук таврійський (у Кримських горах). Букові ліси розвиваються в умовах достатнього зволоження й опти­мального теплового режиму (м'яка і тепла зима). В Українських Карпатах вони ростуть на південно-західних схилах у межах висот 500—1200 м. У Кримських горах букові ліси сягають висот 1300 м. На схід від Володимира-Волинського, Кремінця, Кам'янця-Поділь-ського бук європейський зникає у зв'язку з погіршенням екологіч­них умов для нього.

У лісових деревостанах представлені дуб звичайний, дуб пухнас­тий, дуб скельний. Перший поширений як на рівнинній частині території, так і в горах до висот 900 м. Дуб пухнастий росте в Крим­ських горах. Дуб скельний поширений в Українських Карпатах і Кримських горах, на заході лісостепової зони.

У дубових, дубово-букових і букових лісах росте граб звичайний. Його суцільний східний ареал обмежений лінією Ніжин — Прилу­ки — Лубни — Чигирин. Граб зустрічається на Донецькій висо­чині. У Кримських горах ростуть граб кавказький і граб східний (грабина). В українських лісах ростуть в'яз гладенький, шорсткий, берест, липа серцелиста, липа широколиста, липа пухнаста. Повсюдно поширений клен гостролистий, у західному лісостепу й Україн­ських Карпатах — явір, у лісостепу і байрачних лісах — клен польо­вий, клен татарський. До основних лісових деревостанів домішуєть­ся береза бородавчаста, яка утворює також чисті березові гаї. Зуст­річаються береза пухнаста та ендемічна для України береза дніпровська. Велике поширення мають тополя біла, тополя чорна (осокір), тополя тремтяча (осика), вільха сіра, вільха чорна. В Україн­ських Карпатах вище верхньої межі лісу росте вільха зелена, утво­рюючи вздовж струмків і на перезволожених схилах суцільні за­рості. У заплавах річок, на берегах струмків, на перезволожених улоговинах поширена деревна і чагарникова верба.

Залежно від кліматичних умов, характеру субстрату, місцевих умов зростання, видового складу основних деревостанів та домішку до них, трав'янисто-мохового покриву в межах України виділяють декілька типів лісів: бори (сосняки), субори, сугрудки, груди, дібро­ви, бучини, рамені, сурамені та ін.

Борові ліси поширені на піщаних відкладах у зоні мішаних лісів, перших надзаплавних терасах у лісостепу і степу. За умовами зво­ложення, торфності, флористичного складу борові ліси поділяють на лишайникові, зеленомохові, рунянкові, сфагнові.

Сосняки лишайникові більше поширені на заході зони мішаних лісів, розвинені на дюно-горбастих місцевостях з глибоким заляган­ням ґрунтових вод. Продуктивність сосни мала — IV—V клас боні­тету, підліску немає, трав'яний покрив дуже розріджений. Сосняки зеленомохові займають великі площі на Поліссі. У їх трав'яно-ча­гарниковому покриві ростуть брусниця, верес, костриця овеча, пе­рестріч, біловус, чорниця та ін. Продуктивність цих лісів відносять до І—II класів бонітету. Сосняки рунянкові приурочені до знижень у рельєфі, периферії боліт. У трав'яному покриві розвинені чорни­ця, багно, лохина. Сфагнові сосняки ростуть на торф'яно-глейових та торфових ґрунтах. У деревостанах з'являється береза пухнаста, У трав'яному покриві переважають багно, ситник, молінія, У мохо­вому — сфагнові мохи.

Субори поширені на багатших ґрунтах. Перший ярус у них утво­рює сосна, другий — дуб звичайний. У підліску ростуть бруслина бородавчаста, крушина ламка. На більш збагачених ґрунтах зустрі­чаються складні субори (сугрудки) — сосняки дубово-грабові й гра­бові. У їх деревному ярусі до сосни і дуба домішуються граб, липа, клен гостролистий, ясен. У підліску, крім бруслини бородавчастої і крушини ламкої, зустрічаються ліщина, бруслина європейська. У тра­в'яному покриві переважають орляк, копитняк європейський, зіроч­ник, куничник очеретяний, чорниця та ін. Суборові й сугрудкові ліси займають 25 % лісового фонду. В зоні мішаних лісів вони займають до 45 %, а в лісостеповій зоні — до 14 % всієї лісопокритої площі.

Соснові ліси в Українських Карпатах мають незначну площу, збереглися в оліготрофних умовах у Горганах, де поширені ямненські пісковики. Деревний ярус утворює сосна звичайна, до якої домі­шується береза бородавчаста і пухнаста, іноді сосна кедрова; у підліску зустрічаються крушина ламка, ялівець, ялина; із чагар­ників ростуть чорниця, брусниця, лохина, багно.

У Кримських горах ліси із сосни звичайної досягають висоти 1000— 1300 м. На північних схилах поширені злаково-різнотравні сосняки. У підліску зустрічаються дерен справжній, бруслина бородавчаста, а в трав'яному покриві переважають тонконіг лучний та куцоніжка лісо­ва з домішками стоколосу прибережного, підмаренника м'якого та північного, булатки червоної, первоцвіту звичайного та ін.

Ліси із сосни кримської поширені на південному схилі Головно­го пасма на висотах 1100 м, на північному — на висоті 400—800 м. У підліску зустрічаються клен польовий, дуб пухнастий, дерен, скум­пія, бруслина бородавчаста. У наземному покриві переважає різно­трав'я: підмаренник м'який, оман мечолистий, материнка звичайна, суниця, плющ та ін.

Ліси із сосни Станкевича (судацької) зустрічаються від Балакла-ви до мису Айя (на заході) та в урочищі Новий Світ поблизу Судака (на сході). До сосни домішуються дуб пухнастий, фісташка туполис­та, ялівець високий та червоний. У підліску ростуть скумпія, держи­дерево. Трав'яний покрив дуже розріджений або його немає.

У Кримських горах поширені ялівцеві ліси, в яких росте ялівець високий та чагарникові його види (червоний, низькорослий, козацький). До них домішуються дуб пухнастий, фісташка туполиста, суничник, сосна кримська. У трав'яному покриві домінують пирій середній, чистоколосоподібний, чист кримський, костриця борозниста та ін.

Ялинові ліси (рамені) найбільші площі займають в Україн­ських Карпатах, зустрічаються на Розточчі та Поліссі. У карпат­ських ялинових лісах деровостани густі, піднімаються до висот 1200 — 1600 м. У підліску ростуть жимолость чорна, бузина червона, вовче лико, горобина звичайна. У трав'яному покриві зу­стрічаються чорниця, ожина лісова, куничник очеретяний, підбі-лик альпійський, сольданела гірська, щавель карпатський та ін. Тут поширені також буково-ялинові, ялицево-буково-ялинові ліси. У зоні мішаних лісів до ялини домішуються сосна та вільха. У підліску поширені крушина ламка, ліщина, калина звичайна, а в трав'яному покриві домінують веснівка дволиста, квасиниця, чор­ниця та ін. Серед хвойних лісів значно поширена смерека біла в Українських Карпатах на Розточчі. Буково-ялицеві ліси перева­жають на висотах 400—700 м. У підліску ростуть ліщина, жимо­лость звичайна, вовче лико, ожина шорстка; у трав'яному покриві зростають осока волосиста, мітлиця біла, суниця, анемона дібров­на, веснянка та ін. Великі площі займають похідні ялинові та ялицеві ліси, які дають цінну деревину.

Букові ліси (бучини) поширені в західних областях, Україн­ських Карпатах і Кримських горах. На Поділлі ці ліси займають найвищі ділянки височин, в Українських Карпатах — на висотах від 400—500 до 900—1300 м, у Кримських горах — на висотах 600— 1000 м (північний схил) та 400—1100 м (південний схил). У дерево-станах бучин західних областей багато граба, домішуються ясен, явір, берест, липа. Ростуть бруслина бородавчаста, вовчі ягоди, жимолость пухната, гордовина та ін. Трав'янистий покрив розріджений через велике затінення ґрунту. В гірських чистих бучинах чагарники малопоширені або відсутні зовсім. У трав'яному покриві зустріча­ються блехнум колосистий, дзвоники широколисті, плющ звичай­ний та ін. У Кримських горах найкращі умови для росту чистих бучин на північному схилі Головного пасма. Підліску тут майже немає, а трав'яний покрив бідніший, ніж у бучинах Поділля та Українських Карпат. Зустрічаються зубниця п'ятилиста, чорнокорінь гірський, маренка запашна, живокість кримський та ін.

Грабово-букові й дубово-букові ліси поширені на Поділлі, По­бужжі, Передкарпатській височині, у Кримських горах.

Насадження з дуба звичайного (діброви), грабово-дубові, кле-ново-дубово-липові ліси поширені в лісостеповій зоні, у Передкар-патті, Закарпатській низовині. Дубові ліси мають добре розвинений підлісок із клена татарського, бруслини бородавчастої, свидопи кро­в'яної та ін. У трав'яному покриві домінують перлівка ряба, осока, конвалія звичайна, купина багатоквіткова, тонконіг дібровний, звіробій шорсткий, фіалки та ін.

Грабово-дубові ліси (груди) поширені на правобережжі лісостепової зони. У цих лісах ростуть дуб звичайний, граб звичайний, ясен, клен, липа серцелиста, до них домішуються в'яз, берест, береза, вільха чорна, берека, осика, яблуня, груша. У підліску ростуть бруслина бородавчас­та та європейська, ліщина, свидина, глід, гордовина та ін. У трав'яному покриві поширені осока волосиста, зірочник лісовий, медунка темна, тонконіг дібровний, стоколос, чина, копитняк, дзвоники та ін.

Чорновільхові ліси (вільшняки, ольси) повсюдно поширені на невеликих ділянках. Типовим їх місцезростанням є урочища при­терасних заплав, заплави із заболоченими ґрунтами. У деревоста-нах переважає вільха чорна, до якої домішуються береза пухнаста, сосна звичайна, осика, іноді ялина європейська, дуб, граб. У підліску представлені горобина, малина, смородина, верба попеляста. Серед трав багато осок, очерету, лепешняку, журавлини звичайної, брус­ниці, росички та ін.

Повсюдно в Україні зустрічаються гаї з верби білої, однак най­більші ділянки вони займають на заплавах, біля водойм, боліт. У трав'яному ярусі розвиваються вербозілля звичайне, молочай бо­лотний, півники болотні, очерет звичайний, мітлиця повзуча та ін.

Березові ліси (березняки) найбільше поширені в зоні мішаних лісів, невеликі березові гаї є в лісостеповій та степовій зонах. У їх деревостанах домінує береза бородавчаста, на болотах — береза пух­наста, до них домішуються сосна, осика, дуб, граб та ін. Це похідні ліси, які утворилися на місці борів і суборів, дібров. У них ростуть горобина, крушина ламка, верба попеляста. Серед трав зустрічають­ся чорниця, брусниця, верес, орляк, звіробій звичайний, маренка за­пашна та ін. На Словечансько-Овруцькій височині трапляється ро­додендрон жовтий та ін.

Степова рослинність. В поширенні степової рослинності простежу­ються такі закономірності: у лісостеповій зоні розвивалися лучні сте­пи та остепнені луки; у степовій зоні — різнотравно-типчаково-кови-лові степи (на півночі), типчаково-ковилові степи (у середній частині степової зони), полиново-типчакові (полиново-дерновинні сухі степи).

Лучні степи розвинулись на рівнинах і в Кримських горах. У рівнинних лучних степах поширені злакові рослини (ковила пірча­ста, волосиста, довголиста), типчак, тонконіг; серед них ростуть ко­нюшина, гадючник, маренка рожева, шавлія лучна. Ефемери і ефе­мероїди представлені незабудкою дрібноцвітною, переломником, круп­кою дібровною та ін.

У передгір'ях та Головному пасмі Кримських гір сформувалися різнотравно-дернинпо-злакові степи, а на яйлинських поверх­нях — лучні різнотравно-злакові степи з ковилою довголистою, тип­чаком, стоколосом, келерією стрункою, житняком та ін.

У типових, або справжніх, степах домінують ксерофітні дер-нинні злакові: ковили українська, Лессінга, Заліського, вузьколис­та. Різнотравно-типчаково-ковилові степи характеризуються густим трав'яним покривом з ковили (довголистої, пухнастолистої, найкрасивішої), тонконога вузьколистого, стоколосу безостого і при­бережного. Бобові представлені конюшиною, викою тонколистою, різнотрав'я — молочаєм, горицвітом весняним, шавлією пониклою, астрагалом пухнасто-квітковим. У чагарниках ростуть мигдаль, карагана кущова. За видовим складом рослинності розрізняють кам'янисті (петрофітні) та піщані (псамофітні) степи. У кам'янис­тих степах наявні ендемічні злакові: вівсяниця таврійська, келерія коротка, ковила гранітна; чагарники з караганника скіфського, по­лину білоповстяного, чебрецю. В піщаних степах ростуть ковила дніпровська, келерія піщана, житняк, вівсяниця та ін.

Типчаково-ковилові степи знаходяться на південь від попередніх степів. У їх травостої поширені ксерофільні дерновинні злаки (ко­вила, типчак), немає північного різнотрав'я, поширені пижма, полин австрійський, гвоздика плямиста, ферула східна, шавлія сухостепо-ва та ін. Ці степи збереглися в заповіднику Асканія-Нова, Степово­му Криму.

Полиново-типчакові (пустинні полиново-злакові) степи по­ширені вузькою смугою вздовж узбережжя Чорного й Азовського морів, у Присивашші, зустрічаються на Керченському півострові. У травостої представлені ковили, типчак, житняк. З ксерофітних на­півчагарників ростуть прутняк, полин кримський, з галофітів — камфоросма, полин Бошняка. Характерні весняні ефемери і ефеме­роїди, наземний покрив із мохів, лишайників.

Чагарникові степи мали поширення на Донеччині й у східних районах України. Вони зберігаються в Стрільцівському, Хомутів-ському, Провальському степах. З чагарників тут ростуть карагана, з трав — ковила, типчак, пирій, стоколос та ін.

Напівсаванові (саваноїдні) степи фрагментарно поширені в Кримських горах. У них ростуть однорічні злаки (ячмінь заячий і мишачий, багаторічний ячмінь цибульний), злаки, бобові, ефемери й емероїди. Наявні також ендемічні петрофітні напівчагарники: чебрець, сонцесвіт, дрік та ін.

Луки.Лучна рослинність за походженням пов'язана зі степовою, лісово-трав'яною, болотною. За умовами місцезростання і поширен­ня луки поділяють на заплавні, суходільні, низинні, гірські.

Заплавні луки мають різноманітну рослинність. На прирусловій заплаві, де алювіальні процеси найбільш інтенсивні, наявні зарості лози, травостій з куничника, пирію повзучого, мітлиці білої. Цент­ральна частина заплави зайнята кострицею, мітлицею, келерією, бекманією, серед яких ростуть конюшина, жовтець, щавель та ін. У притерасній зниженій заплаві формуються вологі луки з лисохвос­том, келерією, мокрі луки з мітлицею, осокою.

Суходільні луки представлені мітлицею, кострицею лучною та червоною. З ними ростуть приворотень блискучий, волошка лучна, кульбаба лікарська. На вологих місцеположеннях поширені осо­кові й пухівково-осокові луки, на сухих — біловусові луки.

До знижень на вододілах, терасах, схилах приурочені низинні луки. Завдяки тривалому обводненню вони вологі, тут виявляється заболочування. У їх трав'яному покриві переважають осока зви­чайна, тимофіївка лучна, конюшина лучна і біла та ін.

Гірські луки в Українських Карпатах поширені в лісовому і суб­альпійському поясах. Дослідники схиляються до думки про вто­ринне походження цих луків, що вони утворилися після зведення букових і ялинових лісів. У трав'яному покриві луків лісового поя­су переважають луки з біловусом, вівсяницею червоною, польови-цею тонкою, конюшиною та ін. У субальпійському поясі домінують густі біловусникові луки з моховим покривом, осокою, чебрецем. У фрагментарному альпійському рослинному поясі є ділянки луків з альпійськими рослинами — осоками вічнозеленою і зігнутою, сит­ником трироздільним, вівсяницею приземленою та ін.

Болотна рослинність.На території України поширені такі види боліт: евтрофні (низинні), мезотрофні (перехідні), оліготрофні (вер­хові). Евтрофні болота займають більше 80 % площі всіх боліт. Живлення їх поверхневими і підземними водами сприяє збагачен­ню органічними рештками, мінеральними солями, мулом. Серед них виділяють трав'яні, трав'яно-мохові й лісові болота. У травостої домінують осоки, очерет, рогіз, лепешняк, хвощ річковий та ін. На них ростуть вільха чорна, верба, береза, сосна, вербово-березові ча­гарники. Мезотрофні болота утворилися у зниженнях на межиріччях, річкових терасах, за значної обводненості їх мінеральне живлен­ня бідніше, ніж евтрофних боліт. На них ростуть розріджені й при­гнічені берези, сосна, осоки, очерет, сфагнові мохи. Оліготрофні бо­лота утворилися на вододільних поверхнях, у їх бідному мінераль­ному живленні основна роль належить атмосферним опадам, тому поживних для рослин речовин тут мало. Поширені переважно в межах Правобережного Полісся. У їх рослинному покриві пред­ставлені рідколісся із сосни з висотами 1—4 м, пухівка, журавлина, андромеда, росичка, сфагнові мохи.

Плавні.Плавні поширені в пониззях Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю. Це суцільні зарості водної, водно-болотної, прибе­режно-болотної рослинності. На підвищеннях вузькі смуги утво­рюють верба біла, тополя чорна, вільха. Домінують зарості тростини, серед яких поширені рогіз, очерет, тілоріз, рдесник та ін. Плавнева рослинність зберігається в Дунайському біосферному заповіднику.

Рослинні ресурси.Це вид природних ресурсів, утворюваних ви­щими рослинами, грибами, мохами, лишайниками, водоростями, які використовуються або запаси яких є потенційною сировиною для технічної, харчової, кормової, лікувальної галузей, виконання при­родоохоронних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних функцій. Ви­няткове значення мають лісові, лучні, болотні рослинні ресурси.

За показниками площі лісів і запасів деревини Україна нале­жить до територій з недостатньою лісистістю. Землі лісового фонду в Україні займають 10,8 млн га, а загальні запаси деревини в лісах оцінюються в 1736,0 млн м³. їх величина залежить від площі лісів різної стиглості й середнього приросту запасів деревини на 1 га лісопокритих земель. Ліси першої групи становлять близько 56 % загальної площі лісового фонду, ліси другої групи — 44 %. У результаті надмірного вирубування в попередні десятиліття, недостат­нього заліснення нових ділянок наявна така неоптимальна структура лісонасаджень за площами: на молоді ліси припадає 31 % загальної площі, середнього віку — 45, передстиглі, стиглі й перестійні — 24 % . В останні 10 років кризова ситуація в промисловості й будівництві викликала зменшення обсягів лісозаготівель, поліпшення стану лісів. Однак оптимальної вікової структури (до 20 % стиглих лісів) не досягнуто. Для господарських потреб заготовлюється 10 645 тис. м³ (1999). Територіально лісові ресурси розподіляються неоднаково, їх не вистачає в усіх природних зонах через недостатню їх залісненість. В Україні вживаються заходи, спрямовані на лісовідновлення, створення полезахисних лісосмуг, заліснення схилів ярів та балок, піща­них масивів, еродованих земель, озеленення населених пунктів, при­дорожніх смуг. У зв'язку з економічною кризою створення нових зелених насаджень у населених пунктах різко скоротилося.

Останніми роками зменшилися обсяги використання лікарських рослинних ресурсів, що пов'язують з погіршенням екологічної си­туації, збідненням природних запасів видів рослин. У 1999 р. було заготовлено близько 600 т сировини природних лікарських рослин, а також 400 т зі спеціалізованих господарств, що значно менше, ніж у попередні роки.

Україна багага такими лікарськими рослина­ми, як валеріана, шипшина, фіалка триколірна, шавлій, дурман, кульбаба, материнка звичайна, барвінок малий, лепеха звичайна, цмин пісковий, суниці лісові, живокіст лікарський, оман високий, ромашка, брусниця, чорна порічка, чорниця, ма-лмна. калина, лаванда, м'ята перцева, горицвіт весняний, меліса, золототисячник, кропива дво­домна, чистотіл, звіробій, подорожник великий, обліпиха, цикорій дикий, толокнянка, спориш зви­чайний, конвалія та ін. Багато видів дикорослих лікарських рослин уже занесено до Червоної кни­ги України. Це — цибуля ведмежа, тирлич жов­тий, астрагал шерстистоквітний та ін. Більшість лікарських рослин росте в природних умовах, деякі культивуються людиною. Для лікувальних цілей використовують листя, стебла, плоди, коріння. Заготівля здійснюється навесні, влітку, восени.

Геоботанічне районування.Його завданням є виділення різно-рангових геоботанічних територіальних одиниць та встановлення їх меж. У роботах з геоботанічного районування прийнята така си­стема таксономічних одиниць: область — провінція — смуга — округ — район. Область виділяється за переважаючими плакор-ними зональними типами рослинності; гірські геоботанічні області виділяють за своєрідним поєднання рослинних поясів. Територія України знаходиться в межах Європейської широколистянолісової, Європейсько-Сибїрської лісостепової, Європеисько-Азіатської степо­вої та Середземноморської лісової областей. Провінціявиділяється за складом плакорних формацій (видовим складом основних цено-зоутворювачів плакорних і неплакорних фітоценозів). У її межах підпровінцїі вирізняються за складом субдомінантних видів пла­корних формацій. За підзональними відмінностями в степовій зоні виділяють смуги. Округ характеризується певним співвідношен­ням типологічних одиниць (формацій) рослинності, поширення яких зумовлено ґрунтово-геоморфологічними факторами. Геоботанічний район виділяється в межах округу за просторовим поєднанням фіто-ценотичних одиниць — асоціаційний та їх груп — у зв'язку з гео­морфологічними і ґрунтовими відмінностями. Відображе­ні на схемі закономірності просторової диференціації рослинності враховують при обґрунтуванні фізико-географічного районування України.

Рис.4 Геоботанічного районування України