Природноресурсове законодавство

У період, що розглядається, посилюється негативний тиск на оточуюче природне середовище, викликаний науково-технічним прогресом. Значно погіршується природне довкілля, вичерпується ряд природних ресурсів. Все це вимагало правової охорони навколишнього природного середовища. В СРСР ця проблема почала вирішуватися з прийняттям нормативних актів, які регулювали, перш за все, раціональне природокористування.

Особлива увага приділялась охороні землі. 13 грудня 1969 року були прийняті Основи земельного законодавства Союзу PCP і союзних республік, а 8 липня 1970 року — Земельний кодекс УРСР. Він складався з одинадцяти розділів: загальні положення; землі сільськогосподарського призначення; землі населених пунктів; землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; землі державного лісового фонду; землі державного водного фонду; землі державного запасу; державний земельний кадастр; державне землевпорядкування; вирішення земельних спорів; відповідальність за порушення земельного законодавства.

Як і раніше, основною підвалиною земельного права було виключне право власності держави на землю.

10 грудня 1970 року були прийняті Основи водного законодавства Союзу PCP і союзних республік, а 9 червня 1972 року затверджується Водний кодекс УРСР. Основу водних відносин складала, як і у випадку з землею, державна власність на воду.

9 липня 1975 року були затверджені Основи законодавства Союзу PCP і союзних республік про надра. На тій же основі були побудовані і прийняті у 1977 році Основи лісового законодавства Союзу PCP і союзних республік.

25 червня 1980 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон про охорону атмосферного повітря і Закон про охорону і використання тваринного світу.

На початок 80-х років в СРСР складаються всі умови, необхідні для виділення природоохоронної діяльності в окрему функцію держави, що в свою чергу привело до формування галузі екологічного права.

Кримінальне право

Значні зміни до радянського кримінального права вніс Закон СРСР "Про внесення доповнень і змін до Основ кримінального законодавства Союзу PCP і союзних республік" від 11 липня 1969 року. До Основ, а згодом ідо Кримінального кодексу УРСР були внесені положення про особливо небезпечного рецидивіста, про умовно-дострокове звільнення від покарання, про погашення судимості тощо.

У1970 році в радянське кримінальне право вводиться новий інститут— умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці.

У 1972 році вводиться поняття тяжкого злочину і вичерпний перелік його видів.

У1980 році до складу зґвалтування як особливо обтяжуюча обставина вводилося зґвалтування малолітніх. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 червня 1981 року "Про посилення відповідальності за хуліганство" було підвищено кримінальну відповідальність за це діяння, встановлено стислі строки розслідування і судового розгляду справ про хуліганство. Встановлювалась більш сувора відповідальність за хуліганство, особливо пов'язане із застосуванням або спробою застосування зброї. У 1982—1985 роках у кримінальне законодавство були внесені зміни, спрямовані на боротьбу з рецидивною злочинністю, з розкраданням державного і громадського майна, з спекуляцією.

Слід визначити, що головною тенденцією у розвитку кримінального права було посилення репресивних заходів кримінально-правового примусу.

Процесуальне право

Законодавство про кримінальне судочинство отримало свій розвиток у ряді нормативних актів. 11 липня 1969 року було затверджене загальносоюзне Положення про попереднє взяття під варту. Попереднє взяття під варту допускалося ним як виняткова міра: тільки у випадках, коли існували підстави припускати, що звинувачуваний сховається від слідства або перешкоджатиме встановленню істини при розслідуванні злочину, продовжуватиме злочинну діяльність або може ухилитися від виконання вироку.

Указами Президії Верховної Ради СРСР від 11 липня 1969 року і 3 лютого 1970 року була розширена участь захисника у кримінальному процесі.

Захисник допускався до участі у справі з моменту оголошення звинуваченому про закінчення попереднього слідства і пред'явлення Йому для ознайомлення усіх матеріалів справи, але за постановою прокурора захисник міг бути допущений до участі у справі і з моменту пред'явлення звинувачення.

Свій подальший розвиток основні принципи процесуального права отримали в Конституції УРСР 1978 року. В ній було проголошено: здійснення правосуддя тільки судом на засадах рівності усіх громадян перед законом; участь у суді першої інстанції народних засідателів; колегіальність розгляду цивільних і кримінальних справ у всіх судах; незалежність суддів та народних засідателів та підкорення їх тільки законові; гласність судового розгляду; право осіб, які беруть участь у справі, виступати в суді рідною мовою, а також знайомитися зі справою через перекладача; право звинуваченого на захист.

Слід підкреслити, що більшість демократичних принципів процесуального права не знаходила втілення у практичній діяльності правоохоронних органів.