Теорії мотивації діяльності

Поведінка і діяльність людини визначається не тільки окремими мотивами, а їхньою сукупністю – мотивацією. Слід розрізняти первинні види мотивації, або біологічні спонуки, що необхідні для нормального функціонування організму, від потреб, які мають віддалене відношення до виживання. Для того, щоб пояснити ці два різні види мотивації, було висунуто цілий ряд теорій. Найбільш повно пояснюють людську поведінку і дозволяють її найкраще зрозуміти такі теорії.

1. Теорія біологічних спонукань пояснює, яким чином задовольняються первинні біологічні потреби.

Будь-який організм завжди прагне до підтримання стану гомеостазу, тобто до підтримання стану рівноваги, при якому не відчуває ніяких потреб. Зміна зовнішніх умов існування автоматично призводить до появи відповідної потреби та виникнення біологічного імпульсу, який спонукає індивіда до її задоволення.

Такий імпульс є первинним спонуканням та викликає у суб’єкта так звану гомеостатичну поведінку: серію координованих дій, спрямованих на відтворення рівноваги. Чим довше триває порушення біологічного балансу організму і середовища, тим сильніша мотивація і тим більше активізується організм. Рівновага встановлюється лише після задоволення даної потреби, а після цього зникають відповідні мотиви та активність.

Отже, теорія біологічних спонукань – теорія, що пояснює просту і пряму мотивацію. Однак ця теорія може пояснити не всі види мотивації людини. Наприклад, чому неголодна людина прагне з’їсти ще шматок їжі, чому людина вмикає телевізор чи радіоприймач без явної мети? Очевидно, у таких випадках людина, позбавлена подразників, шукає ситуацію, яка б дозволила їй отримати ту нову інформацію чи відчути певне збудження. Цю потребу у збудженні (гострих відчуттях) не пояснює гомеостатична модель в межах теорії біологічної мотивації. Згідно з цією моделлю людина намагалася б лише зменшити подразники, що пов’язані з відчуттям голоду, спраги, болю тощо.

2. Теорія оптимальної активації пояснює причини, що викликають ту чи іншу поведінку.

Вона дозволяє пояснити, чому організм прагне знизити рівень активації, що викликається появою будь-якої потреби або інформаційним перевантаженням, але в той самий час намагається посилити мотивацію, коли вона занадто слабка для того, щоб підтримувати достатній психічний тонус.

Згідно з цією теорією організм намагається підтримувати оптимальний рівень активації, тобто такий рівень прояву активності, який дозволяє йому функціонувати найбільш ефективно у конкретних умовах. Цей рівень не відповідає абсолютному нулю (порівняно з попередньою теорією), а залежить від фізіологічного та психологічного стану людини в даний момент в даних умовах. Це зумовлює необхідність у впливі певної кількості стимулів відповідної сили.

Таким чином, деякі люди потребують більш сильного притоку подразників, ніж інші, які здатні виносити їх лише в обмеженій кількості. Ця потреба в стимулах змінюється також залежно від психічного стану людини. Оптимальний рівень активації під час сну або у стані задумливості відрізняється від рівня, оптимального для людини в стані активного пізнання чи творчого натхнення.

Теорія оптимальної активації дозволяє пояснити, що викликає ту чи іншу поведінку, але не пояснює, яким конкретним шліхом вона піде, особливо у ситуаціях, коли людина має вибір можливих дій.

Саме на цьому аспекті діяльності загострюється увага у когнітивній теорії мотивації.

3. Когнітивна теорія мотивації пояснює мотивацію як механізм вибору способу поведінки та дозволяє припустити, яким шляхом вона може здійснюватися.

Згідно з цією теорією усі людські дії мотивовані у тому сенсі, що людина завжди обирає ту чи іншу можливість задоволення власних прагнень та потреб, застосовуючи процес мислення. Тобто усі людські вчинки мотивовані вибором певної можливості дій. Причому цей вибір визначається як суб’єктивними факторами (фізіологічний стан, емоції, асоціації, спогади), так і об’єктивними факторами (присутність будь-якої людини чи будь-якого предмету у безпосередній близькості, зовнішнє стимулювання та заохочення).

Слід зауважити, що ці фактори мають певний взаємозв’язок, який виявляється у тому, що вибір людських актуальних дій спрямовують цілі, та плани на майбутнє, що поставлені людиною. Чим більш ці плани важливіші, тим з більшою силою вони орієнтують вибір людини. При цьому стимулом для дій суб’єкта слугують не стільки самі цілі, скільки намір їх досягти.

Вище вказані теорії мотивації доповнюють одна одну, оскільки вказують на різні рівні та різні види мотивації.