НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗАВДАННЯ ЛІСІВНИЦТВА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ РУБОК

8.1. Загальні поняття

Лісівництво, за визначенням М.О.Ткаченка, - це теорія вирощування лісів і систем рубок, які покращують деревостани. Класик лісівництва Г.Ф.Морозов визнавав за необхідне, щоб "закони життя лісу перетвори­лись у закони доброго господарства".

Серед неспеціалістів поняття "лісівництво" часто ототожнюється з лі­совим господарством. Для спеціаліста "лісівництво" асоціюється з лісови-рощуванням, насамперед з вирощуванням лісу для одержання деревини, а також для захисних, водоохоронних та інших цілей. На практиці немож­ливо успішно вирішити жодне питання, пов'язане з посівом, посадкою лісу чи захисних насаджень, природним поновленням лісу, з подальшим формуванням насаджень при лісовирощуванні та з заготівлею деревини, не спираючись на закони життя і розвитку лісових насаджень.

Ліс на відміну від корисних копалин - нафти, газу, торфу - належить до відтворюваних ресурсів. Тому всяка вирубка лісу повинна супрово­джуватися його відновленням. На сучасному етапі ведення лісового гос­подарства в Україні зводиться до безперервного (постійного), невиснаж-ливого і раціонального користування лісом з метою задоволення потреб народного господарства і населення у деревині та іншій продукції лісу, а також для рекреаційних цілей. Практичним лісівництвом вирішується ці­лий комплекс не тільки біологічних, а й економічних питань: задоволення потреб народного господарства у деревині та інших продуктах лісу; зни­ження собівартості лісової продукції у результаті механізації та автомати­зації виробничих процесів; збереження корисних функцій лісу при раціо­нальному користуванні; підвищення продуктивності лісу; збільшення ви­ходу товарної продукції з одиниці площі та ін.

Як бачимо, лісівництво є основою лісового господарства. На базі за­конів життя лісу, а також узагальнення результатів господарської діяль­ності людини у лісі, розробляються методи активного впливу на ліс з ме­тою покращання використання лісових ресурсів, підвищення продуктив­ності й якості лісів.

Деревина залишається головним продуктом лісу. Україна належить до лісодефіцитних країн. Господарство у лісах ведеться інтенсивно, воно відображає специфіку українських лісів, вимагає комплексного підходу до розв'язання багатьох господарських питань. Виснаження запасів дереви­ни, придатної до експлуатації, потребує дуже дбайливого підходу до лісо­користування.

В останні десятиріччя помітно зросла соціальна роль лісу. Бурхливе зростання міст і промислових центрів вимагає посилення рекреаційного освоєння приміських лісів, оскільки більшість таких лісів виявилися не-пристосованими для відпочинку людей. Це потребує специфічних рубок на лісівницькій основі.

У минулому лісозаготівлі, які велися ручним способом, а деревина з лісу вивозилася кіньми, рідко коли завдавали помітної шкоди лісу. Винят­ком були непродумані способи рубки. У другій половини XX ст. на лісоза­готівлях почала використовуватися техніка, яка, з одного боку, дозволяє збільшити обсяг заготівлі деревини, а з другого - завдає великої шкоди природі лісу, бо ущільнює фунт, призводить до ерозійних процесів тощо. Виникло протиріччя між лісоексплуатацією і лісівництвом, між механіза­цією процесів лісозаготівлі та поновленням лісу. Розв'язання цих про­тиріч - у пошуку компромісних підходів на основі єдиних природоохорон­них цілей.

8.2. Поділ лісів на групи

У зв'язку з великою неоднорідністю лісів нашої країни, неоднаковим економічним розвитком окремих регіонів виявилося неможливим вироби­ти й успішно застосовувати єдині технічні правила, прийоми ведення лі­сового господарства. Заходи, що провадяться у лісовому господарстві, мають бути узгоджені з природними та економічними умовами того чи іншого району, зони. Так поступово розвинулися різні системи лісогоспо­дарського виробництва: інтенсивна у густонаселених районах, гірська -у гірських лісах.

Важливим кроком на шляху вдосконалення ведення лісового госпо­дарства було прийняття рішення про поділ лісів на групи за їх народно­господарським значенням.

8.2.1. До першої групи віднесені ліси, які виконують переважно такі функції:

- водоохоронні (заборонні смуги лісів по берегах рік, озер, водосхо вищ та інших водних об'єктів, включаючи смуги, що захищають нересто вища цінних промислових риб);

- захисні (протиерозійні ліси, у тому числі ділянки лісу на стрімких схилах, державні захисні лісові смуги, степові переліски і байрачні ліси, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних шляхів, особливо цінні лісові масиви);

- санітарно-гігієнічні та оздоровчі (міські ліси зелених зон навколо міст, інших населених пунктів та промислових підприємств, ліси охорон­них зон санітарної охорони джерел водопостачання та округів санітарної охорони курортів).

Крім того, до неї віднесені також ліси заповідників, національних та природних парків, заповідні лісові ділянки, ліси, що мають наукове або історичне значення, природні пам'ятники, лісопарки, ліси горіхопромисло-вих зон, лісоплодові насадження та субальпійські ліси.

8.2.2. До другої групи віднесені ліси районів з високою щільністю насе­лення й розвиненою мережею транспортних шляхів, що мають захисне й обмежене експлуатаційне значення, а також ліси з недостатніми лісоси­ровинними ресурсами, для збереження захисних функцій яких необхідний більш суворий режим лісокористування. До цієї групи належать також колишні колгоспні ліси, які не увійшли до першої групи.

У лісах першої та другої груп і у гірських лісах усіх груп виділяються особливо захисні ділянки з обмеженим режимом лісокористування.

Крім цього, ліси також поділяють на рівнинні й гірські, відносять до степової, лісостепової зон, зони мішаних лісів.

В Україні питома вага лісів першої групи становить 49%, другої -51%. Залежно від групи лісів встановлюється порядок ведення господар­ства в них. Так, у лісах першої групи ведуться рубки, які спрямовані на оздоровлення лісових насаджень, у лісах другої групи рубка стиглого лісу обмежується величиною середнього річного приросту деревини.

8.2.3. Види користування лісом та види рубок

Люди здавна використовують ліс у найрізноманітніших цілях. Зараз у лісах нашої країни дозволяється заготівля деревини, живиці, друго­рядних лісових матеріалів (пеньків, лубу, кори тощо), випас худоби, за­готівля сіна, плодів, горіхів, ягід, грибів, лікарських рослин, розміщення вуликів і пасік тощо. Крім цього, дозволяється використання лісу у нау­ково-дослідних, культурно-оздоровчих цілях, для потреб мисливського господарства та ін.

Лісівництво базується на двох основних видах користування лісом -головному та побічному. Головне користування - вирубують стиглі дере-востани для одержання деревини. Побічне користування пов'язане з ви­користанням недеревних продуктів лісу.

Крім названих видів, останнім часом набувають великого значення рекреаційне користування лісом, яке передбачає використання лісу як місця відпочинку, курортно-санаторне і бальнеологічне користування та деякі інші.

Головне та проміжне користування лісом пов'язані з рубкою дерев. Так, головне користування - це проведення рубок головного користуван­ня, або головних рубок. Крім них, проводять рубки догляду за лісом, що спрямовані на забезпечення кращих умов зростання головних порід у на­садженнях, на підвищення стійкості насаджень до дії негативних факторів. Ці рубки мають виховний характер, але при їх проведенні також одержу­ють деревину. Санітарні рубки передбачають рубку уражених хворобами та пошкоджених шкідниками, а також усохлих дерев, деревина яких ще не втратила технічних якостей. Проводять ще й так звані інші рубки, коли, наприклад, потрібно розширити просіки, прорубати трасу для будівництва дороги, лінії електропередачі або трасу газопроводу чи нафтопроводу, розчистити сінокіс та ін. На жаль, при прокладанні трас вирубують дере-востани незалежно від їх віку. Іноді, якщо деревостан різноманітний, прак­тикують проведення комплексних рубок. Вони поєднують головні рубки і рубки догляду за лісом, тобто стиглу частину деревостану вирубують го­ловною рубкою, а молоду - певним видом рубок догляду. Останнім часом проводять реконструктивні рубки. їх частіше застосовують у молодих насадженнях, де головна порода частково або повністю змінюється на другорядну. Мета таких рубок - підвищення питомої ваги цінних порід у складі деревостану. Іноді такі рубки супроводжуються введенням у прору­бані коридори лісокультурними методами цінних порід. Зрештою, реконст-руктирні рубки повинні привести до підвищення повноти і цінності дерево­стану. Слід відмітити,,що у лісопарках практикують також рубки формуван­ня ландшафтів, або ландшафтні рубки, з метою покращання краєвиду.

8.3. Рубки головного користування

8.3.1. Загальні положення

Як уже зазначалося, рубки головного користування проводять у сти­глих або перестійних деревостанах з метою одержання деревини для задоволення потреб народного господарства або заміни старих, часто розладнаних насаджень, а також заміни малоцінних деревних порід на породи господарсько цінні. Наприкінці 80-х років Україна одержувала за рахунок головних рубок лише 40,1% деревини, а решту - за рахунок ру­бок догляду, санітарних та інших рубок.

Рубка стиглого лісу - активна форма впливу на ліс, яка помітно змі­нює його природу, що, насамперед, порушує нормальний хід поновлю­вальних процесів, бо змінюється навколишнє середовище внаслідок змі­ни світлового і теплового режимів, режиму зволоження ґрунту тощо. У свою чергу, все це впливає на надґрунтовий покрив, гідрологічні умови і, у цілому, на водоохоронні, ґрунтозахісні та інші функції лісу. Особливо глибокі такі зміни при суцільному вирубуванні дерев на лісовій площі. Це вимагає від лісівників розробляти певну систему рубок, яка б зменшувала їх негативний вплив на ліс.

За двовікову історію рубок лісу поступово склалося поняття "спосіб рубки", причому у лісівництві воно відрізняється від такого ж поняття у лісоексплуатації. Саме у лісівництві під способом рубки розуміють певний порядок вирубування насаджень або їх частини на відведеній площі за певний час, який пов'язаний з поновленням лісу. Крім зазначеного, потріб­но запам'ятати ще кілька понять. Так, частину насадження, намічену під рубку і відмежовану візирами, називають лісосікою. Після зрубування усіх дерев на лісосіці цю площу називають зрубом, або вирубкою. Якщо на лісосіці зрубані не всі дерева, а лише певна частина, то після проведення рубки кажуть: "насадження пройдене рубкою". Неправильно називати ви­рубку лісосікою.

8.3.2. Класифікація способів рубок головного користування

Протягом останніх двох століть велися пошуки таких способів рубки, які одночасно з рубкою деревостанів забезпечували б їх поновлення. За цей час у світовій практиці було запропоновано понад 100 способів рубок головного користування. Серед тих, хто вів пошуки доцільних способів головних рубок, слід відзначити О.Ю.Теплоухова, О.Ф.Рудзького, М.К.Турського, В.Я.Добровлянського, Д.М.Кравчинського, Г.Ф.Морозова, Гартига, КТайєра, Борггреве, Вагнера та ін. У першій половині XX ст. розробляли та вивчали способи рубок М.О.Ткаченко, М.М.Орлов, Є.В.Алєксєєв, Бланкмейстер, Троуп та ін.

Велика кількість запропонованих способів головних рубок вимагала їх систематизації. Слід відзначити, що до праць Г.Ф.Морозова у лісівни­цький літературі не було жодної класифікації способів головних рубок, за винятком систематизації К.Гайєра, в основі якої була залежність від дже­рела поновлення лісу після зрубування деревостану.

Г.Ф.Морозов усі способи головних рубок поділив на рубки попере­днього поновлення та рубки наступного поновлення. У першому випадку забезпечувалась поява необхідної кількості якісного підросту до зрубу­вання дерев на лісосіці. У другому випадку лісопоновлення забезпечува­лось після зрубування і видалення головної маси дерев з лісосіки. Такий самий підхід до класифікації способів головних рубок використав учень Г.Ф.Морозова - проф. В.В.Гуман, але його класифікація була повнішою. На початку 20-х років минулого століття класифікації способів головних рубок були запропоновані також Ебергардом, Троупом та ін.

На сучасному етапі розвитку лісівницької науки подібні за організа­ційно-технічними показниками та іншими особливостями способи голов­них рубок почали об'єднувати у системи. Системи рубок відрізняються одна від одної терміном проведення рубки та характером лісопоновлення. Зараз ми маємо три основні системи головних рубок: вибіркові, су­цільні та поступові.

Класифікація способів головних рубок

Така різноманітність способів рубок головного користування зумов­лена широким діапазоном економічних умов, великою географічною мі­нливістю лісів, особливістю їх будови.

Застосовувати той чи інший спосіб головної рубки необхідно з урахуванням народногосподарського значення лісу.

Тривалий час продовжувалися пошуки універсальної системи рубки лісу, яку можливо було б застосувати у будь-яких умовах. Але система рубки лісу, яка давала позитивні результати за певних конкретних умов, вдало поєднувала інтереси лісоексплуатації і лісівництва, була зовсім непридатною за інших умов, особливо при її шаблонному застосуванні. Поступово були вироблені загальні правила застосування головних ру­бок.

Кожен спосіб головних рубок повинен відповідати певним лісівни­цьким і лісоексплуатаційним вимогам. До перших належать: забезпе­чення лісовідновлення на вирубках; збереження насаджень, які ростуть поряд з тими, що вирубуються; збереження і покращання корисних фун­кцій лісу; підвищення продуктивності лісів. До лісоексплуатаційних ви­мог належать: забезпечення умов для застосування на лісосічних робо­тах і транспортуванні деревини сучасних машин і механізмів; зменшен­ня витрат на заготівлю і вивезення деревини. Лісівницькі і лісоексплуа­таційні вимоги часто бувають несумісними. Тому в різних умовах на­дається перевага або лісівницьким, або лісоексплуатаційним вимогам. Поступово склалися загальні підходи до вибору способу рубки у сучас­них умовах. Так, у лісах першої групи вибір способу рубки цілком підпо­рядковують лісівницьким вимогам. Лісоексплуатаційні вимоги тут мо­жуть бути враховані лише у тому випадку, якщо вони не суперечать лі­сівницьким. У лісах другої групи при виборі способу головної рубки вра­ховують обидва типи вимог, але перевагу надають лісівницьким.

Оскільки ліси України за своїм призначенням та розташуванням ви­конують переважно екологічні функції і мають обмежене експлуатаційне значення, то проведення головних рубок у них потребує продуманого застосування способів рубок.

Правила рубок головного користування у лісах України (1995) рег­ламентують застосування способів рубки залежно від групи лісів, кате­горії захисності, лісорослинних умов, біологічних властивостей дерев­них порід, типу лісу, вікової структури лісостану, ступеня стійкості проти ерозії ґрунту, стрімкісті схилу та інших особливостей лісостанів.

Лекція 9. ГОЛОВНЕ КОРИСТУВАННЯ ЛІСОМ. ВИДИ РУБОК.

9.1. Теорія вибіркових рубок

Вибірковою називають таку рубку, при якій у насадженні періодич­но вирубують частину дерев певного віку, розміру, якості. Вибіркову руб­ку звичайно проводять на ділянці лісу, де зімкнутість крон не менше 0,4-0,5. При дотриманні цієї вимоги ліс не втрачає своїх захисних функцій. Вважається, що вибіркові рубки сприяють природному поновленню та­ких деревних порід, як ялина, ялиця, бук та ін.

Окремі способи вибіркових рубок почали застосовувати раніше за інші, незважаючи на дуже складну техніку їх проведення. Тому систему вибіркових рубок слід вважати найстарішою. Теоретично обґрунтувати необхідність вибіркових рубок намагався німецький вчений Еттельд, він припускав, що всі незаймані ліси - різновікові, що найтовстіші дерева у них є і найстарішими, а тонкі - молодими. Тому вирубка товстих дерев омолоджує насадження. Таким чином, вибіркові рубки у різновікових насадженнях не запобігають старінню і відмиранню дерев, даючи необ­хідний простір для росту молодих і створюючи сприятливі умови для поновлення лісових насаджень. Це характерно для лісів, де налічується кілька поколінь деревних порід, особливо тіньовитривалих. Ось чому довгий час вважалося, що вибіркові рубки цілком відповідають природі лісу.

Відомо, що вибіркові рубки проводились уже у XVIII ст. (у соснових лісах європейської Півночі і у деяких дібровах півдня Росії). На основі уявлення про різновіковість незайманих лісів було введене поняття про оборот господарства, тобто відрізок часу, протягом якого дерева, що мали найменші збутові розміри, досягали максимальних розмірів.

Однак уже в кінці XIX ст. теорія абсолютної різновіковості незайма­них лісів стосовно сосняків Півночі почала викликати сумніви. М.О.Тка-ченко, П.П.Серебреников, І.С.Мелехов, П.В.Воропанов виявили, що не­займані соснові ліси Півночі були одновіковими. З'ясувалось, що ці ліси, а частково і ялинові, поновлювалися після лісових пожеж, тому й були одновіковими. Саме цим можна було пояснити той факт, що при вибір­кових рубках.після вирубування товстих дерев, майже не лишалося тон-комірних. Вибіркова рубка нагадувала суцільну.

Різновіковість більш властива гірським лісам із ялини, ялиці, бука. Тому потрібен диференційований підхід до застосування вибіркових рубок з урахуванням як технічних, так і економічних можливостей.

9.1.1. Способи вибіркових рубок

Практика виробила кілька способів вибіркових рубок. Спочатку з'явилися підневільно-вибіркові й підшукові способи рубок. Пізніше пер­ший з названих способів трансформувався у промислово-вибіркові та інтенсивно-вибіркові. У районах інтенсивного ведення лісового госпо­дарства виникли добровільно-вибіркові рубки.

Підшукові рубки. Вони відомі вже кілька віків і з'явилися тоді, коли споживання деревини було обмеженим. Людина приїздила у ліс, підшу­кувала собі дерева, що найбільше відповідали її потребам, і зрубувала їх. Потрібна частина дерева вивозилась, а решта - залишалася у лісі. Для будівництва рубали сосну, дуб, ялину, а на дрова - найчастіше бе­резу. Підшукові рубки практикувались у державних лісах до XIX ст., а в общинних - і до початку XX ст. Пізніше за допомогою підшукових рубок здійснювалася заготівля деяких спеціальних сортиментів деревини: фа­нерного і лижного кряжів, рушничної болванки, резонансової ялинової деревини та ін. Це потребувало зрубування окремих дерев, які мали особливі якості. При підшукових рубках з 1 га площі лісу вирубувалось іноді кілька дерев, зрідка десяток-два, тому ці рубки називали ще руб­ками за якістю.

У сучасний період підшукові рубки застосовуються дуже рідко. Як­що потрібні спецсортименти, наприклад резонансова деревина, то най­частіше їх заготовляють при суцільних рубках, але до проведення рубки підшукують необхідні дерева, позначають їх фарбою, а після зрубуван­ня вивозять окремо від інших і використовують за призначенням. Це так звана супутня заготівля спецсортиментів.

Підневільно-вибіркові рубки. Вони з'явилися у XVIII ст., коли по­чала відчуватися потреба у деревині для будівництва флоту. Цінували­ся високоякісні, великих розмірів колоди з сосни та дуба, які заготовля­ли у так званих корабельних лісах. Подальший розвиток промисловості та залізниць вимагав багато пиляного лісу, шпал, інших сортиментів. їх заготівля проводилася "вимушено", тобто не за бажанням лісівників. Звідси і назва рубок - підневільно-вибіркові. Іноді такі рубки називали ще рубками "з вершка" (від слова "вершок" - міра довжини, яка дорів­нює 4,445 см). У другій половині XIX ст. вирубали тільки ті дерева, з яких можна було отримати колоду довжиною 10 аршин (7,1 м) і товщи­ною у верхньому відрізі 7 вершків (31 см). Як правило, зі зрубаного де­рева брали лише окоренкову колоду, а решту дерева залишали у лісі. Ялинову деревину не заготовляли - не було збуту. У кінці XIX ст. доступні ресурси деревини було вичерпано, розміри колод за товщиною по­ступово зменшувалися і досягли 16 см у верхньому відрізку. Вирубка усіх дерев, які мали товщину 16 см і більше, призводила до вибирання 55-60% запасу стовбурної деревини. Такі рубки викликали незворотні зміни у насадженнях - вони знецінювалися і руйнувалися під дією вітру. Пізніше інтенсивні підневільно-вибіркові рубки стали називати умовно-суцільними.

Наслідки підневільно-вибіркових рубок для лісових насаджень були різними, але найчастіше - негативними. Після такої рубки залишилися відсталі у рості дерева, які починали страждати від занадто сильного осві­тлення. Значна частина таких дерев поступово гинула. Незначною була їх роль і як насінників, оскільки їх крони були недорозвиненими, давали мало насіння. Вирубки заселялися породами-піонерами - осикою та березою. У різновікових деревостанах негативні наслідки рубок менш відчутні.

З розвитком целюлозно-паперової промисловості (кінець XIX ст.) підневільно-вибіркові рубки почали застосовувати і у ялинниках. При заготівлі балансів залишали товсті фаутні дерева ялини, молодняк, а також березу й осику. Як правило, після рубки відбувалася зміна порід, у кращому випадку з'являлося мішане ялиново-березове насадження. Усе це знецінювало ліс, призводило до втрати його водоохоронно-захисних властивостей. Ялинники витримують вибіркову рубку тільки слабкої інтенсивності і лише на добре дренованих ґрунтах.

У сучасний період підневільно-вибіркові рубки проводять у лісах Ін­дії, Шрі-Ланки, Канади, США. У Росії ці рубки замінили промислово-вибірковими. С.В.Бєлов вважає, що їх потрібно проводити лише на доб­ре дренованих ґрунтах. Такі рубки з одночасним вилученням з дерево-стану перестійних дерев вирішують і деякі лісівницькі питання, пов'язані зі збереженням захисних функцій, зменшенням пожежної небезпеки, покращанням санітарного стану, зниженням пошкодження від вітровалу, бурелому та ін. Інтенсивність промислово-вибіркових рубок обмежуєть­ся 50% стовбурного запасу.

Застосування промислово-вибіркових рубок виявило цілий ряд їх не­доліків. Так, при проведенні дослідних рубок на невеликих ділянках (1,0-1,5 га) різновікових старих сосняків Карелії результати були задовільні, тому що ділянки захищали насадження, які їх оточують. Як тільки механі­зовані промислово-вибіркові рубки застосували на значних площах (до 3700 га щорічно), результати виявилися незадовільними: залишена час­тина деревостану за кілька років знищувалася вітром. Задовільні резуль­тати одержані лише у тих випадках, коли після проведеної рубки на 1 га залишалось до 400 екземплярів здорового тонкоміру сосни та ялини, а також не менше 1000 шт. високорослого підросту.

Вивчення промислово-вибіркових рубок у ялинниках Архангель­ської обл. (С.В.Алексєєв, О.О.Молчанов) показало, що 130-річні однові-кові насадження добре переносять рубки інтенсивністю до 30%, а ста­ріші - реагують негативно. У них з'являється вітровал, і, зрештою, вони гинуть. Позитивні результати дали промислово-вибіркові рубки у різно­вікових ялинниках північних областей Росії. На практиці доведено, що оптимальною є вибірка 45-50% запасу, після чого на 1 га залишається до 500 шт. молодих дерев. Повторення вибіркової рубки можливе через 25-30 років.

Інтенсивно-вибіркові рубки. Це повна вирубка у різновікових ялинниках усієї частини деревостану, яку складає старше покоління де­рев. Тонкомірні дерева діаметром до 16 см залишаються на корені. За­пас, що вибирається, становить 75-80% загального. Встановлено, що з врахуванням пошкоджень після вирубки на площі у 1 га залишається 300-400 штта"¹ тонкомірних дерев і до 3 тис. штта"¹ ялинового підросту. Через 5 років у результаті різкої зміни освітлення і мікрокліматичних умов ще 20% дерев гине, але й тих, що лишилися, досить для форму­вання нового насадження. Найчастіше воно формується як ялиново-листяне. Інтенсивно-вибіркові рубки, в основі яких лежить використання могутніх сил природи по відновленню лісу, з урахуванням лісівницьких вимог будуть давати позитивні результати при значно менших, ніж зви­чайні, витратах на поновлення лісу.

Добровільно-вибіркові рубки. Вони склалися у лісах, де велось інтенсивне господарство, а також у гірських умовах, де сильно зріджу­вати деревостан недоцільно через втрату ґрунтозахисних та інших за­хисних властивостей. У густонаселенних районах забезпечувався пов­ний збут деревини, тому при добровільно-вибіркових рубках вирубалися дерева з фаутними й дефектними стовбурами, перестійні дерева і такі, що відставали у рості. Рубки дозволяли використати деревину, яка зго­дом могла бути відпадом, тобто оздоровлювали ліс. При цьому з'являлася можливість посиленого приросту кращих дерев і забезпечу­валося поновлення лісу. Якщо узагальнювати всі вимоги до призначе­них до рубки дерев, то їх можна об'єднати у такі групи: 1) дерева, які необхідно зрубати з метою оздоровлення насадження; 2) дерева, при­ріст яких зменшився; 3) дерева, які заважають росту молодого поколін­ня; 4) найбільш стиглі дерева; 5) частина дерев небажаних порід. Таким чином, добровільно-вибіркові рубки підтримують ліс у здоровому стані й одночасно дозволяють використати найкрупнішу, а іноді - й найціннішу деревину.

Добровільно-вибіркові рубки поділяють на два види: слабкої та си­льної інтенсивності. У першому випадку кожного разу вирубують 10-15% запасу, а рубку повторюють через 5-10 років. Цей варіант добровільно-вибіркової рубки доцільно застосовувати у особливо захисних лісах. При рубках сильної інтенсивності у перші два прийоми вирубують по 10-35% запасу, але інтервал між прийомами становить 15-30 років. Тут діє принцип: чим більш вибирають маси, тим довшим повинен бути інтер­вал. Якщо деревостан за два прийоми рубки вдалося омолодити, то інтенсивність вибірки у наступні прийоми зменшують, одночасно скоро­чуючи і терміни їх повторюваності. Другий варіант добровільно-вибіркових рубок доцільно застосовувати у різновікових деревостанах. Існує ще одна лісівницька вимога: після проведення рубки зімкнутість пологу насадження не повинна бути меншою за 0,5. За А.В.Побє-дінським, зімкнутість менше 0,5 призводить до різкого погіршення фізи­чних властивостей фунтів, а це, у свою чергу, викликає ерозійні проце­си і порушення водорегулюючої здатності лісу. Посилений доступ світла під полог викликає на багатих фунтах розростання трав'яної рослинно­сті й підліску, що створює несприятливі умови для поновлення лісу.

Як бачимо, добровільно-вибіркові рубки майже не порушують еко­логічний баланс лісу: захищений від ерозії ґрунт постійно задовольняє ліс у поживних речовинах, посилюються захисчі властивості насаджен­ня, безперервно відбувається лісопоновлення природним шляхом, а східчаста зімкнутість пологу дозволяє ефективніше використовувати світловий фактор. Слід також відзначити, що за допомогою добровіль­но-вибіркових рубок можна покращувати лісові ландшафти, а це важли­во для окремих категорій приміських лісів. Рубки забезпечують безпе­рервність користування лісом, майже у 2 рази підвищують вихід крупних сортиментів деревини. Усі зазначені позитивні властивості добровільно-вибіркових рубок, на жаль, часто не реалізуються у широких масштабах через складні умови для застосування механізмів і машин.

Незважаючи на певні труднощі добровільно-вибіркові рубки реко­мендовані Правилами головних рубок для застосування, наприклад, в лісах (деяких категорій) першої групи рівнинної частини України, у гірсь­ких лісах Українських Карпат, де лісова площа мусить бути постійно по­крита насадженнями.

Ідея добровільно-вибіркових рубок закладена в основу системи Да-уервальд, що означає безперервно продукуючий ліс. Метод був запро­понований німецьким професором з Еберсвальдської академії Мелле-ром наприкінці XIX ст. На практиці його застосував Калітш у сосняках Німеччини. Ідея системи Дауервальд виникла тоді, коли німецькі лісів­ники звернули увагу на негативні процеси поновлення лісу після засто сування суцільних рубок. У той час був кинутий заклик "назад до приро­ди", тобто до проведення вибіркових та інших способів рубок з природ­ним поновленням лісу.

Основні принципи ведення господарства за системою Дауервальд, як свідчить проф. В.В.Гуман, зводилися ось до чого. До 20 років у наса­дженні проводилась рубка по розрідженню молодняка, а порубкові за­лишки розкидалися по всій площі для подальшого перегнивання. Протя­гом кількох років ці залишки перетворювалися на лісову підстилку і пе­регнивали. До 50 років верхній полог підтримували у розімкнутому стані за рахунок 3-4 розріджувань через кожні 10 років. Дерева вибирали у певній послідовності, а саме: мертві; дерева, що відмирають; дерева, що захворіли; дерева з різко виявленою неправильністю росту; ті що, за товщиною досягли необхідних розмірів; "умовно стиглі" дерева, які за­важають нормальному зростанню підросту інших, більш цінних порід.

Вести господарство за системою Дауервальд краще у мішаному, а особливо у складному за формою і різновіковому лісі. Перевірка наслід­ків рубок показала високу ефективність системи Дауервальд, яка ви­явилася у надійному лісовідновленні та збільшенні запасу до 40%. Ви­соку оцінку рубкам дав проф. М.М.Орлов, який застосував принципи Дауервальд у одному з господарств Ленінградської області. У майбут­ньому ці принципи повинні знайти широке застосування при веденні го­сподарства у лісах зелених зон.

Оцінка вибіркових рубок. Вибіркові рубки дають неоднакові ре­зультати у. різних природно-економічних умовах. їх успіх залежить від природи лісу. До позитивних сторін таких рубок слід віднести:

- збереження природи лісових насаджень, що склалася;

- одержання більшої кількості крупних сортиментів деревини;

- збереження лісом його захисних, естетичних і рекреаційних вла­стивостей;

- успішність природного поновлення багатьох деревних порід, у тому числі тих, які чутливі до крайніх температур;

- менша небезпека сніговалу і сніголому. Недоліки вибіркових рубок:

- труднощі механізації лісосічних робіт, що веде до подорожчання заготівлі деревини, й відсутність спеціальної техніки для вибіркових ру­бок;

- неповне використання зрубаної деревини у районах з обмеже­ним її збутом;

- сильне пошкодження частини деревостану, що залишається, а також високорослого підросту;

- екстенсивні вибіркові рубки погіршують якість майбутніх наса­джень унаслідок негативної селекції, а також викликають збільшення сучкуватості дерев, ексцентриситету стовбурів та ін.;

- посилюють небезпеку вітровалу і бурелому в сирих лісорослин-них умовах, у старих деревостанах та при нерегульованій рубці;

- труднощі у поновленні світлолюбних порід;

- складність організації та технології вибіркових рубок.

Останнім часом у світовій практиці спостерігається тенденція до розширення застосування несуцільних, у тому числі й вибіркових рубок. Промислово розвинені країни прагнуть мати покриті лісом землі, надаю­чи особливого значення багатофункціональному призначенню лісів. Все це збільшує питому вагу вибіркових рубок.

За результатами широкомасштабних досліджень, А.С.Тихонов ре­комендує впроваджувати добровільно-вибіркові рубки у ялинниках зе­лених зон, у захисних смугах вздовж доріг та річок, у двоярусних ялино­во-листяних деревостанах з участю хвойних порід на рівні 3-4 одиниць у складі. Недоцільні рубки у деревостанах ялини, які сильно уражені ко­реневою губкою.

9.2. СУЦІЛЬНОЛІСОСІЧНІ РУБКИ

9.2.1. Поява та особливості суцільних рубок

Тривалий час попит на деревину задовольнявся за рахунок підне­вільно-вибіркових рубок, але вже у другій половині XIX ст. цієї кількості деревини перестало вистачати. Вимоги промисловості зростали, і потрібна була деревина вже не тільки великих розмірів, але й дрібна. За таких умов почали вирубувати на певній площі усі дерева підряд, що дозволило одержувати необхідну деревину просто і швидко. Таку рубку проводили у короткий термін, як правило, упродовж одного року. На лі­сосіці не вирубувався тільки підріст. Суцільні рубки виявилися більш раціональною і закінченою формою експлуатації лісів порівняно з підне­вільно-вибірковими. Вони краще підходять до одновікових насаджень, а після їх проведення знову формується одновіковий чи умовно-одновіковий ліс.

Але з'ясувалося, що забезпечити поновлення лісу на вирубці після суцільних рубок дуже складно через різкі зміни у лісовому середовищі: під впливом повного освітлення і під дією вітру на площі, де були виру­бані дерева, швидко розкладається лісова підстилка. При цьому швидко вимиваються поживні речовини, а поверхня ґрунту ущільнюється під дією крапель дощу. Все це різко змінює властивості ґрунту й гідрологічні умови, що, у свою чергу, веде до зміни рослинності. Типові лісові рос­лини поступаються місцем бур'янам, злакам, а при такому рослинному покриві ускладнюється процес поновлення лісу. Подальша зміна бур'янів лучними травами призводить до появи дернини, яка утруднює попадання насіння на поверхню ґрунту і перешкоджає укоріненню схо­дів.

Дослідженнями Д.І.Товстоліса та В.Д.Огієвського встановлено, що через 2-3 роки після суцільного вирубання деревостану вирубка може покритися товстим шаром відмерлої трави, що може повністю припини­ти поновлення такої породи, як сосна. Саме різка зміна екологічної об­становки після суцільних рубок викликала різку негативну їх оцінку з бо­ку видатного німецького лісівника К.Гайера, який називав суцільні рубки "постійним кровопусканням" для лісу. Саме тоді серед німецьких лісів­ників поширилося гасло "Назад до природи", що було також направлене й проти лісів штучного походження.

Але, незважаючи на всі вади, спосіб суцільних рубок швидко поши­рювався. У Росії суцільні рубки вели ще у середні віки, але не для заго­тівлі деревини, а щоб розчистити землі під сільгоспкористування. По­ступово технологія суцільних рубок і методи поновлення лісу на вируб­ках удосконалилася. У наш час у зоні інтенсивного ведення лісового го­сподарства на суцільних вирубках поновлення лісу, як правило, здійс­нюється або штучним, або комбінованим шляхом.

9.2.2. Суцільнолісосічні рубки

Суцільнолісосічні рубки - найстаріший спосіб суцільних рубок. Це рубка лісу на невеликих площах - лісосіках. При їх проведенні суворо дотримуються правил, що забезпечують природне поновлення лісу, або створюють умови для штучного поновлення вирубок. Лісосіки у не­займаному рубками таксаційному кварталі розміщують уздовж однієї з просік у вигляді стрічки (смуги), довжина якої часто дорівнює довжині кварталу (рис. 43). На практиці застосували також лісосіки квадратної форми, які розташували у шахматному порядку, лісосіки клиновидної форми, бухтоподібні та інших видів, а також лісосіки, що <