Концепція суб’екта у філософській системі Канта

Розглядаючи перше питання, студентам слід розкрити сутність трансцендентальної філософії Іммануїла Канта. Іммануїл Кант (1724-1804) був родоначальником німецької класичної філософії. В його інтелектуальному розвитку виділяють два періоди: “докритичний”, коли Кант виступав в основному як натураліст, і “критичний”, коли сформувалася специфічна кантівська філософія - період публікації трьох «Критик» - «Критики чистого розуму» (1781), «Критики практичного розуму» (1788), «Критики здатності судження» (1790);

Кант здійснив корінний переворот у постановці й вирішенні центральної проблеми теорії пізнання - взаємодії суб'єкта та об'єкта. Докантівська філософія акцентувала увагу на аналізі об'єкта пізнання, суб'єктивний чинник розглядала як перешкоду на шляху до достовірного знання, як те, що спотворює і затемнює дійсний стан речей (ідоли Ф. Бекона). Кант же робить предметом філософського осмислення пізнавальні здібності суб’єкта. У Канта виникає нове завдання: встановити різницю між суб'єктивними й об'єктивними елементами знання в мислительній діяльності суб'єкта. У суб'єкті Кант розрізняє два рівні: емпіричний (досвідний) і трансцендентальний (той, що знаходиться за межами досвіду - апріорний). До емпіричного рівня він відносить індивідуально-психологічні особливості людини, до трансцендентального – надіндивидуальну основу в людині, знання людини як представника людства.

Однією з головних проблем критицизму Канта є вирішення питання: як можливо достовірне наукове знання? Він вважав, що достовірне знання - це об'єктивне знання. Об'єктивність же в нього ототожнюється з загальністю і необхідністю. Отже, для того, щоб знання мало достовірний характер, воно повинно мати риси загальності і необхідності. За Кантом, суб'єкту, що пізнає, від природи притаманні деякі вроджені форми підходу до дійсності, які не можуть бути виведені із самої дійсності, - це простір, час, форми чуттєвості. Простір і час, у Канта, - це не форми буття речей, що існують незалежно від нашої свідомості, а навпаки, це суб'єктивні форми сприйняття людини, споконвічно властиві їй як представнику людства. Розсудок - це мислення, що оперує поняттями та категоріями. Розсудок виконує функцію підведення різноманітного чуттєвого матеріалу, організованого за допомогою апріорних форм споглядання, під загальні поняття і категорії. Не предмет є джерелом знань про нього у вигляді понять та категорій, а, навпаки, форми розуму - поняття і категорії - конструюють предмет. Розсудок може пізнати тільки те, що сам сконструював, вважає Кант. Поняття та категорії носять незалежний від індивідуальної свідомості загальний і необхідний характер. Тому знання, засноване на них, має об'єктивний характер.

Теорія пізнання Канта грунтується на визначенні ним “речей у собі” і “речей для нас”. Речі, як вони існують у свідомості суб'єкта, Кант називав явищами, “речами для нас”. Людина може пізнати тільки явища. Якими є речі самі по собі, які їхня сутність, людина не знає і знати не може. Тому речі самі по собі для людини стають «речами в собі», непізнаними, нерозкритими. Усе, що перебуває за межами людського досвіду, може бути доступне тільки Розуму. Розум - це вища здатність суб'єкта, що керує діяльністю розсудку і ставить перед людиною цілі. Розум оперує ідеями. У Канта ідеї - це уявлення про мету, до якої прагне наше пізнання, про задачі, які воно ставить перед собою. Ідеї розуму виконують регулюючу роль у пізнанні, спонукаючи розум до діяльності. Розсудок, що спонукається розумом, прагне до абсолютного знання, виходить за межі досвіду (тобто за межі своєї компетенції) і заплутується в суперечностях, антиноміях (антиномія – суперечність між двома твердженнями, кожне з яких однаковою мірою логічно довідне в даній системі). Антиномії мають місце там, де за допомогою скінченого людського розсудку намагаються робити висновки не про світ досвіду, а про світ «речей у собі». Розум за своєю природою є суперечливим. Спроба розуму дати відповідь на питання про те, що таке світ як ціле, приводить до суперечливих відповідей: можна незаперечно довести, що світ не має початку в часі, не має границь у просторі, і можна незаперечно довести, що світ почав існувати в якийсь момент часу і що він обмежений у просторі і т.і. Ці протиріччя виникають у розумі неминуче. Але разом з тим Кант стверджував, що ці протиріччя є уявнимі і виникають через претензії розуму судити про світ як безумовну цілісність, тоді як він є «річ у собі», яку неможна пізнати.

Особливое місце у філософії Канта займає вчення про людину. Людина є жителем двох світів: світу природи і світу свободи. Свобода, за Кантом, - це незалежність від визначальних причин природного світу. Світ «речей у собі» закритий як для чуттєвості, так і для теоретичного розуму, науки. Однак, це ще не означає, що цей світ недоступний людині. У сфері свободи діє не теоретичний, а практичний розум. Останній керує вчинками людини. Рушійною силою практичного розуму є не мислення, а воля (готовність до певних дій). Закони практичного розуму - це моральні закони, які визначають вимоги до людини, як їй поводитися в цьому світі. Головною вимогою, категоричним імперативом є: поводься з іншими так, як ти хотів би, щоб вони поводилися з тобою; своїми вчинками ти формуєш спосіб дії інших і створюєш форму, характер взаємних відносин. Людина поводиться необхідно, оскільки вона є «явище» серед інших «явищ» природи й у цьому відношенні підлягає необхідності, що панує у світі явищ. Але та ж людина є моральною істотою і як така належить до світу свободи.

Відсутність у людини можливостей теоретичних доказів буття Бога та безсмертя душі заповнюється вірою та надією, що дозволяє спасти свободу особистості. Знання змушувало б людину вести себе певним чином, її вчинки було б “легальними”, але не моральними. Зникла б свобода, яка можлива лише в ситуації фундаментальної невизначенності. Але моральність і свобода є основою людської особистості. Вони складають, за Кантом, вищу цінність буття. За Кантом, людина є головной проблемою філософії. Центральне питання “що таке людина” підсумовує три інших питання: “що я можу знати?”, “що повинен робити?”, “на що можу сподіватися?”, що розкривають різні види діяльності людини.