Історія геологічного розвитку.

В докембрійську епоху Центральний Казахстан входив у загальну геосинклінальну Урало-Монгольську систему. В археї і протерозої це була єдина евгеосинклінальна зона. Після байкальської складчастості пройшла диференціація області, після чого визначились міогеосинклінальні та евгеосинклінальні зони. В кінці силуру проявилась пізньокаледонська фаза складчастості, яка привела до замикання геосинклінального режиму в межах Центральноказахстанської області. В пізньому палеозої ця область зазнала інтенсивних глибових рухів, які відображають тектонічну активність суміжних геосинкліналей. В цей період пройшло закладання ряду міжгірських западин (Тенізької, Джезказганської та ін.). Мезозойський етап розвитку характеризувався переважанням висхідних рухів, в зв’язку з чим відклади тріасу практично відсутні, а осади юри і крейди формувались тільки в міжгірських западинах. В кайнозої тенденція до підняття збереглась і особливо посилилась на початку неогенового періоду, коли утворились молоді накладені западини.

Корисні копалини.

Центральний Казахстан багатий на рудні корисні копалини. Із горючих копалин відомі лише кам’яне вугілля (Тенізька, Джезказганська, Карагандинська западини). Тут вугілля пов’язане із кам’яновугільними та нижньоюрськими відкладами.

Залізні руди широко розвинуті в Центральному Казахстані. Їх родовища відомі в передгір’ях Улутау.

Марганцеві руди розробляються в Джезказганській западині, мідь - в південно-західних відрогах Улутау, поліметалами багаті Улутауські хребти, а родовища графіту відкрито в Кокчетавському антиклінорії.

У Північному Тянь-Шані відомі родовища ртуті, вольфраму, поліметалічних руд.

 

Алтайсько-Саянська гірськоскладчаста область

Алтайсько-Саянська область розташована на півдні Сибіру і утворює південно-західне обрамлення Сибірської платформи. Простягається вона від котловини озера Зайсан на заході до озера Байкал на сході.

Геологічна будова.

До каледонської епохи складчастості відноситься Західний Саян та південно-західна частина Східного Саяну, а також Кузнецький Алатау, Катунський антиклінорій (Гірська Шорія) і складчаста зона Гірського Алтаю та ряд міжгірських западин (Мінусинська та Тувинська) (рис. 5.2). Разом вони є частиною палеозойської Алтайсько-Саянської гірськоскладчастої області.

Найбільш давніми породами, які виходять на поверхню в межах Алтайсько-Саянської області, є верхньопротерозойські (вендські) відклади, які представлені вулканогенно-уламковим матеріалом товщиною до 5 км.

Нижньопалеозойські відклади представлені осадово-ефузивною товщею. В багатьох місцях товща прорвана невеликими інтрузіями діоритів і плагігранітів. Верхньопалеозойський комплекс розпочинається з червонуватих молас девону з прошарками ефузивів товщиною до 3 км. Вище залягають континентальні теригенно-карбонатні відклади карбону (більше 2 км) і теригенні відклади пермі (до 4 км), які розвинуті лише локально в міжгірських западинах.

Мезо-кайнозойські відклади також зустрічаються тільки в міжгірських западинах. Це континентальні теригенні осади з прошарками вугілля.

В Гірському Алтаї виділяється декілька структурно-формаційних зон північно-західного та субмеридіонального простягання. Серед основних тектонічних структур виділяють Талицький антиклінорій, Холзунсько-Чуйський антиклінорій. На схід від антикліноріїв розташований великий Ануйсько-Чуйський синклінорій з потужними (до 10 км) морськими і континентальними силурійськими і девонськими відкладами геосинклінально-орогенного типу. Від розташованого на заході Рудного Алтаю герцинського віку Гірський Алтай відділяється глибинним розломом.

 
 

 

Рисунок 5.2 - Схема регіональної тектоніки Алтайсько-Саянської (Салаїро-Саянської) каледонської області

 

1-антиклінорії і складчасті зони (А-Кузнецький Алатау; Б-Катунський; В-Західносаянський; Г-Тувинський; Д-Гірського Алтаю); 2-міжгірські западини (Ж – Тувинська; Е – Мінусинські); 3 – області герцинської епохи складчастості (Рудний Алтай); 4 – епігерцинська Західносибірська плита; 5 – докембрійська Сибірська платформа; 6 – межі каледонід

 

Антиклінорій Кузнецького Алатаує найбільш давньою спорудою Алтайсько-Саянської області. Це величезний антиклінорій (мегантиклінорій), витягнутий в субмеридіональному напрямку на 400 км. Західне крило більш круте і по системі розломів насунуте на Кузнецький передовий прогин герцинського віку. Для антиклінорію характерним є віялоподібне розходження складок від центру до периферії. В ядрі антиклінорію виходять давні докембрійські товщі, які утворюють Тамський виступ. На південному заході до антиклінорію Кузнецький Алатау підходить Катунський антиклінорій, який вже належить до пізніх каледонід. Заключна складчастість тут пройшла перед девонським періодом.

Західний Саян (Західносаянський антиклінорій) в плані має форму витягнутого з південного заходу на північний схід еліпса, обмеженого з усіх сторін розломами. Внутрішня будова Західного Саяну складна і в значній мірі обумовлена властивому йому покривно-шар’яжному характеру структури.

Традиційно Західний Саян поділяється на Північносаянську, Центральносаянську і Куртушибинську тектонічні зони, які витягнуті у відповідності до загального простягання системи.

Тувинський антиклінорій знаходиться на крайньому південному сході Саянської області. Характерним для нього є наявність великих овальних структур, які утворюють ряд антиклінальних зон.

Особливе місце в тектонічній структурі області мають міжгірські западини. Їх формування розпочалося в ранньому палеозої (кінець ордовика-силур) і продовжується зараз. Міжгірські западини розташовані в центральній частині області і обмежуються антикліноріями Кузнецького Алатау і Західносаянської зони. Осадовий чохол міжгірських западин складається із двох товщ - червонуватої теригенно-ефузивної товщі девону і сірої товщі теригенних відкладів, яка об’єднує осади карбону, пермі та мезо-кайнозою. Фундамент западин розбитий чисельними розломами на окремі блоки, рухи по яких обумовили виникнення в осадовому чохлі флексур та коробчастих складок. Чохол ускладнений дрібними інтрузіями основних порід і гранодіоритів. До міжгірських западин Саянської області відносяться Мінусинські западини і Тувинська западина.

Мінусинські западини (Північномінусинська, Південномінусинська і Назаріївська) утворюють загальну зону прогинання. Товщина осадового чохла западин досягає 4 км. В Мінусинських западинах відомо цілий ряд великих піднять і прогинів, ускладнених антикліналями, синкліналями, валами, куполами, флексурами.

Тувинська западина розташована на південь від Мінусинських і відокремлена від них Західносаянською складчастою зоною. Осадовий чохол складається із теригенних та ефузивних порід, вік яких від силуру до юри.






Дата добавления: 2016-07-27; просмотров: 1025; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.013 сек.