Людська діяльність як особлива форма людської активності

При розгляді свідомої поведінки як форми прояву активності, властивої тільки для людини, в психології використовується термін «діяльність». Діяльність є динамічною системою взаємодії суб’єкта зі світом, в процесі якої відбувається виникнення і втілення в об’єкті психічного образу та реалізація опосередкованих ним відношень суб’єкта до предметної дійсності.

Основними характеристиками діяльності є предметність і суб’єктність, які взаємопов’язані та взаємодоповнюють і зумовлюють одна одну.

Специфіка предметності діяльності полягає в тому, що об’єкти зовнішнього світу не безпосередньо впливають на суб’єкта, а лише тоді, коли вони перетворені в процесі діяльності, завдяки чому досягається більша адекватність їх відображення у свідомості. Філогенетичні (тобто історичні) передумови предметності виявляються у зумовленості поведінки тварин не будь-якими впливами оточення, а певними властивостями об’єктів, ключовими (тобто біологічно значущими) подразниками, що виокремилися в ході еволюції виду і служать для задоволення тих чи інших біологічних потреб. У своїй розвинутій формі предметність властива виключно людській діяльності. Вона виявляється у соціальній зумовленості діяльності людини; у її зв’язку зі специфічними знаннями, що зафіксовані в певних схемах дій, закріплених відповідними способами використання знарядь праці; у поняттях мови; у соціальних ролях; у соціальних цінностях та нормах.

Суб’єктність діяльності виражається у наступних аспектах активності суб’єкта: у зумовленості психічного образу попереднім досвідом, потребами, установками, емоціями, цілями і мотивами, що визначають спрямованість та вибірковість діяльності; в особистому сенсі (тобто «значення для мене»), який надається різними подіям, вчинкам та діям мотивами суб’єкта.

Отже, діяльність людини є свідомою поведінкою, через яку вона адаптує зовнішній світ згідно з власними потребами. Але тільки цією характеристикою природа діяльності не обмежується. Якщо поведінка тварин, як інстинктивна. так і умовно-рефлекторна цілком визначається безпосереднім оточенням, то поведінка і діяльність людини вже з перших років регулюється досвідом усього людства та вимогами суспільства. Виходячи з цього визначаються відмінні психологічні риси людської діяльності.

Перша з цих відмінних рис полягає в тому, що зміст діяльності людини не визначається тільки потребою, що її викликала. Потреба спонукає до діяльності, стимулює її, а зміст діяльності визначаються метою, яка усвідомлюється суб’єктом і зумовлюється суспільними умовами, вимогами та досвідом суб’єкта. Таким чином, перша відмінна риса людської діяльності полягає в наступному: діяльність породжується потребами як джерелом активності, а керується усвідомленою метою як регулятором активності.

Друга відмінна риса людської діяльності визначається тим, що способи досягнення поставленої мети залежать не від потреб індивіда, а від об’єктивних властивостей речей, які вин використовує в процесі діяльності. Причому успішність досягнення мети зумовлюється тим, як точно і суттєво відображені у психіці людини ці об’єктивні властивості речей, тобто діяльність людини безпосередньо пов’язана з пізнавальними процесами.

І нарешті, діяльність має бути підтримана та стимульована до того моменту, коли буде досягнуто мету, що відбувається завдяки вольовим процесам, які здійснюють регуляцію і корекцію дій відповідно до цієї мети та умов предметної ситуації. У цьому полягає третя відмінна риса людської діяльності.

Для того, щоб повністю зрозуміти психологічну природу діяльності, необхідно виявити в активності людини наявність усвідомленої мети. Всі інші сторони діяльності – мотиви, способи виконання, відбір та переробка необхідної інформації – можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими. Вони можуть також усвідомлюватися неповністю і навіть невірно. Наприклад, дитина не завжди усвідомлює потреби, що спонукають його до гри, а молодший школяр – мотиви своєї учбової діяльності. Дорослі люди також інколи вважають справжніми другорядні мотиви, які «маскують», реальні спонукання помилкової або, такої, що суперечить соціальнім та особистим нормам, поведінки.

Не тільки мотиви, але й багато мислительних процесів, які привели до вибору тих чи інших аспектів діяльності, далеко не повністю усвідомлюються людиною. Щодо способів здійснення діяльності, то більшість з них, як правило, регулюються без участі свідомості. Прикладом цього можуть служити будь-які звичні дії: ходьба, мовлення, письмо тощо. Міра то повнота відображення всіх цих планів діяльності у свідомості визначають рівень усвідомленості відповідної діяльності.

Яким би не був цей рівень усвідомленості діяльності, усвідомлення мети завжди залишається її необхідною ознакою. У тих випадках, коли ця ознака відсутня, не існує й діяльності у суто людському сенсі, а має місце імпульсивна поведінка. На відміну від діяльності імпульсивна поведінка керується безпосередньо потребами та емоціями, вона виражає лише афекти (тобто емоційні переживання) та потяги індивіда. Так, наприклад, імпульсивно діє людина, обурена гнівом або засліплена сильною пристрастю. Імпульсивність поведінки не означає її без свідомості. Але при цьому усвідомлюється та регулює поведінку лише особистий мотив людини, а не його суспільний зміст, який має бути втілений у меті.

Отже, враховуючи усі визначені особливості, феномен діяльності можна визначити наступним чином.