Марксистська філософія: основні ідеї

Розглядаючи четверте питання теми, студенти повинні засвоїти, що розв’язанням ідей, сформульованих у німецькій класичній філософії, після Фейєрбаха займалися К.Маркс і Ф.Енгельс. Їхнє філософське вчення певною мірою можна розглядати як завершальний етап розвитку німецької класичної філософії. Маркс пройшов школу гегелівської філософії і шлях Фейєрбаха. Головною темою його філософствування була людина як природна істота. Як така, людина наділена природними, життєвими силами, що існують у вигляді задатків, здібностей, схильностей. Але разом з тим, Маркс не погоджувався з Фейєрбахом: людина не тільки природна істота, їй притаманна й родова сутність. Характеристика людини як родової сутності означає, що людина ставиться до себе як до істоти універсальної, а тому свободної. Фейєрбах теж говорив про універсальність людини, порівнюючи її цим поняттям із природою. Маркс розуміє універсальність інакше: людина універсальна тому, що вона здатна перетворювати природу на своє неорганічне тіло. Тобто природа, матеріальний світ взагалі існує як засіб, матеріал для забезпечення життєдіяльності людини. Природа є необхідною частиною людського життя й діяльності. У цьому полягає специфіка й оригінальність гуманістичного (а не антропологічного, як у Фейєрбаха) матеріалізму Маркса. За Марксом, «універсальність» людини - не в її свідомості (Фіхте, Гегель), не в її природних характеристиках (Фейєрбах), а в її суспільній природі. Тим самим Маркс позбавився від істотних недоліків матеріалізму, який, як правило, визначаючи людину як природну істоту, автоматично підкоряє її жорсткій природній детермінації, позбавляючи людської свободи і здатності до творчості.

У марксизмі суспільна природа людини припускає здатність до активного перетворення природи в інтересах людини («соціалізація», «олюднення» природи). Цю здатність Маркс називає практикою. Не випадково у нього, на відміну від інших типів матеріалізму, центральним поняттям філософії є не матерія, а практика, тобто людська діяльність. Поняття діяльності сформувалося в німецькій класичній філософії. В європейській культурі виникла нова концепція особистості з її раціональністю, різноманітними напрямками активності й ініціативи, були створені передумови для розгляду діяльності як підстави та принципу культури. Гегель тлумачив діяльність як усепроникаючу характеристику абсолютного духу, що породжується його потребою в змінах. Марксизм же розумів діяльність як засіб реалізації «універсалізму» людини у світі. Саме практичною діяльністю людина не тільки здатна протистояти детермінізму природи, але й надати цьому природному «цілому» людські, соціальні риси. Це і є процес опредметнення людської сутності (перетворення в процесі діяльності суб’єктивного, духовного в об’єктивне – форму предмета). У практиці людина й природа міняються ролями: «ціле» - природа - стає частиною нового цілого - людського світу. Причому чим більш широкою і глибокою стає сфера «олюдненої» природи, тим універсальнішою стає потреба людини в природі.

У роботі «Економічно-філософські рукописи 1844 року» Маркс виступив на захист гуманізму, заснованого на свободній, універсальній, творчій сутності людини. Реалізації цієї сутності, за Марксом, перешкоджають різні види людського відчуження: відчуження людини від природи, відчуження від власної «родової» сутності, відчуження людини від людини, відчуження людини від суспільства. В основі усіх форм відчуження, на думку Маркса, лежить відчуження праці, що базується на приватновласницьких відносинах. В умовах відчуження «діяльність людини виявляється му́кою, його власний витвір - далекою їй силою, її багатство - її бідністю, її сутнісний зв'язок, що з'єднує її з іншою людиною - несуттєвим зв'язком, ... сама він володар свого витвору, виявляється рабом свого витвору».

Зворотний до відчуження процес Маркс називає процесом привласнення людиною своєї справжньої родової сутності, у ході якого докорінно змінюється відношення людини до природи й до інших людей. На основі концепції привласнення він створює грандіозне за гуманістичним пафосом вчення про суспільно-історичну, предметно-практичну сутність людини. У цій концепції він прагне зобразити людську діяльність як глобальний процес олюднення світу, що перетворює природу відповідно до законів самої природи, і в той же час накладає на природу свої характеристики, без чого природа не змогла б піднятися до рівня людини і стати чинником людського буття.

Маркс не протиставляє людину природі. Навпаки, він усіляко підкреслює, що людина є частиною природи і її продуктом. Разом з тим, на його думку, людина - не просто частина природи, а вищий продукт її розвитку, природна істота особливого роду. Людина - це універсально-загальна сила природи. Можливість цього закладена у фізіологічній конституції людини як організму, наділеного такими перевагами як людські руки, мозок, мова й ін. Через ці якості людина здатна до будь-якого роду діяльності, до оволодіння силами природи, перетворення цих сил на свої власні сили та здібності. Реалізація цієї можливості здійснюється у виробничій діяльності, у праці. Саме в праці виявляється специфічність буття людини.

Маркс виділяє в діяльності людини два основних моменти: опредметнення і розпредметнення. У ході трудової діяльності людина постійно здійснює опредметнення - перехід властивостей і характеристик живого процесу діяльності суб'єкта в об'єкт, у предметне втілення. Але людська діяльність не зводиться до матеріального, чуттєво-предметного процесу. Цей процес має у своїй основі духовний, ідеальний зміст: проект, задум, ідею. Розпредметнення - це зворотний перехід предметності в живий процес, у діючу здатність, це процес освоєння суб'єктом предметних форм культури й природи. Людина у процесі діяльності має справу не тільки з предметами природи, вона обов'язково використовує знаряддя праці, систему знань і інші продукти людської діяльності. Ці засоби створені попередніми поколіннями або представниками іншого роду діяльності. Вже у формі засобів праці людина має справу з іншою людиною. Розпредметнення - це освоєння соціального досвіду людства і перетворення його в момент живої праці.

У результаті відчуження і робітник, і капіталіст втрачають особистісні, людські характеристики. Виникає питання: чому причиною відчуження в момент його виникнення в первісному суспільстві була низька продуктивність праці, а з розвитком цивілізації відчуження зростає і при капіталізмі з його вищою ефективністю виробництва стає універсальним? Маркс вважав, що у відчуженні виявляється панування над людиною стихійних сил суспільного життя, неконтрольованих людиною. Включення в соціальне життя нових об’єктів природи лише підсилює панування цих стихійних сил над людиною. Для того, щоб подолати відчуження, потрібно взяти під контроль свій «власний будинок» - суспільство. Цьому перешкоджає приватна власність на засоби виробництва. Маркс і Енгельс стали на шлях створення політичної (науковий соціалізм) і економічної (політична економія) теорії про шляхи знищення приватної власності і, отже, людського відчуження.

Концепція суспільно-історичної, предметно-практичної сутності людини під гуманістичному кутом зору змінює не тільки погляд на взаємодію людини з природою, але й на стосунки людини до людини. Багатство внутрішнього світу особистості ставиться в пряму залежність від багатства внутрішнього світу інших людей. Обмін цим багатством є головною метою міжлюдського спілкування.Під впливом такого спілкування перетвориться сама природа особистості. Гуманістичний ідеал Маркса - універсально-розвинута людина, що живе у гармонії з зовнішньою і внутрішньою природою. Досягнення цього ідеалу він зв'язує з ліквідацією приватновласницьких відносин і подоланням соціального закріплення ролей людини в системі розподілу праці.

З самого початку творчості Маркса виявляється соціальна орієнтація його філософії, що надалі одержала глибокий розвиток. У результаті Маркс значно розширив сферу дії матеріалізму - розширив його на область суспільних явищ (матеріалістичне розуміння історії). Це розуміння історії полягає в тім, щоб, виходячи з матеріального виробництва безпосередніх засобів для життя, спочатку пояснити систему виробничих відносин між людьми, а потім на цій основі - і політичний устрій суспільства, право, мораль, релігію й інші духовні явища. Встановлення залежності свідомості людей від їхнього суспільного буття і його головного виду - матеріального виробництва - дозволило Марксові переосмислити роль духовної діяльності людини. На думку Маркса, ідеї й теорії, навіть найрадикальніші та доброзичливі, не можуть служити причинами історичних змін реальності. Вони лише відбивають об'єктивну реальність і можуть бути застосовані тільки тоді, коли в цій реальності створяться сприятливі умови. Відповідно до марксизму, свідомість є ніщо інше як відображення й усвідомлення людьми свого суспільного буття, способу виробництва матеріальних благ, діяльності та міжлюдського спілкування;

Вчення про суспільно-історичну, предметно-практичну діяльності людини і матеріалістичне розуміння історії дозволили Марксові й Енгельсу докорінно перетворити матеріалізм. Фундаментальним принципом їхньої філософської системи стає принцип практики. З позицій цього принципу аналізується й оцінюється вся попередня філософія, дається позитивне вирішення багатьох проблем, поставлених німецькою класичною філософією. Практика є первинною стосовно усього духовного світу, вона дозволяє пояснити всі складні соціальні процеси і духовні явища. Поняття практики, насамперед, протистоїть широко використовуваному поняттю «досвід». У понятті «досвід» закладена пасивна позиція людини. Світ упливає на людину - людина відбиває цей світ. Досвід - це нечітке, двозначне поняття. Марксизм прагнув підкреслити активну, діяльну, перетворюючу позицію людини в цьому світі. Поняття «праця», «виробництво» якоюсь мірою досягали цієї мети, але не могли служити філософським принципом. Поняття «практика» виражає нескінченно різноманітні форми взаємодії людей із природою й один з одним у процесі матеріального і духовного виробництва. Практика - це сукупна діяльність людства щодо перетворення природи, формування соціальних відносин, взаємозв'язків і взаємодії всіх людей. Уведення принципу практики в пізнавальний процес дозволило марксистській філософії вирішити питання про тотожність мислення і буття, з'єднати теоретичний і практичний розум, побудувати «міст» між явищем та “річчю в собі”, і в такий спосіб вирішити основні проблеми, висунуті німецькою класичною філософією.

Відповідно до гуманістичного матеріалізму Маркса, між людиною і природою постійно триває діалог, що збагачує, натуралізує людину і збагачує, олюднює природу. Комунізм повинен стати гармонічним урівноважуванням «гуманізму» і «натуралізму». Однак теоретичне обгрунтування цієї концепції зустрілося із серйозними труднощями. обґрунтування. Серед них такі: ліквідація приватної власності приводить до «загальної приватної власності» (зрівнялівки) і «вульгарного, зрівняльного комунізму». Зрівняльний комунізм нівелює і по суті скасовує особистість людини.

Століття після смерті Маркса підтвердило правоту низки його поглядів і разом з тим показало необґрунтованість багатьох його прогнозів. Як і передбачав Маркс, науково-технічний прогрес нині безпосередньо визначає всі сторони промислового виробництва. Багатократно посилилася концентрація господарського життя, капітал придбав транснаціональний характер, в орбіту світового капіталістичного ринку втягнути всі країни. Разом з тим, у другій половині ХХ століття класова боротьба в розвинутих країнах була пом'якшена завдяки взаємним поступкам і узгодженню інтересів робітників та підприємців і набула форм, що припускають дотримання норм ринкового господарства та парламентської демократії. Однак, у країнах “третього світу” проблеми воєн, бідності, безробіття й відсталості, як і раніше, мають гострий характер. Усупереч чеканням Маркса, революція відбулася не в розвинутих капіталістичних країнах, а в економічно відсталій Росії. Пізніше виникло співтовариство соціалістичних країн, у яких були встановлені авторитарні політичні режими, що абсолютно суперечило уявленням Маркса про майбутнє суспільство. Складні шляхи розвитку людського суспільства в ХХ столітті з його численними війнами і різного роду конфліктами висвітили низку факторів, недооцінених у марксовій теорії суспільства (насамперед, етнічних, расових, культурних, релігійних).

Після вивчення матеріалу теми Ви маєте:

ЗНАТИ:

· місце і значення німецької класичної філософії в історії філософії;

· особливості філософських систем Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Фейєрбаха;

· зв’язок і якісні відмінності філософії марксизму від систем німецької класичної філософії;

ВМІТИ:

· розрізняти зміст філософських концепцій німецької класичної філософії;

· розкрити генезис формування діалектичних ідей в німецькій класичній філософії і філософії марксизму;

· визщначити гносеологічні і соціальні особливості формування філософських концепцій;

РОЗУМІТИ:

· зв’язок філософських ідей з історичним розвитком Німеччини та Європи у ХVIII на початку ХХ ст.;

· вплив німецької класичної філософії на історичний розвиток і долю цивілізації;

· інтелектуальні і культурні здобутки цього етапу історії філософії та їх вплив на сьогодення.

Практичні завдання

· Чи є слушною критика емпіричного обгрунтування простору, що дається І. Кантом: «Простір не є емпіричним поняттям, що виводиться з нашого досвіду. Справді, уявлення про простір повинно вже заздалегідь бути даним, щоб ті чи інші відчуття були віднесені до чогось поза мене (тобто до чогось в іншому місці, а не там, де я знаходжусь), а також для того, щоб я зміг уявити собі їх як такі, що знаходяться в різних місцях. Уявлення про простір не може бути тому взяте з відношень зовнішніх явищ за допомогою досвіду: саме цей зовнішній досвід стає можливим завдяки уявленню про простір».

Яке вирішення проблеми простору пропонує Кант? Які помилки метафізичного матеріалізму примусили Канта шукати рішення проблеми простору на шляху ідеалізму?

· Покажіть слушність вислову Л. Фейєрбаху: «Логіка Гегеля – це теологія, що перетворена в логіку, в прийнятному для розуму і сучасності вигляді».

· Філософія Фейєрбаха виникла як опозиція до філософії Гегеля. З нижченаведеного вислову Фейєрбаха виявіть, по якій лінії він протиставляє свою точку зору гегелівській: «... суб’єктом нової філософії є... не абсолютний, тобто абстрактний дух, - словом, не розум в абстрактному сенсі, але дійсна і цільна людська істота... Іншими словами: нова філософія, розуміється, також спирається на розум, сутність якого зводиться до людської сутності, таким чином, спирається ні на той анонімний розум, що не має сутності, не має красок, але на розум, насичений людською кров’ю”.

· Покажіть, як Маркс у “Капіталі” застосував матеріалістично перероблену діалектику Гегеля?

· В якому відношенні праця Ф. Енгельса “Діалектика природи” протистоїть праці Гегеля “Філософія природи”? В чому полягає головна відмінність в розумінні природи Енгельсом і Гегелем?

· К. Маркс у “Тезах про Фейєрбаха” вказує: “Філософи лише різним чином пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його”. Чи означає це, що, з точки зору Маркса, філософія більше не потрібна? Яку роль, враховуючи вислів Маркса, повинна виконувати філософія?

· «Головний недолік, каже Маркс, - усього попереднього матеріалізму – включаючи і фейєрбахівський – міститься в тому, що предмет, дійсність, чуттєвість береться тільки у формі об’єкта, або у формі споглядання”. Як тлумачити думку Маркса, що предмети повинні братися і як людська чуттєва діяльність, як практика, суб’єктивно?

· Поясніть вислів В.І. Леніна «Гегель геніально вгадав діалектику речей (явищ, світу, природи) у діалектиці понять». Чому Гегель не помітив діалектику речей?

Питання для самоконтролю

· Чим відрізняється докритичний і критичний періоди інтелектуального розвитку І. Канта?

· У чому полягає особливість системи категотрій Канта порівняно, наприклад, с категоріями Арістотеля?

· Охарактеризуйте основні положення теорії пізнання Канта.

· Чим відрізняються теорія пізнання Канта і Гегеля?

· Чому Гегель називав філософію спекулятивною наукою?

· Чим відрізняються діалектика Геракліта, Гегеля і Маркса?

· Що таке абсолютна ідея і як вона, за Гегелем, розвивається?

· Чим відрізняється критика релігії Л. Фейєрбахом від критики релігії французькими просвітителями?

· Чому Фейєрбах називав свою філософію антропологією?

· Покажіть обмеженість розуміння Фейєрбахом людської сутності.

· У чому криється різниця розуміння діяльності Гегелем і Марксом?

· Чому матеріалізм Маркса називають гуманістичним?

· У чому полягає матеріалістичне розуміння історії?

· Охарактеризуйте основні види і функції практики.

Словник термінів

· Абсолютна ідея - надприродне, нічим не зумовлене духовне начало, «божественна думка», безособовий розум, які нібито породжують реальний матеріальний світ.

· Антропологізм – філософська концепція, яка розглядає усі явища природи, суспільного життя й мислення залежно від властивостей і потреб людини.

· Відчуження – філософська категорія, яка виражає перетворення людської діяльності та її наслідків у самостійну силу, що панує над людиною і ворожа їй.

· Категорічний імператив – термін Канта для позначення безумовного веління моральної свідомості слідувати в поведінці тзаконові: “дій так, щоб ти ніколи не ставився до людей тільки як до засобу, а завжди як до мети”.

· Опредметнення – це перетворення в процесі діяльності суб’єкта людських сил і здібностей з форми руху на форму предмета (тобто перетворення суб’єктивного на об’єктивне). Розпредметнення – це використання людьми наслідків попередньої діяльності і освоєння надбань культури, підтриманняі розвиток завдяки цьому їхнього фізичного буття, виробничих навиків і духовних здібностей.

· Панлогізм – об’єктивно-ідеалістичне вчення, яке вважає мислення сутністю, першоосновою світу й ототожнює об’єктивну закономірність з системою логічних категорій.

· Річ для нас – річ, як вона розкривається людиною в процесі діяльності і пізнання.

· Річ у собі – те, що існує саме по собі, безвідносно і незалежно від людської практики і пізнання.

· Трансцендентний – той, що лежить поза межами свідомості й пізнання.

· Трансцентальний (у філософії Канта) – той, що зумовлює можливість пізнання.

· Трансцендентальний ідеалізм – назва, яку І. Кант дав своїй критичній філософії на відміну від проблематичного ідеалізму Р. Декарта (який ставив під сумнів існування зовнішніх речей) і догматичного ідеалізму Дж. Берклі (який вважав речі «комплексами відчуттів»).

Література

Основна

Антология мировой философии. В 4-х томах, 5 кн. – М.: Мысль, 1969-1972. – Т. 3. – С. 89-394.

Мир философии: Книга для чтения. В 2-х частях / Сост. П.С.Гуревич, В.И. Столяров. - М., 1991. - 1296 с.

Философский энциклопедический словарь. - М.: Сов. энциклопедия, 1998. - 576 с. – Статті:

Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 743 с. Cтатті: Гегель, Кант, Маркс, Фейєрбах, Фіхте, Шеллінг, Енгельс, Німецька класична філософія, Марсизм.

Філософський словник. – К., 1973. – 600 с. – Статті: Гегель, Кант, Маркс, Фейєрбах, Фіхте, Шеллінг, Енгельс, Німецька класична філософія, Марсизм.

Історія філософії: Підручник / В.І. Ярошовець, І.В. Бичко, В.А. Бугров та ін. – К., 2002.

Філософія: Навчальний посібник / Під ред. І.Ф. Надольного. К., 1997.

Філософія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Академія, 2001. – 576 с.

Додаткова

Философия: Учебник для вузов / Под ред. А.Ф. Зотова, В.В. Миронова, А.В. Разина.- М.: Академический проект, 2004. – С. 175-196.

Вступ до філософії: Навчально-методичний посібник / Під ред. Г.І. Волинки. – К., 1993.

Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. – М., 2002. – 344 с.

Шаповалов В.Ф. Основы философии. От классики к современности. Изд. 2-е, доп.: Учеб. пособие для вузов. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – 608 с.

Гуревич П.С. Основы философии: Учебник. – М.: Гардарики, 2000. – 438 с.

Спиркин А.Г. Философия: Учебник. - М., 2000. – 816 с.

Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч. / Фролов И.Т., Араб-Оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др. – М.: Политиздат, 1989. – Ч. 1 – 367 с.; Ч. 2 – 639 с.

Мотрошилова Н.В. Рождение и развитие философских идей: Историко-философские очерки и портреты. – М., 1991.

Першоджерела

Кант И. Критика чистого разума. Предисловие кл 2-му изд. Введение / О различии чистого и эмпирического знания // Кант И. Соч. в 6 т. - Т. 3. - М.: Мысль, 1964. - С. 11-19, 31-68.

Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук. – Т. 1. Наука логики. – М.: Мысль, 1974. – С. 79-106.

Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология / Фрагмент из раздела «Фейербах» // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Изд-е 2-е. – Т. 3. – С. 15-49.

Маркс К. К критике политической экономии. Предисловие // Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Изд-е 2-е. – Т. 13. – С. 6-9.