СОЦІАЛЬНА ТЕРАПІЯ ЯК ВИД СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

Широкого поширення в практиці соціальної роботи набули різні системи, прийоми і засоби корекційного впливу на людей, що потребують певної допомоги. Соціально-корекційна робота спрямована на поправку, часткову зміну або виправлення недоліків і пов'язана, як правило, з певними групами клієнтів соціальних служб, що мають відхилення від існуючих норм в тій або іншій соціальній сфері. Це можуть бути люди з обмеженими можливостями і девіантною поведінкою, люди, що через різні обставини втратили соціальний статус.

Виходячи з цього, соціальна корекція– діяльність соціального суб'єкта по виправленню тих особливостей психологічного, педагогічного, соціального плану, які не відповідають прийнятим в суспільстві моделям і стандартам.

Корекційна дія може відбуватися у різних напрямках:

· відновлення припускає відтворення тих якостей соціального об'єкту, які переважали до появи відхилення;

· компенсація – в посиленні тих якостей або тієї діяльності соціального об'єкту, які можуть замінити втрачене в результаті якихось порушень;

· стимулювання спрямовано на активізацію позитивних якостей, діяльності соціального об'єкту, формування певних ціннісних орієнтацій, установок окремих клієнтів, на створення позитивного емоційного фону, відносин в мікросоціумі;

· виправлення припускає заміну негативних властивостей, якостей соціального об'єкту на позитивні.

Корекційна робота з клієнтами, що мають фізичні недоліки, перш за все, буде спрямована на розвиток фізичних функцій, які можуть компенсувати вади, а робота з важкими підлітками, в першу чергу, припускає виправлення негативних рис, властивостей. Відновлення соціальних зв'язків і соціального статусу буде пріоритетним напрямком в корекційній роботі з особами, що відбули термін покарання.

Дуже складний і трудомісткий процес виховання і навчання розумово відсталих дітей. Ці діти в своєму житті, в своїй поведінці, керуються тільки емоціями і основною складністю в роботі з ними є формування вищих відчуттів і емоційних потреб. Корекційна робота з такою категорією дітей спрямована, як свідчить досвід практичної діяльності, на формування позитивних навичок і їх свідомої мотивації. Діти повинні добре засвоїти, що існують різноманітні етично-позитивні звички, які високо оцінюються громадською думкою і займають значне місце в повсякденній індивідуальній поведінці. Так, наприклад, у ввічливості без звички обійтися неможливо. Формуючи позитивні навички, і виробляючи стійкий імунітет до негативних явищ, стимулюючи здатність керувати своїми діями і аналізувати свої вчинки, можна добитися певної корекції поведінки розумово відсталих дітей. Таким чином, можна говорити про домінування тієї або іншої спрямованості корекційних дій в певній ситуації, але в цілому, вони завжди застосовуються комплексно і охоплюють всі сторони діяльності соціального об'єкту.

Центром будь-якої корекційної дії є конкретний клієнт соціальної служби. Цим пояснюється розповсюдження в повсякденній практичній діяльності психо-корекційних методів, пов'язаних з особово-орієнтованою психотерапією, яка включає різноманітні індивідуальні і групові засоби психологічного впливу. Вони спрямовані на зміни людини, що відбуваються з нею і навколо неї, на вироблення і розвиток терпіння, розуміння здатності бачити позитивне у всьому і спиратися на нього.

Корекція і терапія – тісно пов'язані технологічні соціальні процеси, що мають в своєму арсеналі загальні методи. Виходячи з початкового сенсу слова "терапія", що означає догляд, турбота, лікування, можна припустити, що "соціальна терапія"означає лікування якихось соціальних явищ, відносин і т.п. Соціальна терапія – форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на допомогу клієнту через вплив на різноманітні функції його організму.

Російський енциклопедичний словник соціальної роботи трактує поняття «соціальна терапія»як цілеспрямований процес практичної дії відповідних державних структур, громадських організацій і об'єднань, у тому числі і релігійних, на конкретні форми прояву соціальних відносин або соціальних дій.

"Процес практичної дії", тобто процес припускає зміну в кращу сторону, або ж як процес лікування. Яким же чином можна лікувати соціальні хвороби? Характер і зміст заходів соціально-економічної і організаційно-виховної дії визначатимуться специфікою соціальних відносин або соціальних дій і показниками соціального діагнозу. При цьому слід зазначити, що у кожному конкретному випадку повинні використовуватися не просто необхідні, а ще і допустимі з точки зору права і моралі методи і способи вирішення соціальних проблем.

Вирішення соціальних проблем завжди пов'язане з дією на людину, на її поведінку, діяльність, психіку. Це пояснює, яку важливу роль в арсеналі соціальної терапії грають методи психотерапевтичного впливу.

Психотерапія– система лікувальної дії на психіку, а через неї і на організм людини. У науковій літературі прийнято розрізняти поняття психотерапія, у вузько медичному сенсі, – як метод лікування і, ширшому, – такому, що включає організацію праці і побуту, профілактику психотерапевтичних чинників і т.п.

Психотерапія – «засіб|кошт|, що використовує вербальні методики і міжособистісні взаємини|взаємостосунки| з метою допомогти людині в модифікації відносин і поведінки, які інтелектуально, соціально або емоційно|емоціонально| є|з'являтися,являтися| негативними».

Психотерапія — «тривала міжособистісна взаємодія між двома або більше людьми, одна з яких спеціалізується по корекції людських взаємин|взаємостосунки|».

Психотерапія давно вже вийшла за межі клінічного лікування. Вона застосовується в роботі кабінетів сімейних відносин і соціально-психологічної допомоги, в роботі різних соціальних служб.

На сьогодні розрізняють 4 основні моделі терапії:

медична - терапія як метод лікування, тобто вплив на соматичний і психічний стан клієнта;

соціологічна – терапія як метод маніпулювання, що має характер інструменту і служить цілям суспільного контролю;

психологічна – терапія як метод, що приводить у дію научіння особистості;

філософська – терапія як комплекс явищ, що виникають у результаті взаємодії між людьми.

Таким чином, термін „терапія” набуває все більш широкого соціального змісту: там, де у людини є чи можуть бути невирішені соціальні проблеми, найактивнішу роль повинні відігравати соціальні педагоги (працівники).

На сучасному етапі розвитку технологій соціально-терапевтичної діяльності існує кілька напрямів соціальної роботи, які ґрунтуються на різних функціональних підходах:

А) перший підхід ґрунтується на лікувальній функції соціальної роботи. Так, в США соціальні працівники працюють в клініках і центрах психічного здоров”я, дотримуючись орієнтації на індивідуальне лікування. Роль соціального працівника полягає у наданні допомоги клієнту у розв”язанні його загальних проблем спільно із медиками;

Б) другий підхід ґрунтується на соціальному розвитку індивіда і передбачає залучення клієнта до активної групової діяльності, наприклад, для вирішення соціальних проблем за місцем проживання, на роботі тощо. Діяльність таких груп розглядається як процес „спільного розвитку”, що позитивно впливає на соціальне здоров”я клієнта;

В) третій підхід ґрунтується на функції відстоювання інтересів клієнта. Основним завданням є розтлумачити потреби соціально незахищених людей суспільству – організаціям, де вони працюють, їх оточенню.

Широко використовують окремі методи психічного впливу при вирішенні конфліктів, на виробництві, при підготовці різних експедицій. Багато методів психічного впливу використовують служителі релігійних культів, політики, економісти.

Психотерапія може здійснюватися при безпосередньому контакті психотерапевта з клієнтом або опосередковано: за допомогою звукозапису, радіо, телефону, телебачення, за допомогою витворів мистецтва, музики, але, як показує досвід, найбільш ефективною психотерапевтичною дією володіє живе слово і безпосереднє спілкування.

Головне в роботі психотерапевта не виготовлення для клієнта "психічних ліків", а прагнення розкрити перед ним його резервні приховані можливості. Це вимагає дотримання ряду важливих умов, таких як:

· вибір психотерапевтичних методів базується на правильному діагнозі і відповідній оцінці діагностики захворювання;

· немає "хороших" і "поганих" методів психотерапії, вони повинні застосовуватися своєчасно, з урахуванням механізму, психіки і діагностики захворювання, самостійно або в комбінації, змінюючи, доповнюючи або підсилюючи один одного;

· психотерапія не ефективна, а іноді шкідлива без зворотного зв'язку з клієнтом;

· навіть у групових варіантах психотерапія повинна бути індивідуалізованою, особово і соціально орієнтованою.

– 2 –

Існує безліч класифікацій методів психотерапії. Слід розрізняти методи і форми (техніка) соціальної терапії.

Під методом розуміється загальний принцип лікування, який визначається розумінням характеру захворювання. Спосіб використання того або іншого методу психотерапії називається формою психотерапевтичного лікування. Так, метод раціональної психотерапії може застосовуватися у формі бесіди з групою або у формі лекції.

Комплекс різних методів, об'єднаних загальним принциповим підходом до лікування, утворює систему або напрям в психотерапії. В даний час найбільшого поширення набули такі напрями як психоаналітичний, біхевіористичний, екзистенційно-гуманістичний. З великої кількості методів психотерапії в практиці соціальної роботи широко використвується психотерапія суггестії, групова, поведінкова, сімейна, ігрова, раціональна, самонавіювання. Все частіше використовують психоаналіз, трансактний аналіз, гештальт-терапію та ін.

Розглянемо деякі з найбільш поширених в практиці соціальних служб методи.

Самонавіюваннятісно пов'язано з такими поняттями як самовиховання, саморегуляція, самодія. Трактувань цього поняття існує безліч. Зокрема, А.С. Ромен визначає самонавіювання як "вольовий процес, що забезпечує цільове формування готовності організму до певної дії і при необхідності до її реалізації". Самонавіювання може бути недовільним і довільним. У першому випадку самонавіювання припускає додатковий заряд чинника (фактора), в другому необхідна концентрація думок і уваги на чому-небудь одному. Існує безліч психотерапевтичних методів, заснованих на самонавіюванні. Аутогенне тренування, засновником якого вважається німецький психолог І.Г. Шульц, поєднує в собі самонавіювання і саморегуляцію. Її прийоми допомагають управляти емоціями, відновлювати сили і працездатність, знімати напругу. Це впорядковане використання спеціальних вправ і психологічної релаксації, подолання стресових станів, для прискореної мобілізації духовних можливостей. Може бути рекомендовано і застосовано не тільки до клієнтів соціальних служб, але і до працівників цих служб в цілях підвищення продуктивності праці, поліпшення контролю за своїм емоційним станом в стресових ситуаціях, розвитку здібності до розуміння психічного стану інших.

Поведінкова психотерапіязаснована на принципах біхевіоризма. Головне – це зміна поведінки клієнта під впливом позитивного стимулу. Психотерапевт навчає клієнта таким способам поведінки, які знімають дискомфорт, неадекватну реакцію або хворобу.

До методів поведінкової терапії можна віднести соціальний тренінг, тренінг упевненості в собі, здійснюваний в групі. На думку Рудестама К. «присутність або відсутність людей може впливати на поведінку, група стає мікрокосмосом, що представляє реальний мир. Це соціальна мережа, в якій можна визначити і практикувати соціальні зміни».

Метою тимчасових груп є вироблення такої поведінки, яка є прийнятною не тільки для індивіда, але і для суспільства в цілому. Тренінг навчає управляти своїми емоціями, планувати найближче і віддалене майбутнє, ухвалювати рішення, навчає комунікативності, впевненості в собі.

Раціональна психотерапія,як метод, включає роз'яснення, навіювання, емоційну дію, вивчення і корекцію особистості, логічну аргументацію.

Одне з її головних завдань – створення в свідомості клієнта правильного уявлення про захворювання або проблему і вироблення розумного адекватного відношення до цього. Еволюційне забарвлення хворобливих переживань може накластися на особові особливості клієнта і завдання психотерапевта –правильно, доступно трактувати характер, причини виникнення і прогноз захворювання. Причиною багатьох соціальних проблем часто буває конфлікт особи з її середовищем, який не завжди можна швидко виявити. Використовуючи прийоми раціональної психотерапії, аргументуючи або спростовуючи положення, пов'язані з уявленнями клієнта про виниклу проблему, можна прояснити дійсну суть конфлікту і здійснити корекцію поглядів клієнта на причини, хід і шляхи його вирішення. Безперечною перевагою раціональної психотерапії є участь клієнта в процесі здійснення психотерапевтичної дії.

Групова психотерапія– це лікування людей в групах, через включення їх в психологічно позитивну взаємодію із спеціально створеним середовищем.

Мотивом діяльності індивіда в групі є його власне одужання, а група і її члени розглядаються як засіб досягнення цієї мети.

За характером можна виділити:

· сімейну психотерапію, що передбачає одночасну роботу з батьками, дітьми і батьками;

· групову психотерапію в умовах спільної діяльності;

· ігрову психотерапію.

Головні показники до застосування групової психотерапії: наявність неврозів з порушенням соціальних зв'язків, з труднощами в спілкуванні і соціальної адаптації.

Мала група – це суспільство в мініатюрі, в якому також можуть виявлятися такі соціальні чинники, як соціальний вплив і тиск партнерів. Перевага терапевтичної групи – це можливість отримання за законами зворотного зв'язку емоційної підтримки від учасників групи, що мають загальні проблеми і цілі. В такій групі людина відчуває себе і приймаючою, і надаючою допомогу, довіряючою, і користуючуюся довірою. Це полегшує процес вирішення міжособистих конфліктів, що виникають поза групою, оскільки у людини вже була можливість апробувати різні стилі на заняттях в групі.

Багато фахівців вважають, що один з кращих способів лікування наркоманів – терапевтичні комуни. Це щось ніби таборів, де живуть люди. Вони майже не підтримують зв'язків із зовнішнім світом, трудяться, ведуть натуральне господарство. Ними займаються психологи і наркологи. В Росії існує 3 таких табори: у Тольятті, Калінінграді і Москві.

Концепція терапевтичної общини (групи) лежить в основі багатьох зарубіжних програм лікування алкоголізму. Головну терапевтичну роль в них грають так звані консультанти – люди, що подолали власні проблеми, пов'язані з алкогольною залежністю, і використовують власний досвід на благо інших людей. Подібні програми припускають бажання людини слідувати запропонованому шляху і готовність до складної роботи над собою.

Різні терапевтичні методи часто використовуються у поєднанні з працетерапією, яка розглядається як лікування зайнятістю. Добре організована праця – це місток, що зв’язує людину з соціальною дійсністю. Праця оберігає людину від особистого розпаду, створює умови для міжособистісного спілкування, організовує структуроване мікросередовище. Методи працетерапії активно використовуються в роботі з літніми людьми і особами з обмеженими фізичними можливостями. Праця дозволяє відчути свою корисність, значущість, дає додатковий заробіток. Працетерапія є неодмінною частиною соціальних програм, пов'язаних з реабілітацією осіб, що страждали алкоголізмом і наркоманією.

Різноманіття методів терапії визначає широкий спектр її використання в практичній діяльності різних соціальних служб.

Література

1. Кондаршенко В.Т. Общая психология. Учебное пособие. Минск, 1997.
2. Рудестам К, Групповая психотерапия. Психокоррекицонные группы: теория и практика. Пер. с англ. М., 1990.
3. Беличева В.И. Психокоррекция в повседневной жизни. СПб., 1994.
4. Справочное пособие по социальной работе / Под ред. Павлова А.М., Холостовой Е.И., М., 1997.
5. Технология социальной работы. Ч.1. Учебное пособия для вузов (материалы для семинарских и практических занятий) / Под ред. Циткилова. Новочеркасск, Ростов-на-Дону, 1998.