Адміністративно-територіальна організація

Вперше в ході Визвольної війни територія незалежної України була оформлена Зборівським договором 1649 р. У відповідності з ним територія вільної України обіймала три воєводства: Київське, Брацлавське та Чернігівське, які після визволення були поділені на 16 полків та 272 сотні. У 1650 р. кількість полків виросла до 20. Отже, визволена територія мала свій адміністративно-територіальний поділ. Полково-сотенний устрій був істотним елементом української державності. І хоча полки як військові одиниці існували в багатьох державах, але тільки в Україні полково-сотенна організація війська була взята за основу державного територіального устрою. Вже починаючи з літа 1648 р., полки та сотні як територіальні одиниці включають до себе все населення, що проживало в їхніх межах, і на нього розповсюджується влада полкових та сотенних урядів. До 1654 р. звільнена територія охоплювала Лівобережжя, Правобережжя (крім Волині та Галичини) і значну частину земель на Півдні (приблизно 200 тис. кв. км).

Отже, на час укладення українсько-російського договору 1654р. Україна була незалежною державою, що мала свою державно організовану територію.

Березневі статті 1654 р. юридично затвердили цей факт.

Органи влади та управління

На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. В цьому проявився зв'язок між органами державної влади, які формувалися, і військово-адміністративним ладом Запорізької Січі, і відбивалось те, що національно-державне самовизначення України здійснювалось в умовах збройної боротьби.

До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь у ній мали всі козаки.

Починаючи з 1649 р. Військова рада скликається рідко. Є відомості про одну раду в 1650 р., дві — в 1651 р., декілька — в 1653 р. і ще одну (останню) в січні 1654 р. — у Переяславі.

Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад. І хоча це був дорадний орган при гетьмані, його рішення були обов'язковими для нього.

Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів.

Генеральний уряд

Генеральний уряд був центральним органом управління. Він очолював всю систему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював Генеральний уряд гетьман: як глава держави, виший суддя та верховний головнокомандувач, законодавець, оскільки він видавав універсали — нормативні акти, обов'язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та судовим органом держави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини, які керували окремими галузями управління.

Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи я к до гетьмана, так і від нього.

Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення.

Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана.

Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів.

Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.

Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.

Місцеве управління здійснювали полкові та сотенні уряди, також виборні особи в містах і селах.

Полковий уряд складався з полковника та полкової ради, яка обирала полкову та сотенну старшину. Часто полковники узурпували в своїх руках всю владу на місцях і ігнорували полкові ради, а іноді, навпаки, полкові ради рішуче впливали на діяльність полковників, перешкоджали їхньому свавіллю і навіть усували їх з посади. До полкової ради входили обозний, писар, суддя, осавул і хорунжий. На такому ж принципі будувалась сотенна адміністрація. Сотенний уряд очолював сотник. Йому допомагала сотенна адміністрація: осавул, писар і хорунжий. Судові функції в сотні виконував городовий отаман.

Міста мали свою адміністрацію, її влада не поширювалася на козаків. У селах війти управляли селянами, а отамани — козаками. Не збереглося жодних законодавчих актів, за якими можна було б установити функції цих органів управління. В основу їх діяльності, треба гадати, були покладені традиції та звичаєве право.

Податки та фінанси

Для утримання апарату влади та управління потрібні були кошти. З цією метою проводився збір податків. Вони збиралися зселяй та міських жителів. Козаки від податків звільнялися, що було їхнім давнім привілеєм.

З визволенням України з-під польсько-шляхетської влади і утворенням самостійної держави її фінансова політика набула суверенного характеру. Якщо до 1648 р. усі податки в українських землях йшли в казну Речі Посполитої, то віднині вони направлялися до скарбу (казни) Війська Запорізького, який стає загальнодержавною казною. Податками та казною відав генеральний підскарбій, що входив до Генерального уряду.

Крім податків, існували додаткові джерела надходження коштів до казни. Так, товари, які ввозилися з інших країн, обкладалися митом. Значний прибуток казні давали податки з меду, пива, горілки та інших промислів.

Отже, можна говорити про створення в роки Визвольної війни життєздатної фінансової системи Української держави.

Мова

У період, який розглядається, повністю сформувалася українська "народна" мова, а також йшов процес формування української літературної мови.

Українською мовою пишуться літописи, складаються судові й державні акти, видаються гетьманські універсали, ведеться офіційне листування тощо. Так, українське посольство, яке прибуло до Москви 17 лютого 1654 р. для укладання договору, привезло лист Богдана Хмельницького царю, написаний українською мовою, що був по суті акредитивною грамотою для посольства.

Отже, приходимо до висновку, що українська мова в ході формування державності стає державною мовою.

Військо та оборона

Чисельність козацького війська постійно змінювалася протягом XVI — першої пол. XVII ст. Наприкінці XVI ст., коли козаки вперше організовано виступили, їх чисельність була від 2 до 10 тис. У війську Наливайка було 12 тис, у повстаннях 1625 р. брали участь ЗО тис, 1630 р. -37 тис. осіб. У той же час зростала чисельність реєстрового козацтва, яке перебувало на королівській службі. Перший реєстровий загін нараховував тільки 300 козаків, у 1625 р. реєстр налічував 6 тис, у 1630 р. — 8 тис. Коли розпочалася Визвольна війна, у війську Хмельницького було 12 тис. реєстровців.

Згідно із Зборівським договором за Україною було визнано право мати постійне реєстрове військо в 40 тис. осіб. Білоцерківський договір зменшив цю чисельність до 20 тис, але в дійсності в роки Визвольної війни в Україні діяла величезна на ті часи армія. У битві під Пилявцями військо Хмельницького налічувало 100 тис, під Львовом — 200 тис, у зборівській кампанії — 300 тис, а сам Хмельницький говорив, що під Зборовом він мав військо чисельністю 360 тис. осіб. Порівняно з арміями інших країн того часу це була величезна військова сила.

Козацьке військо мало струнку організацію: воно поділялося на полки, сотні й курені. В полку було від 5 до 20 тис. козаків.

Полк ділився на сотні, які мали від 200 до 250 козаків. Сотню ділили на десятки, пізніше — на курені. Десяток складався з отамана і дев'яти козаків. Пізніше до куреня входило до 30 осіб.

За польської влади реєстрове військо діставало платню з державної казни. Коли ж відродилася Українська держава, військова служба стала безкоштовною. Козаки жили за рахунок королівських та панських земель, визволених під час війни. Частину цих земель було залишено на загальні військові потреби. Так, "рангові" землі діставала козацька старшина, деякі землі були призначені для утримання артилерії тощо. Державний скарб (казна) також визначав для війська деякі податки та доходи: "третю військову мірку" з млинів, доходи з оренд тощо. Військовими доходами відала генеральна скарбова канцелярія під керівництвом генерального підскарбія. Йому допомагали комісари в полках та комісарські десятники в сотнях.

Отже, під час Визвольної війни в Україні сформувалася добре організована, одна з найбільш боєздатних армій в Європі.

Зовнішня політика

Створення держави — справа не тільки внутрішня, а й міжнародна. Цей процес не міг відбуватись ізольовано від інших держав, які ставилися по-різному до цієї події. Проте фактично всі вони, навіть Річ Посполита, яка аж ніяк не хотіла, щоб Україна вийшла з її складу, повинні були рахуватися з існуванням української держави. Вже в 1648 р. Україна вступає в дипломатичні стосунки з сусідніми державами: Росією, Туреччиною та її васалами — Кримом, Трансільванією і Молдавією, що в той час, по суті, означало визнання української державності. Згодом міжнародні зв'язки України розширились, вона вступає у відносини з Венецією, Валахією, Швецією, Угорщиною та іншими країнами, стає активним фактором у міжнародному житті Європи, що було одним з проявів її державної суверенності.

Сам хід Визвольної війни вимагав таких зв'язків. І треба занотувати, що молода українська дипломатія уміло використовувала складну міжнародну ситуацію на користь Україні. Майже всі сусідні держави розуміли, що відрив України від Речі Посполитої ослаблює останню. Деякі з них, наприклад Молдавія, використовували суперечності між Польщею та Туреччиною в своїх інтересах.

Султанська Туреччина підтримувала дипломатичні відносини з Україною, починаючи з першого року Визвольної війни. Але турецькі правителі мали намір перетворити Україну в свого васала. Туреччина не могла допустити існування української незалежної держави, бо це стало б прикладом для інших васальних земель Оттоманської імперії в їхній боротьбі за своє визволення. Як відомо, Крим хотів, спираючись на Україну, вирватися зі складу Туреччини.

Багато інших країн зноситься з Україною як з незалежною державою. Заходом Визвольної війни Україна встановлює зв'язки з Австрією, Персією, Францією, Швецією.

Цікавим є лист Олівера Кромвеля з революційної Англії, де той писав: "Богдан Хмельницький, Божою милістю генералісимус війська і старовинно! грецької віри і Церкви; Володар всіх запорозьких козаків, страх і винищувач польської шляхти, завойовник фортець, викорінювач римських священників, переслідував язичників, антихриста і іудеїв".

Все це говорило про міжнародне визнання України на самому високому рівні.

Відносно ж прав особистості, які охоронялись Українською державою, слід визначити права та вольності козацької верстви і державних селян. Кожний стан мав свої права, і держава досить прискіпливо слідкувала за їхнім виконанням.

Так, коли військова адміністрація у Ніжині "незвичайніє в стаціях податки витягають" і "до шкоди убогих людей" приводила, гетьман видав універсал від 1 серпня 1650 р. на захист населення міста і Його прав на самоврядування.

З Польщею та Росією багато міжнародних угод було укладено Україною на захист старовинних прав та вольностей запорізького козацтва.

Отже, робимо висновок: Українській державі, яка формувалась в роки Визвольної війни, були притаманні всі ознаки державності. Ця держава мала особливості, які були продовженням традицій української державності. Виборність органів публічної влади, роль колегіальних установ дають можливість стверджувати, що підвалиною Української держави була республіканська форма правління.

М. Драгоманов писав, що устрій Української держави 1648—1654 рр. був більш подібний до устрою вільних держав європейських, так званих конституційних.

Політичну організацію, що склалася на території України, сучасники вважали Українською козацькою державою. її називали також Військом Запорізьким, Хмельниччиною, Гетьманщиною.

Отже, відродження України в 1648—1654 рр. ознаменувало собою третій етап в загально-історичному процесі розвитку української державності.