Українська палеографія.

Порівняно з російською палеографією питання української па­леографії розроблені слабо.

За часів царизму, коли панувала великодержавна монархічна ідеологія вивченню особливостей українського письма не надавалося належної уваги.

В кількох виданнях лише було зроблено спробу видати фотокопії з автографів українських діячів. У загальних курсах росій­ської палеографії невиразно зазначалось про південно-російське ппсьмо, яке неправильно трактувалося як білоруське.

Перший крок у справі наукової розробки української палеографії був зроблений істориком І. Каманіним, який очолював архів давніх актів при Київському університеті. В його праці «Палеографический изборник южнорусского письма» він проаналізував і надрукував фотокопії 80 найбільш характерних зразків українського письма.

В радянський період з палеографічних праць визначними є роботи відо­мого знавця українських стародавніх рукописів, члена-кореспондента АН УРСР, професора Київського університету С. І. Маслова. Праць з історії розвитку українського письма за роки Радянської влади не надруковано.

Писемність українського народу бере свій початок з писемності Київської Русі і часів феодального роздроб­лення. Поступово в писемності з’явилися характерні особливості, яке складають спеціальне українське письмо – український скоропис.

Основні етапи розвитку українського письма:

1. XV – І пол. XVII ст. Це століття тяжкого польсько-шляхетського гніту, коли правлячі кола Польщі прагнули поневолити український народ, позбавити його своєї культури і мови. Цей період характеризувався розвитком феодально-кріпосницьких відносин, посиленням закріпачення селянських мас.

В 15 – 16 ст. письмо зберігає на собі вплив поперед­нього етапу писемності – півуставного письма (записи київського міщанина М. Горкавого (1500 р.) і Булгака Лисиці (1499 р.) та інші, надруковані Каманіним). Кожна літера написана окремо; в основному це літери руського півуставного письма. Характерною особливістю українського письма є написання літер (з, д, х, ц). Вони мають великі хвости вниз і догори. Деякі літери написані із значним на­хилом вбік (в, н).

Наприкінці 16 – 17 ст. поширюється вживання скоропису. Всі літери починають писатись разом. Україн­ське письмо набуває властивих йому національних, рис. Характерними і відмінними від письма інших слов'янських народів є написання окремих літер (ж, ч, твердого знаку, омеги).

На українському письмо цього часу певний вплив справило польське письмо. Польська шляхта прагнула ополячити і покатоличити українське населення. Утиски української культури і мови посилилися. Діловодство в значній мірі велося польською мовою. Полонізується частина старшинської верхівки та української шляхти. Це знаходить відбиток і в українському письмі. Загальний вигляд письма набуває рис, які нагадують польський скоропис. У документах інколи зустрічаються окремі польські літери.

2. Другий етап починається з се­редини XVII ст. Ліквідація польсько-католицького гніту сприяють розвитку української культури. В цей час український скоропис стає винятково и красивим, чітким. Зберігаючи загальноруську основу письма, він відзначається рядом своєрідних рис. Зразком україн­ського письма середини XVII ст. є універсал Б. Хмельницького. Як і російському письму, українському скоропису властиві скорочення частовживаних слів (цар, князь, Бог). Злитне письмо чергується з напівзлитним, в якому окремі літери в словах написані роздільно.

Розвиток письма на Україні був зв'язаний з організацією діловодства.

У ІІ пол. XVII – І пол. XVIII ст. на Лівобережній Україні склалася певна система діловодства. Загальне керівництво діловодством здійснював генеральний писар, що належав до числа осіб, які безпосередньо управляли Україною. Він вів дипломатичне листування, керував прийомом і вирядженням посольств, писав гетьманські донесення цареві. В розпорядженні генеральною пи­саря був «цифірний ключ» для шифрування і розшиф­ровування таємних документів. Посаду цю займали багаті і впли­вові представники козацької старшини (В. Кочубей). Атрибутом писаря була військова печатка.

Під начальством генерального писаря знаходилась генеральна канцелярія. В ній зберігався архів гетьманського уряду – царські грамоти, укази, листування з центральними царськими устано­вами, полковою і сотенною владою. Архів канцелярії охоро­няла стрілецька варта. Необхідне при­ладдя для канцелярії (папір, смола, лінійки, віск та ін.) куплялися за рахунок військової скарбниці.

Діловодство велось українською мовою.

Діловодством у полку займався полковий писар. Під його начальством була полкова канцелярія. Серед полкових писарів були люди, що пройшли значну школу канцелярської справи. Ча­стина з них служила раніше у генеральній військовій канцелярії. Полкова канцелярія звичайно знаходилася недалеко від будин­ку полковника, а іноді і в його садибі. В кан­целярії провадилось різноманітне діловодство – реєстрували акти купівлі-продажу, заповіти, дарчі, записи нотаріального характеру.

Діловодством у сотнях керували сотенні писарі.

Діловодством у ратушах відали міські писарі.

На Україні часто вживався тайнопис. Листування із закордонними державами, військові розпорядження писалися спе­ціальним шифром. Розшифровка цього листування була справою генерального писаря, який мав у своєму розпорядженні ключ до шифру.

3. І пол. XVIII ст. Відбувається злиття українського і російського письма. Це було зумовлено зростанням еконо­мічних і політичних зв'язків між Україною і Росією. Багато українців навчалось у російських учбових закладах, працювало в російських уста­новах. Політика російського уряду була спрямована на повну ліквідацію автономного устрою України. У 40-50-х роках XVIII ст. залишається дуже мало українських літер, відмінних своїм написанням від російських Наприкінці18 ст.українське письмо майже зливається з російським.

Питання палеографічного аналізу рукописів ІІ пол. XIX – початку XX ст. ще зовсім не розроблені і не досліджені в науці. Актуальним є вивчення особливостей українського письма на правобережних і лівобережних землях, у Запорізькій Січі, у західноукраїнських землях – в Галичині, Буковині, на Закарпатті.