Етапи розвитку законодавства України в галузі експортного контролю

Діяльність України у галузі експортного контролю спрямована на забезпечення захисту інтересів її національної безпеки, виконання міжнародних зобов’язань України, пов’язаних із нерозповсюдженням зброї масового знищення, засобів її доставки, обмеженням передач звичайних видів озброєння. Таким чином, експортний контроль України є невід’ємною складовою частиною її національної безпеки і виконує свої завдання відповідно до законодавства України та прийнятих Україною міжнародних зобов’язань у сфері нерозповсюдження.

Система експортного контролю України створена з метою реалізації заходів, спрямованих на встановлення та забезпечення державного контролю за здійсненням міжнародних передач “чутливих” товарів, тобто товарів військового призначення, товарів подвійного використання та інших товарів, щодо яких відповідно до законодавства можуть застосовуватись процедури державного експортного контролю.

Процеси “модернізації” держави, що нині відбуваються в Україні, впливають на всі елементи механізму державної влади. Вони вплинули і на систему експортного контролю України як одну із складових контрольної діяльності держави.

Зміст державного експортного контролю охоплює не тільки спостереження, аналіз і перевірку діяльності експортерів щодо дотримання ними правил та норм державного експортного контролю, але і передбачає прийняття відповідних рішень щодо можливості міжнародних передач “чутливих” товарів, виходячи з міжнародних зобов’язань України, законодавчих та нормативно-правових актів у галузі експортного контролю.

Діяльність державної системи експортного контролю у нормативно-правовій сфері базується на принципах законності та гармонізації процедур і правил державного експортного контролю з міжнародно-правовими нормами та практикою.

Відповідно до законодавства України, державний експортний контроль є комплексом заходів, що здійснюються спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань державного експортного контролю, яким є Державна служба експортного контролю України, та іншими державними органами, з метою встановлення державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення, товарів подвійного використання та інших товарів, щодо яких, відповідно до законодавства, можуть бути застосовані процедури державного експортного контролю, з метою забезпечення захисту інтересів національної безпеки та відповідно до міжнародних зобов’язань України.

Одним із принципів забезпечення національної безпеки Законом України “Про основи національної безпеки України” визначено “використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки”.

Україна є однією з держав – членів Організації Об’єднаних Націй, а також є членом усіх, без винятку, багатосторонніх міжнародних режимів експортного контролю, а саме: Вассенаарської домовленості, Групи ядерних постачальників, Комітету Зангера, Режиму контролю за ракетними технологіями та Австралійської групи.

Система експортного контролю України, як невіддільна частина глобального режиму нерозповсюдження, складається з:

законодавчого та нормативного забезпечення;

національних органів експортного контролю;

інших державних органів, що здійснюють заходи в галузі експортного контролю;

національних експортерів.

Процес становлення і розвитку України, як незалежної держави, потребував створення законодавчих підстав для забезпечення діяльності державної системи, яка була у змозі забезпечити умови для захисту інтересів національної безпеки, додержання міжнародних зобов`язань України, пов’язаних з нерозповсюдженням зброї масового знищення, засобів її доставки та запобіганням розповсюдженню звичайних озброєнь. За аналогією з більшістю країн світу, які на цей час мали відповідні системи, така система була названа “система експортного контролю”.

Основу системи експортного контролю України було створено ще у 1992 році. З того часу система пройшла тривалий випробувальний шлях – від формування у 1992–1998 роках перших контрольних списків та відповідних нормативних актів (перший етап), до її законодавчого закріплення у 2003 році (другій етап). Впродовж наступних 2003–2010 років було створено досконале на той час нормативно-правове забезпечення цієї системи (третій етап).

З прийняттям у останні роки змін і доповнень до Закону України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання” та прийняттям Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”, а також прийняттям указів Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” та “Про заходи щодо підвищення ефективності діяльності оборонно-промислового комплексу України”, почався новий етап розвитку національної системи експортного контролю України (четвертий етап). Етапи розвитку законодавства у галузі експортного контролю показано на мал. 5.3.

У відповідності до Указу Президента України від 3 січня 1993 року № 3 “Про удосконалення державного експортного контролю” Урядова експертно-технічна комісія була перетворена на Урядову комісію з експортного контролю. Основним завданням цієї Комісії було “забезпечення належного контролю за експортом/імпортом зброї, військової техніки, окремих видів сировини, матеріалів, обладнання та технологій, що можуть використовуватися для створення зброї, військової та спеціальної техніки, додержання міжнародних зобов’язань України щодо нерозповсюдження зброї масового знищення і засобів її доставки”. Основні функції та завдання Урядової комісії з експортного контролю, а також її персональний склад були затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1993 року № 160.

Водночас Постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1993 року № 159 був затверджений “Перелік видів сировини, матеріалів, обладнання та технологій, вивезення яких за територію України може здійснюватись тільки за спеціальним дозволом”, який за своєю суттю, став першим в Україні списком товарів, що підлягають державному експортному контролю.

Разом з Урядовою комісією з експортного контролю був створений Експертно-технічний комітет при Кабінеті Міністрів України, завданням якого було проведення відповідних експертиз та виконання функцій робочого органу Урядової комісії з експортного контролю. Саме за ініціативою Експертно-технічного комітету вже у 1994 році на підставі відповідного доручення Кабінету Міністрів України від 28 листопада 1994 року № 19858/96 почалося активне створення нормативно-правової бази експортного контролю.

Важливою проблемою того часу, яка до речі, і на цей час не втратила своєю актуальності, було збереження та розвиток національного науково-промислового потенціалу. Але вирішити цю проблему без врахування реалій міжнародних відносин у “чутливих” сферах, насамперед сферах ракетного та ядерного нерозповсюдження, було неможливо.

Виходячи з вимог міжнародного співробітництва у сфері ракетного нерозповсюдження, у 1995 році було підписано Меморандум між Україною та сполученими Штатами Америки щодо контролю ракетного обладнання та технології. Виконання вимог цього меморандуму дозволило вирішити питання збереження цивільного напряму національної ракетно-космічної галузі та дало Україні можливість увійти у коло держав, що забезпечують запуски космічних апаратів цивільного призначення. Завдяки виконанню зобов’язань щодо контролю ракетних технологій Україна отримала відповідні “квоти” на проведення пусків іноземних космічних апаратів з використанням власної ракетної техніки.

На виконання вимог зазначеного меморандуму Кабінетом Міністрів України у липні 1995 року було прийнято постанову від 27 липня 1995 року № 563, якою встановлено процедури державного контролю подвійних товарів “ракетного” напрямку, а також затверджено список таких товарів. Таким чином, контроль повного обсягу “чутливих” товарів ракетного напрямку на практиці почався з липня 1995 року, хоча формально членом Режиму контролю ракетних технології Україна стала лише у 1998 році.

Одним з важливих питань “ядерного” напряму у 1993–1996 роках стало питання забезпечення діяльності ядерного енергетичного комплексу України. Але міжнародні взаємовідносини у цій сфері були неможливими без здійснення відповідних законодавчих та організаційних кроків у сфері “ядерного” нерозповсюдження.

Україна, як незалежна держава, у листопаді 1994 року приєдналася до “Договору про нерозповсюдження ядерної зброї”. Цей договір Ратифіковано Верховною радою України Законом України від 16 листопаду 1994 року. На виконання вимог зазначеного договору Кабінетом Міністрів України у березні 1996 року було прийнято Постанову від 12 березня 1996 року № 302, якою встановлено процедури державного контролю подвійних товарів “ядерного” напрямку, а також затверджено список таких товарів. У тому ж році Україна стала членом міжнародного режиму експортного контролю „Група ядерних постачальників”.

Здійснення зазначених вище заходів у “ядерному” напрямку дало можливість забезпечити потреби національного паливно-енергетичного комплексу у паливі для атомних електростанції, а також дало можливість отримувати обладнання для забезпечення роботи цих електростанцій.

Не менш важливими, ніж чутливі з точки зору нерозповсюдження “ракетний” чи “ядерний” сектори національної економіки, були і сектори виробництва інших високотехнологічних товарів, у тому числі товарів хімічного та біологічного спрямування. У той же час сектор виробництва високотехнологічних товарів, маючи значний експортний потенціал, потребував приведення національного законодавства у відповідність із законодавством інших розвинутих держав світу, що давало можливість підвищити довіру до України та сприяло рівноправній торгівлі із такими державами.

У квітні 1996 року Україна приєдналася до міжнародного режиму експортного контролю “Вассенаарська домовленість” та протягом 1996–1997 років прийняла відповідні нормативно-правові акти щодо встановлення експортного контролю за передачами звичайних озброєнь та пов’язаних з ними товарів подвійного використання.

На виконання вимог керівних принципів цього режиму Кабінетом Міністрів України у серпні 1996 року було прийнято Постанову від 22 серпня 1996 року № 1005, якою встановлено процедури державного контролю подвійних товарів, що охоплюються цим режимом, а також затверджено список таких товарів. На початку наступного 1997 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 8 грудня 1997 року № 1358, якою встановлено процедури державного контролю товарів військового призначення, тобто “звичайних” озброєнь, що охоплюються цим режимом, а також затверджено список таких товарів.

Промисловість України, маючи потужні потенціали у хімічному та біологічному секторах, також потребувала і відповідної нормативної бази експорту “чутливих” товарів. Підприємства цього напрямку виробляють різноманітні товари, що мають сільськогосподарське, фармацевтичне та загальнопромислове призначення. Але в той же час таки товари є “чутливими” з точки зору “хімічного” та “біологічного” розповсюдження. Підприємства, що виробляють зазначені товари, також мають значний експортний потенціал, що потребувало приведення національного законодавства у відповідність із законодавством інших розвинутих держав світу та давало можливість рівноправної торгівлі із такими державами.

Важливими міжнародними документами у сфері нерозповсюдження, які стосуються “хімічного” та “біологічного” напрямків, є Конвенція про заборону розробки, виробництва та нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про її знищення, яка набула чинності у 1975 році, а також Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення, яку Верховною Радою України ратифіковано Законом України від 16 жовтня 1998 року № 187.

На виконання вимог, зазначених конвенцією, а також враховуючи керівні принципи та списки міжнародного режиму експортного контролю “Австралійська група” у квітні 1997 року було прийнято постанову від 22 квітня 1997 року, № 384, якою встановлено процедури державного контролю подвійних товарів “хімічного” та “біологічного” напрямків, а також затверджено відповідні списки таких товарів. Таким чином контроль повного обсягу “чутливих” товарів “хімічного” та “біологічного” напрямку на практиці почався з квітня 1997 року, хоча формально членом Режиму “Австралійська Група” Україна стала лише у 2005 році.

Разом зі створенням нормативно-правової бази, пов’язаної із встановленням процедур державного експортного контролю та затвердженням списків товарів, що підлягають державному експортному контролю, на першому етапі розвитку законодавства у галузі експортного контролю було створено нормативно-правову базу загального застосування для цією галузі.

До такої нормативно-правової бази увійшли Указ Президента України від 13 лютого 1998 року № 117 “Про Положення про державний експортний контроль в Україні” та низка інших указів, пов’язаних з регулюванням діяльності у сфері зовнішніх відносин, встановлення обмежень у зв’язку з виконання міжнародних зобов’язань України, вдосконалення військово-технічного співробітництва з іноземними державами, тощо. Крім того, до такої нормативно-правової бази увійшла низка постанов Кабінету Міністрів України, якими було врегульовано питання проведення експертиз у галузі державного експортного контролю, надання повноважень на експорт/імпорт товарів військового призначення, контролю проведення переговорів, порядку надання гарантії кінцевого використання товарів та порядку здійснення контролю за кінцевим використання товарів.

Таким чином, до кінця першого етапу фактично було сформовано правову базу державного експортного контролю на рівні відповідних нормативно-правових актів Президента України та Кабінету Міністрів України. Структуру першого етапу створення нормативно-правової бази державного експортного контролю наведено на мал. 5.4.

Другий етап розвитку системи експортного контролю України (1998–2003 роки) можливо характеризувати як етап створення основ державної системи експортного контролю “жорсткого” типу, відпрацювання механізмів експортного контролю з використанням “жорстких” алгоритмів прийняття рішень, а також навчання фахівців промисловості та фахівців державних структур так званої “культурі” експортного контролю. Цей етап розвитку законодавства у галузі експортного контролю умовно може бути названо як етап “відпрацювання досвіду”. Важливим моментом розвитку законодавства на цьому етапі була розробка законодавства у галузі державного експортного контролю. Саме на цьому етапі був підготовлений та поданий до Верховної Ради України проект Закону України “Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання”, якій передбачав законодавче закріплення “жорсткої” системи державного експортного контролю (за своїм фактичним наповненням цей закон є законом “про експортний контроль”).