Бідність і продовольча проблема

З основних проблем сучасності варто виділити бідність, а також тісно зв'язану з нею продовольчу проблему. Відповідно до точки зору фахівців Всесвітнього банку бідність означає не тільки низький рівень доходів і споживання, але й низький рівень освіти, медичного обслуговування і, звичайно, недостатнє харчування. У доповіді Всесвітнього банку про світовий розвиток за 2000–2001 р. «Боротьба з бідністю» на основі опитування 60 країн світу більш 60 тис. людей, що живуть у бідності, дається розширене визначення цього явища, що включає і безсилля перед обставинами, і відсутність права голосу, і відчуття беззахисності і страху. Різнопланові параметри бідності тісно взаємодіють. У той же час боротьбу з нею можна вести, працюючи по окремих напрямках – у системі освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення і т.п. Для комплексного рішення проблеми бідності необхідна єдина концептуальна основа, що допоможе розробити власні стратегії в країнах з урахуванням місцевої специфіки.

Бідність існувала за всіх часів. Масова бідність як соціальне явище виникла в суспільстві, коли позначилася явна нерівність у розподілі багатств. Сьогодні проблема бідності має глобальний характер. СНІД, злочинність, наркотики, руйнування навколишнього середовища не знають державних кордонів, як не знають їх тероризм, війни і голод. Тільки в 2000 р. було 20 міжнародних воєн, у результаті яких з'явилося 23 млн. біженців [5, с.57].

Бідні є як у високорозвинених, так і в країнах, що розвиваються. Майже половина населення планети – 3 млрд. осіб живуть менш ніж на 2 дол. у день. З них 1,3 млрд. живуть у крайній убогості – менш ніж на 1 дол. у день. Число бідних щороку збільшується. За прогнозами Всесвітнього банку до 2015 р. число людей, що живуть нижче офіційної межі бідності, може скласти 1,9 млрд. осіб або третина населення Землі. Причому зростаюче число бідних буде зосереджуватися в містах. Розрив між доходами населення в розвинутих і країнах, що розвиваються, збільшується [5, с.57].

Глобальна проблема бідності прямо зв'язана з рівнем економічного розвитку країн світу. Середні доходи в 20 найбільш багатих країнах у 37 разів перевищують середні доходи в 20 найбідніших. І за останні 40 років цей розрив подвоївся [5, с.58]. У країнах з високим рівнем доходу одна дитина зі ста не доживає до п'ятилітнього віку, у найбідніших – п'ятьох. У благополучних країнах менш 5 % дітей до п'яти років страждають від недоїдання, у менш благополучних – майже 50% дітей [5, с.58].

В даний час близько 800 млн. осіб, чи 14 % населення світу не одержують необхідного мінімуму продуктів і майже 0,5 млрд. хронічно недоїдають, з них третина – діти. 1,3 млрд. людей у світі (більш 22 %) не має джерел чистої питної води, 2 млрд. (34 %) проживає в антисанітарних умовах і 2 млрд. – без електрики. Сільськогосподарські ресурси виснажуються. За даними Консультативної групи міжнародних сільськогосподарських досліджень, близько 40% ріллі у світі виснажено і має потребу в рекультивації. Найближчі 25 років чверть населення світу буде страждати від недоліку води, приблизно 80 % світового споживання якої приходиться на землеробство. Світове сільське господарство є сполучною ланкою між бідністю й екологією, що погіршується.

За прогнозами Всесвітнього банку, населення планети збільшиться до 2025 р. на 3 млрд., в основному за рахунок азіатського регіону. Щоб у найближчі 15 років забезпечити населення світу продовольством, необхідно або в 3 рази збільшити врожайність, або посівні площі, що нереально – очікується збільшення врожаїв у середньому лише на 50 %. До демографічної кризи, кризі глобальних водяних ресурсів і урбанізації додасться і продовольча криза, що означає, що в найближчі 30 років виробництво продуктів харчування збільшиться тільки в 2 рази [5, с.58].

У той же час, за даними ОЭСР, у світі відбуваються позитивні процеси в справі скорочення бідності (табл. 27.1).

Таблиця 27.1 – Деякі показники скорочення бідності у світі за двадцятилітній період (осіб) [5, с. 58]

Джерело: дані ОЕСР.

Наприкінці 90-х років для груп країн за рівнем бідності була прийнята наступна система показників: ВНП на душу населення; кількість голодуючих дітей; відсоток дітей, що одержали початкову освіту; коефіцієнт смертності дітей у віці до 5 років; коефіцієнт смертності породілей; коефіцієнт народжуваності; відсоток населення, що має доступ до питної води.

На основі цієї системи виділена група 34 найбідніших країн, в основному африканських (Всесвітній банк виділяє 70 найбідніших країн), з яких на території 12 країн відбуваються збройні конфлікти. На основі даних показників порівнюється рівень бідності в групі найбідніших і найбагатших країн світу (табл. 27.2).

Таблиця 27.2 – Розходження в рівні економічного розвитку найбідніших і найбагатших держав світу [5, с. 59]

Джерело: дані ОЕСР.

Незважаючи на те, що для останніх десятиліть характерно посилене скорочення бідності, у країнах з низьким рівнем доходів відзначені низькі результати в зниженні бідності. Ці результати привели до перегляду заходів щодо скорочення бідності і продемонстрували необхідність сполучення двох напрямків: внутрішньої політики і зовнішньої допомоги.

Оцінки бідності припускають існування деякого визначеного і чітко встановленого рівня життя – межі бідності, досягнення якого необхідно, щоб людина не вважалася бідною. У загальноприйнятому розумінні в країнах СНД, визначення абсолютної бідності має на увазі можливість оцінити мінімальний рівень життя на основі фізіологічних потреб людини в їжі, воді, одязі і даху. Тут основний натиск робиться на фізіологічні, а не на більш широкі соціально-культурні потреби. Абсолютна бідність виникає тоді, коли люди опускаються нижче того рівня, тобто залишаються без даху, одягу і їжі. Для визначення абсолютної риси бідності складається кошик товарів і визначається його вартість. Відносна бідність визначається загальновизнаним рівнем життя в конкретному суспільстві в конкретний період часу, а не тільки мінімальними фізіологічними потребами. Проблема бідності властива будь-якій країні, однак це не означає, що вона в різних країнах якісно однорідна. Однозначного, загальноприйнятого, науково обґрунтованого визначення бідності, справедливого для всіх часів і народів, не існує й існувати не може. Бідність у розвинутих країнах, де боротьба з нею ведеться вже кілька десятиліть, істотно відрізняється від країн, що розвиваються, у яких такі програми знаходяться в нерозвиненому стані.

Результати порівняльного аналізу бідності в різних країнах свідчать, що межа реальної бідності буде мати тенденцію до підвищення в міру росту загального життєвого рівня населення, але для самих бідних країн темпи цього підвищення будуть повільними. Підхід, що базується на абсолютній бідності, при якому межа бідності не міняється зі зміною загального життєвого рівня, у більшому ступені застосовний до проаналізованих країн, тоді як концепція відносної бідності більш доречна для високоприбуткових країн.

Відповідно до сучасного розуміння категорії «бідність» розроблені плани скорочення бідності у світі на 2015 р. [5, с. 62]:

1. Економічний добробут з метою скорочення в 2 рази числа бідних, живучих за рисою бідності.

2. Соціальний розвиток: утворення і рівність статей (відсутність жіночої дискримінації).

3. Соціальний розвиток: здоров’я.

4. Збереження навколишнього середовища.

Таке угруповання показників відповідає методології Всесвітнього банку, на підставі якої бідність розрізняється за рівнем доходів, здоров’я, освіти і захищеності.

Проблема бідності притаманна і нашій країні. Сьогодні в Україні можна виділити наступні категорії бідних: самотні пенсіонери і непрацездатні громадяни, що не одержують матеріальної підтримки від своїх родичів; багатодітні родини; безробітні; працюючі з низькою заробітною платою.

Несприятлива картина склалася й в області охорони здоров’я. Різко упала тривалість життя чоловічого населення, а також зросла різниця між тривалістю життя чоловічого і жіночого населення.

Ще одна важлива тенденція – збільшення розшарування населення по одержуваних доходах, чи нерівність доходів. З початку 90-х років ця тенеденція підсилилась, прискорилися також темпи диференціації. Не слід упускати з виду і той факт, що бідність не тільки відбивається на життєвому рівні людей, але і є основним джерелом злочинності і соціальних конфліктів.

Незважаючи на серйозну обумовленість, не можна затверджувати, що бідність неминуча. Для її подолання необхідно, у першу чергу, проаналізувати причини збільшення її масштабів і на цій основі розробити механізм попередження її росту. Необхідно розробити програми скорочення бідності, спрямовані на досягнення не короткострокового, а довгострокового ефекту, виробити адресні механізми її реалізації.