Види комунікації в освітніх організаціях

Різноманітні види комунікацій, що здійснюються в освітніх організаціях, можна розподілити на дві основні групи:

~ комунікації, які забезпечують взаємодію освітніх організацій з навколишнім середовищем (зовнішні комунікації);

~ комунікації, які забезпечують взаємодію працівників освітньої організації між собою (внутрішні комунікації).

Зовнішні комунікаціїспрямовані на налагодження ефективних зв'язків освітньої організації з тим соціумом, із яким вона взаємодіє, в якому функціонує та розвивається. Зовнішні ко­мунікації виконують такі функції:

* усвідомлення та визначення головних цілей та завдань, які ма­ють бути провідними для тієї чи іншої освітньої організації, ви­ходячи з особливостей функціонування соціального середовища (суспільства в цілому, регіону, конкретної соціальної галузі);

* забезпечення матеріально-економічних умов та шляхів роз­витку о.o;

* формування позитивного іміджу (образу) освітньої організації при взаємодії з громадськістю (батьками, іншими навчальни­ми закладами, тощо);

* обмін досвідом з аналогічними вітчизняними та зарубіжними установами;

* забезпечення відпочинку та дозвілля працівників освітніх ор­ганізацій, сприяння розв'язанню їхніх побутових проблем;

* визначення перспектив розвитку освітньої організації, обгрунтування науково-методичних засад її діяльності та ін.

До цієї групи належать види комунікацій, які забезпечують взаємодію освітньої організації з такими установами:

- відділами, управліннями освіти, районних, міських (облас­них) держадміністрацій, Міністерством освіти і науки України;

- законодавчими і контролювальними структурами (контроль­но-ревізійне управління, санепідемстанція тощо);

- благодійними фондами, спонсорськими організаціями;

- вітчизняними й зарубіжними середніми та вищими навчаль­ними закладами;

- позашкільними навчальними закладами (центрами дитячої творчості, відділеннями Малої АН);

- науково-дослідними інститутами й центрами;

- економічними та комерційними структурами (банками, про­мисловими підприємствами, фірмами);

- профспілковими організаціями;

- батьками учнів та ін.

Зовнішні комунікації можуть бути:

+ вертикальними — тобто між організаціями, які посідають різне місце в ієрархії управлінських стосунків (наприклад між районним відділом освіти та школою, між школою та вищим навчальним закладом);

+ горизонтальними — тобто між організаціями, які посідають однакове місце у цій ієрархії (наприклад між двома однопрофільними ліцеями, між двома районними відділами освіти, які підтримують ділові контакти).

Слід також зазначити, що зовнішні комунікації бувають:

~ формальними, що здійснюються на підставі регламентованих документів (законів, нормативних положень, статутів тощо);

~ неформальними, що здійснюються на основі особистих, дружніх стосунків між керівниками або іншими співробітни­ками освітніх установ. Необхідно наголосити, що нефор­мальні комунікації відіграють важливу роль у забезпеченні ефективного функціонування та діяльності освітніх ор­ганізацій.

Конкретними організаційними формами здійснення зовнішніх комунікацій бувають:

- ділові зустрічі; - телефонні розмови; - cлужбові записки; - звіти;

- переговори (усні або за допомогою факсових, комп'ютерних зв'язків);

- нормативні та законодавчі документи; - угоди та ін.

Слід підкреслити, що особлива роль належить комунікаціям, спрямованим на формування іміджу освітньої організації. Серед ор­ганізаційних форм комунікацій,які можуть бути використані для фор­мування іміджу сучасних навчальних закладів, можна назвати такі:

+ випуск проспектів (буклетів) про навчальний заклад, історію його розвитку, головні завдання;

+ підготовка інформаційного бюлетеня для учнів і батьків про основні умови вступу до навчального закладу, вимоги до на­вчання;

+ виступи адміністрації навчального закладу перед батьками майбутніх учнів із роз'ясненням головних цілей навчального закладу;

+ підготовка спеціальних журналів, збірників, навчальних про­грам, що відображають реальні творчі здобутки учнів і педа­гогів;

+ участь навчального закладу у виставках передового педа­гогічного досвіду;

+ виступи адміністрації та вчителів на науково-практичних семінарах, конференціях;

+ підготовка матеріалів для засобів масової інформації;

+ проведення Дня (Тижня) презентації навчального закладу;

+ розробка гімну, герба, девізу навчального закладу, його лого­типів, листівок, візитівок тощо.

Використання таких засобів сприятиме формуванню іміджу на­вчального закладу, створенню його своєрідного, неповторного образу.

Внутрішні комунікаціїзабезпечують взаємодію працівників освітньої організації, сприяють реалізації таких функцій, як:

- налагодження ефективних зв'язків між членами уп­равлінської команди (визначення стратегічних і тактичних завдань установи, розподіл функціональних обов'язків, коор­динація дій);

- організація ефективного навчально-виховного процесу;

- oбмін педагогічним досвідом, підвищення професійного рівня членів організації;

- оцінка ефективності діяльності працівників організації (під час здійснення різних видів контролю, проведення атестації);

- організація спільної діяльності вчителів та учнів;

- налагодження міжособистісних стосунків між членами освітньої організації;

- створення умов для фахового і творчого зростання працівників;

- формування традицій навчального закладу та ін.

Внутрішні комунікації,як і зовнішні, можна розподілити на:

~ вертикальні — комунікації, що здійснюються між членами організації, мають різний управлінський статус (наприклад між директором школи та вчителем, між завідувачем район­ного відділу освіти та його заступником тощо);

~ горизонтальні — комунікації, що здійснюються між членами організації, які посідають однакове місце в системі уп­равлінських стосунків (наприклад між двома вчителями, між двома інспекторами районного відділу освіти).

Слід зазначити, що вертикальні комунікації, в свою чергу, мо­жуть бути:

+ низхідними — за допомогою яких інформація передається з ви­щих рівнів управління на нижчі (наприклад у взаємодії заступ­ника директора навчального закладу та вчителів). За допомо­гою таких комунікацій здійснюється передавання розпоряд­жень, наказів, рекомендацій (у вигляді як безпосередніх, так і опосередкованих комунікацій). Низхідні комунікації можуть реалізуватися в індивідуальній, діадній і груповій формах;

+ висхідними — за допомогою яких інформація передається з нижчих рівнів управління на вищі (наприклад від учителів до директора школи). За допомогою таких комунікацій здійс­нюється оцінювання членами освітніх організацій ефективності діяльності керівництва, висловлюються пропозиції щодо мож­ливостей удосконалення функціонування та розвитку освітньої організації.

За демократичних форм управління, якщо керівники орієнтують­ся на спільну зі своїми працівниками діяльність, ураховують їхні думки, зауваження, побажання, висхідним комунікаціям належить важлива роль. Водночас висхідні комунікації можуть іноді набувати викривленої форми, якщо окремі керівники використовують такі ко­мунікації для виконання "спецзавдань" певними категоріями працівників (збирання дискредитаційної інформації про конкретно­го співробітника, виявлення людей, найбільш незадоволених тими чи іншими напрямками діяльності установи тощо).

Внутрішні комунікації, так само як і зовнішні, можуть бути фор­мальними й неформальними.

Своєрідним різновидом неформальних комунікацій є чутки — передавання неперевіреної, не підкріпленої офіційними джерелами інформації, яка, проте, значною мірою впливає на емоційний стан працівників і може призводити до зниження ефективності їхньої ро­боти, а подеколи й до тимчасової дестабілізації діяльності установи загалом. За допомогою чуток, зазвичай, передається інформація про:

- можливі політичні та соціальні реформи в країні; - можливі стихійні лиха;

- нові зміни в структурі організації; - можливі переміщення членів адміністрації;

- можливе скорочення штатів; - підвищення (зниження) заробітної плати;

- підвищення цін, конфлікти між керівництвом і працівника­ми;

- подробиці особистого та інтимного життя керівників та інших працівників.

Щоб запобігти чуткам і пліткам, адміністрація має своєчасно:

- інформувати про можливі структурні зміни в організації та роз'яснювати причини таких змін;

- широко повідомляти про заходи для захисту працівників ор­ганізації у кризових ситуаціях;

- дотримуватися доброзичливого, спокійного тону у розмовах із працівниками.

Отже, нормальне функціонування освітньої організації здійс­нюється внаслідок дії цілої системи зовнішніх та внутрішніх ко­мунікацій.

4. Бар'єри, що заважають здійсненню ефективної комунікаціїв освітніх організаціях

Здійснення комунікації в установах середньої освіти досить часто блокується різного роду комунікативни­ми бар'єрами, що під ними розуміють завади, які утруднюють ефективне спілкування або й цілком блокують його. Комунікативні бар'єри як психологічний різновид можуть спричинити до виникнен­ня та розгортання внутрішньоособистісних, міжособистісних, внутрішньогрупових та міжгрупових конфліктів, які виникають в освітянських закладах.

Комунікативні бар'єри можуть бути зумовлені об'єктивними (зовнішніми) та суб'єктивними (внутрішніми) чинниками.

До об'єктивних (зовнішніх) чинниківналежать:

- особливості соціально-політичного розвитку суспільства, які визначають загальний рівень демократичності комунікатив­них процесів, орієнтацію їх на міждержавні та міжнаціо­нальні зв'язки;

- рівень матеріально-технічної оснащеності каналів інфор­мації як у суспільстві загалом, так і в системі середньої освіти і в кожній окремій освітній організації зокрема (на­явність комп'ютерної, електронної мережі, факсів, телексів, відеомагнітофонів, телефонів, розмножувальної техніки тощо);

- характеристика мікроситуації, пов'язаної зі спілкуванням у конкретній освітній організації (наявність спеціальних місць для ділового спілкування — робочих кабінетів, залів засідань, актових залів; відсутність впливу сторонніх осіб, зручність ча­су для проведення різноманітних заходів);

- особливості проблеми, яка становить предмет комунікації (її зміст, ступінь складності, термін розв'язання) та ін.

Негативний вплив об'єктивних чинників призводить до виник­нення таких видів комунікативних бар'єрів, як соціально-політичні, технічні, конкретно-ситуативні, предметно-проблемні тощо.

Групу суб'єктивних (внутрішніх) чинниківстановлять такі:

+ особливості спрямованості учасників комунікації (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, соціальні установи, життєві пла­ни);

+ характеристики пізнавальної сфери суб'єктів та об'єктів ко­мунікації (рівень інтелектуального розвитку, наявність за­гальних та фахових знань);

+ особливості емоційно-динамічної сфери учасників ко­мунікації (рівень емоційної стабільності-нестабільності, емоційно-фізіологічний стан у момент комунікативної взаємодії, тип темпераменту);

+ особливості, що визначають стратегію взаємодії учасників комунікації (соціально-психологічний клімат у колективі, стиль спілкування учасників комунікації, рівень психо­логічної готовності до спілкування) та ін.

Суб'єктивні чинники зумовлені, як правило, національно-куль­турними, соціально-професійними, віковими, статевими, індивідуально-психологічними відмінностями учасників комунікації, а тому вплив їх спричиняє виникнення таких комунікативних бар'єрів, як мовнонаціональні, професійні, освітні, вікові, статеві, особистісні, власне комунікативні (вербальні чи невербальні).

Подолати комунікативні бар'єриможна за умов:

- створення сприятливого для спілкування макро- і мікросередовища;

- забезпечення матеріально-технічної оснащеності каналів спілкування;

- досягнення оптим. розуміння комунікантами змісту й значущості конкретної ситуації;

- врахування соц.-психол. та інд.-психо­л. особливостей партнера зі спілкування;

- формування психологічної готовності до спілкування;

- становлення комунікативної компетентності;

- дотримання зворотного зв'язку;

- орієнтації на рівноправність, дружніх стосунків у спілкуванні.

Урахування змісту комунікативних бар'єрів, специфіки виник­нення та подолання їх є однією з умов запобігання та розв'язання конфліктів, які виникають в освітніх організаціях.