Поняття «активність» і «поведінка»

<12 3 4 5 6 7 >

Людина існує все своє життя серед об’єктивних речей оточуючого світу, взаємодіє з ними, впливає на них, змінює їх тощо. Тобто людина в процесі взаємодії з оточенням є активною. І саме завдяки цій активності вона здатна сама пристосовуватися до умов існування, а також пристосовувати ці умови до себе. Отже з’ясуємо розуміння поняття «активність».

Як загальнонаукова категорія активність визначається наступним чином: загальна властивість матерії, завдяки якій можливі рух як форма буття матерії та взаємодія матеріальних об’єктів. У психологічному сенсі поняття «активність» визначається наступним чином.

Активність людини – це здатність здійснювати суспільно значущі перетворення оточуючого середовища в процесі пристосування до нього.

Такими суспільно значущими перетвореннями можуть виступати різні явища: фізичний вплив на оточуючі нематеріальні об’єкти, фізичний та духовний вплив на оточуючих істот та інших людей, власне довільне та мимовільне перетворення людини під впливом умов її існування.

Будь який організм (і людина у тому числі) є певним цілим і виділяється з оточення, але й разом з тим він пов’язаний з цим оточенням. Кожна психічна функція та кожний акт взаємодії із середовищем завжди є внутрішньою суперечливою єдністю, з одного боку, виділення індивіда із середовища, а з іншого – його зв’язку з ним. У ході психічного розвитку індивід все більше виділяє себе із дійсності та все більше пов’язується з нею, у той же час виділяючись. Переходячи до більш високих форм відображення, від сенсорного диференціювання енергії будь-якого зовнішнього подразника до сприймання предмету або ситуації в цілому, і від нього до пізнання буття у його внутрішніх зв’язках та відношеннях через мислення, індивід усе більше виділяється з найближчого оточення і все глибше пов’язується з більш широкою сферою діяльності.

Умовою реалізації активності людини є її здатність вступати у взаємодію з оточенням, тобто здатність здійснювати відповідну до умов цього оточення поведінку.

Поведінка людини є формою виявлення її активності у сукупності цілісної та послідовної системи рухових реакцій, що виникають внаслідок впливу на людину об’єктів оточуючого середовища, причому ці рухові реакції можуть бути як зовнішніми (фізичними), так і внутрішніми (психічними)

Отже, поняття «активність» і «поведінка» пов’язані наступним чином:

ü З одного боку, активність є внутрішньою властивістю організму встановлювати взаємодію з умовами існування;

ü З іншого боку, поведінка є формою виявлення активності організму.

Рівні поведінки

Встановлення взаємодії суб’єкта активності із оточенням відбувається завдяки та на основі реалізації процесу психічного відображення і здійснюється за такими етапами:

1. Відображення зовнішнього середовища: отримання й аналіз інформації про характер та закономірності умов існування;

2. Планування адекватної реакції на зовнішні подразники у формі тієї чи іншої поведінки;

3. Реалізацію відповідних дій;

4. За необхідністю, коригування поведінки.

Рівень психічного відображення в процесі здійснення поведінки організму, тобто психологічний механізм кожної з вище означених функцій, визначають відповідні рівні поведінки.

1. Інстинктивна поведінка – це така поведінка, яка вже пристосована до зовнішнього світу тобто адаптована до певних умов існування. При відображенні оточення фіксуються значущі для виживання подразники, реакція на які є інстинктивною. (генетично запрограмованою) та родовою (властивою суб’єкту як представнику певного біологічного класу).

2. Умовно-рефлекторна поведінка – це така поведінка, яка може бути на основі власного досвіду пристосована суб’єктом до нових для нього умов зовнішнього світу. Інакше кажучи, це поведінка, яка адаптується організмом до оточення. Для цього необхідне цілісне відображення зовнішніх об’єктів та явищ, а також безпосередніх зв’язків між ними. Відповідно до такої інформації в процесі життя суб’єкта виробляються та закріплюється в індивідуальному досвіді адекватна реакція, тобто у нього формується умовний рефлекс. Тому, коли суб’єкт потрапляє у будь-які вже знайомі умови, він може передбачати їхні закономірності та повторювати раніш вироблену поведінку, за умова, що ця поведінка була підкріплена.

3. Свідома поведінка – це поведінка, яка може бути не тільки пристосованою суб’єктом до зовнішнього світу, але й передбачає активне пристосування оточення до себе, створення у цьому оточенні корисних для суб’єкта зв’язків та відношень. Тобто це поведінка, через яку індивід адаптує зовнішній світ згідно з власними потребами. Реалізація свідомої поведінки відбувається за умов наявності у суб’єкта свідомості як віщого рівня психічного відображення. Таке відображення є необмеженим особистим досвідом та особистим простором людини, передбачає наявність широкого спектру знань, можливість використання суспільно-історичного досвіду людства. На основі цього реалізація свідомої поведінки є більш складною та передбачає попередній аналіз, порівняння та програмування можливих реакцій та вибір однієї з них як найбільш адекватної до конкретних умов. Таким чином, свідома поведінка є цілеспрямованою і довільно регульованою суб’єктом відповідно до мети та умов здійснення.