Сегментація і гнучкість ринків праці

Важливими характеристиками ринку праці є його гнучкість та сегментованість. Вони дозволяють проаналізувати причини і фактори, що впливають як позитивно, на мобільність робочої сили на ринку праці.

Сегментація ринку праці– це розподіл робочих місць працівників на стійкі замкнуті сектори - зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми межами. Вивчення сегментованості ринку привело до утворення теорії подвійності ринку праці, у якій передбачається розподіл ринку праці на два ринки первісний і вторинний ринок.

Первинний ринок праці– це ринок, на якому присутні “хороші” роботи. Робота на первинному ринку праці – це види робіт, що у своїй більшості характерні для внутрішнього (внутрішньофірмового) ринку праці. Тобто роботу на первинному ринку праці можна охарактеризувати наступними рисами:

1. Стабільна зайнятість, надійність стану працівника;

2. Високий рівень заробітної плати;

3. Наявність службових сходів із чітко визначеними можливостями для професійного зросту і просування;

4. Використання прогресивних технологій, що потребують високої кваліфікації працівників;

5. Наявність сильних і ефективних профспілок.

Вторинний ринок праці– це ринок, де присутні “погані” роботи, які характеризуються рисами прямо протилежними від перерахованих для первинного ринку праці. На вторинному ринку праці:

1. Велика плинність кадріві нестабільна зайнятість;

2. Низькі рівні заробітної плати;

3. Практично не існує просування службовими сходами;

4. Технології виробництва примітивні;

5. Відсутні профспілки.

Риси, що притаманні цим двом ринкам є взаємовизначальними і взаємопідсилюючими одна одну. Так “хороші” роботи первинного ринку праці і “погані” вторинного можуть співіснувати в межах одного підприємства.

Критерієм розподілу робіт і відповідно секторів ринку праці, що об’єднують ці робочі місця, є ступінь стабільності трудових відносин.

Можна виділити декілька секторів, на які діляться всі робочі місця:

1. “Ядро” – первинний ринок праці – стабільна зайнятість у режимі повного робочого часу;

2. “Периферія” – вторинний ринок праці – часткова зайнятість, неповний робочий час, сезонність найму;

3. Безробітні– тяжіють до “ядра” чи “периферії”.

Є більш деталізовані схеми сегментованості ринку праці. Усяка сегментація на ринку праці викликана наступним:

1. виробничі технології, що застосовуються, визначають структуру робочих місць і не для всіх із них вимагається висока кваліфікація і професійна підготовка;

2. кон'юнктурним

3. існують бар’єри для мобільності робочої сили між різними сегментами ринку праці, що пов’язані з дискримінацією на ринку праці.

кон'юнктури

Подвійність ринків працінеобхідно враховувати при розробці і реалізації політики державного регулювання ринку праці. Виходячи з цієї концепції, безробіття, головним чином, пов’язане з вторинним ринком праці, на якому ні працівники, ні працедавці не зацікавлені в стабільній зайнятості. Тому вирішенням проблеми безробіття не може бути тільки збільшення сукупного попиту, а відповідно, створення нових робочих місць. Необхідно збільшувати можливості для отримання роботи на подвійних ринках праці і відносно скорочувати кількість робочих місць на вторинних ринках. Для цього серед інших повинні застосовуватись заходи, спрямовані на обмеження і подолання дискримінації на ринку праці – від антидискримінаційного законодавства до створення умов повного доступу до освіти і професійної підготовки. В цьому ж напрямку має діяти і система соціального партнерства і діяльності профспілок, які сприяють трансформації вторинних ринків праці у первинні.

Якщо процеси, що викликають сегментацію ринку праці, перешкоджають мобільності робочої сили, то процеси, що підвищують гнучкість ринку праці, навпаки, збільшують мобільність на ньому.

Цей вид гнучкості був завжди притаманний ринку праці. Але у 1970-1980 р. р. про гнучкість в сфері праці стали говорити в більш широкому розуміння, ця проблема привернула підвищену увагу спеціалістів і підприємців. Цьому є декілька причин:

1. Промислове виробництво першої половини ХХ ст. в індустріальну епоху, коли воно домінувало в економіці, характеризувалось правилом трьох єдностей: єдністю місця роботи, єдністю часу роботи і єдністю дій. В умовах масового промислового виробництва це привело до формування системи організації праці і трудових відносин ефективних на цьому етапі, але все більш невідповідних виробничим технологіям, що змінювались і соціальним відносинам постіндустріальної епохи. В економіці в результаті впровадження досягнень НТП на зміну повної зайнятості на великих підприємствах з чітким розподілом праці прийшли гнучкі режими зайнятості, заснованих на комп’ютерних технологіях, зросла самостійність і універсальність працівників, різко збільшилась доля сектору послуг, в якому конкуренціявимагала диверсифікації форм і режимів обслуговування споживачів.

2. Для всіх економічно розвинутих країн, починаючи з 1960-х рр. характерне збільшення долі жінок в складі робочої сили, що пов’язане із соціальними і технологічними змінами в суспільстві. Сімейні функції жінок приводять до того, що вони все більше, ніж чоловіки, надають перевагу роботі з неповним робочим днем, гнучким режимам праці.

3. Боротьба трудящих за свої права, зріст професійних спілок та їх впливу, зміна соціальної політики багатьох держав привели до розвитку різноманітних форм соціального захисту.

В результаті необхідність змін привела до формування концепції гнучкого ринку праці і реалізації її на практиці. При цьому мова йде як про процеси, що сприяють досягненню якісної гнучкості, так і про функціональну гнучкість, що означає гнучкі режими праці і зайнятості, зміну системи оплати праці. Тому необхідно говорити не про гнучкість ринку праці, а про гнучкість всієї системи трудових відносин..

На практиці існує велика різноманітність ситуацій, які не дозволяють абсолютно повно описати всі види і різноманітні форми гнучкості, але можна виділити основні напрямки:

· Реорганізація робочого часу;

· Нестандартні форми зайнятості;

· Зміна системи найму та звільнення;

· Удосконалення процедур визначення і зміни заробітної плати.