Технологія головних рубок у гірських лісах

До гірських відносять ліси, які ростуть у межах гірських систем і окремих гірських масивів з коливанням відносних висот більше 100 м і середнім кутом ухилу поверхні від підніжжя до вершини хребтів або до межі з безлісним простором понад 5°, а також ліси на гірських плато і плоскогір'ях незалежно від ухилу місцевості.

Ліси на горбистих височинах, що не входять до гірських систем, до гірських лісів не відносяться.

В України гірські ліси займають 23% покритих лісовою рослинністю земель і розташовані у Карпатах та Криму. Головною особливістю гір­ських лісів можна вважати накопичення великих запасів крупномірної і цінної деревини, яку використати дуже важко, тому лісосировинний по­тенціал гірських лісів використовується недостатньо. Як показали дослі­ди, проведені П.І.Молотковим, А.Ф.Поляковим, В.А.Бузуном, М.М.Гор-шеніним, С.А.Генсіруком, у гірських лісах Карпат суцільно-лісосічні руб­ки на великих площах при відсутності природного поновлення лісу спри­чинюють різке збільшення поверхневого стоку. Це свого часу призвело до катастрофічних наслідків - активізувалися процеси ерозії ґрунтів, а тому зараз суцільно-лісосічні рубки дозволяють лише на пологих та по-катих схилах. За інших умов на більш стрімких схилах та у місцях з не­стійкими до ерозії ґрунтами рекомендовані поступові та добровільно-вибіркові рубки. Такий підхід дозволяє гірським лісам виконувати особ ливі захисні функції, а саме - запобігати змиванню ґрунтів, їх зсуву, ре гулювати водний режим.

Головні рубки у гірських умовах супроводжуються загостренням протиріч між лісоексплуатаційними і лісівницькими вимогами щодо охо ронних функцій лісу. Практика рубок у Карпатах показала, що при вико ристанні лісозаготівельної техніки, яка зовсім не пристосована до гір­ських умов, після суцільних рубок у перші 2-5 років з кожного гектара поверхні вирубки змивається 300-600 т ґрунту. Ерозійні процеси припи­няються з появою молодого покоління лісу, яке на змитих ґрунтах буде менш продуктивним, ніж материнське, і матиме на 2-3 класи нижчий бо­нітет.

Технологія розробки лісосік у гірських умовах залежить не тільки від характеру лісу, а й від топографії місцевості, засобів механізації виробничих процесів і багатьох інших причин. Валка дерева у гірських умовах відрізняється від цієї операції у рівнинних лісах, бо тут спиляне дерево падає на землю не під кутом 90°, а 120°, іноді 130°. У гірських умовах валять дерева вниз або вверх по схилу, іноді під кутом 30-40° до технологічного волока. При великій масі стовбура він при падінні може розбитися на куски, тому в гірських умовах дерева валять у пев­ному напрямку з обов'язковим застосуванням гідроклина або гідро­домкрата.

Великі об'ємом хлисти у горах розробляють на сортименти і тре­люють тільки у сортиментах, що зменшує пошкодження ґрунту. Існують межі щодо стрімкості схилів, на яких дозволене тракторне трелювання деревини. Технологічні волоки бажано прокладати близько до горизон­талей, а кути їх підйому влітку не повинні перевищувати 22°, а взимку -14°. Краще, коли технологічні волоки примикають до магістральних під кутом 30-40°. На пологих схилах магістральні волоки мають вигляд зиг­загів, а на стрімкіших - серпантину. Лісовозні шляхи у гірських умовах прокладають також у вигляді серпантину. Як правило, їх роблять неши­рокими - до 4 м, але через кожні 200 м обов'язково розширюють удвічі для того, щоб міг розминутися зустрічний транспорт. На рис. 60 зобра­жена одна з розповсюджених технологічних схем розробки лісосіки у гірських умовах при тракторному трелюванні деревини.

Правила головних рубок стосовно лісів Українських Карпат передба­чають одночасно з вузько-лісосічними суцільними рубками широке засто­сування поступових рубок. Але практика показала, що двоприйомні по­ступові рубки через непристосованість лісозаготівельної техніки до гір­ських умов ведуть до подорожчання заготівель при проведенні першого прийому рубки, а після другого - сильно послаблюють ґрунтозахісні та інші корисні функції лісу. Рівномірно-поступові рубки проводять на схилах стрімкістю до 20°, а на стрімкіших застосовують добровільно-вибіркові рубки, які дуже важко здійснювати, бо практично неможливо механізувати лісосічні роботи, крім звалювання дерев. На схилах до 20° можна засто­совувати тракторне трелювання, на схилах, які стрімкіші 20°, доцільніше застосувати повітряне трелювання сортиментів або хлистів за допомогою підвісних трелювальних установок.

Для здійснення повітряного трелювання деревини необхідно про­рубати трасу вздовж схилу, по якій будуть спускати вниз підвішені до кареток повітряно-трелювальної канатної установки пачки сортиментів чи хлистів. Несучий канат закріплюється вгорі і внизу на щоглах, карет­кам надає рух лебідка. Зрубані дерева і сортименти при суцільних руб­ках можна підтягувати до несучого троса за допомогою трелювального трактора або самої установки, а при несуцільній рубці трактором тре­лювати недоцільно. Раніше застосовувалися канатно-підвісні трелю­вальні установки ВТУ-3, ЛЛ-А, ЛЛ-26Б, а також УК-1-Т і УК-1-6Т.

Співробітниками кафедри лісівництва Львівського лісотехнічного ін­ституту була розроблена і запропонована виробництву для впрова­дження механізована улоговинна рубка. Цей спосіб поєднує коротко­строкову улоговинну і дрібно лісосічну рубку. Смисл рубки зводиться до того, що замість хаотичного розміщення улоговин по площі насадження їх закладають за певною системою (рис. 61). На улоговинах у певному порядку деревостан вирубується повністю. Такі рубки, як показала прак­тика, можуть бути проведені у 3-5 прийомів у букових, буково-ялицевих, ялиново-буково-ялицевих і ялиново-ялицевих деревостанах, що ростуть на схилах 18-35°. Одна канатна підвісна трелювальна установка (КПТУ) може розробляти ділянку лісу шириною до 160 м і довжиною до 1200 м. Якщо профіль схилу плоский, то траса КПТУ шириною 3-4 м прорубу­ється по середині лісосіки і довжина улоговин з кожного боку траси мо­же бути до 160 м, а їх ширини - 40 м. При складному профілі схилу, тобто при наявності потоків та вододільних ліній, траса КПТУ обладну­ється по долині потоку. На схилах до 25° застосовують 2-3-прийомну рубку, а на стрімкіших - 3-4 прийомну.

Підібравши ділянку для улоговинної рубки, нарізають трасу, вста­новлюють КПТУ і намічають межі улоговин першого прийому рубки. Улоговини повинні примикати до траси під кутом 45-60 з двох боків, причому улоговини першого прийому рубки не повинні знаходитись од­на проти одної. Улоговини вирубують суцільною рубкою. Спочатку ви­рубуються улоговини першого прийому, причому рубка ведеться згори вниз. На кожній улоговині, у першу чергу, вирубуються дерева у шести­метровій смузі від нижньої межі улоговини. Звалені дерева протистоя­тимуть самоспуску дерев, зрубаних вище по схилу. Дерева звалюють вершиною в напрямку до траси. Після очищення від гілля та сучків їх трелюють у напівпідвішеному, а потім у підвішеному стані, формують пачку з сортиментів або хлистів, спускають вниз до навантажувального майданчика і вантажать на лісовозний транспорт. На пологих та покатих схилах підтрелювання хлистів може здійснюватися тракторами або кі­ньми. Після закінчення першого прийому рубки установку демонтують і чекають наступного прийому, який проводять через 4-5 років, що зале­жить від стану природного поновлення лісу.

Досліди показали, що при механізованих улоговинних рубах збері­гається підросту не менше, ніж при рівномірно-поступових, але на уло­говинах він росте значно краще, ніж після рівномірно-поступової рубки. Слід підкреслити, що улоговинні рубки дозволяють значно ефективніше, ніж рівномірно-поступові, застосувати сучасні механізми для заготівлі деревини і спускання її з гір. Продуктивність праці зростає, у середньому, на 10-13%, собівартість заготівлі деревини знижується на 5%.

Широке впровадження механізованих улоговинних рубок Львівсько­го лісотехнічного інституту стримується відсутністю достатньої кількості надійних за конструкцією КПТУ. Крім того, канатно-підвісні трелювальні установки, які використовувалися у 70-тих роках XX століття були тру­домісткі за монтажем, вимагали багато ручної праці при їх експлуатації, значної кількості паливно-мастильних матеріалів і у сучасних умовах віджили як економічно невигідні.

У кінці 90-х рр. XX століття працівниками Путильського держлісгос-пу разом із співробітниками Державного управління екології та природ­них ресурсів у Чернівецькій області сконструйована і апробована в умо­вах Буковинських Карпат канатно-підвісна установка значно простішої конструкції та набагато економніша у витратах пального. Саме такі установки повинні якомога ширше застосовуватися у передгірських та гірських лісах Українських Карпат.

У багатьох країнах, де є гірські ліси, широко застосовуються підвісні канатні установки різних конструкцій. Вартість однієї установки колива­ється від 100 до 250 тисяч доларів США, що є недоступним для лісових підприємств України. Тому нині потрібно орієнтуватися на власні конс­трукції установок, продовжувати пошук нових, адже саме вони забезпе­чують природозберігаючі технології в умовах гірських лісів.

У деяких країнах, наприклад, Австрії, поряд з використанням канат­них підвісних установок деревину спускають з гір за допомогою легких переносних лотків-трубопроводів, які також забезпечують високу схо­ронність підросту і не пошкоджують фунт. У Канаді та Швеції для тре­лювання деревини використовують аеростати, у горах Кавказу - геліко­птери. Така тенденція у розвитку трелювальної техніки пов'язана з тим, що наземне трелювання у гірських умовах не забезпечує повною мірою схоронність лісового середовища. До того ж, будівництво шляхів у горах не тільки дорого коштує, а й екологічно не завжди доцільне.

Вважається, що використання літальних апаратів типу аеростатів для трелювання у гірських умовах у майбутньому буде розширюватися. Це дозволить нормалізувати процес добування цінної деревини й поно­влення лісів головними породами без порушення лісового середовища, особливо ґрунтів. Проблемами повітряного трелювання деревини за­ймаються у США, Канаді, Швеції, Італії, Франції, Німеччині, Норвегії, де великі запаси цінної деревини знаходяться у важкодоступних гірських лісах. Особлива увага звертається на технологію, що у кінцевому підсу­мку впливає на економічну сторону гірських лісозаготівель.

10.4. Сучасні технології головних рубок у лісах України та перспективи їх вдосконалення

Ураховуючи важливе екологічне значення лісів України, Правилами головних рубок у рівнинних умовах дозволений розмір лісосік суцільно-лісосічних рубок у другій групі лісів - не більше 10 га, і у першій групі -до 5 га. Тому при даному способі рубки застосовується вузькопасічна технологія з безпосереднім примиканням лісосік.

Останнім часом у сосняках Полісся в незначних розмірах прово­дяться смугово-поступові рубки як за традиційною технологією, так і з застосуванням звалювально-пакетуючих машин. Але застосовувати аг­регатні машини потрібно у комплексі, а щоб рубки з їх допомогою були рентабельними, необхідні великі обсяги лісозаготівель. Тобто такі агре­гати (ЛП-17, ЛП-19 і ін.) у перспективі у лісах України застосовуватися не будуть.

Нині основні робочі операції на головних рубках виконуються на­ступним чином: звалювання бензиномоторними пилками "Мотор-січ" вітчизняного виробництва та "Хускварна" (Швеція), "Штіль" (Німеччина); зрізання гілок - сокирами та бензопилками; трелювання деревини у со­ртиментах - тракторами типу МТЗ-82, обладнаними начіпним трелюва­льним обладнанням УБТ-1 конструкції В.М.Бегеби, а також тракторами ТЛ-30 з таким же трелювальним обладнанням. В умовах Полісся ще застосовуються трелювальні трактори ТДТ-55А, ЛТ-171 та ЛТ-157, які вже виробили свої моторесурси. Навантаження і вивезення деревини здійснюється самозавантажувачами ПЛТ-1,5, змонтованими на автомо­білях ЗІЛ-130, КАМАЗ, МАЗ та іншими.

У зв'язку з неминучим розширенням площ несуцільних рубок для їх проведення потрібні багатоопераційні машини з порівняно невеликою ма­сою та габаритами. Вони повинні забезпечувати звалювання дерев, зрі­зання гілок та розкряжування хлистів, причому такі машини можуть викори­стовуватися не тільки у рівнинних умовах, але і у гірських на схилах до 20°.

Існуючі конструкції маневрених багатоопераційних машин є у зару­біжних фірм, але вони дорого коштують. Враховуючи наявну машинобу-дівельну базу в Росії, Білорусі, Україні, є цілком реальна можливість розробки власних конструкцій багатоопераційних машин із залученням шведських фірм, але для цього потрібні міждержавні зусилля.

10.5. Заходи сприяння природному поновленню лісу

Природне поновлення лісу в умовах України використовується для заміни корінних насаджень у двох випадках: коли вирубуються наса­дження, під пологом яких є необхідна кількість життєздатного підросту головної породи, а частіше - коли після суцільної рубки на вирубках є достатня кількість поновлення супутніх порід і потрібно вводити головну породу штучно. При несуцільних способах головних рубок у ряді випад­ків необхідно провести певні заходи для того, щоб під пологом дерево-станів з'явився підріст головної породи, забезпечити його збереження у процесі рубки.

Заходами сприяння природному поновленню прийнято вважати такі дії, які спрямовані на появу самосіву та підросту деревних порід або на збільшення його кількості, збереження, що забезпечить заміну стиг­лих насаджень при їх рубці молодим поколінням лісу.

У зв'язку з головними рубками лісу розрізняють попереднє понов­лення, якщо воно з'являється під пологом деревостану до початку руб­ки; супутнє - що з'являється у процесі рубки; та наступне - коли виру­бка засівається насінням і поновлюється після проведення рубки. Понов­лення лісу буде успішним, коли буде забезпечено: 1) засівання площі доброякісним насінням; 2) укорінення сходів, що з'явилися, та ліквідація конкуренції іншої рослинності; 3) висока збереженість підросту у процесі рубки.

Забезпечення перших двох вимог не потребує особливих заходів, якщо орієнтація ведеться на попереднє поновлення, хоча деякі заходи потрібні, щоб зберегти підріст. Що стосується третьої умови, то на прак­тиці її вирішити досить важко - потрібні продумані технологічні схеми рубок, ретельне дотримання технології лісосічних робіт.

Весь комплекс заходів сприяння природному поновленню лісу мож­на поділити на дві групи заходів:

1.Самостійні лісогосподарські заходи.

2.Супутні головним рубкам . До першої групи відносяться:

- спеціальний обробіток фунту;

- догляд за підростом цінних порід;

- огорожа площі з природним поновленням;

- заборона випасу худоби;

- найпростіші лісові культури у місцях, де поновлення відсутнє.

До другої групи заходів відносяться:

- застосування певного способу рубки;

- сезон проведення рубки;

- застосування відповідної технології, яка б забезпечила високу збереженість підросту;

- обробіток поверхні ґрунту в процесі трелювання зрубаних дерев;

- очистка місць рубок.

У кожному конкретному випадку застосовують ті чи інші заходи сприяння природному поновленню лісу. Зупинимося на деяких заходах.

Розпушування поверхні ґрунту при відсутності задерніння здій­снюється тракторними агрегатами на базі легких тракторів, які можуть маневрувати у насадженні, не пошкоджуючи дерев. У цьому випадку застосовують дискові культиватори. Потрібно, щоб лісова підстилка пе­ремішувалася з мінеральною частиною ґрунту. Якщо є можливість, за­стосовують трактори типу МТЗ-82 з лісовою фрезою або покровозди-рачем. На задернілих ділянках лісу та при надмірному зволоженні ґрун­ту (найчастіше - у ялинниках) доцільно проводити борозни лісовими плугами. У цьому випадку борозни виконують функцію дренажу, а само­сів з'являється на гребенях борозен. Спеціальне розпушування ґрунту потрібно проводити перед випаданням насіння або відразу ж після ви­падання. Дуже ранній обробіток не завжди дає очікувані результати, бо поверхня ґрунту може покритися опавшим листям, хвоєю, ущільнитись і навіть покритися трав'яною рослинністю, що буде заважати процесу поновлення.

Догляд за підростом цінних порід найчастіше зводиться до усу­нення конкуренції з боку іншої рослинності. Проводять обламування гі­лок та верхівок другорядних порід, обкошування спеціальними косами або ранцевими мотокущорізами груп підросту та окремих екземплярів головної породи.

Із заходів, що віднесені до другої групи, найчастіше звертається увага на сезон рубки. Якщо ведеться орієнтація на природне поновлен­ня головної породи, то можна гальмувати вегетативне поновлення дру­горядних порід - берези, осики - літньою рубкою. У цьому випадку по­новлення другорядних порід буде гіршим, ніж при зимовій рубці. Якщо у дібровах ведеться орієнтація на порослеве поновлення дуба, то рубку потрібно проводити взимку, щоб молоді пагони до настання зими могли здерев'яніти.

При трелюванні зрубаних дерев або сортиментів відбувається пе­ремішування лісової підстилки з мінеральною частиною ґрунту. При цьому схему трелювання потрібно скласти так, щоб не допускати утво­рення заглиблень до підґрунтя. Особливо це важливо для гірських лісів. Краще, коли при трелюванні деревини обробляється якомога більша частина лісосіки.

Про проведенні заходів сприяння природному поновленню потрібно враховувати головну породу, тип лісорослинних умов, стан самого на­садження, особливо - поверхні ґрунту. Так, в умовах Полісся України сосна успішно поновлюється у наступних типах лісорослинних умов: вологому бору - А₃; перехідному від свіжого бору до свіжого субору -А₂-В₂; бідному варіанті перехідного від свіжого до вологого субору - В₂.₃. Тобто поновлення відбувається успішно у більш бідних та помірно зво­ложених типах лісорослинних умов. У більш багатих та сухих і надмірно зволожених типах процес природного поновлення сосни ускладнюється, а іноді - стає неможливим у короткий термін.

На природне поновлення сосни впливає надґрунтовий покрив та підлісок. Так, чорниця у покриві практично витісняє поновлення. Така ж картина при густому підліску з ліщини, інших кущів. Добре поновлюється сосна при покриві із брусниці, вереса.

Розпушування поверхні ґрунту краще робити смугами приблизно через 4-5 метрів одна від одної, причому потрібен 2-3-кратний обробі­ток, щоб поверхня ґрунту забезпечила укорінення сходів.

При проведенні заходів сприяння природному поновленню ялини потрібно мати на увазі, що успішно поновлюються ялинники-зелено-мошники та ялинники-брусничники. Інші - чорничники, довгомошники -вимаг іють надто складних заходів, які до успіху, як правило, не призво­дять. Ураховуючи той факт, що сніговий покрив у ялинниках сходить пізніше, ніж у сосняках, а також випадання насіння взимку, доцільно розпушування поверхні ґрунту та проведення борозен плугами прово­дити пізно восени.

Природне насіннєве поновлення дуба практикується дуже рідко че­рез нерегулярне плодоношення дуба та наявність у наших дібровах по­пуляцій дикого кабана, який може практично повністю поїдати врожай жолудів. Якщо ж урожай жолудів буде рясним, то найбільш ефективний спосіб їх використання для поновлення - шпигування ґрунту під пологом стиглих лісостанів, які плануються під суцільно-лісосічну рубку через 3-4 роки. Шпигування проводять рядами, що знаходяться на відстані 6-8 м один від одного. Йдучи вдовж наміченого ряду, через кожні два кроки робиться заглиблення сапою, у нього кидається 2-3 жолуді й загорта­ються. До проведення рубки за підростом дуба потрібен догляд, який би зменшував конкуренцію з боку іншої рослинності.

В умовах Українських Карпат бук часто утворює чисті лісостани, але може рости і з ялиною, грабом, деякими іншими породами. Він уни­кає схилів з великим осонням, бо його сходи у перший рік життя мають дуже соковите стебельце, яке чутливе до дії сонячного проміння. Крім того, у перший рік життя бук не утворює гілля. З другого року життя рос­лина здатна до гілкування і нагадує собою кущик. Також бук вибагливий до вологості повітря. Саме тому він добре поновлюється під пологом материнського лісостану. Рясне плодоношення бука спостерігається у кращих умовах через 5 років, але часто насіннєві роки спостерігаються і через 10 років. Потрібно також мати на увазі, що на дереві горішки бука поїдають білки, а на землі - миші. Миші також підгризають сходи бука, що негативно впливає на процес поновлення. Оскільки зібрати насіння бука і виростити сіянці у розсаднику важко, то орієнтація ведеться на природне поновлення букових насаджень. Заходи сприяння поновлен­ню бука зводяться до догляду за його підростом - видалення м'яколистяних порід.

Лекція 11. ОЧИСТКА МІСЦЬ РУБОК

11. 1. Лісівницьке значення очистки місць рубок

У результаті проведення лісосічних робіт на місцях рубок лишаєть­ся багато так званих порубкових залишків - гілля, вершин, кори, а дуже часто й тонкомірних дерев, листя, хвої. За даними В.П.Тимофєєва, у середній смузі європейської частини Росії на кожному гектарі порубкові залишки становлять до 1000 скл.м³, або у сирому стані - близько 50 т. Ці лісосічні відходи навіть у зоні інтенсивного ведення лісового госпо­дарства становлять до 50% запасу стовбурної маси деревини, або до 20% загальної маси запасу.

Кількість порубкових залишків залежить від багатьох причин: у хвойних лісах їх більше, у листяних - менше, при зимових рубках у хвойних лісах залишків, як правило, більше, ніж при літніх. Порубкові залишки практично не використовуються, хоча до 70-х років в Україні значне їх частина використовувалася на паливо.

Пзрубкові залишки є перешкодою для лісосічних робіт. Вони зава­жають роботі звалювальників лісу, трелюванню деревини, а після закін­чення цих процесів ускладнюють природне поновлення лісу, заважають підготовці ґрунту для садіння лісних культур. Але найголовніше - заха­ращення лісу порубковими залишками призводить до підвищення по­жежної небезпеки і виникнення лісових пожеж, погіршення санітарного стану лісу. Тому порубкові залишки повинні бути або прибрані з площі лісосіки й використані, або приведені у такий стан, при якому не будуть заважати процесу лісопоновлення, а навпаки, сприятимуть йому. Цей процес називають очисткою місць рубок (лісосік).

Таким чином, хоча очистка місць рубок і входить до складу лісоза­готівельних робіт, але вона є також важливим лісогосподарським та лі-сокультурним заходом, від якого залежить протипожежний і санітарний стан лісових насаджень. Очистка лісосік - трудомістка операція, тому лісозаготівельники виконують її неохоче. До того ж вартість робіт по очистці лісосік у середньому становить 3-5% від вартості заготівель.

Вершини дерев, гілля, сучки, хвоя, листя складають найбільшу час­тину порубкових залишків, у той же час вони є наймолодшими частина­ми дерев, тому й містять основний запас поживних речовин. Відомо, що зольність порубкових залишків знаходиться у межах 4,4-4,7% маси в абсолютно сухому стані. При спалюванні залишків хвойних порід на ко­жному гектарі лісосіки утворюється, у середньому, 1 т золи, а вона міс­тить 6% сполук калію, 2,5% фосфору і до 35% вапна, тобто спалювання залишків вивільнює досить велику масу поживних речовин, які можуть використовуватися як добрива. При спалюванні порубкових залишків у купах поверхневий шар ґрунту буде нагріватись. Як показали дослі­дження, це веде до різкого збільшення вмісту сполук азоту, насичення ґрунту основами і до зниження загальної кислотності ґрунтового розчи­ну, що забезпечує нейтральну реакцію середовища. У ґрунті також змі­нюється хід мікробіологічних процесів з посиленням маслянокислого бродіння й виділенням вуглекислого газу, складні органічні сполуки роз­кладаються на прості і доступні лісовим рослинам. Вогонь викликає процес нітрифікації у верхніх шарах ґрунту, тоді як під пологом лісу цей процес відсутній. У свою чергу, на місцях спалювання залишків з'являються азотолюбні рослини - зніт (іван-чай), малина, які супрово­джують самосів деревних порід. У цілому на обпаленій поверхні ґрунту порівняно з необпаленою відмічається у 5 разів більше самосіву хвой­них порід.

У багатьох районах порубкові залишки листяних порід, насамперед берези, використовують як корм диких та свійських тварин. Правильно проведена очистка місць рубок затримує задерніння ґрунту, чим збері­гає сприятливі умови для поновлення лісу, фізичні та мікробіологічні властивості лісових ґрунтів, а у гірських умовах - перешкоджає розвитку ерозійних процесів.

Порубкові залишки - сприятливе середовище для масового засе­лення шкідників. На вершинах і товстих гілках сосни можуть розмножу­ватися малий сосновий лубоїд і жердинниковий сосновий довгоносик. На вершинах і гілках ялини оселяються короїд-типограф, короїд-дублі­кат, короїд-поліграф, короїд-гравер і жердинниковий ялиновий довгоно­сик. Порубкові залишки заселяють дубовий та грабовий заболонники, непарний короїд та інші шкідники. З порубкових залишків шкідники мо­жуть потрапляти на дерева, що ростуть, і пошкоджувати їх. Технічно грамотна очистка дозволяє уникнути заселення порубкових залишків шкідниками. Шкідники не заселюють швидко підсохлі, а також обпалені вогнем залишки.

Таким чином, очистка місць рубок має на меті:

- ліквідацію захаращеності лісу, яка підвищує пожежну небезпеку та погіршує санітарний стан лісових насаджень;

- забезпечення нормальної роботи механізмів і машин на лісоза­готівлях і при поновленні лісу на вирубках;

- покращання фізичних, хімічних та мікробіологічних властивостей ґрунтів;

- збереження ґрунтозахисних та водоохоронних функцій лісу, під­вищення продуктивності лісів;

- використання лісосічних відходів на паливо та інші народно­господарські цілі.

Останнє має поки що невеликі масштаби, бо використання відходів на паливо дещо втратило своє значення, а використання їх у вигляді сировини для лісохімічної промисловості як слід не налагоджено. Але лісосічні залишки - цінна сировина для виробництва окремих продуктів. Більші за розміром залишки можуть бути використані для виготовлення технологічної тріски, яка йде на виробництво різноманітних плит, напри­клад, арболіту, та інших будівельних матеріалів. Використання лісосіч­них відходів для даних цілей є перспективним і може покращити ком­плексне використання органічної маси лісу.

11.2. Способи та технологія очистки місць рубок

Очистка місць рубок може проводитись як у процесі лісозаготівель­них робіт, так і після них. При технічній простоті ця робота дуже часто перетворюється в одне з найскладніших завдань. Практика виробила багато способів очистки, які об'єднують у три групи: вогневі, безвогневі та комбіновані. До першої групи відносять збирання залишків у купи та їх спалювання, а також спалювання залишків на нижніх складах у бун­керах (при вивезенні дерев з кронами). Друга група включає такі спосо­би: укладання залишків на трелювальні волоки і вминання їх трактора­ми у ґрунт; розкидання подрібнених залишків по площі лісосіки, збиран­ня порубкових залишків у купи для наступного їх перегнивання; збиран­ня залишків у вали (у гірських умовах); збирання залишків у купи для подальшої реалізації на паливо, переробки на корм, сировину для лісо­хімічної промисловості, а також для переробки на технологічну тріску. Комбінована очистка поєднує різні способи першої і другої груп.

Найбільше розповсюджена вогнева очистка лісосік у купах. Саме цей спосіб очистки ліквідує захаращеність і знижує пожежну небезпеку. Одночасно виконується велика профілактична робота по захисту лісу від розмноження вторинних шкідників.

Порубкові залишки у купах найчастіше спалюють у процесі рубки, якщо вона проводиться восени, взимку і навесні (з 15 вересня до 15 травня). Влітку така очистка заборонена Правилами пожежної безпе­ки у лісах. Для того, щоб вогнева очистка діяла на ґрунт позитивно, по­трібно дозувати силу вогню тривалістю горіння купи. Доза визначається величиною купи (як правило, діаметр її - 1,5-2,5 м, висота - 1,2-1,7 м), станом порубкових залишків (сухі вони чи сирі) та ін. Після спалювання купи поверхня ґрунту під нею повинна лишитись без надґрунтового пок­риву, особливо злакового, що дасть можливість рости сходам деревних порід. Вогонь не повинен занадто підвищувати температуру поверхне­вого шару ґрунту, бо це призведе до погіршення його фізичних власти­востей, особливо це стосується суглинкових ґрунтів. Тому, якщо залиш­ки спалюються без наявності снігового покриву, потрібно на суглинкових ґрунтах формувати 150-200, на супіщаних - 100-120 куп на 1 га. У лис­тяних насадженнях їх кількість повинна бути меншою - до 80 шт-га"¹. На кількість куп також впливає кількість і якість лісосічних відходів.

Техніка спалювання порубкових залишків у зимових умовах перед­бачає підготовку майданчика з утоптаним снігом, на якому укладають сухі гілочки, бересту, просмолені скалки і запалюють їх. Коли вогнище розгориться, кладуть гілля хвойних, а потім і листяних порід. Під час горіння купи слід поправляти, ущільнюючи порубкові залишки та підгор­таючи кінці, що не згоріли, у середину вогнища. Наступну купу розпа­люють на втоптаному сніговому майданчику, переносячи жар лопатою. На нього кладуть спочатку сухі гілки або ялинові гілочки, а потім процес спалювання продовжується так, як описано вище. Оскільки перенесення порубкових залишків до вогнищ особливо за наявності глибокого сніго­вого покриву - робота важка, слід практикувати звалювання дерев "в ялинку", або "котлом", тобто таке, яке б дозволяло концентрувати обру­бані гілки на невеликій площі. Потім на місці обрубаних крон розводить­ся вогнище для спалювання залишків. Недоцільно свіжі порубкові зали­шки складати у купу і підпалювати їх - вони довго не будуть займатися, і купу доведеться розбирати.

При зимових рубках обрубані гілки, верхівки слід спалювати того ж дня, бо вони можуть бути занесені снігом. І все одно частина лісосічних відходів при зимових рубках не спалюється. їх покриває сніг і тому зі сходом снігового покриву потрібно проводити доочистку вирубок.

Під час літніх заготівель порубкові залишки не спалюють, а лиша­ють до осені. Коли настає дощова погода, залишки спалюють. Оскільки залишків накопичується багато, то для їх спалювання потрібна велика кількість робочої сили. До того ж, у дощову погоду спалювати залишки непросто. Все це часто викликає порушення з боку лісозаготівельників: залишки спалюють влітку або восени без дотримання протипожежних заходів, що призводить іноді до виникнення лісових пожеж.

На лісосіках, де збережений підріст, порубкові залишки спалюють у невеликих за розміром купах, які розміщують на відстані не менше 4 м від куртин підросту. При спалюванні залишків узимку вдається зберегти більше підросту порівняно з осіннім і весняним спалюванням. У цілому, при вогневій очистці лісосік без снігового покриву обпалена поверхня ґрунту становить 5-10%, а взимку - 3-5% загальної площі, тобто 300-

1000 м² на 1 га. Ця площа успішно заростає цінними деревними поро­дами і є надійною основою поновлення лісу.

При сучасних технологіях лісозаготівель, коли дерева з лісосіки ви­возять на вантажні майданчики з кронами, де очищають стовбури за допомогою сучкорізних установок, порубкові залишки іноді спалюють у спеціальних котлованах завдовжки 20-25 м і глибиною до 2 м, які обра­мляють широкими мінералізованими смугами за рахунок викопаної зем­лі. Спалювання краще вести у сиру безвітряну погоду.

Вогнева очистка лісосік суцільним палом у нашій країни забороне­на, бо при цьому знищується весь підріст на площі вирубки, а вогонь часто виходить за межі вирубок і перетворюється у лісову пожежу.

Дослідження М.О.Ткаченка і В.П.Тимофєєва показали, що у сирих та мокрих лісорослинних умовах з важкими за механічним складом фун­тами вогнева очистка може викликати заболочення, тому в таких випад­ках порубкові залишки доцільніше складати у купи і залишати для перег­нивання. Місця для цього слід вибирати на мікропідвищеннях. Спочатку вкладають товсті залишки, а на них-дрібніші. Діаметр куп повинен бути до 1,5 м, а висота - 0,5 м. Вони мусять бути щільними, що сприяє швид­кому їх перегниванню, відстань між ними - 3-4 м з рівномірним розмі­щенням по площі. Після перегнивання на місцях куп утворюються мік-ропідвищення, на яких з'являється підріст ялини. Таким же способом очищають площі вирубок зі збереженим підростом. Місця для невеликих за розміром куп вибирають там, де відсутній підріст.

У гірських умовах очистка лісосік повинна допомагати збереженню фунтозахисних і водоохоронних функцій, гальмувати хід ерозійних про­цесів. Як показали дослідження В.З.Гулісашвілі, вогнева очистка лісосік у гірських умовах недоцільна, бо вона погіршує фізичні властивості ґру­нту та його водопроникність. На схилах стрімкістю до 30° порубкові за­лишки подрібнюють до 0,7 м і рівномірно розкидають до площі. При цьому зменшується змив ґрунту, покращується хід поновлення лісу. Дос­від карпатських лісівників показав, що на середніх за стрімкістю схилах порубкові залишки краще укладати у вали, які варто розміщувати по горизонталях. Ширина валів повинна бути 1,0-1,5 м, висота - до 1 м, а відстань між ними 5-10 м (рис. 63). Вали несуцільні - через кожні 40-50 м роблять розриви у 2-3 м. Якщо на площі лісосіки утворилися про­моїни, їх потрібно щільно закласти порубковими залишками, які будуть служити мулофільтрами, припиняючи розвиток ерозії ґрунту.

У сухих борах також доцільніше розкидати подрібнені залишки рів­номірно по площі. По-перше, у цьому випадку вони будуть служити мульчою і зменшувати випаровування води з поверхні ґрунту. По-друге, при перегниванні вони збагачуватимуть ґрунт органічними сполуками і азотом. По-третє, залишки будуть охороняти самосів від різких коли­вань температури. Товщина шару розкиданих залишків не повинна пе­ревищувати 10 см. У протипожежних цілях вирубки з розкиданими за­лишками слід обрамляти мінералізованими смугами.

При найбільш розповсюдженій технології головних рубок, яка пе­редбачає трелювання деревини тракторами, на нестійких ґрунтах поруб­кові залишки укладають на волоки, де гусениці тракторів вминають їх у ґрунт.

Цим укріплюються волоки, що дозволяє збільшити навантаження на них, тобто збільшити кількість проходів трактора по одному і тому ж волоку без негативного впливу на ґрунт, удвічі і більше разів. Таку очист­ку доцільно проводити на вологих і мокрих ґрунтах. Хоча вона дещо по­гіршить фізичні властивості ґрунтів, але у той же час порубкові залишки будуть збагачувати ґрунти органічними речовинами, що у майбутньому відновить їх порозність.

І все ж таки найдоцільніше порубкові залишки використовувати як сировину для лісохімічної, фармацевтичної промисловості, для виготовлення технологічної тріски тощо. Поки що така утилізаційна очистка лісосік посідає дуже скромне місце серед інших способів очистки. З розширенням механізації процесів очистки стовбурів від гілля та сучків, а також з вдосконаленням процесу відокремлення зеленої частини крон від деревини масштаби утилізаційної очистки зростуть.

Після закінчення рубки на лісосіці не пізніше тридцяти днів після за­кінчення строку вивезення деревини проводиться огляд місць рубок. Серед питань, які ставляться при цьому, обов'язковими є схоронність підросту в процесі рубки, а також якість очистки лісосіки.

11.3. Очистка лісосік у країнах Північної Америки та Європи

Очистка лісосік у зарубіжних країнах ставить перед собою ті ж самі цілі: сприяння поновленню лісу і зменшення пожежної небезпеки у лісо­вих насадженнях. У США залишки спалюють у пересувних металевих бункерах. Ця операція здійснюється вночі, коли видно кожну іскру. За­лишки у бункер завантажують трактором, який обладнаний автонаван­тажувачем. Практикується також подрібнення залишків за допомогою спеціальних рубальних машин. Подрібнені залишки можуть розкидатися по площі або використовуватися для ви<