Мистецький український рух (МУР)

Друга хвиля еміграції постає на теренах Західної Німеччини. Представники української інтелігенції, які опинилися в еміграції, прагнули об’єднатися і налагодити видавничу діяльність. Восени 1945 року у Західній Німеччині був заснований МУР (Мистецький Український Рух) , одним із ініціаторів створення якого був Ю. Шерех. До нього увійшли: Є.Маланюк, У. Самчук, І. Багряний, В. Барка, Т. Осьмачка, Ю. Клен, О.Лятуринська та інші. Невдовзі з’являється однойменний альманах, видання якого через фінансові проблеми були періодичними.

Метою об’єднання була консолідація відірваних від рідного ґрунту письменників під гаслом творення великої української літератури, що гідно репрезентувала б наш народ між вільними народами світу.

Важливою подією в театральному житті зарубіжжя стала діяльність у Нью-Йорку й Торонто театру-студії, яку очолили актори Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська, продовживши традиції «Березоля» виставами М.Куліша, української та зарубіжної класики.

У середині МУРу визрівала проблема щодо ідеологічного коріння й спрямування української літератури. Це з’ясувалося вже на І з’їзді МУРу, де У. Самчук порушив питання про «велику літературу», зосереджену на служінні національній ідеї. Там спалахнула літературна дискусія. З одного боку опинилися прихильники народної традиції в літературі (Іван Багряний), з іншого боку – «європеїсти» (Ю.Клен, М.Орест), які, враховуючи досвід М.Хвильового та інших, орієнтували письменників на європейську літературу. В результаті такого протистояння другі відділилися, а МУР припиняє своє існування (1949).

Висновки

Отже, українське письменство під час Другої світової війни придбало нові теми, загострення пристрастей. а загальний стиль у літературному житті диктувався вже створеними умовами. Післявоєнний період – це література в умовах сталінського режиму, з деформацією суспільного розвитку, жорстоким диктатом і терором. Але письменники зберегли певні резерви для поступу за нових обставин і можливостей, як тільки вона з’являться. Крім того, як уже зазначалося, українська література творилася і за межами України, відірваність від рідної землі, недостатньо близьке знання її проблем, послаблений дотик до специфічної атмосфери життя не могли так чи інакше не проявитися у творах письменників–емігрантів, але вони компенсувалися умовами індивідуальної свободи, можливостями художнього пошуку.