ЯЗИЧНИЦЬКА КОНЦЕПЦІЯ ЧАСУ

Порівняльне релігієзнавство дає можливість прослідкувати початок виникнення хронології, який у переважній більшості країн починається з VI ст. до н. ч. Досі на цей факт майже не звертані уваги. Що ж сталося в VI ст. до її. ч., що даю початок так званому "історичному часові"? На це явище вперше звернув увагу французький вчений Рене Генон, який писав, що "занепад класичного світу був синхронним з поширенням юдейсько-хрнстиянських цінностей". Одночасно виникають реформаторські монотеїстичні релігії: конфуціанство в Китаї, буддизм в Індії, зороастризм в Персії, юдаїзм у Вавнлонії. Саме з цього часу, вважає Генон, почався процес "прогресуючої матеріалізації", який ще більше посилився християнством та ісламом. Такі висновки грунтуються на аналізі сучасних цивілізацій них процесів у зіставленні їх з індоарінськнм міфом прочотири періоди: золотий, срібний, мідний (бронзовий) і залізний віки. В цій міфологемі закладена модель поступового погіршення людства, його відходу від природних істин та суспільної цінності Традиції.

В язичницькій концепції часу відсутнє літочислення в нашому сучасному розумінні. Велесова Книга не датує подій — для цього слід було б користуватися якимось літочисленням від якоїсь умовної точки "початку". Такої точки наші Предки не знали і немалії втому потреби. Таку концепцію часу прекрасно засвоїв від рідного народу український філософ Григорій Сковорода, сказавши "Світ — безначальний, перетворення — вічне". Літа наші Предки рахували "Колами Сварожими", як записано у Велесовій Книзі: "від Коляди до Коляди", "від Овсяної до Овсяної" тощо. Події визначали відносно до якихось відомих історичних фактів чи постатей: "від Отця Opa до Діра пройшло тисяча п'ятсот літ" (дошка 6-В), "То було літ за тисячу триста до Германаріха" (дошка 9-А), "у літо тисяча третє від Карпатського Виходу" (дошка 6-Д).

Філософи кінця XIX — початку XX ст. розвинули вчення про Вічне Повернення (німець Фрідріг Ніцше, італієць Юліус Квола, румун Мірча Еліаде, чилієць Мігель Сєрраио). Уже в XX ст. була заперечена юдейсько-хрнстнянська концепція лінійності часу, за якою існує початок і кінець світу, а людство розвивається по висхідній з "нижчого" до "вищого" рівня. Згідно з щєю лінійною концепцією часу, давні релігії вважаються "нижчими, примітивнішими", а сучасні — "вищими і культурнішими". На противагу цьому, увесь історичний розвиток людства свідчить про періодичні епохи занепаду і відродження, підтверджуючи думку про циклічність часу.

Язичницькі релігії розглядають два різновиди часу: священний і буденний, які періодично змінюють один одного. Увесь священний час пов'язаний між совою. Під час релігійних обрядів буденні проміжки ніби зникають, а священний час набуває цілісності, єднаючи людину з Предками, таким чином відновлюється цілісність етносу.

За українською язичницькою релігією, в обрядах Кола Сварожого можливе відновлення початкового стану речей і явищ (наприклад, в обряді Різдва Світу переживається на ідеальному рівні упорядкування первісного хаосу і встановлення божественного ладу).

Згідно з язичницькою циклічною концепцією, історія - це низка подібних періодів, тобто вічно повторюваних принципів. Світ багаторазово створюється, руйнується і знову відроджується. Циклічна концепція вчить знати про минуле стільки, скільки потрібно для розуміння загальних принципів життя і моралі, необхідних людині в теперішньому. Румунський аналітик релігії XX ст. Мірча Еліаде вважав, що історичні факти стають малозначащими порівняно з вічними міфологемами: "Знати міф - значить наблизитись до таємнищ походження всіх речей".

У буддизмі, християнстві, ісламі під впливом юдейського зразка відбулася історизація релігії: історична особа заступила Бога, матеріальне заступило ідеальне. Матеріалістична наука вважає, що час і простір — "це форми існування матерії". За Ньютоном та Ейнштейном, час — "рухомий одновимірний вектор, який тече з минулого у майбутнє, а на тлі цього потоку нібито відбуваються всі події фізичного світу".

Однак, за язичницькою концепцією, форма — це те, що ми бачимо. Але цілком очевидно, що часу ми не бачимо, бо це лише міра. Так само не бачимо простору, лише об'єкти, що розміщені в ньому. Час і простір самі по собі не мають ніяких властивостей і форм. Сучасний російський філософ Володимир Істархов пише: "Інтервал часу — це відстань між подіями. Ця відстань вимірюється будь-якими еталонами: доба (час обертання Землі навколо своєї осі), рік (число обертів Землі навколо Сонця - 365 днів) і т. д."'

Про те, що час - одиниця виміру знав ще Арістотель, то чому ж сучасна наука відхилила ці природні істини? Причина цього — в матеріалізації релігії і морально-світоглядних основ. В. Істархов пише: "Якщо матеріалісти відкинули ідеальне, то у них існує тільки матерія, тому в них енергія — міра матерії. Це хибна думка, бо насправді енергія - міра Духу". Дух — це те, що творить, матерія — те із чого створено, інформація — те, як створено. Тоді, енергія — міра духовності, маса - міра матеріальності, структура — міра організованості'".

По суті, антирелігійне владарювання цивілізації над природою, матерії над Духом, монотеїзму над політеїзмом, глобального над етнічним (місцевим) поставило людство перед загрозою планетарної катастрофи. Нині мисляча частина людства бачить вихід із цього глухого кута в поверненні до вічних істин етнічних Традицій. Етнічний календар покликаний встановити порядок існування людини в етнонаціональному часі й просторі.