ВИДИ ДЖЕРЕЛ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

 

1. У юридичній науці, коли говорять про джерела права, мають на увазі форми, у яких виражена та або інша правова норма. Джерела міжнародного приватного права мають певну специфіку. В області міжнародного приватного права дуже велике значення надається тим правовим нормам і правилам, які передбачені в різних міжнародних договорах й угодах.

Основних видів джерел у міжнародному приватному праві чотири: 1) міжнародні договори; 2) внутрішнє законодавство; 3) судова й арбітражна практика; 4) звичаї.

2. Питома вага видів джерел міжнародного приватного права в різних державах неоднаковий. Крім того, в одній і тій же країні залежно від того, про які правовідносини мова йде, застосовуються норми, що втримуються в різних джерелах.

У доктрині неодноразово вказувалося, що основна особливість джерел міжнародного приватного права складається в їхньому двоїстому характері. З одного боку, джерелами є міжнародні договори й міжнародні порядки, а з іншого боку - норми законодавства й судова практика окремих держав і застосовувані в них звичаї в області торгівлі й мореплавання. У першому випадку, як відзначав И.С. Перетерський, мається на увазі міжнародне регулювання (у тому розумінні, що ті самі норми діють у двох або декількох державах), а в другому - регулювання внутрішньодержавне. Подвійність джерел не означає можливості поділу міжнародного приватного права на дві частини; предметом регулювання в обох випадках є ті самі відносини, а саме цивільно-правові відносини міжнародного характеру. Як розуміти цю подвійність джерел з урахуванням теорії трансформації норм міжнародного договору?

Відповідно до пануючій у нашій доктрині точці зору, міжнародно-правова норма застосовується до відповідних відносин тільки в результаті її трансформації, тобто перетворення в норму внутрішньодержавного права. Така трансформація здійснюється шляхом ратифікації, видання актів про застосування міжнародного договору або видання іншого внутрішньодержавного акту. Однак і після їхньої трансформації ці норми зберігають автономний характер стосовно всієї системи права даної країни в цілому. Тому про подвійність джерел варто говорити в особливому, умовному змісті.

Міжнародне регулювання в розглянутій області має досить істотне значення, причому питома вага його увесь час зростає. Велике число міжнародних конвенцій, що укладають, широке охоплення регульованих ними питань привели, наприклад, до того, що в ряді областей основним джерелом міжнародного приватного права стає міжнародний договір. Ця тенденція характерна для економічного й науково-технічного співробітництва, регулювання залізничних, повітряних, автомобільних перевезень, авторського й патентного права.

Як вирішується в Україні питання про співвідношення міжнародного договору й внутрішнього закону?

Відповідно до Конституції України, загальновизнані принципи й норми міжнародного права й міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, чим передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Таке ж правило втримується й в Цивільному, Сімейному, Господарському, Цивільно-процесуальному, Господарсько-процесуальному кодексах України, ряді інших законодавчих актів, що мають відношення до області міжнародного приватного права. Це положення підкреслює значення міжнародного договору для регулювання відповідних відносин. Відповідно до розповсюдженої крапки зору дане положення розуміється як норма, що дозволяє колізію між двома внутрішньодержавними нормами. Одна з них - яке-небудь правило загального характеру, що втримується у внутрішнім законодавстві, а друга - спеціальне вилучення з її, що випливає з ув'язненого державою міжнародного договору. Саме цій другій нормі віддається перевага.

І ще одне попереднє зауваження. Доктрина не розглядається в нас як джерело міжнародного приватного права, що не повинне применшувати її значення для розробки й з'ясування норм міжнародного приватного права.

 

2. МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ

 

У відносинах України з іншими країнами значення міжнародного договору як джерела міжнародного приватного права зростає. Норми, сформульовані спочатку в міжнародному договорі, застосовуються в цих відносинах частіше, ніж норми внутрішнього законодавства. Для України як правонаступника Союзу РСР зберегли свою дію міжнародні договори, укладені раніше СРСР. Це ставиться як до багатобічних, так і до обопільних умов. Так, укладені СРСР договори про надання правової допомоги по цивільних, сімейних і кримінальних справах - це двосторонні. СРСР уклав договори про правову допомогу з Албанією (1958 р.), Болгарією (1957 й 1975 р.), Угорщиною (1958 р. і протокол 1971 р.), ГДР (1957 й 1979 р.), Кубою (1984 р.), КНДР (1957 р.), МНР (1958 р.), Польщею (1957 р. і протокол 1980 р.), Румунією (1958 г.), Чехословаччиною (1957 й 1982 р.), В'єтнамом (1981 р.) і Югославією (1962 р.).

Договори систематично обновлялися. Відновлення здійснювалося по двох напрямках. В одних випадках старі договори СРСР із цими країнами (з Болгарією, ГДР, Чехословччиною) замінялися новими, в інші - старі договори (з Угорщиною й Польщею) були істотно доповнені спеціальними протоколами.

Росія уклала договори про правову допомогу із КНР (1992 р.), а також з Азербайджаном. Держави - члени Співдружності незалежних держав (СНД) уклали 22 січня 1993 р. Конвенцію про правову допомогу й правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах.

Ціль всіх цих договорів полягає в тому, щоб забезпечити взаємне визнання й дотримання майнових й особистих прав громадян однієї держави на території іншого. Договори строго виходять із принципів рівності й поваги суверенітету кожної країни. У них регулюються відносини з питань співробітництва між органами юстиції, правового захисту, визначення й розмежування компетенції судів і застосування права, процесуальних прав іноземців, виконання доручень про правову допомогу, визнання й виконання рішень по цивільних і сімейних справах, визнання й пересилання документів, видачі злочинців й інших видів допомоги по кримінальних справах. Таким чином, діє система договорів про правову допомогу, у яких вирішується цілий комплекс питань, що стосується співробітництва органів юстиції й охорони драв громадян.

Договори про правову допомогу були підписані з Іраком (1973 р.), Алжиром (1982 р.), Тунісом (1984 р.), Сирією (1982 р.). Народною Демократичною Республікою Ємен (1985 р.), Фінляндією (1978 р.), Італією (1979 р.), Грецією (1981 р.), Кіпром (1984 р.). Так, договір між СРСР і Фінляндією про правовий захист і правову допомогу по цивільних, сімейних і кримінальних справах підписаний 11 серпня 1978 р.

Конвенція між СРСР й Італією про правову допомогу по цивільних справах була укладена 25 січня 1979 р. У ній утримуються правила про правовий захист, про надання правової допомоги, про взаємне визнання судових рішень, що вступили в чинність, по цивільним (у тому числі сімейним) справам, а також рішень, що стосується визнання батьківства, установлення опіки, піклування й усиновлення.

Двосторонні угоди з питань цивільного процесу СРСР мав і з рядом інших держав. Це угода 1970 року з Австрією (про вільний доступ у суди, порядку виконання судових доручень й ін.), а також угоди про виконання судових доручень зі США (1935 р.), Францією (1936 р.), Бельгією (1945-1946 р.), ФРН (1956-1957 р.).

З окремими соціалістичними країнами (Болгарією, Угорщиною, ГДР, Монголією, Чехословаччиною і Румунією) Радянським Союзом були укладені угоди про соціальне забезпечення, що містять правила про трудові права громадян, пенсійному забезпеченні. Далі варто назвати консульські конвенції. СРСР були укладені консульські конвенції з Болгарією (1971 р.), Угорщиною (1971 р.), ГДР (1971 р.), В'єтнамом (1978 р.), КНР (1986 р.), КНДР (1957 р.), Кубою (1972 р.), Монголією (1972 р.), Польщею (1971 р.), Румунією (1972 р.), Чехословаччиною (1972 р.), Югославією (I960 р.). Україна уклала консульські конвенції з Польщею.

Консульські конвенції були укладені з Індією (1973 р.), Іраком (1975 р.), Гвінея-Бісау (1976 р.), Анголою (1976 р.), Сирією (1976 р.), Мозамбіком (1977 р.), Ефіопією (1977 р.), Мексикою (1978 р.) й іншими країнами.

СРСР уклав консульські конвенції із ФРН (1958 р.), Австрією (1959 р.), США (1964 р.), Великобританією (1966 р.), Францією (1966 р.), Фінляндією (1966 р.), Японією (1966 р.), Італією (1967 р.), Швецією (1967 р.), Бельгією (1972 р.), Грецією (1981 р.) і іншими західними країнами.

Численні угоди в області транспорту, зокрема угоди про міжнародне автомобільне повідомлення, були укладені СРСР із Болгарією, Угорщиною, ГДР, Польщею, Румунією, Чехословаччиною.

Радянським Союзом були укладені угоди про взаємну охорону авторських прав з Болгарією, Угорщиною, ГДР, Кубою, Польщею й Чехословаччиною.

Із Францією (1970 р.) і Австрією (1981 р.) були укладені угоди про правову охорону промислової власності. З Австрією (1981 р.) і Швецією (1986 р.) є угоди про взаємну охорону авторських прав.

Найбільш важливим джерелом міжнародного приватного права є торговельні договори (про торгівлю, торгівлю й мореплавання). Ці договори встановлюють загальний режим, застосовуваний у торгівлі України з відповідною іноземною державою. У зазначених договорах визначається правове положення юридичних осіб і громадян, утримуються правила з питань торговельного арбітражу. Відзначимо, зокрема. Угода про торговельні відносини між СРСР і США від 1 червня 1990 р., що було ратифіковано Росією й США. Аналогічні угоди були укладені США з Україною, Казахстаном, Киргизстаном, Туркменістаном. Україна уклала угоду про економічне співробітництво з Великобританією, угоди про торгівлю й економічне співробітництво з Фінляндією, з Канадою, з Китаєм і іншими країнами. В угоді з Великобританією передбачаються, зокрема, створення в обох країнах "передумов для інвестицій, які були б привабливі для інвесторів з іншої країни", заходу щодо заохочення "створення й підтримки систем захисту інтелектуальної власності, що відповідають загальноприйнятим у Європі стандартам".

З рядом країн були укладені спеціальні угоди про торговельне судноплавство (наприклад, з Великобританією угода 1968 р. із протоколом 1974 р.). З багатьма країнами (США, Великобританією, Фінляндією, Швецією, Норвегією, Австрією, ФРН й ін.) підписані угоди про запобігання подвійного оподатковування. З Великобританією, ФРН, Фінляндією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Канадою, Китаєм, Іспанією, Італією, Австрією, Туреччиною, Кореєю, Швейцарією й іншими країнами укладені угоди про взаємний захист капіталовкладень.

Відзначимо тенденцію розширення участі України в багатосторонніх угодах універсального характеру.

Перш ніж зупинитися на основних багатосторонніх угодах, відзначимо, що в сучасних умовах підвищилася роль міжурядових організацій у кодифікації правил міжнародного приватного права, підготовці проектів різних міжнародних угод.

Генеральна Асамблея ООН з ініціативи Угорщини розглянула "міри, які повинні бути прийняті для прогресивного розвитку в області міжнародного приватного права, особливо з метою сприяння розвитку міжнародної торгівлі". У результаті в 1966 році був створений спеціальний орган - Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). До складу комісії входять 36 держав. У її роботі активну участь приймають представники України.

Як відзначалося в резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1966 р., завдання комісії полягає в тім, щоб сприяти "прогресивному узгодженню й уніфікації правил міжнародної торгівлі". На комісію, зокрема, покладена підготовка нових міжнародних конвенцій, типових й однакових законів в області права міжнародної торгівлі, сприяння кодифікації міжнародних торговельних порядків, збір і поширення інформації в цій області.

У якості першочергових комісія визначила наступні теми зі своєї програми роботи: міжнародна купівля-продаж товарів, міжнародні платежі, комерційний арбітраж. На основі підготовлених проектів був прийнятий ряд конвенцій. До їхнього числа ставляться Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Конвенція ООН про морське перевезення вантажів (див. гл. 9), а також Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ і Примирливий регламент ЮНСІТРАЛ. В 1985 році були прийняті Типовий закон про міжнародний торговельний арбітраж. Конвенція про міжнародний перекладний і міжнародний простий вексель (9 лютого 1988 р.).

Розробкою проектів конвенцій в області міжнародного приватного права займається також Гаазька конференція по міжнародному приватному праву. Перша її сесія була скликана урядом Нідерландів у Гаазі в 1893 році з ініціативи відомого голландського юриста Т.М. Ассера. У ній брали участь 13 європейських держав. Усього відбулося 15 звичайних сесій Гаазької конференції (в 1893, 1894, 1900, 1904, 1928, 1951, 1956, 1960, 1964, 1968, 1972, 1976, 1980, 1984, 1988 р.) і 2 позачергові, на яких був прийнятий ряд проектів угод в області міжнародного приватного права. В 1951 році був прийнятий постійний Статут Гаазької конференції по міжнародному приватному праву (набутив чинності в 1955 р.). Статут діє для 38 держав. Для Латвії набутив чинності з 11 серпня 1992 р. Відповідно до статуту, завданням конференції є прогресивна уніфікація правил міжнародного приватного права (ст. 1). Сесії конференції збираються, як правило, раз у чотири роки (ст. 3). Підготовку їх здійснюють Спеціальна державна комісія, створена Нідерландами, і Постійне бюро конференції. Найбільш значними з документів, прийнятих на сесіях конференції починаючи з 50-х років, є конвенції в області цивільного процесу. До них ставляться: Конвенція з питань цивільного процесу 1954 року (СРСР приєднався в 1966 р.); Конвенція про вручення за кордоном судових і позасудових документів по цивільних і торговельних справах 1965 року; Конвенція про збір за кордоном доказів по цивільних і торговельних справах 1970 року; Конвенція про полегшення доступу до правосуддя за кордоном 1980 року й ін.

З конвенціями по процесуальних питаннях тісно зв'язана Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року. Беруть участь 42 держави.

До області сімейного права ставляться 10 з 29 Гаазьких конвенцій. Це - Конвенція про висновок шлюбу й визнання його недійсним 1978 року; Конвенція про право, застосовному до майна чоловіка й жінки, 1978 року;

Конвенція про визнання розлучення й судового розлучення чоловіка й жінки 1970 року; Конвенція про право, застосовному до аліментних зобов'язань у відношенні дітей, 1956 року; Конвенція про визнання й виконання рішень по справах про аліментні зобов'язання у відношенні дітей 1958 року; Конвенція про компетенцію й застосовне право відносно захисту неповнолітніх 1961 року й ряд інших конвенцій про правове положення дітей. З конвенцій в інших областях варто звернути увагу на Конвенцію про колізії законів щодо форми заповідальних розпоряджень 1961 року, Конвенцію про право, застосовному до відповідальності виготовлювача, 1973 року й деякі інші.

Значну роботу в цій області проводить також така міжурядова організація, як Міжнародний інститут по уніфікації приватного права (УНІДРУА) у Римі. Їм були підготовлені проекти конвенцій по цілому ряді питань (міжнародній купівлі-продажу товарів, представництву, перевезенням вантажів і пасажирів, а також з інших питань). Інститут - це міжурядова організація, створена в 1926 році. Її членами є 52 країни, у тому числі Болгарія, Угорщина, Куба, Польща, Румунія, Росія. Видає щорічник. Міжнародні конвенції, у яких регулюються відносини в області міжнародного приватного права, розробляються також у рамках Конференції ООН по торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІС) і інших організацій.

Розглянемо окремі групи багатосторонніх угод залежно від їхнього змісту.

Насамперед варто зупинитися на конвенціях з питань міжнародної торгівлі. До їхнього числа ставляться Гаазька конвенція про право, застосовному до міжнародній купівлі-продажу спонукуваних матеріальних речей, 1955 року. Гаазька конвенція про право, застосовному до переходу права власності в міжнародній торгівлі товарами, 1958 року й Конвенція про право, застосовному до міжнародній купівлі-продажу, 1986 року.

На відміну від цих конвенцій, що містять однакові норми колізійного характеру, в 1964 році в Гаазі була укладена Конвенція про однаковий закон про міжнародній купівлі-продажу товарів, покликана ввести в країнах - її учасницях уніфіковані матеріальні норми в області зовнішньоторговельної купівлі-продажу.

Ці конвенції, так само як і підписана в Гаазі Конвенція про висновок договорів міжнародної купівлі-продажу 1964 року, не одержали широкого застосування.

В 1980 році на конференції у Відні була підписана Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Конвенція покликана замінити собою зазначені вище Гаазькі конвенції 1964 року. Конвенція набутила чинності з 1 січня 1988 р. В 1974 році в Нью-Йорку була укладена Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів, а в 1980 році - Додатковий протокол до неї, що привів деякі положення цієї конвенції у відповідність із Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. В 1983 році на конференції в Женеві була укладена Конвенція про представництво при міжнародній купівлі-продажу товарів, а в 1988 році на конференції в Оттаві - Конвенція про міжнародний фінансовий лізинг.

В області міжнародних розрахунків основними угодами є конвенції ЮНСІТРАЛ про міжнародний перекладний вексель і міжнародний простий вексель від 9 грудня 1988 р.

Україна бере участь у важливих багатобічних конвенціях з питань іноземних інвестицій: Конвенції про порядок дозволу інвестиційних суперечок між державами й іноземними особами 1965 року, укладеної у Вашингтоні (цю конвенцію підписало більше 150 держав, ратифікували 106); Конвенції про установу Багатобічного агентства по гарантіях інвестицій 1992 року, укладеної в Сеулі (конвенцію підписало 131 державу).

Численні багатосторонні угоди були укладені по різних питаннях торговельного мореплавання. До їхнього числа ставляться Конвенція для об'єднання деяких правил щодо зіткнення суден 1910 року. Конвенція для об'єднання деяких правил щодо надання допомоги й рятування на море 1910 року. Висновок цих конвенцій поклало початок цілої серії Брюссельських конвенцій по морському праву, підготовлених Міжнародним морським комітетом (ММК) і прийнятих на дипломатичних конференціях у Брюсселі. Найважливіші з них - Конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент 1924 року й протокол до неї 1968 року; Конвенція про обмеження відповідальності власників морських судів 1957 року.

Конвенція про уніфікацію деяких правил щодо відповідальності, що випливає із зіткнення суден внутрішнього плавання, I960 року. На конференції в Гамбурзі була підписана Конвенція ООН про морське перевезення вантажів 1978 року (Гамбурзькі правила). У результаті діяльності ЮНКТАД у Женеві в 1974 році була підписана Конвенція про Кодекс поводження лінійних конференцій. Уніфікація ряду норм, що регулюють повітряне перевезення, здійснена шляхом висновку Варшавської конвенції 1929 року, доповненої Гаазьким протоколом 1955 року й Гватемальським протоколом 1971 року. Україна - учасниця цієї конвенції.

В області регулювання питань залізничного транспорту є Бернські міжнародні конвенції про залізничні перевезення вантажів і залізничних перевезень пасажирів і багажу, які в 1980 році були об'єднані й прийняті в новій редакції як єдина угода (набутило чинності з 1 травня 1985 р.).

Основною угодою з питань перевезень вантажів у міжнародному автомобільному повідомленні є Женевська конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом 1956 року. В 1980 році була прийнята Конвенція ООН про міжнародні змішані перевезення вантажів.

З питань торговельного арбітражу є ряд угод. Найважливіші з них - Нью-йоркська конвенція про визнання й приведення у виконання іноземних арбітражних рішень 1958 року і Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 року. В 1975 році була укладена Міжамериканська конвенція про міжнародний комерційний арбітраж.

У самостійну групу входять численні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності. До їхнього числа ставиться Паризька конвенція по охороні промислової власності 1883 року (див. гл. 13). Радянський Союз приєднався до конвенції в 1965 році. 23 грудня 1977 р. СРСР ратифікував Договір про патентну кооперацію 1970 року. Ці угоди діють для України й Білорусі, Росії.

Угодою в області авторського права є Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 року, переглянута, зокрема, на дипломатичних конференціях у Стокгольмі в 1967 році й Парижу в 1971 році.

Іншою багатосторонньою угодою в цій області є Всесвітня конвенція про авторське право 1952 року (укладена в Женеві, доповнена на конференції в Парижу в 1971 р.). Радянський Союз приєднався до неї в 1973 році.

Крім того, СРСР приєднався до Мадридської конвенції про міжнародну реєстрацію товарних знаків 1891 року (в 1976 р.), ратифікував (в 1980 р.) Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури 1977 року, брав участь у ряді інших угод в області охорони інтелектуальної власності. Учасницею всіх цих угод є Україна.

Хоча Україна й не є учасницею ряду конвенцій в області міжнародного приватного права, і насамперед розроблених Гаазькими конференціями по міжнародному приватному праву, для останнього років безсумнівна тенденція підвищення ролі СРСР, а потім й України в розробці найважливіших міжнародних угод у цій області. Україна бере участь у роботі ЮНСІТРАЛ, Європейської економічної комісії, ЮНКТАД, ЮНЕСКО, ВОІС й інших організацій по підготовці проектів такого роду.

Спеціально варто зупинитися на такому багатобічному документі, як Загальні умови поставок між зовнішньоторговельними організаціями країн - членів РЕВ (ОУП РЕВ). ОУП РЕВ 1968/1988 років по своєму змісті представляють уніфіковані матеріальні норми, що регулюють всі основні питання зовнішньоторговельних операцій. Поряд з матеріальними нормами зовнішньоторговельної купівлі-продажу в ОУП РЕВ утримується й колізійна норма, що відсилає до матеріального права країни продавця (§ 122 ОУП РЕВ 1968/ 1988 р.). ОУП РЕВ набутили чинності відповідно до порядку, передбаченим Статутом РЕВ. Після того як кожна із країн - членів РЕВ схвалила ОУП РЕВ і зробила їхніми внутрішніми актами, вони придбали обов'язкову чинність у відносинах між цими державами як багатобічна угода. Після ліквідації РЕВ ОУП РЕВ, як й інші розроблені РЕВ документи, як правило, втратили обов'язкову чинність, але продовжують застосовуватися по розсуду.

Зберегли дію Угода про усунення подвійного оподатковування доходів і майна юридичних осіб від 19 травня 1978 р.. Угода про усунення подвійного оподатковування доходів і майна фізичних осіб від 27 травня 1977 р.. Конвенція про дозвіл арбітражним шляхом цивільно-правових суперечок, що випливають із відносин економічного й науково-технічного співробітництва, від 26 травня 1972 р. Остання, так називана Московська арбітражна конвенція 1972 року, представляє з погляду міжнародного приватного права найбільший інтерес.

Із численних конвенцій регіонального характеру в області міжнародного приватного права слід зазначити насамперед Кодекс Бустаманте, названий по імені його укладача - відомого кубинського юриста. Цей кодекс, що складається з 437 статей, являє собою найбільше детально розроблений міжнародний договір з питань міжнародного приватного права. Він був прийнятий в 1928 році на VI Панамериканської конференції й ратифікований 15 країнами Центральної й Південної Америки.

Розвиток інтеграційних процесів привело до висновку угод, що діють у відносинах між країнами того або іншого угруповання держав. Зокрема, ряд таких конвенцій був укладений між країнами - членами Європейського економічного співтовариства (ЄС). До їхнього числа ставиться насамперед Римська конвенція 1980 року про застосування права до договірних зобов'язань. Вона набутила чинності для Бельгії, Данії, ФРН Франції, Італії, Люксембургу, Великобританії, Греції, Нідерландів, Ірландії.

В 1968 році країни - члени ЄС уклали Брюссельську конвенцію про підсудність і виконання судових рішень (нова редакція 1979 р.). Європейські держави, що входять у Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЕАСТ), уклали в 1980 році в Лугано угода про підсудність і виконання судових рішень по цивільних і торговельних справах. З 1 січня 1992 р. воно набутило чинності у відносинах між Францією, Нідерландами й Швейцарією. Тим самим положення Брюссельської конвенції ЄС 1968 року були поширені на Швейцарію, що входить в ЕАСТ.

В 1968 році країни - члени ЄС уклали Брюссельську конвенцію про взаємне визнання компаній.

Європейська конвенція про державний імунітет 1972 року набутила чинності в 1976 році (в 1992 р. діяла для Австрії, Бельгії, Великобританії, Кіпру, Нідерландів, Швейцарії, ФРН).

Починаючи з 1975 року кожні три роки проводяться конференції по міжнародному приватному праву країн Американського континенту. На першій конференції (1975 р.) у Панамі були прийняті шість конвенцій, на другий (1979 р.) у Монтевідео - сім конвенцій по різних питаннях міжнародного приватного права.

На конференції в Ла-Пасі в 1984 році були прийняті чотири конвенції (міжамериканські конвенції про право й дієздатність юридичних осіб у міжнародному приватному праві, про колізійних норми, що стосується всиновлення неповнолітніх, про юрисдикцію й екстериторіальну дію іноземних судових рішень, додатковий протокол до міжамериканської конвенції про збір доказів за рубежем). На конференції в Монтевідео в 1989 році були прийняті три конвенції (про обов'язок змісту осіб, про повернення з інших країн неповнолітніх, про міжнародні перевезення вантажів автотранспортом).

Для країн, що розвиваються, при відсутності правового регулювання в ряді областей характерний інтерес до проведення міжнародної уніфікації як регіонального, так й універсального характеру. Так, в 1962 році в Лібревілі була підписана угода про створення Афро-Малайзійського відомства промислової власності (ОАМПІ), що передбачає єдині норми для охорони винаходів, реєстрації товарних знаків і промислових зразків. Ця угода була переглянута й доповнене в 1977 році. В 1978 році аналогічна угода була укладена групою інших африканських держав, що були англійських колоній.

Афро-Азіатський правовий консультативний комітет прийняв Типову угоду для двосторонніх угод про правову допомогу й докази.

 

3. ВНУТРІШНЄ ЗАКОНОДАВСТВО

 

1. Другий вид джерел міжнародного приватного права - внутрішнє законодавство. Переходячи до характеристики цього виду, необхідно звернути увагу на те, що в Україні як й, наприклад, від Австрії, Угорщини, Польщі, Румунії, Чехії, Швейцарії, прийнятий спеціальний закон з питань міжнародного приватного права, і є кілька законодавчих актів, що містять норми в області міжнародного приватного права. Число таких норм в останні роки зросло.

Найважливішим джерелом в області міжнародного приватного права є Конституція України (Основний закон). У Конституції є спеціальна глава, присвячена зовнішній політиці держави. Ряд положень Конституції стосується міжнародного права й міжнародних договорів (про сумлінне виконання зобов'язань, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, про міжнародні норми, що ставляться до прав людини).

У Конституції України втримуються положення про те, що Україна гарантує своїм громадянам захист і заступництво за її межами, про права й обов'язки іноземних громадян й осіб без громадянства в Україні.

Закон України про громадянство містить, зокрема, правила про збереження громадянства України при висновку й розірванні шлюбу, про можливості подвійного громадянства, про громадянство дітей й інших положень, безпосередньо пов'язані з питаннями міжнародного приватного права.

Важливе значення для міжнародного приватного права грає Закон СРСР про правове положення іноземних громадян. У ньому формулюються як загальні принципи правового положення іноземних громадян у країні, так і правила з питань трудової діяльності, відпочинку, охорони здоров'я соціального забезпечення, надання житла, майнових й особистих немайнових прав, одержання утворення, шлюбних і сімейних відносин й ін.

В Україні діють Цивільний і Господарський кодекси. У них утримуються норми міжнародного приватного права як по загальним, так і по спеціальних питаннях: підстави застосування іноземного права; установлення змісту іноземного права; обмеження застосування іноземного права; позовна давність; правоздатність і дієздатність іноземних громадян й осіб без громадянства; правоздатність іноземних юридичних осіб; відповідні обмеження правоздатності; захист особистих немайнових прав; право власності; угоди й доручення; зобов'язання по зовнішньоекономічних угодах; зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди; безпідставне збагачення; спадкоємне право; міжнародні договори.

Правила міжнародного приватного права втримуються також Сімейному кодексі України. Там говориться про права й обов'язки іноземних громадян у шлюбних і сімейних відносинах, регулюються питання висновку шлюбів громадян з іноземцями й іноземців між собою в Україні, висновку шлюбів громадян за кордоном, у тому числі в консульських установах України, визнання всіх шлюбів іноземців, укладених за кордоном, розірвання шлюбів громадян з іноземцями й іноземців між собою в Україні й за кордоном, установлення батьківства, усиновлення дітей, визнання розлучень, зроблених за кордоном, установлення опіки, реєстрації актів громадянського стану громадян, що проживають за кордоном, визнання документів, виданих органами іноземних держав у посвідчення актів громадянського стану, застосування іноземних законів і міжнародних договорів.

Цивільно-процесуальний і Господарсько-процесуальний кодекси України визначають цивільні процесуальні права іноземних громадян, іноземних підприємств й організацій, а також осіб без громадянства; установлюють правила про пред'явлення позовів до іноземних держав й юрисдикції у відношенні акредитованих у країні дипломатичних представників іноземних держав; містять правила про виконання судових доручень іноземних судів, про порядок обігу українських судів з дорученнями до іноземних судів і про виконання рішень іноземних судів й арбітражів.

У законодавстві України про нотаріат визначаються нотаріальні дії, чинені консульськими установами України вирішуються питання застосування іноземного права при здійсненні нотаріальних дій; регулюються питання прийняття нотаріусом документів, складених за кордоном, забезпечення доказів, що вимагаються для ведення справ в органах інших держав.

Окремі правила, що ставляться до області міжнародного приватного права, утримуються також у Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавання України (КТМ України) і інших актах.

Зокрема, у КТМ норми з питань міжнародного приватного права поміщені в нормах про застосування правил кодексу й правил іноземного права, про включення в договори умов про застосування іноземних законів і звичаїв торговельного мореплавання, про угоди сторін про передачу споровши з іноземними громадянами або організаціями на розгляд іноземного суду або арбітражу, про застосування правил міжнародних договорів й ін.

В Україні був прийнятий ряд законів, що безпосередньо ставляться до області регулювання зовнішньоекономічної й інвестиційної діяльності. Це Закон про іноземні інвестиції. Декрет про валютне регулювання. Митний кодекс, укази президента й постанови уряду з питань державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Ряд положень міжнародного приватного права втримується в Законі України про міжнародний комерційний арбітраж. Законом регулюються питання, що стосуються арбітражних відносин, визначення складу третейського суду, його компетенції, порядку ведення розгляду, визнання й приведення у виконання арбітражних рішень.

Норми міжнародного приватного права втримуються й у ряді законів загального характеру: Про охорону прав на винаходи й корисні моделі, Законі про авторське право й суміжні права й інші законодавчі акти. Основним нормативним актом в Україні по міжнародному приватному праву є Закон про міжнародне приватне право.

2. Варто зупинитися також на законодавстві в області міжнародного приватного права окремих держав. В Австрії, Угорщині, Китаєві, Польщі, Румунії, Чехії, Туреччині, Швейцарії були прийняті спеціальні закони в цій області, в інших країнах відповідні норми втримуються в різних законодавчих актах.

Так, в Австрії Закон про міжнародне приватне право був прийнятий 15 червня 1978 р. (набутив чинності 1 січня 1979 р.). У ньому втримуються детальні правила по різних питаннях (особистий закон, сімейне право, право спадкування, речове право, право на нематеріальні блага, зобов'язальне право, у тому числі трудовий договір, безпідставне збагачення, зобов'язання із заподіяння збитку), а також положення загального характеру відносно застосування права.

У Туреччині Закон про міжнародне приватне право й процес був прийнятий в 1982 році (набутив чинності 22 грудня 1982 р.). Закон містить 48 статей.

Найбільш докладним є Закон про міжнародне приватне право Швейцарії (200 статей) від 18 грудня 1987 р. Поряд із загальними положеннями в області міжнародного приватного права він містить положення про місце проживання й місці перебування фізичних й юридичних осіб, громадянстві, визнанні й виконанні рішень судів й інших органів іноземних держав. Спеціального глави закону присвячені статусу фізичних осіб, сімейному праву, правам дітей, опіці, спадкуванню, речовому праву, правам на нематеріальні блага (інтелектуальна власність), зобов'язальному праву, праву товариства, конкурсному виробництву, міжнародної арбітражної підсудності. Таким чином, у ньому втримуються норми, звичайно подібного роду, що включають не в законодавчі акти.

Приблизно в такому ж обсязі (183 статті) був прийнятий 22 вересня 1992 р. Закон про міжнародне приватне право Румунії (набутив чинності 1 жовтня 1992 р.).

У Болгарії окремі правила міжнародного приватного права втримуються в Законі про зобов'язання й договори 1950 року. Указі про торгівлю й судноплавство 1953 року. Декреті про економічне, промислове, наукове й технічне співробітництво з іноземними юридичними й фізичними особами від 12 червня 1974 р. У Сімейному кодексі 1985 року (гл. 11) докладно регулюються питання висновку й розірвання шлюбів болгарських громадян з іноземцями й інші питання сімейного права. Питання міжнародного цивільного процесу вирішені в Цивільному процесуальному кодексі в редакції закону від 31 березня 1983 р.

В Угорській Республіці Закон про міжнародне приватне право був прийнятий в 1979 році. У главі I "Загальні положення" цього закону регулюються питання кваліфікації, зворотного відсилання, установлення змісту іноземного права, взаємності, публічного порядку. Глава II присвячений особам (громадянам, державі як суб'єктові правовідносин, юридичним особам); гл. III - праву інтелектуальної власності; гл. IV - праву власності; гл. V - зобов'язанням; гл. VI - спадкуванню; гл. VII - сімейному праву; гл. VIII - трудовому праву; гл. IX - питанням юрисдикції; гл. Х - правилам процесу; гл. XI - визнанню й виконанню рішень іноземних судів й інших органів. Цей закон набутив чинності 1 червня 1979 р.

У Китайській Народній Республіці 21 березня 1985 р. був прийнятий Закон про міжнародні господарські договори. Він підлягає застосуванню до всім зовнішньоторговельним й іншим зовнішньоекономічним договорам, що укладають китайськими організаціями з іноземними контрагентами, тобто його можна віднести до актів "прямої дії", покликаним безпосередньо регулювати цивільно-правові відносини з іноземним елементом. Ряд норм. закону має диспозитивний характер.

У законі 1985 року втримуються загальні правила про укладання договору, про умови договору, його формі (передбачається письмова форма), про виконання договору <

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА | КОЛІЗІЙНИЙ І МАТЕРІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ


Дата добавления: 2016-07-18; просмотров: 2452; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2022 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей.
Генерация страницы за: 0.112 сек.