Терапія дитячо-батьківських стосунків




Особливу тривогу спричинюють:

· діти, батьки яких воювали в Афганістані. Той страх, стресові ситуації, що їх пережили батьки, позначаються на сім'ї. Ось чому первинним у сімейній терапії подібного типу є робота з батьками. Часто програму руйнування складно перевести в програму творення;

· діти, які втратили батьків. Вони, як правило, дуже вразливі, з болем в очах; шукають підтримки й кохання. Бабуся і дідусь не асо­ціюються з батьками. З такими дітьми дуже важко підтримувати відно­сини на рівні "дорослий - дитина". Якщо дитина рано залишається без батьків, то все, що вона успадкувала від сім'ї або емоційно пережила пере­носиться на інших людей. З погляду маленької дитини, вона втратила не тільки матір і батька, а й увесь духовний світ і безпеку. Потрібно допомогти пережити цю ситуацію осмислено й довести, що втрата, навіть непоправна, - це не тільки втрата, а й можливість конструктив­них змін і переборень.

Окрім цього особливо складно працювати з:

· батьками, діти яких хворі на шизофренію;

· дітьми, які проходять складний шлях, поки звикнуть до нового члена сім'ї;

· дітьми, у сім'ї яких деспотичний батько;

· дітьми, у сім'ї яких батько чи мати, чи обоє хворі на алкоголізм. Вна­слідок сімейних скандалів діти будують складну систему захисту. Є діти з невротичними комплексами. Хлопчики хворіють на енурез;

· дітьми, від яких пішов батько. Позиція дитини полягає в тому, що батько кинув саме її. Діти надзвичайно тривожні. Основна тема розмо­ви – повернення батька. Вони бояться обмінюватися враженнями про свою сім'ю зі своїми ровесниками, у них формується комплекс неповноцінності;

· гіперзбудливими дітьми. У цьому випадку ми моделюємо безумовну любов до дитини і всіма діями підтверджуємо її;

· дітьми, хворими на аутизм;

дітьми, які після стресів втрачають зір.

Дуже важливим у сімейній терапії є отримання зворотного зв'язку між батьками і дитиною, що й забезпечує структуру міжособистісної підтримки, поліпшує самосприйняття і власну значущість обох сторін.

Кількість зустрічей заздалегідь не оговорюють. Проте можна ви­ділити кілька етапів у роботі: підготовчий, адаптаційний, робочий і заключний.

Підготовчий етап – дискусії з батьками, які отримують навчальну інформацію; визначаються проблеми та можливі шляхи їх розв'язання.

На адаптаційному етапі в дітей виникають труднощі, їм важко розпо­відати про свої переживання. У цьому їм допомагає ігровий матеріал. Розігруючи певні ролі чи історії, діти показують, що вони відчувають і те, що вони вже пережили. На цьому етапі ми не обговорюємо проблем, бо ще рано заглиблюватись у внутрішній світ дитини. Почуття до дитини поки що важливіші, ніж знання про саму дитину.

Після цього починається цикл занять (робочий етап). Розповіді про життєвий сценарій, сімейні цінності, складання казок про свою сім'ю, програвання ролей, далекі від дійсності розповіді, техніки вживання у колір, образ тощо.

Діти виконують домашні завдання на сумісну діяльність. Добре, коли беруть участь усі члени сім'ї. На цьому етапі очевидні способи реагування на різні ситуації та вихід на первинну проблему. Встановлюється емпатичний зв'язок. Батьки виконують роль "Один з батьків – дитина", грають у ляльковий театр.

На заключному етапі батьки і діти обмінюються враженнями про ті труднощі, з якими вони стикаються. Тут вони бачать себе з усіма своїми складностями, позитивними і негативними якостями своєї особи.

Терапія припиняється, коли члени сім'ї сприймають один одного й допомагають звільнитися від невпевненості, коли вони адекватно оцінюють себе. У дітей знизилася агресія, спрямована на іграшки, а також страхи та їх інтенсивність. Коли дитина відповідає за свої вчинки і розігрує їхню послідовність; частіше виникають позитивні емоції. І, нарешті, коли всі відчувають емоції в спілкуванні, виникає задоволення від життя і внутрішня свобода.

Сімейна|родинний| терапія є найбільш складним видом професійної діяльності, що вимагає від фахівця|спеціаліст| знань і умінь в області індивідуальної і групової психотерапії. Психотерапевт не може дати сім'ї більше, ніж члени сім'ї можуть зробити один для одного, він лише відкриває|відчиняти| ресурси сім'ї для допомоги її членам. Сімейна|родинний| терапія є мистецтвом і наукою по реалізації цього потенціалу.

- 3 -

Завдання|задача| групової терапії:

1) у інтелектуальній сфері — усвідомлення зв'язків «особистість — ситуація — хвороба»;

2) у емоційній|емоціональний| сфері — отримання|здобуття| емоційної|емоціональний| підтримки і формування емоційніше|емоціонально| сприятливого відношення|ставлення| до себе; безпосереднє переживання|вболівання| і усвідомлення нового досвіду в групі і самого себе; точне розпізнавання і вербалізація власних емоцій, а також їх прийняття; переживання|вболівання| наново|заново| і усвідомлення минулого емоційного|емоціональний| досвіду|дослід| і отримання|здобуття| нового емоційного|емоціональний| досвіду|дослід| в групі;

3) у поведінковій сфері — формування ефективної саморегуляції на основі адекватного, точного саморозуміння і емоційніше|емоціонально| сприятливого відношення|ставлення| до себе.

Група – спільність людей, що характеризується обмеженим числом членів (до 20 чоловік), безпосередніми контактами, розподілом ролей і позицій, взаємозалежністю учасників, загальними|спільний| цілями, цінностями і нормами, а також постійним складом.

На сьогоднішній день існує багато підходів до класифікації соціальних груп. Групи умовно можна поділити на:

· навчальні (в них, окрім отримання знань, можна висловити свою думку і обговорити особистісні проблеми);

· спільної діяльності (спільна справа завжди сприяє налагодженню надійного контакту, розвитку навичок співпраці, спілкування, розв’язання конфліктів і прийняттю рішень, наприклад, заняття спортом, відвідування театру тощо);

· групи для батьків (є різновидом навчальної групи, але мають більш широкі цілі, наприклад, напрям виховання дитини);

· чоловічі та жіночі групи ( наприклад, для вирішення проблеми ролі жінки у сучасному світі, тощо).

Виходячи із кінцевої мети діяльності, розрізняють такі типи соціальних груп:

· групи відновлення (основна мета – спілне раціональне дозвілля);

· групи відновлення умінь (основна мета – відновлення втрачених умінь або набуття нових);

· освітні групи (розглядають такі питання, як раціональний розподіл сімейного бюджету, виховання дітей та ін.);

· групи посередництва (основна мета – гармонізація потреб особистості і суспільства);

· групи самодопомоги, які формуються на основі таких принципів:

Ø люди із спільними проблемами краще розуміють один одного;

Ø вирішення проблеми своїми силами на очах у інших сприяє формуванню почуття власної гідності;

Ø спільне розв’язання проблем дає відчуття впевненості у своїх силах;

Ø в ході спільного вирішення проблем індивід засвоює необхідні в майбутній життєдіяльності ролі;

Ø емпатія в групі сприяє взаємодопозі.

Кратохвіл сформулював цілі психотерапевтичної групи:

· розібратися в проблемах кожного учасника;

· допомогти йому зрозуміти і змінити|зрадити| власний стан;

· поступово змінити|зрадити| слабку|слабий| пристосовність, досягаючи адекватної соціальної адаптації;

· надавати інформацію про закономірності групових процесів як основи для ефективнішого і гармонійнішого спілкування з|із| людьми;

· підтримувати процес розвитку особистості (зростання |зміст,рація||зріст| власного особистісного і духовного потенціалу);

· усувати хворобливі|болючий| ознаки і симптоми.

Групові норми — це сукупність правил і вимог, «стандартів» поведінки, що регулюють взаємовідносини і взаємодію між учасниками групи. Групові норми визначають, що допустимо, що неприпустимо|недопустимо|, що бажано і що небажано, що правильно і що неправильно. Норми в ході розвитку групи можуть зазнавати істотних|суттєвий| змін, особливо при виникненні нових складних групових ситуацій, але|та| без їх узгодження не може бути організованої активності групи. До терапевтичних норм зазвичай|звично| відносять:

· щирий прояв|вияв| емоцій (зокрема по відношенню до терапевта);

· відкрите|відчинений| вираження своїх поглядів і позицій, розповідь|оповідання| про свої проблеми;

· прийняття інших і терпимість по відношенню до їх позицій і поглядів;

· активність, прагнення уникати оцінних думок та ін. Значна|поважний| проблема в психотерапевтичній групі — формування психотерапевтичних норм і подолання|здолання|, зживання (рос. изживание) «антипсихотерапевтичних».

Структура групи, групові ролі і проблеми лідерства.

Структура групи є|з'являтися,являтися| одночасно формальною і неформальною. Різні члени групи займають|позичати,посідати| різні позиції в ієрархії популярності і авторитету, влади і престижу, усвідомлюють і виконують різні ролі. Шиндлер (1957) описав чотири групові ролі.

· Альфа — лідер, який імпонує групі, спонукає її до активності, складає програму, направляє|спрямовувати,скеровувати|, додає|наділяти,надавати| їй упевненість і рішучість.

· Бета — експерт, що має спеціальні знання, навички, здібності, які потрібні групі або які вона високо цінує. Експертаналізує, розглядає|розглядувати| ситуацію з різних боків, його поведінка раціональна, самокритична, нейтральна і байдужа.

· Гамма — переважно пасивні члени, що легко пристосовуються, прагнуть зберегти свою анонімність, більшість з|із| них ототожнюють себе з|із| альфою.

· Омега — самий «крайній» член групи, який відстає від інших унаслідок|внаслідок| нездатності, відмінності|відзнака| від інших або страху.

У психотерапевтичній групі зустрічаються також і інші ролі: «супротивник|противник|, опозиціонер, монополіст, монопольний оратор|промовець|, мораліст, мученик, улюбленчик, блазень, «козел|цап| відпущення», агресор, провокатор, захисник, скиглій, правдолюб, охоронець демократії.

Лідерство в групі — важлива|поважний| складова групової динаміки, тісно пов'язана з проблемами керівництва, залежності, підпорядкування|підкорення| і суперництва. Відношення|ставлення| до психотерапевта, який є|з'являтися,являтися| формальним лідером групи, в різні фази розвитку психотерапевтичної групи може бути різним. Роль неформального лідера в групі також не є|з'являтися,являтися| стабільною, суперництво, боротьба за владу займають|позичати,посідати| істотне|суттєвий| місце в груповому процесі.

Групова згуртованість розуміється як привабливість групи для її членів, потреба участі в групі і співпраці|співробітництво| при вирішення загальних|спільний| завдань|задача|, як взаємне тяжіння індивідів один до одного. Групова згуртованість є|з'являтися,являтися| необхідною умовою дієвості і ефективності групової психотерапії.

Групова напруга|напруження| (рос. напряжение)виникає у зв'язку з неспівпаданням очікувань|чекання| учасників групи з|із| реальною груповою ситуацією, неспівпаданням їх особистих|особовий| устремлінь|спрямування|, необхідністю порівнювати свої потреби, бажання, позиції, установки з|із| іншими членами групи, зверненням до болючих проблем і переживань|вболівання|.

Групова згуртованість є|з'являтися,являтися| стабілізуючим чинником|фактор| (під її впливом члени групи відчувають підтримку і певну безпеку). Групова напруга|напруження| є|з'являтися,являтися| спонукаючим чинником|фактор| (вона веде до незадоволеності|незадоволення| і прагнення що-небудь змінити|зрадити|). Враховуючи протилежні функції напруги|напруження| і групової згуртованості, багато авторів звертають увагу на необхідність підтримки в психотерапевтичній групі динамічної рівноваги між ними.

Формування підгруп і їх вплив на функціонування групи. У групах досить часто спостерігається тенденція до утворення підгруп. Підгрупи виникають згідно певних принципів (вікового, статевого, інтелектуальногоу та ін.).

­- 4 ­-

Методи групової терапії. До основних методів групової терапії традиційно відносять групову дискусію, психодраму, психогимнастику, проектний малюнок і музикотерапію. Кожний з вказаних методів може використовуватися в психотерапії і як самостійний метод. Основним методом групової психотерапії є|з'являтися,являтися| групова дискусія, інші розглядаються|розглядуються| як допоміжні.

Групова дискусія(вільна дискусія, спонтанна дискусія, неструктурована дискусія). Всі ці назви підкреслюють спонтанний, жорстко не структурований характер|вдача| ведення групи, недирективність поведінки психотерапевта. Предметом групової дискусії може бути обговорення біографії пацієнта, певної теми і міжособистої взаємодії в групі (інтеракцій). Таким чином, визначається три основні типи орієнтації групової дискусії: біографічна, тематична та інтеракційна. Інтеракційна орієнтація спрямована на аналіз особливостей міжособистісної взаємодії в групі і ситуацій, що виникають в ході групового процесу. Біографічна орієнтація є обговоренням історії життя пацієнта, окремих епізодів і подій його біографії, його проблем, конфліктів, відносин, установок, особливостей поведінки впродовж|упродовж| життя. Тематична орієнтація концентрує увагу групи на актуальних для більшості учасників групи темах.

Можна виділити опорні точки групової дискусії, її основні змістові моменти:

· знайомство членів групи;

· обговорення очікувань|чекання| пацієнтів, їх страхів і побоювань, їх переживань|вболівання| у зв'язку з початком роботи групи і взаємодії з|із| іншими учасниками;

· переживання|вболівання| і обговорення групової напруги|напруження|, пов'язаної з неузгодженням (рос. рассогласованием ) між очікуваннями|чекання| пацієнтів і груповою реальністю, поведінкою психотерапевта і тим, що відбувається|походити| в групі;

· наростання опору і агресії відносно психотерапевта, співвідношення цих переживань|вболівання| з|із| минулим життєвим досвідом|дослід|, розкриття дійсних відчуттів|почуття| до психотерапевта, їх усвідомлення, розуміння їх причин і переробка, вироблення групових норм відносно психотерапевта;

· розкриття проблем, пов'язаних з самостійністю, відповідальністю і активністю, ставлення до авторитетів;

· формування адекватного ставлення до хвороби і лікування, активної мотивації до участі в роботі групи;

· вироблення психотерапевтичних групових норм і групової культури, прийняття її учасниками групи;

· домінування інтеракційної проблематики, аналіз групової динаміки з|із| виходом на проблематику окремих пацієнтів — власне «робоча фаза» групової психотерапії, в ході якої вирішуються|розв'язуватися| її основні завдання|задача| (корекція відносин і установок, неадекватних реакцій і форм поведінки, закріплення позитивних змін), обговорення результатів лікування, підбиття підсумків.

Психодрама– метод групової психотерапії, що є ролевою грою, в ході якої створюються необхідні умови для спонтанного вираження емоцій, пов'язаних із значущою проблематикою пацієнта. Психодрама як лікувальний психотерапевтичний метод була створена і розроблена Морено на основі досвіду|дослід| його театрального експерименту, «спонтанного театру», початкова мета|ціль| якого не була пов'язана з психотерапією і полягала в розвитку і реалізації творчого потенціалу людини, її творчості в «театрі життя».

Морено виходив з того, що людина володіє природною здібністю до гри і, використовуючи різні ролі, має можливість експериментувати з|із| реалістичними і нереалістичними життєвими ролями, творчо працюючи над власними проблемами і конфліктами. В ході розігрування ситуацій виникають спонтанність, креативність, справжній емоційний|емоціональний| зв'язок між учасниками ситуації, катарсис, сприяючі розвитку творчої активності і досягненню інсайта.

Класична процедура психодрами передбачати наявність наступних|слідуючий| учасників: протагоніст, терапевт, помічники терапевта, глядачі. Протагоніст — це пацієнт (суб'єкт), головний виконавець, що представляє|уявляти| свої проблеми, терапевт (режисер, диригент) — організатор ролевої гри, що допомагає пацієнтові досліджувати свої проблеми. Помічники терапевта — котерапевт і пацієнти, виконуючі в психодрамі допоміжні ролі і підсилюючі|посилюючі| функції терапевта. Глядачі — це решта членів групи, що не беруть безпосередньої участі в психодраматичній дії, але|та| обговорюють ситуацію після|потім| її завершення. Ще одним учасником психодрами є|з'являтися,являтися| сцена — життєвий простір, місце, де розгортається|розвертається| психодраматична дія.

Процес психодрами включає три основні фази: ініціальну, або підготовчу (фаза «розігрівання»), психодраматична дія; обговорення (надання протагоністу зворотного зв'язку і емоційний|емоціональний| обмін).

В ініціальній фазі відбувається|походити| вибір протагоніста, отримання|здобуття| діагностичного матеріалу (інформацію про протагоніста і ситуацію), попереднє обговорення проблеми і самої ситуації з|із| протагоністом, підготовка протагоніста та інших учасників, організація простору і драматичної дії.

Друга фаза — розігрування ролевої ситуації або психодраматичної дії. Пацієнт може досягти катарсису і усвідомити свої дійсні відчуття|почуття|, відносини, установки, проблеми і конфлікти.

Третя фаза — фаза обговорення або інтеграції — є|з'являтися,являтися| завершальною. На цій фазі група (і допоміжні персонажі, і глядачі) надає протагоністу зворотний зв'язок двох видів: ролевий та ідентифікаційний. Ролевий зворотний зв'язок — це зворотній зв'язок «з|із| ролі». Його надають ті учасники групи, які грали допоміжні ролі, вони говорять про свої переживання|вболівання| і стани, які виникали в процесі психодраматичної взаємодії з|із| протагоністом, тобто|цебто| про те, що вони відчували, будучи в ролі значущих для протагоніста людей. Такий ролевий зворотний зв'язок допомагає протагоністу зрозуміти, що відчувають люди, що оточують його, як вони сприймають і як реагують на його поведінку, що їм подобається, а що не подобається, що викликає|спричиняти| напругу|напруження|, роздратування, агресію та інші емоції, які у відповідь дії їм хотілося б зробити|вчинити|.

Ідентифікаційний зворотний зв'язок передбачає|передбачати|, що в процесі спостереження за психодраматичною дією учасники групи, що не приймали в ньому безпосередньо участі, не залишалися пасивними спостерігачами, а активно переживали те, що відбувається|походити|. Тому ведучий стимулює учасників групи глядачів говорити про свої враження, власні переживання|вболівання|, асоціації, думки|гадка|, спогади, які виникали у них під час розігрування ролевої ситуації.

Психогимнастіка відноситься до невербальних методів групової терапії, в основі якої лежить використання рухової експресії. Психогимнастіка передбачає вираження переживань|вболівання|, емоційних|емоціональний| станів, проблем за допомогою руху, міміки, пантоміми.

Цей метод дозволяє пацієнтам проявляти|виявляти| себе і спілкуватися без допомоги слів. Психогімнастичне заняття, як правило, включає три частини|частка|: підготовчу, пантомімічну і завершальну. Завданнями|задача| підготовчої частини|частка| є|з'являтися,являтися| зменшення напруги|напруження| у учасників групи, зняття страхів і заборон, розвиток уваги і чутливості до власної рухової активності і рухової активності інших людей, скорочення емоційної|емоціональний| дистанції між учасниками групи, формування і розвиток здатності|здібність| виражати|виказувати,висловлювати| свої почуття, емоційні|емоціональний| стани, проблеми, невербально — без допомоги слів, а також розуміти невербальну поведінку інших людей.

Пантомімічна частина|частка| психогімнастики є|з'являтися,являтися| найбільш важливою|поважний|, і в зрілій|дозрілий| психотерапевтичній групі займає|позичати,посідати| значну частину|частка| психогімнастичного заняття. Пацієнтам пропонуються теми, які вони розігрують без допомоги слів. Теми можуть бути запропоновані і психотерапевтом, і самими учасниками групи. Зміст|вміст,утримання| тем для пантоміми не обмежений і може бути орієнтований, як на проблеми окремого пацієнта, так і на проблеми всіх членів групи одночасно і групи в цілому|загалом|, тобто|цебто| стосуватися міжособової взаємодії в групі. Найчастіше в пантомімічній частині|частка| використовуються наступні|слідуючий| завдання|задавання|:

· розігрування ситуацій, пов'язаних з якими-небудь емоційними|емоціональний| труднощами, характерними|вдача| для багатьох людей (ситуації прохання, звинувачення|обвинувачення|, вимоги, сварки, запізнення і т. д.), теми, що відносяться до проблем конкретних пацієнтів (який я є, яким хотів би бути, яким здаюся|видаватися| тим, що оточують, я і моя сім'я, я серед людей, моя хвороба та ін.);

· теми, що відображають|відбивати| загальнолюдські проблеми і конфлікти, які можуть бути представлені|уявлені| в символічному вигляді|вид| (подолання|здолання| труднощів, «заборонений плід», «перехрестя», хвороба, здоров'я, щастя, тривога та ін.), теми, пов'язані з міжособистісною взаємодією в групі (відносини з|із| членами групи, груповий портрет або скульптура, уявні або навіть фантастичні ситуації, в які потрапляє|попадати| група та ін.).

В ході пантоміми широко використовуються допоміжні прийоми типу «двійників» або «дзеркал». Суть їх полягає в наданні пацієнтові невербального зворотного зв'язку, що дозволяє побачити себе очима інших (якщо члени групи повторюють невербальну поведінку граючого пацієнта), і отримати|одержати| інформацію про можливі варіанти (коли інші пацієнти пропонують свої способи невербальної поведінки для тільки що представленої|уявленої| ситуації). Після|потім| виконання кожного пантомімічного завдання|задавання| група обговорює побачене.

Завершальна частина|частка| психогимнастики повинна сприяти зняттю напруги|напруження|, яка могла виникнути у зв'язку із значущістю пантоміми або подальшим|наступний| обговоренням, і сильними емоціями, що супроводжували цю частину|частка| заняття, підвищенням згуртованості групи, зростанням|зріст| довіри|довір'я| і впевненості в собі і в групі.

Проективний малюнок. Основне завдання|задача| проективного малюнка полягає в отриманні|здобуття| додаткової інформації про проблеми окремих пацієнтів або групи в цілому|загалом|. Так само як психодрама і психогимнастика, проективний малюнок сприяє виявленню і усвідомленню складновербалізованих проблем і переживань|вболівання| пацієнтів. Заняття будується зазвичай|звично| таким чином: кожен пацієнт отримує|одержувати| аркуш паперу, кольорову крейду (можна використовувати також кольорові олівці і фарби|барва|) і малює на задану тему. Для проективного малюнка якість не має істотного|суттєвий| значення. Теми, пропоновані для малювання, можуть бути різноманітними|всілякий| і стосуватися як індивідуальних проблем окремих пацієнтів, так і загальних групових проблем. Теми для малюнка зазвичай|звично| охоплюють три основні сфери:

1) минуле, сьогодення і майбутнє пацієнтів (якою я є, яким хотів би бути, яким здаюся|видаватися| оточуючим, я серед людей, моя сім'я, моя робота, мій найприємніший або неприємніший спогад та ін.);

2) загальні|спільний| поняття, що відображають|відбивати| певні цінності і явища (любов|кохання|, ненависть, хвороба, страх, здоров'я, залежність, відповідальність);

3) відносини в групі (я очима групи, моє становище в групі, наша група та ін.). Використовуються також вільні теми (кожен член групи малює те, що він хоче) або сумісне|спільний| малювання (вся група на одному великому аркуші паперу малює, наприклад, портрет групи). На малювання зазвичай|звично| відводиться 30 хв. Після|потім| цього група переходить до обговорення малюнків кожного.

Обговорення проективного малюнка, як правило, починається|розпочинається,зачинається| з|із| висловлювань членів групи про те, що хотів зобразити|змалювати| автор малюнка і які відчуття|почуття| цей малюнок викликає|спричиняти|; вони також говорять про те, як розуміють його задум, те, що він хотів виразити|виказати,висловити|. Потім автор малюнка говорить про власний задум і своє розуміння. Особливий інтерес представляє|уявляти| розбіжність|розходження| в розумінні та інтерпретації членів групи і малюючого. Проективний малюнок може проводитися як окреме заняття, але|та| іноді|інколи| виявляється|опинятися| корисним на початку групової дискусії.

Музикотерапія — це психотерапевтичний метод, що використовує музику як лікувальний засіб|кошт|.

Музикотерапія існує в двох основних формах: активній і рецептивній (пасивній). Активна музикотерапія є терапевтично спрямованою, активною музичною діяльністю: відтворення, фантазування, імпровізація за допомогою власного голосу або вибраних музичних інструментів. Рецептивна музикотерапія передбачає процес сприйняття музики з|із| терапевтичною метою|ціль|. У свою чергу|своєю чергою|, рецептивна музикотерапія існує в трьох формах: комунікативній (сумісне|спільний| прослуховування|прослухування| музичних творів|добуток|, направлене|спрямований| на підтримку взаємних контактів, взаєморозуміння і довіри|довір'я|), реактивній (спрямованій на досягнення катарсису) і регулятивній (сприяючій зниженню нервово-психічної напруги|напруження|).

На одному занятті прослуховується|прослухується|, як правило, три твори|добуток| або більш менш закінчених музичних уривки (кожен по 10-15 хв.). Перший твір|добуток| повинен формувати певну атмосферу для всього заняття, проявляти|виявляти| настрої пацієнтів, налагоджувати контакти і вводити|запроваджувати| в музичне заняття, готувати до подальшого|дальший| прослуховування|прослухування|. Це спокійний твір|добуток|, що відрізняється розслаблюючою, релаксуючою дією. Другий твір|добуток| динамічний, драматичний, напружений, він несе основне навантаження, його функція полягає в стимулюванні інтенсивних емоцій, спогадів, асоціацій проективного характеру|вдача| з|із| власного життя пацієнтів. Після|потім| його прослуховування|прослухування| в групі приділяється|уділяється,наділяється| значно більше часу для обговорення переживань|вболівання|, спогадів, думок|гадка|, асоціацій, що виникають у пацієнтів. Третій твір|добуток| повинен зняти напругу|напруження|, створити атмосферу спокою. Він може бути також спокійним, релаксуючим, або, навпаки, енергійним, таким, що дає заряд бадьорості, оптимізму, енергії.

Існує наступна|слідуючий| типологія керівників груп:

1) опікуни — піклуються про пацієнтів, надають пізнавальну орієнтацію, інформують і радять;

2) стимулятори — для них характерний|вдача| високий рівень емоційного|емоціональний| стимулювання і середній або високий рівень виконавчої функції;

3) соціальні інженери — орієнтовані на групу і відносини між її учасниками, мало індивідуальні, але|та| проявляють|виявляти| помірний рівень турботи, орієнтовані більше на групу, ніж на окремих пацієнтів;

4) особистісно-нейтральні лідери — тримаються на відстані, зберігають дистанцію, характеризуються середнім рівнем емоційного|емоціональний| стимулювання і досить слабкою|слабий| турботою;

5) ліберальні керівники — виражена|виказана,висловлена| пізнавальна орієнтація і низький рівень інших характеристик;

6) командири — вищий ступінь|міра| виконавчої функції, авторитарності, роз'яснень, часте використання різних вправ. Перераховані типи керівників груп були класифіковані за ступенем|міра| ефективності їх дій: три перші (опікуни, стимулятори і соціальні інженери) визнані відносно ефективними, три подальші|наступний| (особистісно-нейтральні лідери, ліберальні керівники і командири) — малоефективними.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1941; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.08 сек.