Колгоспне і земельне право


Проведення колективізації внесло суттєві зміни в колгоспне і земельне право.

1 лютого 1930 року ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством", яка забороняла оренду землі та використання найманої праці в сільському господарстві, а також вводила конфіскацію у куркулів засобів виробництва. 5 квітня 1930 року ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили постанову "Про заборону орендувати землю й застосовувати найману працю в одноосібних господарствах у районах суцільної колективізації". Оренда землі в цих районах не допускалася. Обласні виконкоми отримали право конфіскувати майно куркулів і висилати їх за межі районів і округів.

Величезна увага приділялася будівництву машинно-тракторних станцій (МТС). Наявність державних МТС була засобом економічного контролю над колгоспами, подібно до того, як партійний апарат, ДПУ і комнезами являли собою засоби політичного тиску. Кількість МТС зростала дуже швидко. Починаючи з жовтня 1930 року і до кінця 1932 року в Україні кожні два дні з'являлася нова МТС. До кінця 1932 року було створено 592 МТС. Вони відігравали провідну роль у колгоспному будівництві, особливо після створення політвідділів МТС.

Проведення суцільної колективізації потребувало забезпечення правового регулювання діяльності колгоспів. 1 березня 1930 року ЦВК і РНК СРСР прийняли Зразковий статут сільськогосподарської артілі. Він визначав перш за все порядок прийняття в члени артілі. Заборонявся вступ до колгоспів куркулів та інших осіб, позбавлених виборчих прав. Знищувалися всі межові знаки і створювався єдиний земельний фонд колгоспу, який ні за яких обставин не міг зменшуватись. Статут встановлював безстрокове користування колгоспів землею. Від селян, які вступали до колгоспу, вимагалося усуспільнення належних їм засобів виробництва. В особистій власності колгоспного двору дозволялося мати одну корову, деяку кількість дрібної худоби і птиці. Присадибні ділянки залишались у користуванні колгоспного двору.

Положення Зразкового статуту розвивали Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах, затверджені спільною постановою РН К УСРР і ЦК КП(б)У 8 квітня 1933 року. Цей акт передбачав дисциплінарну відповідальність колгоспників за невихід на роботу без поважних причин.

Другий Всесоюзний з'їзд колгоспників-ударників, який відбувся 11 лютого 1935 року, схвалив новий Зразковий статут сільськогосподарської артілі. Його було затверджено спільною постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) 17 лютого 1935 року. І хоча Статут приймався як зразковий, більшість його норм була обов'язковою для всіх колгоспників.

У Статуті 1935 року були визначені мінімальні і максимальні розміри присадибних ділянок для всього СРСР, а також вказувалося на кількість худоби, яку може мати в особистій власності колгоспний двір.

22 травня 1935 року РНК УСРР і ЦК КП(б)У прийняли постанову, яка визначала порядок прийняття колгоспами статуту сільськогосподарської артілі, а також встановлювала розміри присадибних ділянок в кожній з областей України і кількість голів худоби, яку міг мати колгоспний двір.

Але присадибне господарство не вписувалося в теорію соціалістичного колективного сільського виробництва. 28 травня 1939 року була прийнята постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання". В ній присадибне господарство оголошувалося злом, яке відволікало колгоспника від роботи в колгоспі. Постанова вимагала негайно провести обмір присадибних ділянок і відібрати всі лишки землі. Для кожного колгоспника постанова встановлювала обов'язковий мінімум трудоднів (60 —100 трудоднів на рік). Фактично це було запровадженням державної панщини. Той, хто не виконував мінімум, вибував з колгоспу і втрачав право на присадибну ділянку.

Кримінальне право

Для розвитку кримінального права 30-х років характерним було ужорсточення заходів покарання. Саме в ці роки в галузі кримінального і кримінально-процесуального права відбулися серйозні деформації, які повністю зруйнували гарантії прав особистості в кримінальному судочинстві. В цьому ракурсі перш за все назвемо постанову ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року "Про охорону майна державних підприємств колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності", яка ввійшла в історію кримінального законодавства як Закон від 7 серпня 1932 року. Його було прийнято за ініціативою Сталіна. Юридична преса того часу, називаючи цей закон історичним, цитувала слова Л. Кагановича про те, що "такі закони живуть десятки і сотні років". Закон віл 7 серпня 1932 року розглядав будь-якого злочинця, який посягав на громадську власність, ворогом народу, а боротьбу з такими злочинами оголошував головним обов'язком кожного громадянина. Відповідно до цього законодавчого акта розкрадання соціалістичної (державної і колгоспно-кооперативної) власності каралося розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" — позбавленням волі на термін не менше 10 років з конфіскацією всього майна. До таких злочинців не могла застосовуватися амністія. За жменю зерна, принесеного з поля голодуючій сім'ї, колгоспник діставав термін у концтаборах. У ряді районів України справа дійшла до того, що Закон від 7 серпня 1932 року застосовувався навіть у випадках зрізання колосків одноосібниками на власному полі. У народі цей драконівський акт охрестили "законом про п'ять колосків". Широка практика застосування цього закону потягнула за собою різке зростання кількості засуджених. Тільки за неповні п'ять місяців після його прийняття було засуджено 54 645 осіб, з них 2110—до найвищої міри покарання.

Закон від 7 серпня 1932 року встановлював кримінальну відповідальність не тільки за розкрадання соціалістичної власності, а й за анти-колгоспну агітацію, насильство та загрозу насильства щодо колгоспників. Міра покарання — позбавлення волі терміном від 5 до 10 років.

Ряд нормативних актів було спрямовано на боротьбу з господарськими злочинами, приватногосподарською діяльністю та спекуляцію. Так, постановою ВУЦВК і РНК УСРР від 14 лютого 1930 року в КК УСРР була внесена ст. 153-3, яка встановлювала кримінальну відповідальність за масовий або систематичний випуск промисловими підприємствами недоброякісних виробів. Постановою В У Ц В К і РНК УСРР від 25 грудня 1932 року вносилися зміни в ст. 127 КК УСРР, яка передбачала покарання за спекуляцію. За новою редакцією цієї статті спекуляція каралась позбавленням волі на термін не менше 5 років з конфіскацією всього або частини майна.

25 липня 1934 року ЦВК і РНКСРСР прийняли постанову "Про доповнення кримінальних кодексів союзних республік статтею про відповідальність за обкрадання споживача і обдурювання Радянської держави". У відповідній постанові ВУЦВК і РНК УСРР від 23 серпня 1934 року зазначалося, що обважування і обмірювання покупців карається позбавленням волі терміном до 10 років.

"Полювання на відьом", яке почалося в 30-ті роки, вимагало створення відповідних нормативних актів. 8 червня 1934 року була прийнята постанова ЦВК СРС Р про кримінальне покарання за зраду Батьківщини. Постанова містила досить широкий перелік діянь, які охоплювались цим складом злочину. До них належали: шпигунство, виказування військової чи державної таємниці, перехід на бік ворога, втеча або переліт за кордон. За ці злочини була встановлена вища міра покарання — розстріл з конфіскацією всього майна, а при пом'якшуючих обставинах — позбавлення волі терміном до 10 років з конфіскацією майна.

Кваліфікованим видом зради визнавалася зрада, здійснена військовослужбовцем. Недонесення з боку військовослужбовця про підготовку або здійснення зради каралось позбавленням волі терміном до 10 років. Уразі втечі військовослужбовця за кордон члени його сім'ї, які знали про втечу, за недонесення каралися позбавленням волі терміном від 5 до 10 років з конфіскацією майна. Інші повнолітні члени сім'ї зрадника позбавлялись виборчих прав і засилались у віддалені райони Сибіру на 5 років, що грубо порушувало один з основних принципів кримінального права про відповідальність і покарання тільки за вчинення злочину.

На підставі союзного Закону від 8 червня 1934 року ВУЦВК і РНК 20 липня 1934 року прийняли постанову про доповнення КК УСРР рядом статей про зраду Батьківщині. Цю постанову було повністю включено до КК УСРР.

Постанова ЦВК СРСР від 2 жовтня 1937 року збільшила термін покарання за особливо небезпечні державні злочини з 10 до 25 років. Кримінальне законодавство встановлює відповідальність за посягання на обороноздатність країни, за незаконний випуск цінних паперів, переплавлення державної розмінної монети, підробку паспортів, порушення правил паспортної системи.



Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1620;


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2024 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.008 сек.