Б) Режим нерозповсюдження зброї масового знищення

Режим нерозповсюдження зброї масового знищенняскладається з договорів, конвенцій та режимів, а саме:

Договір з нерозповсюдження ядерної зброї;

Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань;

Конвенція про заборону хімічної зброї та про її знищення;

Конвенція про заборону бактеріологічної (біологічної) та токсинної зброї та її знищення;

Режим без’ядерних зон;

Кодекс поведінки проти розповсюдження балістичних ракет.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї(ДНЯЗ). Нині лише невелика група держав не є учасницями ДНЯЗ, тобто, знаходиться поза рамками режиму нерозповсюдження. До їх числа належать чотири держави, які неофіційно, але де-факто, є ядерними державами, це – Індія, Пакистан, Ізраїль, а також КНДР.

З огляду на свій вагомий внесок у справу практичного ядерного роззброєння та нерозповсюдження, Україна неодноразово наголошувала на нагальності вжиття міжнародним співтовариством рішучих кроків у напрямку дотримання та всебічного виконання положень Договору.

Окремої уваги Україна надає питанню встановлення повного мораторію на ядерні випробування, особливо після нещодавніх ядерних випробувань КНДР. В цьому контексті позиція України була і залишається незмінною: подальше проведення ядерних випробувань не сприяє завершенню процесу укладання Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) і вступу до ДНЯЗ нових держав.

Виходячи з такої позиції Україна долучилась до Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ), ще в рік його схвалення Генеральною Асамблеєю ООН, 27 вересня 1996 року. Головною метою цього Договору є запровадження заборони на здійснення випробувальних вибухів ядерної зброї. При цьому держави, що є сторонами Договору, взяли на себе зобов’язання не здійснювати будь-яких ядерних вибухів, а також утримуватися від спонукання, заохочення або будь-якої участі у проведенні таких випробувальних вибухів. Оскільки Договір є безстроковим, зазначена заборона не має часового обмеження.

У числі держав, що підписали, але не ратифікували Договір – Китай, Єгипет, Індонезія, Іран, Ізраїль, США. Слід відзначити, що процесу набуття Договором чинності не сприяє відмова підписати Договір КНДР, Індією та Пакистаном.

Станом на грудень 2011 року, Договір підписали 182 держави, ратифікували – 154 держави. Контроль за дотриманням положень ДВЗЯВ має здійснювати Організація Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ОДВЗЯВ).

Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення та застосування хімічної зброї та про її знищення(КХЗ). Україна підписала КХЗ в перший день відкриття цього багатостороннього документа для підписання – 13 січня 1993 року у Парижі. Одночасно з цим наша держава набула членства в Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ), створеної відповідно до вимог статті VIII Конвенції. Учасницями Конвенції є 185 держав світу, що охоплюють 98% усього населення Землі.

Україна розглядає питання дотримання положень Конвенції як один із основних пріоритетів державної політики у сфері нерозповсюдження та контролю над озброєннями і чітко дотримується своїх зобов’язань за цим міжнародним договором. На території України відсутня хімічна зброя. Наша держава ніколи не мала наміру розробляти, накопичувати та застосовувати хімічну зброю. Водночас, під дію КХЗ підпадає певна кількість об’єктів хімічної промисловості. Станом на 1 січня 2009 року це 15 українських підприємств, діяльність яких регламентується положеннями Конвенції.

Основними напрямами діяльності України в контексті виконання зобов’язань за КХЗ є: підготовка щорічних національних декларацій стосовно об’єктів хімічної промисловості (ОХП) України, діяльність яких підпадає під контроль з боку ОЗХЗ та здійснення експортно–імпортних операцій з визначеними Конвенцією хімікатами; прийняття та супроводження інспекцій ОЗХЗ; проведення в Україні спільних міжнародних заходів з проблематики КХЗ.

Україна є учасницею Конвенції про заборону розробки, виробництва та накопичення бактеріологічної (біологічної) і токсинної зброї та про її знищення(КБТЗ) і суворо дотримується своїх міжнародних зобов’язань за цим багатостороннім міжнародним договором. Україна не має власної біологічної зброї і не проводить роботи із створення такої зброї. Однак на території нашої держави є установи лікувально-медичного, наукового, спеціалізованого та виробничого профілю, які мають банки мікроорганізмів або працюють з продуктами їх життєдіяльності, та входять у сферу охоплення Конвенції. Крім того Україна має таке географічне розташування, що передбачає можливість інтенсивного транзиту через її територію товарів різного біологічного походження.

Участь України в КБТЗ передбачає роботу її представників у різного роду міжнародних форумах, що відбуваються в рамках Конвенції. Йдеться, зокрема, про засідання спеціальних і Оглядових Конференцій держав-учасниць КБТЗ, сесії Спеціальної групи держав-учасниць КБТЗ, засідання експертів та щорічні зустрічі держав-учасниць. Про активну участь України у діяльності КБТЗ свідчить той факт, що представники нашої держави кілька разів обиралися на керівні посади міжнародних форумів в рамках КБТЗ.

Під режимом без’ядерних зонрозуміється сукупність норм міжнародного права, договірних і політичних зобов’язань, орієнтованих на зниження ризику застосування ядерної зброї. Цей Режим розповсюджується на території (регіони), на яких забороняється виробництво, випробування, розміщення (зберігання), транзит і застосування (на ній або проти неї) ядерної зброї (визначення авторів). Утворення без’'ядерних зон зменшує ризик виникнення ядерного конфлікту, зміцнює безпеку держав, що входять до таких зон, а також зміцнює регіональну і міжнародну безпеку в цілому. Створення перших без’ядерних зон стало можливим внаслідок ініціативи академіка І. Курчатова, підтриманої президентом США, щодо створення Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) як спеціалізованої міжурядової організації з метою виключення переорієнтації програм розвитку атомної енергетики на розробку ядерної зброї (ЯЗ). У 1957 р. в Резолюції Генеральної асамблеї ООН ця ідея одержала практичну реалізацію. На основі міжнародних договорів до теперішнього часу без’ядерними зонами оголошені Антарктика, космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла, Латинська Америка, дно морів і океанів і їх надра, південна частина Тихого океану. В перспективі можуть набути чинності Бангкокський Договір 1995 р. і Договір Пелендаба 1996 р., за якими можуть бути оголошені без’ядерні зони в Південно-східній Азії і на території Африки, відповідно, що практично зробить Південну півкулю вільною від ЯЗ.

Зважаючи на відсутність в Україні ядерної зброї, створенню без’ядерної зони в Східній і Центральній Європі може сприяти початок переговорів про вивід з цього регіону тактичної ядерної зброї (ТЯЗ) інших держав і її складування в арсеналах центрального підпорядкування під міжнародним контролем. Додатково це може сприяти забороні її вдосконалення і подальшому скороченню.

Кодекс поведінки проти розповсюдження балістичних ракет(Гаазький кодекс поведінки проти розповсюдження балістичних ракет – ГКП) підписаний у листопаді 2002 року у місті Гаага (Нідерланди) державами, що занепокоєні розповсюдженням зброї масового знищення та засобів її доставки, у тому числі й Україною. Цей Кодекс сприятиме посиленню існуючих міжнародних домовленостей з підтримання міжнародної та національної безпеки, з роззброєння та нерозповсюдження, а також механізмів їх реалізації.

Відповідно до Кодексу держави-учасниці мають намір, поміж іншим, вжити таких головних заходів:

на глобальному та регіональному рівнях докласти багатосторонніх, двосторонніх і національних зусиль з попередження та стримування розповсюдження балістичних ракет, здатних нести зброю масового знищення;

запровадити максимально можливі обмеження на розвиток, випробування та розгортання балістичних ракет, здатних нести зброю масового знищення, включаючи, де це можливо, скорочення національних запасів таких ракет в інтересах глобального та регіонального миру і безпеки;

усвідомлюючи можливість використання програм ракет-носіїв космічних апаратів для прикриття програм балістичних ракет, виявляти належну пильність у розгляді питань сприяння мирним ракетним програмам у будь-якій іншій державі з метою унеможливлення підтримки розвитку систем доставки зброї масового знищення;

не сприяти, не надавати підтримку або допомогу програмам балістичних ракет у державах, що могли б розвивати або купувати зброю масового знищення в порушення норм міжнародних договорів з роззброєння та нерозповсюдження, або зобов’язань, прийнятих цими державами в рамках зазначених договорів.