Екологічна проблема

Вперше увагу на глобальні проблеми було звернено на початку 70-х років у матеріалах Римського клуба – міжнародної неурядової організації по дослідженню перспектив глобального розвитку людського суспільства на основі сучасних тенденцій. Уже тоді на перший план висувалися проблеми навколишнього середовища, екології, їхніх наслідків для людства. Перша доповідь «Римського клуба» – «Межі росту» була підготовлена дослідницькою групою Массачусетського технологічного інституту під керівництвом професора Д. Медоуса. Як засіб рішення глобальних проблем людству був рекомендований «нульовий ріст» (стабілізація чисельності населення), припинення індустріалізації, досягнення «глобальної стабілізації». В другій доповіді, підготовленій професором механіки з Ганноверу Постелемо і професором математики з Кливленда Месаровичем висунута концепція «обмеженого росту» через взаємодію десяти світових регіонів шляхом експорту – імпорту і міграції населення. Таким чином, обмежити негативний вплив господарської діяльності на навколишнє середовище пропонувалося за допомогою обмежувальної диференційованої регламентації економічного росту.

Інтенсифікація використання природних ресурсів, видобутку природних копалин, забруднення і збідніння навколишнього середовища привели до корінних змін в умовах життя людства. В даний час екологічна проблема має катастрофічний характер і тенденцію до загострення. Вона придбала нові якісні характеристики – небезпека ядерних відходів і їхніх поховань, посилення впливу на життя і здоров'я людей, зміна земного клімату і т ін. Змінилися також і кількісні характеристики даної проблеми. Деякі кількісні параметри екологічної ситуації непорівнянні з показниками в попередні періоди. Двадцяте століття принесло людству знищення більш 1/4 оброблюваних земель і 2/3 лісів. За останні 30 років ХХ в. обсяг промислових відходів збільшився в 2.5 рази, забруднення води – більш ніж у 10 разів. Зміна клімату через нагромадження в атмосфері вуглекислого газу, парникового ефекту, збідніння озонового шару вкрай несприятливо позначається на природогосподарський діяльності, здоров'ї людей, викликає стихійні катаклізми. За прогнозами, середньорічна температура на Землі підвищиться до середини ХХІ в. на 1,5–4,5 градусів, а рівень Світового океану вже до 2010р. – на 1,4–2,2 м [3, 22].

Існують також проблеми, зв'язані з інтенсивним освоєнням космосу: у космічному просторі нагромадилося більш 8000 фрагментів ракетно-супутникового «сміття», у тому числі близько 500 ємностей із залишками радіоактивного палива, падіння яких на Землю викликає непоправні наслідки, привівши до поразки людства вже через 20 років [3, 22] .

Приведені дані свідчать про масштабність екологічної проблеми, її значенні для існування і розвитку людського суспільства і необхідності вишукування величезних засобів для її рішення як на національному, так і на міжнародному рівні. В даний час витрати на охорону навколишнього середовища непорівнянні з вартістю наносимого збитку. Основні негативні екологічні показники за деякі роки збільшилися не менш чим на порядок, тоді як витрати на природоохоронні цілі збільшилися лише в 3.5 рази і цей розрив неухильно підсилюється [3, 23]. І якщо розвинуті країни можуть виділяти великі кошти на екологічні цілі, те країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою такої можливості не мають, збільшуючи екологічну ситуацію, що у зазначених групах країн стає особливо гострою.

Зараз обсяг шкідливих викидів в атмосферу складає 22 млрд. т. у рік. З них майже половина припадає на Північну Америку і більш 1/3 – на Західну Європу і Японію. Якщо середньосвітовий показник викиду вуглекислого газу на душу прийняти за 100, то в країнах Заходу він складає 72, у країнах з перехідною економікою – 186, у країнах, що розвиваються – 153. У країнах, що розвиваються, емісія вуглекислого газу на кожен долар ВВП вище в півтора разу, чим у країнах з перехідною економікою, і в чотири рази, чим у промислових країнах Заходу. Як припускають експерти ООН, частка країн, що розвиваються, в атмосферних викидах вуглекислого газу, збільшиться із сьогоднішніх 28% до 40% до середини ХХІ століття [3, 23]. Подібні забруднення навколишнього середовища не обмежуються національними границями, а торкаються й інших країн. Тому такі проблеми вимагають міжнародного рівня їхнього рішення.

Особливо складна екологічна ситуація спостерігається в Україні. Майже 10% території охоплено глибокою екологічною кризою і майже 70% загальної земельної площі наближається до такого стану. Тільки 1% площі є екологічно чистим. Такий стан навколишнього середовища викликано надмірною концентрацією екологічно небезпечних виробництв, успадкованих від союзної економіки. Загальна площа України складає 2% території колишнього Союзу, а частка зосередженого на ній союзного промислового потенціалу досягала 25%. На Україну приходилося 25% забруднень природного середовища колишнього СРСР. Щорічно з економічно небезпечних виробництв в атмосферу викидалося 100 млн. т. шкідливих речовин, але при цьому не знешкоджувалася навіть четверта їхня частина. Унаслідок цього в колишньому СРСР, а нині в СНД кожне п'яте велике місто з найвищим рівнем забруднення повітря – українське [4, 573].

За роки незалежності екологічна ситуація в Україні не поліпшилась. Значною мірою це обумовлено нераціональною структурою паливного балансу. Характеризуючи екологічну проблему в Україні, не можна не відзначити такі явища, як необґрунтована вирубка лісів, знищення природних рік, забруднення прісної води. Щорічно у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево приходиться 10 вирубаних. В Україні за період 1955–1995 рр. понад обґрунтованої норми вирубано 20 млн. куб. м. лісу [4, 573].

У порівнянні з початком ХХ століття споживання прісної води значно зросло, а в найближчі 30 років зросте ще в 1.5 – 2 рази. З огляду на те, що чверть людства зазнає недолік у воді, проблема забезпечення населення якісною питною водою висувається в ряд першочергових. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, виникнення близько 80% усіх захворювань зв'язано зі споживанням неякісної води. У той же час у водяний басейн України щорічно скидається більш 14 млрд. куб. м. стічних вод (близько 300 тис. літрів на кожного жителя), що містять 1.8 млн. т. сульфатів, 2.1 млн. т. хлоридів і інших шкідливих речовин. Це приводить до концентрації у водоймах солей важких металів і фенолів, у кілька разів перевищуючих гранично допустимі норми. У цілому ж за останні 100 років людство втратило 200 млн. кв. км. землі, а в даний час щорічно втрачає близько 6-7 млн. га найродючиших земель [4, 574].

На екологічній ситуації України істотно відбилася аварія на Чорнобильської АЕС. Унаслідок цієї аварії забруднено більш 10 млн. га земель, у тому числі 9 млн. га сільськогосподарських угідь. Забруднення Дніпра в 4-5 разів перевищує гранично припустимі норми, але його воду змушені пити 35 млн. жителів України [4, 575].

Масштабність, складність і наслідки екологічної проблеми обумовлюють необхідність міжнародного співробітництва в створенні і забезпеченні економічних, правових, інституціональних умов для її рішення, механізмів реалізації відповідних мір і контролю за їхнім здійсненням. Важливим є збіг інтересів усіх рівнів підприємств, держав, міжнародних чи наднаціональних структур. Практично на всіх рівнях необхідно державне і міжнародне регулювання з використанням прямих адміністративних (заборони, обмеження, стандарти, нормативи і т.ін.) і непрямих (платежі і штрафи, спеціальні податки і збори, пільгові кредити і цільові позики на діяльність по охороні навколишнього середовища, податкові пільги підприємствам і структурам, що забезпечують екологічну чистоту продукції і т.д.) методів.

Зусилля окремих країн і світового співтовариства, спрямовані на забезпечення національної і міжнародної безпеки, повинні бути зосереджені на виконанні наступних заходів:

– послідовне здійснення на всіх рівнях економіко-фінансових, правових, інституціональних, психологічних і політичних заходів;

– забезпечення структурної перебудови економіки з орієнтацією на екологічну безпеку;

– установлення дійсної відповідальності всіх природо-користувачів за порушення природоохоронного законодавства і міжнародних угод по відповідним питанням;

– налагодження систематичного моніторингу і контролю за станом природного середовища;

– організація незалежної обов'язкової експертизи об'єктів потенційної екологічної небезпеки;

– створення діючого правового середовища забезпечення охорони навколишнього середовища;

– формування ефективної системи екологічного виховання і професійної підготовки в цій області.