Організація і система боротьби з туберкульозом в Україні

Організація боротьби з з туберкульозом в Україні є загальнодержавним завданням. Насамперед її виконують протитуберкульозні диспансери різних рівнів – обласні, міські, міжрайонні й районні, що працюють як самостійні заклади в територіальних або профільних медичних об’єднаннях. Диспансерні відділення або кабінети створюються на базі загальних лікувально-профілактичних закладів або спеціалізованих лікарень. Віділяють також протитуберкульозні заклади стаціонарного типу: стаціонари протитуберкульозних диспансерів, протитуберкульозні лікарні, санаторії, санаторні ясла, дитячі садки, школи-інтернати.

В організації й проведенні протитуберкульозних заходів активну участь приймають лікувально-профілактичні заклади загальної медичної мережі, санітарно-епідеміологічні служби, органи державної влади, місцеві органи й громадські організації. Науково-методичну допомогу надають Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України та кафедри фтизіатрії і пульмонології медичних ВУЗів і академій післядипломної освіти.

Основним організаційно-методичним центром по боротьбі з туберкульозом є протитуберкульозний диспансер – спеціалізований лікувально-профілактичний заклад, робота якого спрямована на зниження інфікованості, захворюваності й хворобливості на туберкульоз, смертності та інвалідності від нього в районі обслуговування. Протитуберкульозний диспансер здійснює організаційно-методичне керівництво роботою всіх закладів загальної мережі охорони здоров’я по боротьбі з туберкульозом.

Основні напрямки роботи протитуберкульозного диспансеру:

- профілактика туберкульозу – систематичний аналіз епідеміологічної ситуації з туберкульозу, планування заходів по боротьбі з туберкульозом в районі обслуговування, госпіталізація бактеріовиділювачів, оздоровлення осередків туберкульозної інфекції, вакцинація і ревакцинація, хіміопрофілактика, санітарно-просвітницька робота;

- раннє і своєчасне виявлення хворих на туберкульоз – спільне з лікувально-профілактичними закладами та санітарно-епідеміологічною службою складання планів і проведення туберкулінодіагностики, флюорографічних обстежень, бактеріологічного дослідження харкотиння, допомога у формуванні “груп ризику” в амбулаторно-поліклінічних закладах, консультації хворих з підозрою на туберкульоз, що знаходяться в загально-соматичних стаціонарах;

- лікування хворих на туберкульоз – організація комплексного лікування в стаціонарі, контрольвана хіміотерапія в амбулаторних умовах, спрямування на санаторне лікування; проведення експертизи працездатності, здійснення заходів з медико-соціальної реабілітації хворих і осіб, що вилікувались від туберкульозу, їх працевлаштування;

- диспансерізація – облік, своєчасне обстеження і залучення до лікування диспансерних контингентів, своєчасне визначення категорій диспансерного спостереження, зняття з диспансерного обліку;

- підвищення кваліфікації лікарів і середнього медичного персоналу протитуберкульозних диспансерів та інших лікувально-профілактичних закладів з питонь профілактики і діагностики туберкульозу, лікування хворих на туберкульоз.