ПІДПРИЄМСТВО В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Сутність народногосподарського комплексу країни. Поняття галузі.

2. Поняття підприємства та етапи його створення.

3. Класифікація підприємств за різними ознаками.

4. Акціонерне товариство. Характеристика видів акцій. Дивіденд.

1. !!!!A Народногосподарський комплекс України- це сукупність галузей та видів виробництва, продукція яких задовольняє потреби людей. За створенням сукупного суспільного продукту народногосподарський комплекс поділяється на сферу матеріального виробництва і нематеріальну ( невиробничу ) сферу.

Загальний поділ праці призвів до виділення у сфері матеріального виробництва таких галузей :

· промисловість;

· сільське господарство;

· транспорт ( у виробничій сфері );

· будівництво ;

· торгівля тощо.

Невиробнича сфера - сфера, яка споживає національний дохід. До неї входять :

· заклади державної безпеки і оборони; всі міністерства;

· судові, юридичні і митні служби;

· заклади охорони здоров’я та освіти;

· банкові установи, страхові компанії тощо.

У невиробничій сфері зайнято більше третини робочої сили країни, приблизно 43 % основних фондів, біля 30 % всіх капітальних вкладень. Характерною є дуже велика питома вага жіночої праці – приблизно 70 %.

!!!!A Промисловістьє основною ланкою народногосподарського комплексу. Провідна роль промисловості пояснюється такими причинами :

”È-саме промисловість виробляє товари, які є основою добробуту народу;

@ -промисловість впроваджує сучасні досягнення науково-технічного прогресу в усі інші галузі;

k-промисловість є основою обороноздатності країни.

!!!!A Галузь промисловості - це якісно однорідна сукупність підприємств різних форм власності, що поєднуються за такими схожими ознаками :

· сировинна база;

· технологія та обладнання;

· спеціально підготовлені кадри;

· і як результат – однорідна готова продукція.

Всі галузі поділяються на ті, що відносяться до групи А – виготовлення засобів виробництва, наприклад, машинобудування і металообробка “. Продукція галузей групи А призначена в основному для виробничого споживання.

Підприємства, які виготовляють предмети споживання, відносяться до групи Б. Наприклад, целюлозно-паперова, кондитерська, легка промисловість тощо. Продукція цієї групи призначена як для особистого споживання ( одяг ), так і для виробничого ( робочий одяг ) .

Цікавим є питання про пропорційність відношення між обсягами продукції груп А і Б. Очевидно, оптимальним є співвідношення груп А і Б, приблизно 55 : 45 або ж 60 : 40. Треба мати на увазі, що продукція групи А дає технічну базу розвитку галузей групи Б. Тому частка продукції групи А повинна трохи перевищувати частку групи Б.

Всі галузі, незалежно від поділу на групи А і Б, за характером впливу на предмет праці діляться на : добувні; обробні.

За структурою затрат на:

- трудомісткі; матеріаломісткі; фондомісткі; енерго-і паливомісткі.

За часом роботи протягом року :

- сезонні ; несезонні.

Галузеву структуру промисловості характеризують кількісне співвідношення між окремими галузями і певні виробничі зв’язки між ними.

Структура окремої галузівизначається кількістю підприємстві, у тому числі великих, і питомою вагою продукції окремих підприємств у загальному обсязі випуску продукції галузі.

2 Суспільство здійснює безліч видів конкретної праці для того, щоб забезпечити собі достатньо комфортний рівень життєдіяльності. З цією метою люди об’єднуються у трудові колективи, організації і діють на засаді певних правил. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

!!!!A Підприємство– це організаційно відокремлена та економічно самостійна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію, виконує роботу або надає платні послуги з метою отримання прибутку.

Основними законодавчими актами, які регулюють діяльність підприємств в Україні, є Цивільний та Господарський Кодекси України – з січня 2004 р. та низка законів. Діяльність підприємства також регулюється його статутом і колективним договором.

!!!!AСтатут підприємства – це зібрання обов’язкових правил, які регулюють його внутрішню діяльність, а також взаємовідносини з іншими суб’єктами господарювання.

!!!!AКолективний договір – це угода між трудовим колективом ( в особі профспілки ) та адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює їх виробничі, економічні і трудові відносини ( зарплату, соціальні пільги, додаткові відпустки тощо ).

До чинників, що спонукають людей утворювати підприємства належать:

1. Прагнення людей до поліпшення свого добробуту.

2. Безробіття є джерелом кваліфікованих кадрів для підприємницької діяльності.

3. Прагнення людини до незалежності, самовираження, визнання її таланту та інше.

Технологія створення підприємства ( фірми ) незалежно від форм власності охоплює кілька етапів:

1. Оцінка особистих якостей підприємця – професіоналізм, адаптивна мобільність, комунікабельність, стресостійкість, самоповага, сміливість тощо.

2. Оцінка ідей та ринку - на основі маркетингових досліджень.

3. Техніко-економічне обґрунтування проекту – складання бізнес-плану, який веде до реалізації своєї ідеї.

4. Вибір організаційно-правової форми підприємства – правильний вибір дає змогу зменшити ризик ( партнери - за чи проти? ).

5. Державна реєстрація підприємства.

6. Організаційне оформлення фірми.

Найважливіші цілі виробничого підприємства:

• одержання прибутку;

• забезпечення споживачів продукцією згідно з ринковим попитом;

• своєчасна виплата заробітної плати;

• створення робочих місць;

• охорона довкілля;

• створення для працівників належних і безпечних умов праці;

• створення можливостей для професійного зростання.

Основні функції виробничого підприємства:

• матеріально-технічне забезпечення;

• виготовлення продукції для продажу і власної потреби;

• продаж і постачання продукції споживачеві;

• післяпродажне обслуговування продукції;

• управління та організація праці персоналу;

• підвищення якості продукції, збільшення обсягів її виробництва;

• дотримання чинних законів, державних стандартів;

• підприємницька діяльність;

• сплата податків, платежів у бюджет та інші позабюджетні фонди.

3 Крім поділу за ознакою форми власності ( далі в цьому питанні), підприємства розрізняються :

· за економічним призначенням:

- виробництво засобів виробництва;

- виробництво предметів споживання;

- виробництво продукції ВПК;

- виробництво ідей та послуг ( консалтингові , страхові фірми, інжинірінг тощо )

· за масштабами виробництва :

- індивідуальні - серійні - масові

· за ступенем спеціалізації : -спеціалізовані - універсальні - змішані

· за галузями виробництва :

- промислове - будівниче - сільськогосподарське - торгівельне тощо

· за новими формами господарювання :

- фірми - фонди - біржі - товариства

- бюро - агенції - контори - банки тощо

· за розміром персоналу :

- малі - середні - великі.

За ознакою форм власності підприємства поділяються на :

1. Державне – засноване на загальнодержавній власності;

2. Державно-комунальне - засноване на власності комунально-адміністративних одиниць ( міста, району тощо );

3. Індивідуальне – засноване на особистій власності фізичної особи та виключно її праці. На Заході індивідуальне підприємство називають “ одноособовим ”. Власник відповідає по зобов’язанням підприємства всім капіталом, вкладеним у підприємство, та навіть всім своїм майном, якщо воно не відокремлено від капіталу індивідуального підприємства. За умови швидкого росту та нестачі коштів на розвиток таке підприємство може перетворитися в акціонерне товариство. Прикладом такого перетворення з одноособових підприємств є відомі фірми: італійська фірма “ Оліветті “ (1960 р. ), німецька фірма “ Крупп “ ( 1968 р. ), американська фірма “ Форд “ ( 1956 р. ).

4. Приватне – засноване на власності фізичної особи з правом найму робочої сили;

5. Сімейне – засноване на власності і праці членів одної сім’ї;

6. Спільне – засноване на засадах поєднання майна різних власників, у тому числі іноземних держав;

7. Колективне – засноване на власності колективу підприємства.

В свою чергу до колективних підприємств відносять :

1. ПОВНЕ ТОВАРИСТВО – об’єднання осіб з метою здійснення підприємницької діяльності і отримання прибутку. Його учасники несуть ПОВНУ ( необмежену ) відповідальність по зобов’язанням підприємства, тобто не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

2. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – відповідає перед кредиторами тільки майном підприємства, тобто вкладами у нього кожного учасника, але вимоги кредиторів не стосуються майна учасників.

3. КОМАНДИТНЕ ТОВАРИСТВО ( або товариство на довірі ) – його учасники поділяються на дві групи : а ) повні товариші – несуть повну відповідальність по зобов’язанням підприємства, тобто не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном; б ) командитисти – відповідають тільки своїм внеском у капітал товариства. Тому природно, що укладати угоди від імені товариства мають право тільки повні товариші.

4. ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ – учасники відповідають по його боргам своїми внесками у капітал підприємства, але у випадку, коли цих коштів недостатньо , кожен учасник має внести додатково суму в однаковому для всіх учасників кратному розмірі відповідно до свого первісного внеску.

5. КООПЕРАТИВ – за видами діяльності існують : виробничий, промисловий, споживчий, збутовий, постачальницький тощо. Кошти кооперативу складаються з пайових та членських внесків, прибутку від господарської діяльності. Широке розповсюдження на Заході отримали споживчі кооперативи, які з’явилися в Англії ще у кінці 18 ст.

6. МАЛЕ ПІДПРИЄМСТВО – створюється у будь-якій галузі народного господарства. Характерні риси МП :

· Сприяють розширенню ринкової конкуренції;

· Мають більшу швидкість у реагуванні на зміни кон’юнктури ринку;

· Менше шкодять навколишньому середовищу;

· Створюють додаткові робочі місця у галузі;

· Сприяють розвитку невеликих міст та сіл тощо.

7. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ( АТ ) .

АТ – одна з найбільш зручних форм колективного підприємства в умовах ринкової економіки. Першим АТ вважають створену у 1602 році Голандсько –Ост - Індську компанію, яка займалася морським страхуванням, страхуванням на випадок пожежі, здебільшого в міських поселеннях..

АТ – абсолютно самостійне підприємство, воно підпорядковується тільки загальним зборам акціонерів – вищому органу управління АТ. Але такі збори відбуваються раз на рік, а для постійного управління справами АТ збори обирають із своїх членів – акціонерів правління на чолі з головою правління. Саме правління координує діяльність АТ протягом року і до наступних щорічних зборів ( а також на вимогу держави для публікації у пресі) готує такі документи :

· річний звіт про діяльність товариства;

· річний баланс;

· проект розподілу прибутку.

Мінімальний розмір статутного капіталу АТ становить 1 250 мінімальних зарплат на момент реєстрації. Акціонери відповідають перед кредиторами тільки своїми внесками у капітал товариства. Взагалі АТ бувають двох типів : закриті – їх акції розподіляються тільки серед акціонерів і не надходять у вільний продаж, та відкриті –їх акції вільно продаються та купуються на фондових біржах та поза ними.Сьогодні акціонерні товариства забезпечують 75% ВВП України. Загалом їх близько тридцяти п'яти тисяч. Третина - відкритого типу.

Але з 29 квітня 2009 року, коли набрав чинності Закон «Про акціонерні товариства», почався відлік дворічного перехідного періоду, відведеного для акціонерних товариств в Україні для впровадження ними суттєвих змін. На заміну цим АТ прийдуть нові за назвою: Публічні ( замість Відкритих) та Приватні (замість Закритих), тоді норми Закону України «Про господарські товариства» втратять чинність, а АТ із застарілою назвою залишаться без правового регулювання.

Особливостями публічного акціонерного товариства ( ПАТ) є:

· акціонери можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства;

· товариство може здійснювати як публічне, так і приватне розміщення акцій ;

· при публічному розміщенні акцій акціонери не мають переважного права на придбання акцій, що додатково розміщуються товариством;

· товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу ++++та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі, при цьому укладання договорів купівлі-продажу акцій товариства, здійснюється лише на цій фондовій біржі

· річна фінансова звітність товариства підлягає обов'язковій перевірці незалежним аудитором, а також оприлюдненню (разом із аудиторським висновком), наприклад, на своєму сайті.

++++ Лістинг - (від англ. list - список) - допуск цінних паперів АТ на конкретну фондову біржу.

Особливостямиприватного акціонерного товариства ( ПрАТ )є:

· максимальна кількість акціонерів становить 100 осіб ;

· товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій ;

· статутом товариства може бути передбачено переважне право акціонерів та самого товариства на придбання акцій, що пропонуються їх власником до продажу третій особі;

· акціонер товариства завжди має переважне право на придбання акцій додаткової емісії;

· акції приватного акціонерного товариства не можуть купуватися та/або продаватися на фондовій біржі;

· товариство не зобов'язане розкривати свою фінансову звітність на фондовому ринку, хоча зобов'язане оприлюднювати фінансову звітність у Державному реєстрі юридичних осіб, як і будь-яка інша юридична особа, зареєстрована в Україні.

Приватні АТ і ТОВ

Існує принаймні дві принципові відмінності між приватними АТ і ТОВ:

· Учасник ТОВ у будь-який момент може вийти із товариства і вимагати виділу із майна товариства належної йому частки. Акціонери приватного акціонерного товариства такого права не мають, натомість вони можуть продати свої акції самому товариству, іншим акціонерам або третім особам. Ця суттєва відмінність робить приватне акціонерне товариство значно стабільнішою формою ведення спільного бізнесу.

· Кількість учасників ТОВ не може перевищувати 10 осіб Товариства, які мають більше 10-ти, але менше 100 учасників, і не бажають втрачати важливі для них переваги приватної форми ведення бізнесу, мають можливість скористатися формою приватного акціонерного товариства.

!!!!AАкція– цінний папір, який засвідчує участь її власника у капіталі АТ.

Види акцій

1. ПРОСТА ( ЗВИЧАЙНА ) – одна така акція надає право одного голосу на зборах акціонерів. Розмір дивідендів залежить від результатів роботи АТ за рік і більше нічим не гарантований. Купуючи пакет акцій, акціонер отримує відповідну кількість голосів на загальних зборах. Логічно, що маючи більше 50 % акцій, він набуває повного контролю над АТ. Тому пакет акцій такого розміру називають контрольним. Але на практиці через велику кількість дрібних власників акцій ( так звану “ розпорошеність “ – рос. “ распыленность “ акцій ) розмір контрольного пакету часто значно менший за 50 %. Чим крупніше АТ,тим більше дрібних власників, і тому - тим меншим є контрольний пакет . Для середніх АТ – це приблизно 20 %)

2. ПРИВІЛЕЙОВАНА – у власника немає права голосу на загальних зборах ( а за законодавством деяких країн – є, і навіть, вирішальний голос ). Таких акції не повинно бути більше 10 % статутного фонду. Привілеї : а ) власник отримує дивіденди незалежно від результатів роботи АТ за рік ( з резервного фонду ); б ) при ліквідації АТ власнику у першу чергу виплачують ринкові вартість його акцій.

3. ІМЕННА – дані про власника записують на самій акції та реєструють у “ книзі власників “ АТ. Ці акції можуть і простими, і привілейованими. Вони видаються на крупну суму, тому вільному продажу не підлягають ( при продажу слід двічі змінити ім’я власника – де ? ).

4. АКЦІЯ НА ПРЕД”ЯВНИКА – на відміну від іменної, ніде не реєструють ім’я власника.

5. “ ЗОЛОТА “ – на підприємствах військово-промислового комплексу та підприємствах-монополістах власником такої акції є держава. Це дає їй змогу накласти вето на рішення таких підприємств про перепрофілювання.

6. КУМУЛЯТИВНА – дивіденди по таких акціях не видаються кожен рік, як звичайно, а накопичуються, “ акумулюються “ на період, зазначений в угоді між АТ та акціонером. Вигода АТ - ці кошти спрямовують на його подальший розвиток, а вигода акціонерів – загальна сума виплат по дивідендах за кілька років значно більша, ніж за кожний рік ( за рахунок % за користування дивідендними коштами ).

Види цін акцій

1. НОМІНАЛЬНА ЦІНА – вказується на самій акції. В умовах ринку ця ціна майже не має значення, бо необов’язково при випуску ( тобто, “ емісії “ ) буде продаватися за номінальною ціною. При розміщенні на первісному ринку емісійна ціна є вищою або нижчою за номінальну, це залежить від інформації про АТ або позиції АТ на ринку.

2. РИНКОВА ЦІНА ( КУРС АКЦІЇ ) – за цією ціною акція котується ( тобто, оцінюється ) на вторинному ринку цінних паперів, іншими словами - при кожній наступній купівлі-продажу.

3. БАЛАНСОВА ( КНИЖКОВА ) ЦІНА – визначається на основі фінансової звітності АТ.

Дивідендвід лат. “ частина від ділення “, тобто частина від отриманого за рік прибутку. Розмір дивідендів впливає на ринкову ціну акції. Нарахування дивідендів може бути щоквартальним, раз на півроку, щорічним. Вигіднішим для АТ є щорічне нарахування. Тенденція до росту дивідендів свідчить про стабільну позицію АТ на ринку.

Сукупний дохід акціонераскладається з суми двох частин :

· різниці між ринковою та номінальною ( емісійною ) ціною акції;

· нарахованих дивідендів.

Тема 2 ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА

1. Поняття і види класифікацій персоналу підприємства.

2. Оцінка діяльності персоналу. Поняття продуктивності праці.

1.Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.

!!!!AТрудові ресурси — це частина працездатного населення, що за своїми віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності. Слід розрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які працюють) та потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства застосовуються терміни — персонал, кадри, трудовий колектив.

!!!!AПерсонал підприємства — це сукупність постійних праців­ників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) ма­ють досвід практичної діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового тру­дового договору (контракту).

Класифікація персоналу:

1. Усіх працівників підрозділяють на дві групи: а) промислово-виробничий персонал — працівники основних, допоміжних та об­слуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та лабо­раторій, заводоуправління, складів, охорони — тобто всі зайня­ті у виробництві або його безпосередньому обслуговуванні; б) непромисловий персонал- працівники структур, які хоч і перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпо­середньо з процесами промислового виробництва: житлово-кому­нальне господарство, дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

2. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал поділяється на чотири категорії: керівники, спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники — це працівники, що займають посади керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори (генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо), а також заступники перелічених керівників.

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спе­ціальні інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрискон­сульти, соціологи тощо.

Дослужбовців належать працівники, що здійснюють підготов­ку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокре­ма — діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітники — це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних — тих, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та допоміжних — тих, які виконують функції обслуговування основного виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

3. Розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Відповідно до цих визначень, наприклад, професія токаря охоплює спеціальності токаря-карусельника, токаря-револьверника, токаря-розточувальника тощо.

Кожна галузь має властиві лише їй професії та спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та службовців ( економіст, бухгалтер ).

4. Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем. Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практич­них навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців - вирізняють спеціалістів най­вищої кваліфікації (працівники, що мають наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не мають спеціальної освіти).

За рівнем кваліфікаціїробітників поділяють на: висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані. Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну підготовку.

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з інши­ми (5. стать, 6. вік, 7. стаж, 8. освіта) служать основою для розрахунків різних видів структур. Для ефективного управлі­ння важлива не проста констатація чисельності (або її динаміки) окремих категорій працівників, а вивчення співвідношення між ними. Це дає змогу виявити вплив фактора персоналу на кін­цеві результати діяльності підприємства.

Детально аналізуються такі дані : стать, вік, виробничий досвід, досвід роботи на даному підприємстві, кваліфікація, розряд. Зріст кваліфікації залежить від стажу роботи на даному підприємстві. У зв’язку з цим необхідно проводити аналіз постійності кадрового складу з використанням таких коефіцієнтів:

Коефіцієнт обороту з прийому робітників :

Чисельність прийнятого на роботу персоналу

К пр = ---------------------------------------------------------------

Середньооблікова чисельність персоналу

Коефіцієнт обороту з вибуття робітників :

Чисельність звільнених робітників

К в = ------------------------------------------------------------

Середньооблікова чисельність персоналу

Коефіцієнт постійності персоналу:

Чисельність робітників, які працювали увесь рік

К п = -------------------------------------------------------------------