Методологічні підходи до визначення ризику

Методологія аналізу ризику як наукове підґрунтя розробки методики.

Науковим підґрунтям розробки Методики стала існуюча методологія аналізу ризику, яка широко застосовується у світовій практиці при оцінці небезпек. Зараз аналіз ризиків передбачає попередження несприятливих наслідків дій небезпеки на об’єкти впливу та обґрунтування управлінських рішень щодо зменшення рівня ризику. Системний аналіз ризику складається з трьох взаємозв’язаних процедур: оцінки ризику, управління ризиком та інформування про ризик (дивись рис. 5.2).

Рис. 5.2. Схема аналізу ризику

Оцінка ризику

Оцінка ризику є основним елементом процедури аналізу ризику. Метою оцінки ризиків є виявлення небезпек, отримання та узагальнення якісної та кількісної інформації про рівні та наслідки дій шкідливих і небезпечних чинників на об’єкти впливу та визначення ймовірності наслідків для попередження розвитку несприятливих ефектів і для обґрунтування управлінських рішень щодо зменшення рівня ризику.

Процедура оцінки ризику припускає здійснення взаємозв’язаних етапів та має три її найважливіші складові (три етапи): ідентифікація небезпек, оцінка ризику впливу та характеристика ризику

1) Ідентифікація небезпек є початковим етапом процедури оцінки ризику та передбачає встановлення спроможності чинника небезпеки викликати несприятливі ефекти або наслідки у об’єктів негативного впливу. Головною задачею цього етапу є вибір найбільш уразливих об’єктів, а також пріоритетних шкідливих та небезпечних чинників, які є необхідними та достатніми для характеристики рівня ризику та джерел його виникнення. Також на цьому етапі здійснюється оцінка повноти та достовірності існуючих даних, визначаються задачі щодо збору інформації, аналізується наявність відомостей про кількісні показники чинників впливу небезпек (наприклад, концентрації, дози, безпечні рівні, інтенсивність ураження тощо), визначаються пріоритети. Вихідні дані, які отримано на етапі ідентифікації небезпек, використовуються в подальшому для оцінки ризику впливів шкідливих та небезпечних чинників.

2) На другому етапі процедури оцінки ризику – оцінка ризику впливів – встановлюються причинні зв’язки між впливом потенційно небезпечного чинника і розвитком несприятливих ефектів та наслідків у об’єкта впливу, а також виконується кількісна оцінка їхнього ризику у вигляді ймовірності виникнення.

Оцінка ризику впливів проводиться з метою кількісних розрахунків впливів на об’єкти живої природи при реалізації небезпек. Етап оцінки ризику впливів є важливим розрахунковим етапом усієї процедури оцінки екологічних ризиків.

При розробці проблем техногенного ризику значна увага приділяється системному підходу до вивчення всіляких чинників, що впливають на порівняння ризику. Оцінка ризику охоплює аналіз частоти, аналіз наслідків та їх поєднання. Визначено 4 методологічні підходи до оцінки ризику на ПНО:

Перший - інженерний. Як правило, цей підхід є розрахунком ймовірностей аварій. Основні зусилля спрямовуються на збір статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних сполук у навколишнє середовище.

Другий - модельний. Розробляють математичні моделі процесів, які призводять до небажаних наслідків для людини та навколишнього середовища при використанні шкідливих хімічних сполук.

Третій - експертний. При використанні перших двох підходів для оцінки ризику часто зустрічаються випадки, коли недостатньо статистичних даних або не зовсім зрозумілі деякі принципові залежності. Тоді єдине джерело даних - експерти. Перед ними ставиться завдання імовірнісної оцінки тих чи інших подій, пов'язаних із аналізом ризику.

Четвертий - соціологічний. За допомогою цього методу визначають сприйняття населенням і його окремими групами того чи іншого ризику. Широко відомі дослідження, в яких визначалась оцінка ризику для різних видів діяльності, що давалася людьми під час соціологічного опитування. Були виявлені цікаві явища. Наприклад, люди віддають перевагу добровільному ризику (наприклад, альпінізм, куріння) перед примусовим. Охочіше йдуть на ризик, якщо вони можуть на нього впливати.

Розглядаючи всі чотири підходи до оцінки ризику, слід зауважити, що вони мають різні галузі застосування та не позбавлені недоліків.

Існуючі підходи повинні супроводжуватися концепцією, методами та методиками аналізу та оцінювання ризику. В роботі подано методологічний апарат оцінки ризику (додаток схема 1)

У джерелах ризиків необхідно розбиратися методом систематичного аналізу. Допоміжним засобом є «дерево помилок», яке будують за аналогією з «деревом рішень».

Логіко-графічний метод аналіз «дерева відмови».Виникнення і розвиток великих аварій, як правило, характеризується комбінацією випадкових локальних подій, що виникають з різною частотою на різних стадіях аварії (відмови устаткування, людські помилки, зовнішні впливи, руйнування, викид, протоку речовини, розсіювання речовин, займання, вибух, інтоксикація і т . д.). Для виявлення причинно-наслідкових зв'язків між цими подіями використовують логіко-графічний метод аналізу «дерева відмови». При аналізі дерев відмов виявляються комбінації відмов (несправностей) устаткування, помилок персоналу та зовнішніх (техногенних, природних) впливів, що призводять до основної події (аварійної ситуації, нещасного випадку). Метод використовується для аналізу можливих причин виникнення аварійної ситуації та розрахунку її частоти (на основі значення частоти вихідних подій). Метод дерева відмови застосовується, як правило, для аналізів або модернізації складних технічних систем і виробництв.

Оцінка ризику (імовірності) виникнення аварій:

1. Для кожної ініціюючої аварію події на потенційному джерелі аварії виконується оцінка ймовірності її реалізації протягом одного року. Оцінка може виконуватися побудовою й аналізом логіко-ймовірнісної схеми виникнення (ініціювання) аварії ("дерева відмов").

2. "Дерево відмов" є формою упорядкованого графічного зображення логіко-ймовірнісного зв'язку випадкових подій (порушень, відмовлень, помилок тощо), що призводять до реалізації небажаної кінцевої події ("верхня подія").

3. Побудова "дерева відмов" виконується з використанням стандартизованого графічного представлення подій і логічних символів зв'язку між подіями.

4. Для побудови "дерева відмов" послідовно розглядаються:

- можливі відхилення параметрів (порушення режимів) процесу;

- причини цих відхилень;

- механічні поломки та відмови елементів устаткування;

- відмови систем КВП і А, сигналізації, автоматичних систем

управління (АСУ) і систем протиаварійного захисту (ПАЗ);

- помилки персоналу.

5. Під час розгляду можливих відхилень параметрів процесу можуть використовуватися методи аналізу небезпеки, перераховані вище.

6. Під час розгляду причин відхилень розглядаються відмови устаткування, арматури, поломки, а також можливі технологічні причини, обумовлені порушенням режимів роботи функціонально пов'язаних систем.

Для кожного процесу чи технологічної системи, що розглядається, після розгляду можливих відхилень і причин цих відхилень проводиться аналіз контрольно-вимірювальних приладів, систем сигналізації, автоматичного управління та протиаварійного захисту, інших систем, що забезпечують контроль і захист від небезпечних відхилень параметрів. Це робиться послідовно для кожного аналізованого відхилення.

7. Проводиться аналіз взаємодії людини й аналізованої системи. Перед визначенням можливих помилок людини необхідно визначити її функції у створенні технологічної системи, контролі та управлінні процесом, у тому числі:

- помилки в розробці та проектуванні системи;

- помилки під час виготовлення, монтажу та будівництва;

- помилки під час ремонту та реконструкції;

- помилки під час експлуатації.

8. У процесі аналізу можливих відхилень і помилок поряд з виявленням кожної з цих подій установлюється логічний зв'язок між ними ("І", "АБО", що виключає "АБО", "ЗА УМОВИ"). У кожному конкретному випадку "дерево відмов" будується з урахуванням особливостей аналізованої системи відмов, що виникають в ній (приклад рис. 1 додатку).

9. Для початкових (елементарних або складних нерозкритих) подій у "дерева відмов" необхідно визначити імовірність їх реалізації (імовірність відмовлення або помилки). Для цих цілей може використовуватися інформація, що міститься в технічній документації, у довідковій чи нормативній літературі, у комп'ютерних базах даних. Імовірність відмови може бути визначена на основі статистичних даних про відмови в процесі експлуатації (експлуатаційна надійність). На основі зібраних даних про імовірність реалізації елементарних подій у "дереві відмов" для логіко-ймовірносної моделі відмов, отриманої в процесі аналізу, розраховується ймовірність виникнення аварії.

10. Якщо ймовірність виникнення аварії є неприйнятною величиною, то виконується аналіз "дерева відмов" і відшукуються рішення щодо її зниження (рис. 2 додатку ).

11. Для подій, що ініціюють аварію з відомою ймовірністю виникнення, на наступному етапі необхідно визначити кожний з можливих наслідків розвитку аварії для виділених об'єктів "турботи".

Одним із методів оцінки ризику є метод порівняння цієї ризикованої ситуації з аналогічною, що мала місце в минулому - метод аналогій. Таке порівняння дає більш надійні вихідні передумови.

Ймовірнісно-статистичний метод є основним методом для майбутніх інфраструктур з оцінки ризику в галузях господарського комплексу держави. Будучи найбільш універсальним методом оцінки безпеки, кількісний аналіз ризику на сьогодні використовується в ядерній та в хімічній галузі США, Європи. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) розробило рекомендації щодо визначення безпеки АЕС на основі ймовірнісних моделей.

До вітчизняних методик аналізу ризику та його оцінювання належать:

“Методика прогнозування наслідків виливу (викиду) небезпечних хімічних речовин при аваріях на промислових об’єктах і транспорті”;

“Методика визначення ризиків та їх прийнятих рівнів для декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки”;

“Методика оцінки збитків від надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру”;

запропоновано (не діючу) “Методику оцінки ризику техногенної та природної небезпеки в регіональному вимірі”;

“Методика оцінки безпеки складного об’єкта в умовах невизначеності”.

Етапи управління техногенною безпекою базуються на методології управління техногенним ризиком:

1 етап: збір/аналіз інформації про техногенну небезпеку;

2 етап: аналіз/оцінка ризику;

3 етап: контроль ризику.

Переважно, для людей, які працюють на потенційно небезпечному підприємстві, ризик від аварій на цих підприємствах є добровільним, а для населення, що проживає поблизу підприємства, – примусовим. Ризик за примусом розцінюється людьми як додатковий ризик і вони вимагають зниження його до дуже незначного рівня. Допускаючи подібний ризик, люди хочуть одержувати інформацію про методи управління в потенційно небезпечних галузях промисловості та контроль за небезпечними чинниками з метою зменшення подібного ризику.

3) Третій етап процедури оцінки ризику – характеристика ризику – передбачає оцінку ризиків за різними категоріями, спектрами та видами. На цьому етапі здійснюється порівняльна оцінка ризиків та аналіз їхнього розподілу за будь-якими аспектами – територіальним, аспектом часу, за об’єктами, чинниками, наслідками тощо. Під час виконання етапу узагальнюються отримані дані, формулюються рекомендації, які необхідні для розробки заходів з управління ризиком. На цьому етапі також виконується оцінка значимості існуючих проблем та здійснюється порівняння отриманих кількісних характеристик ризику зі значеннями умовно визначеного прийнятного ризику. За результатами виконаних досліджень узагальнюється здобута інформація та робляться висновки щодо рівня фактичного ризику.

Управління ризиком

Наступна, друга, процедура аналізу ризику – управління ризиком – базується на сукупності отриманих висновків при здійсненні процедури оцінки ризику. Управління ризиком спрямовано на обґрунтування найкращих за умови існуючої ситуації рішень з його усунення або мінімізації та прийняття управлінських рішень. Процедура управління ризиком складається з вибору стратегії зниження та контролю ризику, а також з прийняття управлінських рішень, при цьому визначається комплекс заходів щодо попередження або обмеження дії шкідливих та небезпечних чинників на об’єкти впливу.

Основним питанням теорії і практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Порядок пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи у відповідний проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. На жаль, це не завжди можливо. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шляхами, наприклад, є:

‑ повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які ма­ють високий ступінь небезпеки;

‑ заміна небезпечних операцій іншими — менш небезпечними;

‑ удосконалення технічних систем та об'єктів;

‑ розробка та використання спеціальних засобів захисту;

‑ заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі контроль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулювання безпечної роботи та поведінки.

Кожен із зазначених напрямів має свої переваги і недоліки, і тому часто заздалегідь важко сказати, який з них кращий. Як правило, для підвищення рівня безпеки завжди використовується комплекс цих заходів та засобів. Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.

Управління ризиком – процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого (припустимого) ризику.

Вибір припустимого ризику – не просте завдання. Пропоноване рішення – взяти за основу ризик, з яким справляється місцева служба МНС, – може бути першим наближенням для розрахунку припустимих ризиків для всіх потенційно небезпечних ситуацій, тому що в цьому випадку ми враховуємо життєвий досвід і сформовану практику.

Отже, відповідно до Класифікатора надзвичайних ситуацій в Україні, таким може бути «НС 2041» – загроза життю людей, коли потрібна термінова евакуація до 500 осіб. Допускаємо таку ситуацію 1 раз на 2 роки, тобто з імовірністю 0,5. Тоді припустимий ризик евакуації буде таким:

R_е = Р · Е = соnst = 250 осіб.

З таким припустимим ризиком ми одержимо, що евакуація (Е) 25 тис. осіб можлива з імовірністю (Р) 0,1, або 1 раз на 10 років.

Якщо фактична ймовірність НС значно більша (наприклад, Р = 0,2, тобто 1 раз на 5 років), то тоді умова прийнятого нами припустимого ризику не виконується і повинні бути прийняті заходи щодо розробки і посилення захисних систем. Це і є управління ризиком. Коли держава ставить завдання управління ризиком, вона гарантує громадянам захист і збереження здоров’я при впливі шкідливих чинників.