Зовнішні ознаки російських джерел ХІІІ – ХV ст.

Це період феодальної роздрібненості Київської Русі, її розпаду на окремі князівства (Владимиро-Суздальське, Галицько-Волинське та Полоцько-Мінське), татаро-монгольською навали. Згодом окремі землі почали об'єднуватися у централізовану державу. Центром Русі стало місто Москва. Все це покла­ло свій відбиток і на розвиток писемності. Від XII-XV вв. зберігся давній список правових норм IX-XI вв. – Руська Правда, Синодальний список Новгородського літопису (XIII - 2-а пол. XIV в.), Лаврентіївській (1377 р.) і Іпатіївській (1-а чверть XV в.) списки літопису.

Матеріалом для письма у XIII-XIV ст. залишався пергамент. З XIV ст. з'являються перші рукописи на папері. Папір був тоді привізним, виробництво його на Русі почалося у XVI-XVII ст. Показником датування паперу є водяні знаки – філіграні. Філіграні були потрібні фабрикантам для того, щоб відрізнити продукцію своєї фабрики від продукції конкуруючих фабрик. Інше їх призначення – дати вказівку споживачам на формат і якість паперу.

Із запровадженням паперу як матеріалу для письма встановилися певні форми діловодства. На Русі поширюються зошити, кілька зошитів, зібраних в одну оправу, створювали книжку. Як і в попередні століття, писали чорнилом. Знаряддям письма лишалися гусячі пера. Характерною рисою XIII-XIV ст. став тератологічний орнамент, в якому переважали зображення фантастичних істот.

У цей час змінюється і графіка писемності. На зміну уставу приходить півуставне письмо, яким можна було писати швидше. Воно дрібніше, ніж уставне, лінії менш правильні, відстань між окремими літерами не однакова. Значно більше зустрічається скорочення слів. Письмо має нахил праворуч. З’являються нові засоби скорочення закінчень слів (веч замість вечер, нед замість неделя). Інколи слово скорочувалося до одної першої літери; д замість двор; м – замість місто.

Півуставне письмо було більш швидким, ніж уставне. Але і воно не давало можливості писати так швидко, як вимагали обставини. Утворення сильного централізованого Московського князівства потребувало удосконалення державного управління. Зросла дипломатична переписка та листування, що вимагало прискорення процесу письма.

З’являється скоропис. Його поширення відбулося в ІІ пол. XIV- на початку XV ст. У скорописі поширюється зв'язне написання сусідніх літер; дві літери пишуться, не відриваючи пера. Поступово зникає тверда, постійна форма написання окремих літер. Поширюють­ся різноманітні графічні накреслення однієї і тієї ж літери. Збільшується кількість скоро­чень слів. З'являються літери, кінцівки яких виходять за межі рядка вгору і вниз.

З'являється особливий тип письма, що має назву в’язь. Це, головним чином, декоративне письмо, яке часто вживалося у заголовках, у перших рядках тексту.

З’являється тайнопис. Літери кирилівського алфавіту замінювалися іншими – глаголівськими або цифрами.

У XIII-XIV ст. поширюється згадуваний вище тератологічний орнамент (грецьк. Терос – чудовисько) із зображенням фантастичних тварин і птахів. Змінюється характер ініціалів. Контур літери створюється з комбі­нації частин фантастичних тварин і рослин, а також людей

З початку XV ст. поширюється два нових типи орнаменту.

1. Плетений або балканський. Складається він з поєднання (сплетіння) ряду кіл, кліток, овалів.

2. Рослинний. На фоні геометричних лі­ній і фігур подано зображення рослин.

Змінюється характер мініатюр, що прикрашали рукописні книжки. Малюнок тепер більш виразно передавав де­талі в зображенні людей і природи. Поширилися мініатюри, які зображують побутові сцени – людей, зайнятих працею, їх роз­ваги.

4. Зовнішні ознаки російських письмових пам'яток ХVІ-ХVІІ ст.

Цей період зв'язаний з розвитком і зміцненням Російської централізованої держави. В країні тривав розвиток продуктивних сил. За «Соборним Уложением» 1649 р. селянство було повністю закріпачене. У XVII ст. відбувався важливий процес утворення всеросій­ського ринку.

Дедалі більше поширювалось діловодство в різноманітних галузях державного і суспільно-політичного життя. Це були численні документи про земельні володіння і селянські повинності, державні податки, розшук біглих селян, торгівлю, дипло­матичне листування і т. д.

У цей час поширюється „стовпцева” форма діловодства. Різні справи, писалися на окре­мих аркушах паперу, які потім приклеювались в порядку послі­довності тексту, один до одного, створюючи довгу стрічку. Потім ця стрічка згорталася в рулон – згорток або стовпець (довжина 300 м). Грамоти писали на окремих великих аркушах пергаменту або паперу високої якості. Продовжували існувати також зошити і книж­ки.

Всі рукописні пам'ятки написані здебільшого на папері. Масове виробництво почалося в Росії в 17 ст. Якість його була невисокою, тому, як і раніше, більшість паперу довозилася з Італії, Франції, Німеччини, Польщі. Рукописи писали чорнилами. З фарб вживали кіновар, сурик. З кінця XVII ст. на Русі стає відомим і сургуч.

У цей час встановився новий порядок підготовки та оформ­лення справ. Спочатку складався проект документу так зване чорне письмо, або чернетка. Чернетка виправлялася одним з вищих чинів – дяком, а потім вже переписувалася на­чисто. Переписаний текст скріплювався підписами дяків і піддячих. Ці підписи, що носили назву «скрепи», робилися на місці склейки аркушів стовпця. Наяв­ність цих поміток є важливою ознакою того, що документ є оригіналом, а не копією.

Писали гусячими перами. Для промокання тексту вживали, як і раніше, пісок. Олівці вживалися рідко і майже виключно в живопису для нанесенні контуру малюнку.

Оправа рукопису залежала від його призначення. Ділові папери мали просту, без жодних прикрас, оправу з холстини або шкіри. Церковні книжки мали розкішні оправи, прикрашені бархатом, атласом, с золотим тисненням. Для збереження оправи робилися жуки, або жуковини – бляхи з міді (4 або 5 з кожного боку). Оправа при цьому не дотикалася до поверхні, на якій лежала книжка,і не псу­валася.

В XVI-XVII ст. панівним типом письма стає скоропис. Характерним було наявність великої кількістю варіантів написання однієї і тієї ж літери. Це було пов’язано з тим, що написання окремих літер змінювалося в залежності від того, після якої або перед якою іншою літерою вона знаходилась, а також із збільшенням кількість шкіл в яких навчали людей канцелярської справи. Особливістю письма цього періоду було те, що окремі літери написанням стали дуже подібними одна на одну. Розрізнити їх можна лише у контексті слова.

Поширюється в цей час злитне написання сусідніх літер.

Вживалися такі розділові знаки, як кома, крапка, крапка з комою, знак оклику та ін. Вживалися і надрядкові знаки („вімолвніе письмена), що мали визначати наголоси і придихання.

Поширюється в’язь. Для російської в’язі характерні геометричні типи.

Зростання Російської централізованої держави обумовило розвиток тайнопису. Його стали застосовувати в дипломатичному листуванні, при передачі військових розпоряджень. Поширюється новий вид тайнопису – видозміна знаків кирилівського алфавіту шляхом їх часткового урізування.

З’являються нові типи орнаменту:

1. Розповсюджується нововізантійський або рослинний чи квітковий орнамент. Колірна гамма орнаменту включала синій, вишневий, зелений кольори, які нерідко давалися на золотому фоні.

2. Стародрукований орнамент. Панує зображення трав, листя, квітів, вико­наних чорною фарбою на білому фоні.

3. Російське барокко.

Цей стиль харак­терний поєднанням рослинних мотивів (трави, листя, квітів, пло­дів) з геометричними мотивами. Прикраси часто виконані з надзвичайним багатством фарб – золотом, кіновар'ю, чорнилом.

Багатим орнаментом прикрашалися царські жалувані грамоти.

5. Зовнішні ознаки російських рукописів XVIII і XIX вв.

У XVIII і XIX вв. виникає нова форма діловодства, основні принципи якої склалися при Петрі I. У зв'язку із заміною приказів колегіями в 1720 р. був виданий «Генеральний регламент». Він встановив порядок канцелярського діловодства, спільний для всіх колегій. Важливою умовою для збереження документів було створення на поч. XVIII в. архівів.

Основний матеріал для письма – папір. Папір був ще в основному привозний (особливо з Голландії). Важливою подією в історії діловодства на Русі було запрова­дження у 1699 р. гербового паперу. На цьому папері ставилося «тавро» – зображення двоглавого орла. Датувати папір допомагає також фабричний знак тиснення — штемпель. Штемпелі були різної форми: овальної, прямокутної, круглої, у вигляді ініціалів.

В 19 ст. папір стає більш різно­манітним. Він відрізняється кольорами (білий, жовтуватий, голубий, рожевий, зелений) і формою (великі аркуші для письма, поштовий, зошитовий папір та ін). Були поширені філіграні. Для виготовлення чорнил почали вживати купорос. Текст писали гусячими перами; поряд з цим почали користуватись і олівцями (графітними і кольоровими). В другій чверті XIX ст. починається заміна гусячих пер металевими – стальними.

Змінювалася і форма діловодства. Царський указ Петра І вимагав замінити стовпці повою фор­мою діловодства – зошитами.

Величезне значення в розвитку скоропису мала поява при Петрі І «громадянського шрифту», яким було наказано надалі друкувати всі книжки.

Важливою подією була поява рукописних азбук. У кінці XVII ст. був надрукований буквар Каріона Істоміна. В 1755 р. вийшла «Російська граматика» М.В.Ломоносова. З появою букварів написання окремих літер стало однотипним.

Скоропис характеризувався уніфікацією написання літер, зростаючою злитністю письма. Зникають старі літери зело, ксі, псі, іжиця. Разом з тим починають вживатися нові – ё, й, э.

Прикраси рукописів: 1) орнамент рококо (1-а пол. XVIII в.). Для заставок цього стилю була характерною відсутність рами, наявність прикрас у вигляді медальйонів і раковин. 2) стиль Людовика XVI (2-а пол. XVIII в.). Зміст прикрас складали квіти, переважно троянди, корзини з фруктами, вази з фруктами. 3) стиль ампір (ХІХ в.). В його основу покладено символічні зображення державного і військового життя пізньої Римської імперії. Заставки цього стилю наповнені зображеннями зброї, прапорів, лаврових вінків. 4) поморський стиль, для якого характерно поєднання геометричних та рослинних елементів.