ОСНОВНІ НАУКОВІ ШКОЛИ В УКРАЇНИ

В історії розвитку української суспільної географії функціонували та нині продовжують дослідження регіональні наукові центри, у межах яких формувалися наукові школи. В основу їх класифікації покладено: 1. функціонування організаційних структур, на базі яких проводились або ж нині відбуваються розробки методологічних основ суспільної географії в Україні (НДІ, ВНЗ, громадські організації); 2. діяльність наукових шкіл та внесок її окремих представників у методологію української суспільної географії (наявність регіональної наукової школи, теоретико-методологічні напрямки її діяльності та відповідно фахівці з цих напрямків; результативність функціонування).

1. Провідний центр у розвитку методологічних основ суспільної географії в Україні – м. Київ. Протягом всього ХХ століття тут були зосереджені основні організаційні структури, що проводили теоретичні дослідження. Нині працює Інституту географії НАН України, , географічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інститут економіки природокористування і сталого НАН України Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, знаходиться центр Українського географічного товариства. Цей центр є найбільшим осередком розробки методологічних основ суспільно-географічної науки, розвиток яких розпочався ще у ХІХ ст., а на межі ХІХ та ХХ століть тут відбулося становлення економіко-географічної науки, своє становлення пройшли етногеографічний та комерційно-географічний напрямки науки. У роки Української національної революції 1918-1921 рр. в Києві працювали такі відомі економіко-географи як К. Воблий, А. Синявський, В. Садовський, С. Остапенко, Я. Пілецький та ін., яким належать перші в історії української науки підручники з економічної географії, що висвітлювали теоретико-методологічні основи науки.

Впродовж 20-х років економіко-географічні дослідження тут проводилися під керівництвом К. Воблого. Це був період формування української галузево-статистичної наукової школи. У 1933 р. він заснував у Київському університеті першу в Україні кафедру економічної географії, де до початку Другої світової війни працювали також І. Мукомель, К. Пяртлі, В. Поданчук.

Після розгрому в 1934 р. Науково-дослідного інституту географії та картографії в Харкові, окремим структурним підрозділом він був переведений до складу геолого-географічного факультету Київського університету. Відділ економічної географії очолив І. Маєргойз.

У післявоєнні роки Київ остаточно утверджується як провідний науковий та методологічний центр української економічної географії. Продовжила роботу кафедра економічної географії Київського університету (завідувачі: К. Воблий (до 1947 р), К. Пяртлі (1947-1958рр.), О. Діброва (1959-1973рр.), С. Мохначук (1973-1974рр.), В. Юрківський (1975р.), М. Пістун (1976-1998), Я. Олійник (з 1998р.).

У 1964р. М. Паламарчук заснував Сектор географії, функціонування якого впродовж майже 30 років сприяло створенню Інституту географії НАН України. Теоретико-методологічні проблеми тут розроблялися М. Паламарчуком, І. Горленко, Г. Балабановим, В. Нагірною та ін. У межах Академії наук України ще в 1934р. була створена Рада по вивченню продуктивних сил. В цій організації теоретико-методологічні студії свого часу проводились М. Паламарчуком, Ф. Заставним, а зараз їх здійснюють А. Степаненко та інші в Інституті економіки природокористування і сталого

розвитку НАН України.

Отже, саме в Київському науковому центрі сформувався найпотужніший осередок розвитку методології суспільної географії. У Києві пройшли своє становлення та розвинулись наукові школи К. Воблого (М. Паламарчук, Л. Градов, Л. Корецький, І. Кугукало та ін.), О. Діброви (Ю. Пітюренко, М. Пістун та ін.), М. Паламарчука (Ф. Заставний, Я. Жупанський, С. Іщук, Я. Олійник, Д. Стеченко, В. Нагірна, П. Масляк, І. Горленко, Г. Балабанов, Р. Язиніна, М. Фащевський та ін); сформувалися сучасні суспільно-географічні школи М. Пістуна (І. Дудник, О. Паламарчук, П. Луцишин), С. Іщука (В. Джаман, О. Любіцева, І. Смирнов), Я. Олійника (М. Дністрянський, К. Мезенцев, Л. Нємець, К. Нємець, М. Барановський, І. Швець, А. Калько).

2. Наукові центри, де протягом ХХ ст. існували окремі НДІ чи громадські організації, а зараз теоретико-методологічні дослідження, сконцентровані на кафедрах університетів. До таких центрів відносяться Львівський та Харківський центри. Становлення Львівського суспільно-

географічного центру розпочалося ще наприкінці ХІХ ст. У 1882р. почало свою роботу Наукове товариство імені Тараса Шевченка (НТШ), яке діяло до 1942р. У Львові також існувала кафедра географії заснована 1892р. А. Реманом. На їх основі протягом ХІХ – на початку ХХ ст. розвинулись два осередки суспільно-географічних досліджень. Свого часу тут працював С. Рудницький, який розпочав формування наукової школи української антропогеографії. Його учнем став М. Дольницький, а ідеї були розвинені В. Огоновським та О. Степанів. Вони, працюючи в межах антропогеографічного напрямку приймали участь у розробці теоретико-методологічних основ української суспільної географії. До Львова на початку 20-х рр. емігрували вчені з УРСР, серед них В. Геринович та основоположник районного напрямку в українській економічній географії – В. Садовський.

Після включення Львова в 1944р. до складу радянської України економіко-географічні дослідження теоретико-методологічного змісту проводились на кафедрі економічної (згодом економічної та соціальної) географії Львівського університету. У цьому напрямку провідна роль у 60- 80- х рр. належала зав. кафедрою О. Ващенку, який сформував у Львові власну наукову школу (Ф. Заставний, О. Шаблій та ін.).

На сучасному етапі Львівський центр є одним з основних наукових осередків розвитку методологічних основ української суспільної географії. Тут знову діє НТШ (відроджене 1989р.) – зокрема – його Географічна комісія на чолі з О. Шаблієм та кафедра економічної і соціальної географії Львівського національного університету імені Івана Франка, завідує кафедрою О. Шаблій, якому належать розробки у сфері методології сучасної суспільної географії на засадах українознавства. На кафедрі працюють також такі відомі економіко-географи, як С. Кузик, І. Ровенчак, Л. Шевчук та ін. Формується й наукова школа О. Шаблія (докторську дисертацію захистила О. Заставецька). Активно проводяться дослідження у сфері методології історії української географії (О. Шаблій, О. Вісьтак, П. Штойко).

Харківський центр. Організація Харківського наукового центру та

інтенсивні економіко-географічні теоретико-методологічні розробки пов’язані з розвитком української національної науки у 20-х рр. минулого століття. Оскільки Харків був столицею тодішньої УСРР, основні адміністративні й академічні установи перебували саме тут. Так у 1927 р. при Всеукраїнській Академії Наук (ВУАН) та Наркоматі освіти було створено Український Науково-дослідний інститут географії та картографії (УНДІГК), який очолив С. Рудницький. Його методологічні студії стосовно географії, що були сформульовані ще на початку ХХ століття у Львові, - послужили подальшому розвитку, антропогеографічного напрямку економічної географії, але вже тепер у Харкові. С. Рудницький продовжив у Харкові

підготовку своїх учнів та послідовників. З цією метою при УНДІГК було організовано аспірантуру (аспіранти – О. Діброва, О. Ващенко та ін.), проте сформувати наукову Харківську школу С. Рудницькому не вдалося, бо вже 1934р. Інститут було закрито, а його провідних науковців разом з С. Рудницьким репресовано.

Поряд з тим також у Харкові розвивається і районний напрямок

економіко-географічних досліджень, про що свідчать теоретико-методологічні напрацювання К. Дубняка та Ф. Матвієнка-Гарнаги. Теоретичні засади краєзнавчого напрямку у ряді своїх праць обґрунтував К. Дубняк.

Після ліквідації Інституту, основним осередком економіко-географічних досліджень взагалі і методологічних розробок стає Харківський університет. У тому ж таки 1934р. тут була організована кафедра економічної географії. Тривалий час на кафедрі не було висококваліфікованих працівників. Першим доктором наук тут став А. Голиков, якому належать праці з методологічних проблем економічної та соціальної географії.

На сучасному етапі в Харкові ще не сформувалася власна наукова школа, проте Харківський науковий центр є досить перспективним у плані подальших розробок у галузі теорії географії А. Голиков. К. Нємець Л. Нємець, Ключко Л.В., Кандиба Ю.І..

3. Наукові центри, які сформувалися переважно протягом другої половини ХХ ст. та функціонують на базі університетських кафедр, де й

зосереджені теоретико-методологічні дослідження у сфері суспільної географії: Одеський Чернівецький та Сімферопольський центри.

Одеський центр. Власної сучасної наукової суспільно-географічної школи в Одесі не створено, однак ще в 20-х рр. ХХ ст. в Одесі працював відомий економіко-географ О. Сухов, який видав один з перших підручників з економічної географії України, де висвітлив свої погляди на предметну

сутність науки. Він заснував тоді свою наукову школу, його учнем і послідовником став І. Мукомель (у 70-х рр. завідував кафедрою економічної

географії Одеського університету, активно проводив економіко-географічні

дослідження України). Як центр розвитку методології суспільної географії Одеса відома з 80-х рр. ХХ ст. Ці дослідження пов’язані безпосередньо з функціонуванням в Одеському університеті кафедри економічної географії та діяльністю відомих економіко-географів В. Дергачова (представник Московської економіко-географічної школи, учень Ю. Саушкіна) та безумовно О. Топчієва (завідувач кафедри), який має вагомий внесок у розробку теоретико-методологічних основ сучасної української суспільної географії.

Чернівецький центр. Економіко-географічні дослідження в Чернівецькому науковому центрі були започатковані в 40-х рр. минулого

Століття А. Синявським. Активні економіко-географічні дослідження тут розпочалися в 50 – 60-х рр. ХХ ст. Вони пов’язані з творчою діяльністю В. Оникієнка та М. Ігнатенка на кафедрі економічної географії Чернівецького університету. М. Ігнатенко досліджував предметну область економіко-географічної науки, а також був засновником Чернівецької наукової школи. На сучасному етапі суспільно-географічних досліджень в Чернівецькому центрі добре відомі такі економіко-географи як Я. Жупанський та В. Руденко. Я. Жупанський на початку 90-х рр. відновив історико-географічні дослідження, обґрунтував теоретичні засади історії української географії як науки. В. Руденко (зав. Кафедрою економічної географії та екологічного менеджменту) розробив теоретико-методологічні засади оцінки природно-ресурсного потенціалу. Серед сучасних вчених економіко-географів Чернівецького центру відомі також дослідження в галузі географії населення та розселення В. Джамана.

Сімферопольський центр. Економіко-географічнідослідженняв Сімферополі були зосереджені спочатку на кафедрі економічної географіїКримського педагогічного інституту, а продовжились в Таврійськомунаціональному університеті імені В.І. Вернадського. Власну наукову школу

тут репрезентував економіко-географ І. Твердохлєбов. Зараз теоретико-

методологічними дослідження географічної науки тут займається учень

І. Твердохлєбова – ректор університету М. Багров [9].

Отже, основними суспільно-географічними школами в Україні вважаються – Київська, Харківська, Львівська, Одеська, Чернівецька, Сімферопольська.

 

 






Дата добавления: 2016-05-30; просмотров: 2680; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

Воспользовавшись поиском можно найти нужную информацию на сайте.

Поделитесь с друзьями:

Считаете данную информацию полезной, тогда расскажите друзьям в соц. сетях.
Poznayka.org - Познайка.Орг - 2016-2021 год. Материал предоставляется для ознакомительных и учебных целей. | Обратная связь
Генерация страницы за: 0.013 сек.