КОЛІЗІЙНИЙ І МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ

1. Вітчизняна доктрина виходить із того, що міжнародному приватному праву властиві свої специфічні прийоми й кошти регулювання прав й обов'язків учасників цивільних правовідносин міжнародного характеру. Мова йде про сполучення й взаємодію двох методів: колізійного й правових-правової-матеріально-правового. Відомо, що саме першому методу міжнародне приватне право зобов'язане своїм виникненням і подальшим розвитком. У літературі по міжнародному приватному праву звичайно відзначається, що при правовідносинах з іноземним елементом завжди виникає так зване колізійне питання: необхідно вирішити, який із двох колідуючих (таких, зо зіштовхуються) законів підлягає застосуванню - діючий на території, де перебуває суд, що розглядає справа, або іноземний закон, тобто закон тієї країни, до якої ставиться іноземний елемент у розглянутій справі.

"Колізія" - латинське слово, що означає зіткнення. Цей термін носить умовний характер. Образно говорять про колізії законів і необхідності вибору між ними для пояснення ходу міркувань суду або іншої особи, які повинні вирішити питання про застосування права до правовідношення з іноземним елементом. Колізійна проблема - проблема вибору права, підмета застосуванню до того або іншого правовідношення,- типова насамперед для міжнародного приватного права. Якщо в інших галузях права питання колізії законів мають другорядне, підлегле значення, то тут саме колізійна проблема і її усунення становлять основний зміст цієї правової галузі, що відбилося, як відомо, і в її назві в ряді країн.

Колізія може бути усунута шляхом використання так званих колізійних норм, що вказують, який закон підлягає застосуванню в тім або іншому випадку. Приведемо приклад із практики.

В Україну приїхала французька громадянка на основі угоди про культурне співробітництво між Україною й Францією, француженка вчилася в одному з наших університетів і вийшла заміж за українського громадянина. Після цього вона повернулася у Францію й Надіслала відтіля лист, у якому просила вважати її шлюб з українським громадянином недійсним, оскільки він був укладений з порушенням французького закону. За французьким законом дівчина 18 років не може одружитися без згоди батьків. По українському ж законі дівчина може одружитися з 18 років, причому дозволу батьків не потрібно.

Можна уявити собі й такій ситуації, коли французька громадянка перебуває в Польщі, вступає там у шлюб з польським громадянином і також не має дозволу на вступ у шлюб від своїх батьків. Виникає питання: чи може ця французька студентка одружитися в Україні й чи може вона одружитися в Польщі? Для того щоб відповісти на ці питання, потрібно звернутися до законодавства України й Польщі. У законодавстві кожної із країн є спеціальні колізійні норми. У Сімейному кодексі України говориться, що шлюби іноземців з українськими громадянами укладаються в Україні по українському законодавству. Це означає, що до такого шлюбу повинне було застосовуватися українське право. Якщо ми звернемося до польського законодавства, то встановимо, що при реєстрації шлюбу іноземця застосовується законодавство країни його громадянства. У цьому випадку для реєстрації шлюбу французької студентки підлягає застосуванню французьке законодавство. Таким чином, установивши колізійну норму, потрібно звернутися вже до того правила закону, до якого відсилає колізійна норма.

Повернемося тепер до нашого приклада. Для того щоб зареєструвати шлюб між українським громадянином і французькою громадянкою, варто застосувати радянське законодавство й відповідно законодавство України. У нашому законі передбачені певні умови для вступу в шлюб (досягнення певного віку й ін.), але не потрібно згоди батьків. Таким чином, шлюб в Україні в розглянутому випадку може бути зареєстрований. У польському ж законодавстві говориться, як уже вказувалося, що потрібно звернутися до законодавства країни громадянства іноземця, що вступає в шлюб з польським громадянином. Оскільки по французькому законодавству потрібне згода батьків, шлюб не може бути зареєстрований у Польщі при відсутності такої згоди.

Отже, сама колізійна норма не вирішує ще власне кажучи питання, воно відсилає до матеріальних норм, що передбачають відповідні правила. І питання буде вирішений на підставі цих правил.

Інший приклад. Всесоюзне об'єднання "Станкоімпорт" ще до початку другої світової війни уклало зі швейцарською фірмою договір про поставку верстатів. Однак внаслідок початку воєнних дій поставка верстатів не відбулася, і виникло запитання про повернення авансів, які були видані радянською організацією швейцарській фірмі. Пройшло багато часу, і позовна давність минула. Чи можна і яким образом відновити строк давнини й пред'явити позов про повернення авансів? У самому договорі нічого по цьому питанню не говорилося, і відповісти на нього можна лише на підставі норм законодавства якої-небудь певної країни. Суперечка розглядалася в Зовнішньоторговельній арбітражній комісії в Москві (рішення від 27 жовтня 1950 р.). Відповідач (швейцарська фірма "Свісстул") затверджував, що повинне бути застосоване швейцарське право. Об'єднання "Станкоімпорт" наполягало на застосуванні радянського права. Потрібно було насамперед установити, яке законодавство підлягає застосуванню, а потім уже на основі норм цього законодавства вирішити справа власне кажучи. Із правил радянського законодавства, що діяло в той час, випливало, що до зобов'язань по зовнішньоторговельних операціях повинне застосовуватися законодавство місця укладання договору. Договір був укладений у Радянському Союзі, тому у випадку застосування радянської колізійної норми до справи повинне бути застосоване радянське право.

У швейцарському ж праві відповідна колізійна норма передбачала, що повинне застосовуватися законодавство місця виконання договору. Оскільки в цьому випадку договір підлягав виконанню у Швейцарії, з погляду швейцарської колізійної норми необхідно застосувати швейцарське право. Таким чином, колізійні норми радянського й швейцарського законодавства не збігаються, і конкретне рішення справи залежить насамперед від того, колізійні норми якої країни будуть застосовані судом або арбітражем. При розгляді справи Арбітражна комісія в Москві виходила при рішенні цього питання з радянського законодавства й застосувала до угоди радянське право.

2. Колізійна норма - це норма, що визначає, право якої держави повинне бути застосоване до відповідного правовідношення.

Оскільки колізійна норма - це норма відсильного характеру, нею можна керуватися тільки разом з якими-небудь матеріально-правовими нормами, до яких вона відсилає, тобто нормами законодавства, що вирішують питання власне кажучи. Хоча колізійна норма вказує лише, закони якої країни повинні бути застосовані, її не можна розглядати як має ті ж функції, що виконує довідкове бюро на вокзалі, що повідомляє пасажирам, у якому віконечку вони можуть купити квиток і з якого шляху відправляється їхній поїзд. Разом з матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, колізійна норма виражає певне правило поведінки для учасників цивільного обороту.

Наша доктрина не обмежує зміст міжнародного приватного права тільки колізійними нормами. Ще в 1940 році І.С. Перетерський і С.Б. Крилов у своєму підручнику міжнародного приватного права писали, що "розглядати міжнародне приватне право лише як "колізійне", тобто присвячене лише "розмежуванню" різних законодавств, - це значить "звужувати дійсний характер міжнародного приватного права"".

Об'єднання в складі міжнародного приватного права колізійних і матеріально-правових норм ґрунтується на необхідності двома різними методами регулювати однорідні за своїм характером відносини.

Крім матеріально-правових норм міжнародних угод міжнародне приватне право включає й матеріально-правові норми внутрішнього законодавства, спеціально призначені для регулювання цивільних відносин з іноземним елементом. До таких норм, зокрема, ставляться: а) норми, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність; б) норми, що визначають правове положення різних підприємств із іноземними інвестиціями, заснованих на території України; в) норми, що стосуються режиму інвестицій, інвестиційний діяльності українських організацій; г) норми, що визначають статус громадян України за рубежем; д) норми, що визначають права й обов'язки іноземних громадян й організацій в Україні в сфері цивільного, сімейного, трудового і процесуального права.

У цих й інших аналогічних нормах утримується пряме приписання, що безпосередньо визначає права й обов'язки учасників правовідносин з іноземним елементом.

Що ж стосується матеріально-правових норм міжнародних угод, трансформованих у наше законодавство, то число таких норм зростає. Іноді в літературі по міжнародному приватному праву застосовуються в цих випадках терміни "прямі норми", "прямий метод регулювання". Зазначені терміни вживаються винятково для протиставлення термінам "колізійна норма", "колізійний метод". Значення прямих норм особливо велике, оскільки завдяки їм установлюються єдині для держав - їхніх учасників правила, що одноманітно вирішують ті або інші конкретні питання.

2. МІСЦЕ Й РОЛЬ МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ У РЕГУЛЮВАННІ

1. Підвищення ролі матеріально-правових норм міжнародних угод безпосередньо пов'язане з розвитком процесів інтернаціоналізації господарського життя. Створення однакових матеріально-правових норм, що регулюють торговельні, виробничі, науково-технічні, транспортні й інші зв'язки між організаціями й фірмами різних держав, викликається не тільки потребою в усуненні розходжень у внутрішнім праві держав - розходжень, що ускладнюють це регулювання, але й тією обставиною, що внутрішнє право нерідко виявляється "не пристосованим" для регулювання цих відносин.

У радянській літературі ще в 20-х роках В.М. Корецький переконливо показав, що стосовно до загальних міжнародних господарських зв'язків головне місце в регулюванні займають не колізійні норми, а інші прийоми й методи.

Тенденція зростання ролі матеріально-правового методу регулювання особливе значення одержала у відносинах між Радянським Союзом й іншими країнами - членами Ради Економічної Взаємодопомоги. Між країнами - членами РЕВ в період існування цієї організації питання міжнародного приватного права в області економічних і науково-технічних зв'язків вирішувалися переважно на основі матеріально-правового методу регулювання, що грає в цій області провідну (у порівнянні з колізійним методом) роль.

Однакові правові норми дозволяли здійснювати спеціальне регулювання відносин у названій області, не відокремлюючись в "наднаціональне" або "наддержавне" право. Практика розробки й застосування Загальних умов поставок РЕВ й інших аналогічних Загальних умов показала переваги цього методу регулювання. Ціль даних документів складалася в створенні уніфікованих матеріально-правових норм.

Колізійний метод регулювання виявляється необхідним, по-перше, у якості загального субсидіарного початку, що дозволяє заповнити прогалини, що утворяться при уніфікації матеріально-правових норм; по-друге, як основу для врегулювання відносин, що виникають в окремих сферах співробітництва, і з урахуванням конкретних умов його реалізації; по-третє, у випадках, коли застосування однакових матеріально-правових приписань по тим або інших причинах натрапляє на труднощі.

У сучасних умовах багато чого країни йдуть по шляху розширення сфери застосування уніфікованих матеріально-правових норм, але уніфікація не може охоплювати всі питання, вона не може бути безмежної. Крім того, у ряді випадків більше ефективним й у цій області є застосування колізійного методу. При регулюванні ж відносин за участю громадян застосовується, як правило, колізійний метод. Однак при цьому можуть використатися уніфіковані колізійні норми, що втримуються в договорах про правову допомогу по цивільних, сімейних і кримінальних справах, а також в інших угодах.

2. Матеріально-правові норми внутрішнього законодавства, про які мова йде, призначені винятково для регулювання відносин з "зовнішнім елементом", "міжнародного фактичного складу", для регулювання яких непридатні норми загального характеру. Мова йде, таким чином, про спеціальне регулювання, про норми в рамках внутрішнього законодавства, спеціально розрахованих на регулювання цих відносин. Законодавець замість того, щоб обрати метод непрямого регулювання, що характерно для міжнародного приватного права взагалі, тобто замість того, щоб передбачити колізійні норми, створює систему правових норм, які призначені для регулювання тих випадків, які не ставляться до "внутрішньодержавного" життю.

По шляху створення таких норм активно йдуть деякі країни. Як ми вже відзначали, у Чехії й КНР були прийняті спеціальні закони про міжнародні господарські договори. Якщо в Чехії в самому тексті закону від 14 грудня 1963 р. про правовідносини в міжнародному торговельному обороті (Кодекс міжнародної торгівлі) було передбачено, що він підлягає застосуванню у випадку, якщо на підставі колізійної норми або в чинність обраного сторонами права підлягає застосуванню право Чехії, то в КНР відповідний закон застосовується до всіх договірних відносин суб'єктів права цієї країни з іноземними особами. Якщо в Чехії однієї з основних причин створення такого закону було то обставину, що в цій країні були сформовані дві галузі законодавства (цивільне й господарське), прийняті цивільний і господарський кодекси й необхідно було створити третю систему норм для правовідносин, що не підпадають під дію ні цивільного, ні господарського кодексу, то в КНР цей момент не має вирішального значення.

У країнах, що розвиваються, були видані інвестиційні кодекси й прийнятий інше законодавство про іноземні інвестиції - законодавство про передачу технології, спеціально розраховане на відносини з міжнародним, або іноземним, елементом. Відповідно до концепції публічного порядку, прийнятої в цих країнах, від положень цього законодавства сторони не можуть відступити, вони не можуть і виключити його застосування шляхом вибору права в конкретному договорі між сторонами.

3. Переваги матеріально-правового методу регулювання можна сформулювати в такий спосіб:

1) матеріально-правові норми, створювані при використанні цього методу, по своєму змісті покликані безпосередньо регулювати цивільно-правові відносини з іноземним елементом, той "міжнародний фактичний склад", про яке говорилося вище. Тим самим створюється більша адекватність регулювання, чим при використанні колізійного методу, оскільки колізійна норма відсилає загальним образом до права якоїсь держави, а норми цього права, як правило, за дуже рідкісним винятком, формувалися як норми загального характеру, покликані регулювати всі цивільно-правові, сімейні й інші відносини без обліку специфіки "міжнародного фактичного складу". Іншими словами, при матеріально-правовому методі завжди застосовується спеціальне регулювання, а при колізійному - загальне регулювання.

У доктрині не раз зверталася увага на те, що при колізійному регулюванні не враховується специфіка відносин, про які мова йде. Угорський юрист І. Сасі справедливо відзначав у цьому зв'язку, що "тільки те право може виконати свою службову роль, що враховує міжнародний характер регульованих відносин";

2) використання методу прямого регулювання створює набагато більшу визначеність для учасників відповідних відносин, оскільки їм, а також відповідним органам, які будуть застосовувати ці норми, вони (тобто матеріально-правові норми) завжди відомі заздалегідь;

3) застосування методу прямого регулювання при створенні матеріально-правових норм, що втримуються в міжнародних договорах, дає ще одна додаткова перевага. Воно дозволяє більшою мірою, чим при використанні колізійного методу, уникнути однобічності при створенні правового регулювання. Раніше вже неодноразово відзначалося найбільш характерне протиріччя, що виникає в області міжнародного приватного права: відносини, що виходять за рамки однієї держави, фактично покликано в більшості випадків регулювати в однобічному порядку яке-небудь одна держава. При застосуванні прямого методу це протиріччя усувається, оскільки держави самі створюють на основі узгодження норми, покликані регулювати відносини між суб'єктами права цих держав. Якщо ж шляхом висновку міжнародного договору створюються єдині колізійні норми, це протиріччя усувається лише частково, оскільки в остаточному підсумку до відносин сторін буде застосовуватися внутрішнє право якого-небудь однієї держави, - тобто право, створене кожним з них в однобічному порядку.

Наведена вище практика застосування методу прямого регулювання дозволяє виявити ті області відносин, де застосування цього методу одержало найбільший розвиток. Основним критерієм тут є наявність економічної необхідності в створенні однакового й у той же час спеціального регулювання, а також розвиток технічного прогресу, неминуче ведучого в ряді областей до створення матеріально-правових норм. У міру інтернаціоналізації механізмів економічних відносин значення таких норм буде зростати.

Таким чином, створення матеріально-правових норм в області міжнародного приватного права, і насамперед уніфікованих матеріально-правових норм, як правильно підкреслює С.Н. Лебедєв, не повинне вести до недооцінки уніфікації колізійних норм, які, грають і будуть надалі відігравати важливу роль у регулюванні міжнародних господарських відносин. Як відзначає О.Л. Маковський, матеріально-правова уніфікація повинна стосуватися основних питань регулювання міжнародних цивільних відносин (зокрема, у сфері торговельного мореплавання) у сполученні з іншими методами регулювання, у тому числі "з рішенням у тих же міжнародних угодах щодо менш важливих питань шляхом установлення уніфікованих колізійних норм".

1.