Універсали Центральної Ради та їх історичне значення

Лютнева революція 1917 р. почалася у Петрограді 23 лютого. Уже ввечері 27 лютого було утворено Петроградську Раду робітничих і селянських депутатів. Того ж дня утворився перехідний орган влади-Тимчасовий комітет Державної Думи на чолі з М. Родзянком. 2 березня-день, коли Микола II зрікся престолу, і коли було утворено з депутатів Думи Тимчасовий уряд на чолі з князем Г. Львовим.

В Україні 4 (17) березня 1917 р. було утворено представницький орган української демократії - Центральну Раду, організаторами якої виступили Товариство Українських Поступовців в особі Д. Дорошенка, С. Єфремова, Є. Чикаленка й соціал-демократів В. Винниченка та С. Петлюри. Через кілька тижнів до Центральної Ради вступила нова сила-Українська партія соціалістів-революціонерів на чолі з М. Ковалевським, П. Христюком та М. Шаповалом.

Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського, а його заступником - В. Науменка, товаришами голови-Д. Антоновича та Д. Дорошенка.

У ряді міст народні маси обрали ради робітничих і солдатських депутатів, яких на кінець 1917 р. було біля 300.

6 квітня 1917 р. у Києві відкрився Український національний конгрес, на який зібралися 900 депутатів з усієї України. Конгрес обрав 150 представників до Центральної Ради. В травні відбувся військовий з’їзд, який уповноважив своїх представників вступити до Центральної Ради. Майже через місяць аналогічно вчинили близько 100 делегатів Українського з’їзду селян, потім до Центральної Ради приєднався з’їзд робітників.

Тимчасовий уряд, російські партії консерваторів та радикалів у своїй більшості, так само як і більшовики Центральну Раду не підтримали. Лояльність виявили хіба що російські та єврейські соціал-демократи, які домагалися надання їм культурної автономії.

На літо 1917 р. до Ради входило 822 члени. З них понад 180 представляли неукраїнські партії, в тому числі 10 більшовиків.

Згаданий вище 1-й Всеукраїнський військовий з’їзд прийняв постанову про організацію армії. Виконуючи її, Рада ініціювала утворення підрозділів Вільного Козацтва, в яких на жовтень нараховувалося 60 тисяч бійців. Почесним отаманом козацтва було обрано командира 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського.

5-11 червня 1917 р. відбувся ІІ-й військовий з’їзд на якому було затверджено статут Генеральського військового комітету на чолі з С. Петлюрою.

Проте значна частина діячів Центральної Ради не розуміла значення організації української армії. З цієї причини процес створення армії розгортався стихійно й повільно. Українізовані в 1917 р. 16 дивізій не були своєчасно зняті з фронту. Більшовики розгромили їх при спробах пробитися в Україну. Інша частина цих військ в атмосфері загального розладу самодемобілізувалася. Згодом, коли більшовицькі війська посунули на Україну, боронитися було майже нічим.

Не змогла Рада забезпечити збереження правопорядку, організувати роботу залізниць, розв’язати питання перерозподілу земель, утворити адміністративний апарат. Все це позначилося на єдності рядів Центральної Ради, між соціал-демократами та соціалістами-революціонерами виникли ідейні конфлікти.

На ІІ-му Всеукраїнському військовому з’їзді 10 червня 1917 р. Центральна Рада оголосила свій 1-й Універсал, який декларував автономію України такими словами: « Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською...»

15 червня було створено уряд України - Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. Секретарями стали: військових справ - С. Петлюра, земельних справ- Б. Мартос, фінансів - X. Барановський, міжнаціональних справ - С. Єфремов, судових справ - В. Садовський, продовольчих справ – М. Стасюк, народної освіти - І. Стешенко. Генеральним писарем був призначений П. Христюк.

Тимчасовий уряд, незважаючи на негативне ставлення до Центральної Ради, все ж був змушений шукати компромісу з нею після поразок на фронтах. Представники обох урядів (Тимчасовий уряд представляли Керенський, Терещенко, Церетелі) 11-13 липня підписали угоду, за якою Генеральний секретаріат визначався крайовою владою Тимчасового уряду. Питання автономії України і земельних відносин мали вирішити Всеукраїнські Установчі збори. Про це йшла мова в II-му універсалі Центральної ради 3 липня 1917 р.

Однак всі ці зусилля зводилися нанівець згаданим вище новим урядом, чим і скористалися згодом більшовики, які 25 жовтня 1917 р. прийшли до влади в Петрограді.

Діставши звістку про події в Петрограді, Центральна Рада засудила більшовицький переворот. 25 жовтня вона утворила Комітет з охорони революції в Україні. Проте внаслідок конфлікту між більшовиками і штабом Київського військового округу, який підтримував Тимчасовий уряд, наприкінці жовтня 1917 р. Центральна Рада зайняла нейтралітет. Це принесло перемогу більшовиками. Після триденних боїв командуючий округом генерал Квецинський, юнкери і донські козаки покинули Київ.

7 листопада своїм III універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку (УНР). Скасовувалася право приватної власності на землю. Встановлювався 8-годинний робочий день. Було введено контроль над виробництвом, запроваджено національно-персональну автономію для неукраїнців. Але, широко окресливши Україну як незалежну державу, Ш-й універсал залишав федеративний зв’язок з Росією. Рада зверталася до всіх народів Росії з пропозицією створити соціалістичні республіки, які були б об’єднані у федерацію. 23 листопада, виходячи з результатів виборів до Всеросійських Установчих зборів в Україні (листопад 1917), на яких більшовики дістали всього 10% голосів проти 75%, одержаних українськими партіями, Генеральний секретаріат звернувся до Раднаркому РРФСР і урядів Дону, Кубані, Кавказу, Криму, Башкирії, Сибіру й Молдови з пропозицією створити замість більшовиків центральний федеративний уряд, що будував би свою пролетарську країну на території колишньої Російської імперії. Відтоді національний рух в Україні став перешкодою для більшовиків, які готувалися до війни з УНР.