Громадські організації та об'єднання

Одним із наслідків реформ стала зміна політичної структури суспільства. Перебудовчі процеси викликали дожиття численні громадські організації та об'єднання. У вересні 1989 року було утворено суспільно-політичну організацію — Народний рух України за перебудову (НРУ) на чолі з поетом Іваном Драчом. Паралельно вин и кл и десятки інших громадських об'єднань: "Зелений світ", "Меморіал", "Спілка незалежної української молоді" та ін.

У 1990 році з'являються перші політичні партії: Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України, Конституційно-демократична партія, Демократична партія України, Українська селянська демократична партія, Соціал-демократична партія. Соціалістична партія.

Згодом заявили про себе Українська християнська партія жінок, Українська націонал-ліберальна партія, Партія слов'янського відродження та ін.

Більшість створених парті й були нечисленні, не мали чіткої програм и, ідеології. Невизначеність мети діяльності, боротьба за лідерство всередині партій, невисокий рівень політичної культури вели до їх розколів, а то і зникнення.

! хоча реформами було завдано відчутного удару по КПPC, вона єдина мала реальну владу в країні. Формою протесту проти політики КПPC стає масовий вихід рядових комуністів з її лав. У 1990 році К П У залишило понад 220 тис. осіб, а вступило лише 38 тис. Більша частина членів партії виражала протест іншим чином — не сплачувала членські внески. Керівництво КПУ, намагаючись повернути втрачений авторитет, дає згоду на прийняття важливих для подальшої долі України документів.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української PCP прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Із 385 депутатів, присутніх у цей день на засіданні, "за" проголосували 355, "проти" — чотири, не взяли участь у голосуванні — 26.

Декларація складалася зі вступу (преамбули) та десяти розділів: самовизначення української нації; народовладдя; державна влада; громадянство Української PCP; територіальне верховенство; економічна самостійність; екологічна безпека; культурний розвиток; зовнішня і внутрішня безпека; міжнародні відносини.

Декларація проголосила державний суверенітет України, як "верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах".

У Декларації визначалося, що Україна як суверенна держава розвиватиметься в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією невід'ємного права на самовизначення. Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій чи окремих осіб переслідуються законом. "Громадяни республіки всіх національностей становлять народ України". Народ України є єдиним джерелом державної влади.

Українська держава "забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин". Україна є самостійною у розв'язанні будь-яких питань свого державного життя, а державна влада здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів у державі здійснює Генеральний прокурор.

Територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена чи використана без її згоди.

Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Вона самостійно встановлює порядок організації охорони природи і порядок використання природних ресурсів, може заборонити будівництво й припинити функціонування будь-яких підприємств, установ та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Україна "самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, то проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. Українська PCP забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя".

Досить важливим і новим у конституційному законодавстві України є такий пункт: держава виявляє піклування про задоволення національно-культурних потреб українців, котрі проживають за її межами. Та дуже цікавим є те, що Україна має право на повернення у власність народу національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами України.

Україна також має право на власні Збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки; вона "урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї".

В останньому розділі підкреслювалося, що Україна є суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій тощо. Вона виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно зміцнює загальний мир і міжнародну безпеку, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього — державного права.

Відносини України з іншими радянськими республіками "будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи. Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод".

Отже, Декларація послужила правовою основою процесу незалежного державотворення України, всього подальшого законодавства. Вона надихнула демократичні сили України на подальшу боротьбу з комуністичним режимом. Своєрідним піком протистояння комуністичної влади і демократії стало голодування студентів у жовтні 1990 року в Києві.

Підтиском студентів та інших опозиційних сил Верховна Рада прийняла ряд важливих рішень: провести на початку 1991 року референдум про довіру Верховній Раді України і в разі недовіри — організувати до кінця року вибори на багатопартійні й основі; забезпечити проходження строкової військової служби громадян України за межами республіки тільки за їхньою згодою; створити комісію Верховної Ради для розгляду питання про націоналізацію майна КПPC та ВЛКСМ; до прийняття нової Конституції України укладання союзного договору вважати передчасним; відставка уряду; до 30 листопада 1990 року при вести чинну Конституцію У PCP у відповідність до положень Декларації про державний суверенітет.

Вже через тиждень після прийняття цих рішень Верховна Рада скасувала шосту статтю Конституції УРСР про керівну роль комуністичної партії. Але це не означало кінець пануванню комуністичної номенклатури. Зберігаючи контроль над засобами масової інформації, партійні структури почали шалений наступ недемократичні сили. Робота по створенню нового союзного договору не могла зупинити суверенізацію союзних республік. Активізувалися сепаратистські сили в Україні. У південних областях діяв комітет "Демократичного союзу Новоросії та Бессарабії", метою діяльності якого було створення "незалежної Республіки Новоросії". У Донбасі звучали вимоги щодо відновлення Донецько-Криворізької республіки. У Закарпатті Товариство карпатських русинів вимагало автономії для Закарпаття.

Повторювалися уроки 1918 року: економічна і політична кризи—основні передумови сепаратизму. Підтвердженням цього стали події в Криму. Партійні органи Криму провели референдум щодо відновлення автономії. На його основі Верховна Рада УРСР 12 лютого 1991 року прийняла закон "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки".

Прагнучи зберегти "єдиний Радянський Союз" Верховна Рада СРСР приймає рішення про проведення 17 березня 1991 року референдуму щодо збереження СРСР. В Україні за оновлену федерацію проголосувало 70,5 відсотка з 83,5 відсотків виборців, які брали участь у голосуванні.

У травні 1991 року Верховна Рада обговорювала концепцію нової Конституції України. Проект, підготовлений конституційною комісією на чолі з Л. Кравчуком, за багатьма пунктами збігався з позицією Народної ради: передбачалося, що Україна стане президентською республікою з двопалатним парламентом, президента має обирати весь народ, пропонувалася назва держави — Республіка Україна, не згадувалося про обов'язкове входження до складу Союзу PCP. Парламентська більшість виступила з критикою проекту конституційної комісії і висунула свій проект. Комуністи наполягали на збереженні назви Українська Радянська Соціалістична Республіка, радянської системи державного управління, на обмеженні прав президента, на записі в Конституції про входження УРСР до складу СРСР.

На початку червня 1991 року парламент зробив черговий крок до незалежності, прийнявши постанову "Про перехід у юрисдикцію Української PCP державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки".

Однак економіка республіки, як і СРСР у цілому, лишалася не реформованою. Тим часом продовжувалися пошуки оптимального змісту нового союзного договору. Переговори вели керівники дев'яти союзних республік, включаючи Україну. У травні лідери "дев'ятки "в основному узгодили текст союзного договору і призначили дату його підписання 20 серпня 1991 року. Але 19 серпня 1991 року партійна номенклатура вчинила державний заколот. Дії заколотників призвели до остаточної дискредитації компартії. 24 серпня 1991 року Верховна Рала прийняла Акт незалежності України. В цьому історичному документі підкреслювалося:

"Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 p.,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України.

Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення".

Акт проголошення незалежності України, день прийняття якого був незабаром проголошений національним святом, не був випадковим явищем. Акт проголошення незалежності України український народ прийняв, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення.

На Всеукраїнському референдумі, який відбувся 1 грудня 1991 року, 90,35 відсотка виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України.

5 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому наголошувалося, що договір 1922 року про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим. Заявлялося, що Україна будує демократичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпечення прав і свобод людини. Підтверджувалися положення Декларації прав національностей України від 1 листопада 1991 року щодо гарантування усім народам і громадянам республіки рівних політичних, громадських, економічних, соціальних та культурних прав. Проголошувався перехід до ринкової економіки, визнавалася рівноправність усіх форм власності. Висловлювалася готовність до активізації міжнародного співробітництва на засадах рівноправності, суверенності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності і непорушності існуючих кордонів. Неподільною і недоторканною Україна оголосила і власну територію, водночас не маючи територіальних претензій до будь-якої держави. Задекларовано було також без'ядерний статус республіки, оборонний характер її військової доктрини, формування Збройних сил на засадах мінімальної достатності.

7—8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі біля Мінська лідери України (Л. Кравчук), Росії (Б. Єльцин), Білорусі (С. Шушкевич) констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав {СНД).

21 Грудня 1991 року в Алма-Аті до цієї угоди приєдналися ще 8 незалежних держав колишнього СРСР. У прийнятій Декларації зафіксовано, що з утворенням Співдружності СРСР припиняє своє існування. Причому СНД не є ні державою, ні наддержавним утворенням. Для координації діяльності у сферах спільних інтересів було утворено Раду глав держав та Раду глав урядів. Засновники СНД визначили, що кожна з республік є незалежною у своїй внутрішній і зовнішній політиці державою. Україна вступила в новий етап своєї історії.

ДЕРЖАВНИЙ ЛАД

Політика перебудови потребувала реформування державного апарату як у центрі, так і на місцях.

В березні 1990 року в СРСР було запроваджено інститут президентства, що підтвердило наміри М. Горбачова втілити в практику державного будівництва теорію розподілу влад. У грудні 1990 року Раду Міністрів СPCP було перейменовано в Кабінет Міністрів СРСР, який чітко визначався як виконавчо-розпорядчий орган, що підпорядковувався Президенту СРСР.

Реформування союзних органів влади і управління привело до відповідних змін у союзних республіках.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 926; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.015 сек.