СВЯТА КОЛА СВАРОЖОГО НА 7512 ЛІТО ВІД ТРИПІЛЛЯ, 2004 НОВОГО ЛІТОЧИСЛЕННЯ

Січень

3—4 січня 2004р. — Свято Богині Дани (Водокрес).

На дванадцятий день після Різдва Божича-Коляди народжується жіночий початок Всесвіту — Богиня Дана, покровителька води. Саме в цей день, як твердять астрономи, Земля перебуває найближче до Сонця, тому вода набуває особливих шлющих властивостей. А в народі збереглася віра: "Про що на Водосвяття помолишся, те збудеться". Богиня Дана дає дівкам добрих чоловіків, тому вони обов'язково йдуть до річки по святу водицю.

Українська жінко! Час подбати про здоров'я своєї родини. Зроби Зоряну Воду: краще з джерела чи з криниці набери в глиняний горщик водиці і на ніч постав на вікні чи на дворі, хай скупаються у ній Зорі. Цією водою повинна вмитися вся родина, щоб воскресла Україна!

Цей обряд можна виконувати також щомісяця на Молодику, аби завжди мати свячену воду, яку приготували для вас самі Рідні Боги. Порівняйте: на християнський Йордань (Водохрищення, 19 січня) попи вмочають у ній християнський хрест — шибеницю, символ смерті. То яку енергію вони можуть вам послати із цією водою?

18 січня — в давні часи було відунське свято, пов'язане зі священним вогнем, відбувалися збори жерців.

25 січня — свято Домовика. Йому кладуть свіжий хліб або кашу (залишають на ніч на печі чи на столі) і просять берегти господарство, домашніх тварин.

Лютий

2 лютого - Громниця. Стрітення Зими з Весною. Молитви до Сонця. З цього дня вже можна починати вивчати пісні-веснянки, писати писанки. В давні часи в цей день запалювали смолоскипи (за християнства замінено "громичною свічкою"). Спостерігаємо за погодою — хай буде цей день Сонячний! Яке Стрітення, така й весна.

9—15 лютого - Велесовий тиждень, який іноді називали ще "Чортовим", бо "черти і різи" були своєрідним тайнописом, за яким Велесові внуки уміли ворожити і "чертити", тобто писати.

9 лютого - Велике свято Велеса. Вшановуємо Бога багатства, достатку й добробуту такою молитвою: "Молимо Велеса, Отця нашого, хай потягне в небі коня Сварожого, і хай прийде до нас сурі вішати, золоті Кола вертячи! Бо то Сонце наше як святе для домівок наших, і перед ним блідне лик вогнищ домашніх!" (Велесова Книга). Випікають житній хліб, яким годують домашню худібку, варять пиво, освячують хліви.

12 лютого жінки виносять на мороз нитки, пряжу, льон, вовну, щоб мати добре прядиво для ткання, плетіння та шиття.

16—22 лютого — Колодій (Масляна). Парубки вибирають наречених. Магія родючості — неодруженим парубкам жінки прив'язують колодку (символ продовження роду). Обрядові страви цього тижня переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці тощо). На цьому тижні не шиють і не прядуть.

20 лютого — Новоліття 7512 літа від Трипілля (2004 нового літочислення). Весняний Щедрий Вечір. Наші Пращури починали нове літо (Новий рік) з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рівноденням. Нове літо прийде до Вас в хату. Пригостіть Його Щедрою Вечерею, на яку збереться вся родина, заспівайте щедрівку, бо колись щедрівки виконували навесні.

21 лютого — Весняний Стрибог (Бог Вітрів та Погоди).

24 лютого — Лелечини. Свято тотемного птаха українців. Вважають, що з цього дня птахи починають свій політ із Вирію. Початок пташиних свят. Птахи вважаються священними, бо вони двічі народжуються — "перший раз гладке (яйце), а другий раз пухке (пташеня)".

Березень

1 березня — Ластівка. Початок закличок Весни.

9 березня - Пробудження Матінки-Землі. Сорочини. Прилітає сорок різних пташок із різних країн. Бубликами закликаємо пташок із Вирію (сорок бубликів або печиво у вигляді пташок — "жайворонків" — роздають дітям). Птахи приносять на крилах Весну. Варять галушки, вареники. З цього дня проганяють Мороза, викидаючи йому за вікно по одному з житніх колобків, які випікали саме цього дня.

*14 березня - Вербиця, Вербіє, Квітна неділя, Цвітна неділя. Славимо Вічне Прадерево Життя. Освячення вербових гілок. Хльоскання дітей і дорослих вербовою гілкою означає побажання здоров'я та росту.

Між 17 і 18 березня — Весняне рівнодення у Києві: день і ніч зрівнюються в часі й силі (по 12 годин).

*18 березня - Навський Великдень (Чистий Четвер). Купається вся родина, після чого залишаємо купіль, рушники і страви для Пращурів на всю ніч. У цей день Мороза пригощають киселем, щоб не було заморозків на посіви: "Мороз, Мороз, іди їсти кисіль! Не бий жито -бий кукіль!". Корисне купання в холодній воді річки, навіть якщо ще є лід (занурювалися в ополонку). Дівки чешуть косу під яблунею, щоб гарно росла. Умиваються зі срібного посуду для краси. Готують "четвергову сіль", перепікаючи її в печі (використовують як оберіг).

*21 березня — Великдень Дажбожий: "Це повінчаємо Сварога і Землю і справимо весілля їм, як для мужа і жони, бо ми — діти їхні" (Велесова Книга). Світло вже перемогло Темряву. Сонце на Великдень грає, тому молодь намагається до схід сонця залізти якомога вище, аби побачити його гру. В цей день слід дзвонити в маленькі двіночки, скликаючи всіх добрих Духів Роду. Молодь катається на гойдалках, які в давнину підвішували до дерев, такі гойдалки називалися "релі". Даруємо писанки (ні в якому разі не порожні "видутки", куплені на базарі, а повні й виписані власноруч) і крашанки, пригощаємо великодніми "бабами" і "куличами", славимо Дажбога. Великоднє цілування — давній язичницький обряд, покликаний створювати лад і хороші дружні відносини між людьми. Це сонячне свято відмічається у першу неділю після весняного рівнодення, незалежно від фази місяця.

*22 березня — Волочільне. "Обливаний понеділок" — другий день після Великодня. Парубки рано вранці обливають дівчат джерельною водою, за що дівчата обдаровують їх писанками. Ця обрядодія — данина магії родючості.

25 березня — Благовіщення. Богиня Весна пробуджує Блискавицю — жіночу пару Перуна. В цей день суворі заборони починати всяку справу, "навіть пташка гнізда не в'є" (поганий час для будь-якого почину і зачаття).

26 березня — Благовісник (пробуджується Бог Перун і своїм громом сповіщає Землю про весняні зародки Життя). Саме з цього часу все починають.

*28 березня — Радуниця. Випадає в наступну неділю після Великодня. Прихід на Землю душ наших Пращурів. Пом'янемо їх крашанками й великоднім хлібом: "Хай радуються на Луках Сварожих!" Існує приказка: "На Радуницю рано - орють, вдень — плачуть, а ввечері — скачуть". Відвідують кладовища, окликають кожного покійного на ім'я, качають крашанки на могилках, залишають їх тут разом із покришеним хлібом, пирогами, млинцями. Також виливають на могилки вино, пиво, масло — всім цим "годують покійних". Увечері збираються на загальну братчину. Після Радуниці починаються всі польові роботи.

Квітень

*14 квітня — Свято Прави — Божественного Закону, який правує Всесвітом, ростом рослин, родючістю всього живого на Землі й на Небі, дощем і вітром, зміною пір року, дня і ночі. Саме від "Божественної Прави" походять правда, праведність, правосуддя, справедливість, мудрі правителі (ті, хто знають Закони Прави). Цей день завжди випадає у середу (25 день після Великодня), тому в народі досі збереглася назва "Права середа" (вона ніколи не була пов'язана з постом, бо наші Пращури не мали виснажливих постів, як це впровадило християнство). Саме від цього Закону Прави, який славили піснями, походить давня назва нашої Правіри — Православ'я. Це свято ще має назву "Рахманський Великдень". Існує повір'я, що далеко за морем живуть святі "рахмани" (брахмани), яким сповіщається, що в Україні вже настав Великдень. Для цього на воду річок, які течуть у море, пускають шкаралупу від крашанок, можливо, тому цей день ще називають "переплавною середою".

22 квітня — Велика Лада, Лельник, Ляльник, Красна Гора. Богиня Лада виходить на гору, щоб ладувати все навкруги, наводити лад у полях, лісах і гаях, вселяти любов у душі людей. Це дівоче свято краси і любові. Пісні й хороводи водять на честь доньки Лади — Богині Лелі. В цей день відбуваються сватання, заручини та весняні весілля. Богині-покровнтельці шлюбу приносять пожертви білого хліба та білого півня.

23 квітня — Ярило, Орій — Бог весняного сонця, пристрасті й полум'яного кохання. Зустріньте його, хлопці-молодці! Це Ваше свято Любові! Парубки вибирають собі пару. Лельники у давніх слов'янських країнах святкували протягом цілого місяця. Відсвяткуйте Лельник у весняному гаю, над річкою, біля святинь свого народу.

Травень

1 травня — Майя — давньослов'янська Богиня рослинності, яка вкриває, "замаює" листом дерева, вкриває землю зеленотрав'ям. Її свято довго відмічали жінки у всій Європі, за що церква переслідувала учасниць цих свят, а інквізиція спалювала їх як відьом.

2 травня - Свято Живи. За повір'ями, Богиня Жива перетворюється в зозулю і починає пророкувати (кувати) довгі літа Життя. Солов'їний Великдень (прилітають соловейки). Моляться про довголіття та здоров'я.

*3—9 травня — Русалії (Русальний тиждень). Свято Берегинь Роду, поминаємо Душі Праматерів, приносимо пожертви із свіжовипеченого хліба на води річок (особливо на Русалчин Великдень — 6 травня, четвер). У суботу разом із зеленим клечанням Душі заходять до нашої оселі, щоб подивитися на наше Життя. Треба всій родині жити в ладу, не сваритися, не підвищувати голосу, не ображати один одного. Слід згадувати Пращурів добрими словами, влаштовувати поминальний обід. У Велесовій Книзі записано: "Слава Отцям нашим і Матерям, що вчили нас про Богів наших і вели нас за руку по стежці Права, слава!". У ці дні завивають вінки, заплітають берізку, заквітчують хату і подвір'я. Жінки розвішують на деревах рушники, стрічки, шматочки полотна — "Русалкам на сорочку", дівчата кидають на воду вінки, пахучі зела (лепеху, полин, любисток, м'яту, шовкову траву) — це є пожертви Русалкам перед початком купального сезону.

10 травня — Зільник. У цей день збирають всяке весняне зілля і копають цілюше коріння. День знахарок. Після збору трав жінки влаштовували колективне купання у трав'яному напарі. Урочистий обід у лісі. Обрядові страви — яєшня, вареники, риба, ряжанка. Перед обідом складають пожертву траві — виливають хмільний напій.

Червень

15 червня — Видів День. Славимо Світовида літнього (Дива) як Бога всевидючого, похвалімося перед ним нашим багатством, красою і здоров'ям. У цей день можна навчитися всякому мистецтву, яке людина може побачити (бо сьогодні, "що виджу, те вмію"). Світовид розкриває таємниці досі невидимого. Сприятливий час для лікування зору.

*19—22 червня — літнє сонцестояння. Найдовший у році день -16 годин 27 хвилин.

*20—21 червня Купайло прийде у вінку. Най коротша в році ніч — 7 годин 33 хвилини. Саме в цю чарівну ніч шукайте Цвіт Папороті! На світанку наберіть цілющого зілля — хай буде помічним від усякої напасті. Відкиньте християнські забобони. Не бійтеся! — ось головна заповідь Рідної Віри, яку так довго від нас приховували. З нами Рідні Боги. Обряди Купальського свята такі: заплітання купальського деревця, стрибання через священний вогонь, виплітання вінків для ворожіння, збір цілющого зілля, купання у річках, знайомство та сватання, зустріч купальського сонця. Палаюче колесо котять згори у річку — літо повертає до осені. Сьогодні час Щасливого Шлюбу. Хай у вас народяться гарні, здорові та щасливі дітки на славу Україні!

29 червня — свято Водяника. Рибалки вшановують його пожертвами у вигляді тютюну, пива, першої спійманої рибини. Жінки сплітають рибалкам вінки з рослини, що нині має назву "петрів батіг" (цикорій).

Липень

14 липня - Стрибог (Посвистач, Позвізд) - Бог Повітряного простору, від якого залежить погода. Вшануйте Його хлібом, варениками, якими пригостіть чотирьох Вітрів біля води.

20 липня - Свято Перуна: "Слава Богу Перуну Вогнекудрому, який стріли на ворогів верже, і вірно по стежці вперед веде, бо єсть він воїнам суд і честь, і яко златорун - милостив, всеправеден єсть!" (Велесова Книга). Перун — це Син Божий, якого Отець Сварог посилає на землю у вигляді блискавичної енергії. Українці, прийміть Його животворну потужність! Мужі українські, згадайте подвиги славетних Пращурів наших, яким заповів Сварог: "Щоб персти ваші утрудились о рала ваші, а мечами своїми здобували Незалежність нашу!" (Велесова Книга).

22 липня — Перуниця (Блискавиця) — жіноча пара Перуна-громовержця. В її день не працюють у полі, щоб не ображати Богиню.

27 липня - Чур, Пращур (народна назва "Паликопа", з санскритського чур — палити). Чур (Цур) вважається сторожем родових Звичаїв, Богом "межового вогню" — він пильнує майно і власніть Роду ("Чур — моє!", "Цур — моє!"). Спом'янемо своїх Чурів-Прашурів, щоб опікувалися нашим збіжжям, зберігали не тільки наші снопи, а й нашу Русь-Україну та наші Рідні Звичаї. Велесова Книга оповідає: "Усяк Рід мав Чурів і Пращурів, які померли перед віками, — тим Богам почитания маємо дати, і од них радощі маємо". В цей день роздають дітям печиво "сончата", стрибають через багаття. Вшановують також Дажбога — покровителя обжинок.

Серпень

1 серпня — Медово-маковий Спас. 6* серпня — Яблучний Спас. 16 серпня — Хлібний Спас.

Місяць Спасич згадується у Велесовій Книзі як місяць подяки Богам Спасам за добрий врожай. У народі, крім названих, збереглися ще такі назви як Грибний, Ягідний, Горіховий, Полотняний, Спас на воді, або мокрий Спас. Мабуть, у давні часи їх було ще більше, бо кожному овочу свій строк. Кожний овоч як плід Землі й Сонця має бути присвячений Рідним Богам, тож ніяких заборон на їх вживання не було. Перші овочі, квіти, мед та медові соти, мак, хліб з нового врожаю освячують рідними молитвами, пригощають ними близьких — таким є обряд початку споживання перших плодів. Тоді все піде на здоров'я й нам — дітям і онукам Дажбожим. На Спасівку Душі Пращурів також відвідують свої родини. Спом'янімо їх добрим словом.

16 серпня — Свято Лісовика. Йому кладуть пожертву (хліб, кашу тощо) на лісовій галявині, щоб "не водив" по лісу.

19 серпня - Посвистач. Стрибог. Вшановують Бога Вітру. Примічають погоду: якщо вітер теплий, буде гарний врожай.

Вересень

1 вересня — Свято Вогню. Свіччине Весілля. Весілля Комина. Перше запалювання осіннього вогню. Початок шкільного навчання, вікові посвячення (пострижини). Вшановують домашнє вогнище. Святкове молодіжне гуляння. Жартівливий похорон комах.

4 вересня — Осінні Перун і Перуниця. Останні в році громи засинають на зиму.

8—9 вересня — Богині-Рожаниці. Жінки викликають кожна свою Рожаницю: "Жертву Тобі правим - овсяне борошно, і так співаємо славу і велич твою" — таке жертвопринесення справляють жінки на березі річок, посипаючи борошно і пускаючи на воду заквітчані калачі та бублики. Мами поливають дочок водою на порозі свого Дому, щоб росли щасливі та здорові.

14 вересня — Свято Вирію (проводи птахів до Вирію). Молитви до духів Пращурів, яким птахи донесуть звістку зі світу Яви. Прощання з теплом. Початок осінніх вечорниць.

25 вересня — Світовид Осінній (осіннє рівнодення): "Творіть Світовиду славу всяку! Бо цей Бог очищує серце наше, і ми відрікаємося від злого, а спрямовуємо себе до доброго" - говорить Велесова Книга. У давнину відбувалося всенічне моління в храмі Світовида Випікався великий у зріст людини коровай. Жрець ховався за хлібом і запитував, чи люди бачать його. Почувши відповідь, казав: "Дай, Боже, щоб і на той рік хліб родив такий високий!" (щоб не було його видно за хлібом). Світовид, або давніша форма Його імені — Святовит, — це Святий Дух українського народу, який "витає" над нашою Україною, допомагаючи народу визволитися з полону чужовір'я. Відчуйте Його Дух у собі всі, хто є українцями!

Жовтень

1 жовтня — Мати Слава. Вшановуємо Матір Славу — саме вона є нашою Покровою, бо це вона укривала руських воїнів на полях ратних Покровом своїх золотих крил: "Б'є крилами Мати-Слава і кличе нас, щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого, бо ми є русичі!". Покровителями споконвіку вважалися ті Боги й Богині, які були рідними для народу — "по крові тіла" (Велесова Книга). Наші Пращури вірили в божественне народження русичів — дітей Сварога, синів Перуна, Дажбожих онуків... Це осіннє свято Матері-Землі. Вона в цей день вкривається, лягає спочити на зиму.

*16 жовтня — Зворожини — Дідова Субота, Осінні Діди. Поминальний день. Громада літніх людей, навіть у холодну пору, варить куліш на лоні природи, який споживають тут же, сидячи на землі. Вони знають, що скоро "відправляться на Луки Сварожі", тому й свято назване Сварожини-Зворожини. Завжди відмічається у суботу.

*22 жовтня - Мокоша - Покровителька жінок, роду та немовлят, її свято завжди в п'ятницю. Принесіть Мокоші хліб, калину, прядиво, щоб напряла вам і вашим діткам довгу нитку Життя. Суворі заборони цього дня такі: не шити, не різати, не працювати з нитками, прядивом, веретеном тощо. Згадуються всі Богині: Лада, Леля, Дана, Доля, Мокоша, Мати Слава, Жива. Освячують квіти, які протягом року використовують у лікуванні.

Листопад

1 листопада — Свято Сварога, який є Праотцем всього роду Богів. Саме Він викував для русичів перший плуг і золоту обручку, тому є небесним ковалем (Творцем Світу і Людей), покровителем хліборобства і шлюбу, Богом Небесного Зодіаку — Кола Сварожого. За київськими легендами, в цей день Він починає виготовляти плуг, який скине з неба русичам на Різдво. Тому "Хвалимо Сварога, який цьому Роду Божеському є началом, і всенькому роду криниця вічна, яка витікає влітку від джерела свого, і взимку ніколи не замерзає" (Велесова Книга).

24 листопада — Свято Богині Долі. Дівчата ворожать про подружжя. Вечорниці. Вагітні жінки молять Богиню про добрі пологи.

30 листопада — Калита. Свято парубочої долі — парубки вибирають пару. В цей день молодих хлопців посвячують у дорослих парубків та приймають до парубочої громади. Молоді парубки стрибають до Калити, прилучаючись до жіночого начала природи. Вечорниці.

Грудень

6 грудня — Свято Велеса (Діда Мороза). Він сходить по сонячному промінню на Землю і приносить зародки багатства, врожаю, приплоду (згадаймо Діда Мороза з мішком подарунків) — це Він, наш Велес, якого треба гукати в цей день, саме так, як діти кличуть Діда Мороза й сьогодні. З його приходом починається вивчення колядок, підготовка до Різдва. "Це Велес навчив Праотців наших орати землю і злаки сіяти, і жати віна-вінча на полях страдних і ставити Снопа до огнища, і чтити Його як Отця Божого!" — записано у Велесовій Книзі, святій книзі нашого народу.

*19—23 грудня — зимове сонцестояння, довгота дня — 8 годин.

*21—22 грудня — Різдво Божича-Коляди, народжується молоде сонячне світло, воно щодня прибуває й поборює темряву своїми ніжними промінчиками, які навесні оживляють землю і всю природу. Закінчення Корочуна — найтемнішої частини року. Разом із житнім снопом, Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду. На столі дванадцять (або тринадцять) страв, за числом місяців року. Першу ложку куті старійшина Роду підкидає до стелі. "Дідів кутею пом'яніте і чаркою не обминіте". Колядування. Колядки розповідають про Сотворення Світу. В кінці обряду громада ділить священне причастя — Різдвяний Божичний коровай.

*22 грудня — Свято Рода. Наступний день після Різдва. Відвідують своїх рідних та близьких, пригощають пирогами, пивом і медом. Головні побажання цих Родових свят: "Хай все добре народжується!"

ЛУННИК НА 10 РОКІВ

Дату Молодика тут подаємо не за часом настання, а за станом видимості на небосхилі. Наприклад, якщо Молодик настав 23 квітня 2001 року о 18 год. 26 хв., то увечері цього дня його ще не було видно, це так зване "Межимісяче". Молодика можна побачити лише наступного дня — 24 квітня. Тому в цій таблиці ми подаємо числа появи видимого Молодика станом від 0,5 доби до 1,5 доби (тобто 12—36 годин). Повна зміна фаз місяця 29,53 доби.

Післямова до другого видання

Книжка "Українське народознавство" була написана в 1992 році. В роки незалежності України вона була першою спробою підручника з українського народознавства для студентів технічного вузу, в якому я тоді працювала. Однак шлях її до читачів виявився надто довгим, бо книжка побачила світ лише в 1995 році. Видавці (вид-во "Зодіак-ЕКО") надто боялися, що "радянська влада повернеться" і не поспішали готувати її до друку, затримавши вихід "Українського народознавства" аж на два з половиною роки.

Матеріали до книжки я ретельно збирала у перші роки незалежної України з багатьох джерел, тоді ще "заборонених". Скільки давно забутих праць пригодилося "видобувати" з бібліотечних "спецхранів"! Це стосувалося і книг українського етнографа та антрополога Хведора Вовка, і фольклористів М. Сумцова, П.Чубинського, і слов'янознавців П. Шафа-рика, Ю. Венелина, і археолога В. Хвойки, і психолога Д. Овсянико-Куликівського, не кажучи вже про книги ідеолога українського націоналізму Д. Донцова. Нині чимало цих праць уже перевидані і стали доступними широкому загалу читачів.

Як би там не було, а 25-тисячний наклад мого скромного підручника, виданого у вигляді товстої брошури, поступово розійшовся в Україні та за її межами. Я отримала багато листів, відгуків, прохань перевидати книжку в кращій обкладинці та на кращому папері. Були й критичні зауваження до змісту, мовляв, авторка не подає посилань у тексті, хоча список використаної мною наукової літератури додавався у кінці книги. Оскільки я писала цю книгу насамперед як підручник, тому й не ставила за мету переобтяжувати його надто докладними науковими посиланнями.

Нині, коли трапилася нагода перевидати книжку вдруге, я зробила чимало доповнень і наукових посилань. За сім років мої наукові знахідки, звичайно, поповнилися фактами, які дали змогу по-іншому подивитися на ті чи інші явища нашої минувшини. Про це я відверто написала у другому виданні.

Розділ про походження українського народу значно доповнений науковими посиланнями з врахуванням найновіших українських видань. Багато моїх суто інтуїтивних здогадів, висловлених у першому виданні, нині підтверджується офіційною історичною наукою, в чому читачі зможуть переконатися з використаних мною джерел. Найбільше доповнень і змін зазнав розділ про духовну культуру, особливо українську міфологію. Досить довго саме ця ділянка нашої етнорелігії була "білою плямою". Нині стає все очевиднішим непересічне значення міфології у нашому житті. Це стосується не тільки необхідності творення власного національного міфу — це також важлива умова збереження етнічної самоідентифікації народу в умовах глобальної загрози.

За останнє десятиліття у нашому житті відбулося багато змін. Ми освоїли кібернетичний простір, діставши доступ до якнайширшої інформації через Інтернет. Постало питання: чи виживе книга взагалі? Чи потрібна бібліотека в нашому традиційному уявленні? Чи стане людина кращою, отримавши те, з чим неспроможна справитися її психіка? Ми вступили в третє тисячоліття нав'язаних людству "універсальних цінностей", які можуть поглинути не тільки національні культури, але й саму людину, перетворивши її на безликого і безвольного біоробота. Такими істотами буде легко керувати з "єдиного всеземного центру". Та глобалісти не хочуть знати, що, крім матеріальних багатств, є щей вищі цінності — природні людські якості, які не можна купити ні за які гроші. Вони не хочуть помічати, що гряде епоха Великого розділення. Це розділення матиме на увазі насамперед природжену якість. Люди будуть гуртуватися за спільними ідеями і спорідненими поглядами, традиційними звичаями і тим, що притягує собі подібних. А це можливе лише на природних засадах національного, тобто кровноспорідненості етносу. В цьому єдиний порятунок людства.

Одночасно з упорядкуванням за принципом спорідненості, буде відбуватися відчуження всього невластивого даній спільноті. Сильна здорова нація здатна відторгнути від себе все чуже і нездорове. Розпадатимуться ті об'єднання, які не можуть триматися в силу своїх внутрішніх суперечностей (відмінностей способів мислення, стилю життя і розуміння цінностей). Такі закономірності життя суспиьства на новому щаблі його існування.

Я висловлюю щиру вдячність моїй мамі Марії Іванівні Лозко, яка спонукала мене до цієї праці, а також друзям і однодумцям, які своїми дослідженнями і порадами допомагали мені в роботі над книгою: письменнику Івану Білику (за відкритий ним напрямок у вивченні українського етногенезу), етнохореографу Анатолію Богороду (за консультації про народний танець), історику Павлу Тулаєву (за запропоновану модель світу рослин і тварин у вигляді Священного Дерева), а також редактору Світлані Барандич за допомогу в підготовці книги до друку.

Український етнос нині творить свою власну альтернативу світовому монстру. А це можливо лише на основі перевірених тисячоліттями етнічних цінностей. Отож, ця книжка хай буде моїм скромним внеском у майбутнє рідного українського народу.