Виникнення науки про економічну безпеку

Економічна криза, що охопила планету в останні кілька років, у черговий раз продемонструвала, яких бід може накоїти «невидима рука» ринку, якщо буде залишена без нагляду. Очевидна уразливість національних економік перед лицем подібних глобальних катаклізмів знову піднімає проблему мінімізації їх негативних наслідків для кожної держави. Нестійкість світової фінансової системи є економічною загрозою для кожної країни, яка надає нову актуальність поняттю «економічна безпека».

Проблема економічної безпеки бере початок з моменту по­яви людини розумної, зародження суспільства та держави. Це можна вважати першим етапом формування науки про економічну безпеку. Іс­торично однією з первинних потреб є потреба у захисті життє­здатності всіх складових суспільного виробництва та самої держави, що зумовлює проведення аналізу економічної безпеки як категорії економічної теорії та практики розвитку еконо­мічної політики держави.

З огляду на суперечності та інтеграційні тенденції початку XXI ст., особливе місце належить проблемі економічної безпе­ки держави як основі забезпечення її суверенітету, конкурен­тоспроможності, обороноздатності, підтримання соціальної злагоди в суспільстві, органічного входження кожної країни в систему світової економіки.

Генезис економічної безпеки як соціального феномену бере початок в біологічній природі людини, яка є всезагальною ос­новою будь-якої життєдіяльності. Прикладом цього виступає відома піраміда Маслоу, яка характеризує безпеку як одну з найважливіших потреб, своєрідний фундаментальний біологічний інстинкт само­збереження (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Базові потреби людини за А. Маслоу

Саме потреба у безпеці дає імпульс основним потребам, спрямо­ваним на збереження життя як унікальної форми існування. На етапі утворення соціальної організації саме життя є голов­ним параметром охорони та критерієм оцінки стану безпеки.

Безпосередньо термін «безпека» почав вживатися з 1190 р. і на той час означав спокійний стан духу людини, яка вважала себе захи­щеною від будь-якої небезпеки. Однак у цьому значенні він не прижився в лексиці народів Західної Європи і до XVII ст. вжи­вався досить рідко. Порівняно непоширене вживання терміну «безпека» протя­гом майже шести століть пояснюється, зокрема, тим, що із се­редини XII ст. більше поширення отримав інший термін – поліція. Значення його було надзвичайно широким: він трак­тувався як державний устрій, державне управління, мета яко­го всезагальне благо та безпека. Отже, під «безпекою» в цей час розумілася лише фізична захищеність території держави від зовнішнього збройного вторгнення. Наведене вважаємо другим етапом генезису науки про економічну безпеку.

У XVII-XVIII ст. практично в усіх країнах панувала дум­ка, що головна мета держави – всезагальний добробут та без­пека, тому термін «безпека» отримав у цей час нове трактуван­ня: стан, ситуація спокою, коли немає реальної небезпеки, а також матеріальні, економічні, політичні умови, відповідні органи та організації, що сприяють утворенню такої ситуації. В цей час в передових країнах Європи (перш за все – в Англії) стало міцніти розуміння, що безпека держави невіддільна від його економічного благополуччя, в першу чергу – від торгівлі. Втіленням цього розуміння була теорія і практика меркантилізму. Тоді ж була встановлена безпосередня залежність чисто військової безпеки від рівня економічного розвитку країни. Ще А. Сміт вказував, що винахід вогнепальної зброї дав перевагу «цивілізованим» (розвиненим) народам перед «варварськими». Зміст якісної артилерії могли дозволити собі лише економічно успішні країни.

У XIX столітті економічний вимір міжнародних відносин було пов'язано головним чином з дилемою «протекціонізм – вільна торгівля». Захисники високих митних бар'єрів (наприклад, німецький економіст Фрідріх Ліст) часто апелювали до патріотичних почуттів і трактували наплив дешевих іноземних товарів, що пригнічують місцеву промисловість, як свого роду економічну агресію. Протекціонізм, таким чином, перетворювався на елемент національної безпеки. Британія, довгий час володіла промисловою монополією, була найбільш послідовним захисником принципів фрітрейдерство, але й там до кінця XIX століття наплив дешевих і якісних товарів з маркою «зроблено в Німеччині» став сприйматися в якості однієї із загроз благополуччю. Крім того, майже повна залежність Сполученого Королівства від привізного продовольства багатьма розглядалася як «ахіллесова п'ята», що додало особливої гостроти англо-германському морському суперництву, розвернувшись на рубежі XIX-XX століть і став однією з причин Першої світової війни. Однак у той період економічне осмислення міжнародних відносин не відрізнялося теоретичної глибиною.

Словосполучення «економічна безпека» стало входити у вживання тільки в роки «великої депресії». У 1934 р. за указом президента США Ф.Д. Рузвельта був створений Федеральний комітет з економічної безпеки та Консультативна рада при ньому. Однак це не означало виділення «економічної безпеки» в особливу концепцію. Створений Рузвельтом комітет займався «економічною безпекою» окремих осіб (individuals) – в першу чергу боротьбою з безробіттям. Не випадково головою комітету став міністр праці. Слід сказати, що поняття «economic security» в англомовних країнах досі використовується переважно в цьому первісному сенсі як захищеність приватних осіб і домогосподарств від різкого погіршення фінансового становища.

На території України у складі Російської імперіїв державних документахтермін «державна безпека» вперше наводиться в «Положенні про заходи щодо охорони державного порядку та громадського спокою» від 14 серпня 1881 р. і ототожнюється з «громадською безпекою». Проте вже через деякий час у законодавстві було закріплено поняття «охорони громадської безпеки» як діяль­ності, спрямованої на боротьбу з державними злочинами.

У радянській економічній та юридичній науці і практиці довгий час використовувався специфічний термін «революцій­ний порядок». У 20-ті роки у правовій сфері поступово утвер­дилася позиція щодо підпорядкування інтересів особи інтере­сам держави. Логіка була знову-таки «революційна»: «проле­тарська» держава, захищаючи державні інтереси, тим самим надійно охороняє права та інтереси трудящих, тобто більшості населення. Будь-який замах на державні інтереси пересліду­вався набагато жорсткіше, ніж протиправні дії проти особи.

У масштабах держави прийнято говорити, скоріше, про економічні аспекти національної або міжнародної безпеки. У роки «холодної війни» йшлося в першу чергу про економічний забезпеченні глобального протистояння наддержав, особливо про економічні аспекти гонки озброєнь. Поняття «безпека» при цьому за замовчуванням трактувалося як щось, що вимагає участі силових органів (збройних сил, розвідки, спецслужб).

На сучасному етапі розвитку «економічний» вимір національної безпеки найтісніше пов'язаний із зовнішньою торгівлею: залежність від імпорту тих чи інших товарів або видів сировини може сприйматися як ознака зовнішньої уразливості країни. Мова йде:

по-перше, про «життєво важливі» товари: продовольство, енергію, «стратегічну» сировину;

по-друге, про високотехнологічної продукції;

по-третє, про озброєння.

Міркування «безпеки» часто використовуються для виправдання протекціоністської політики в цих областях, яка, проте, може обернутися більш високими грошовими витратами: «стратегічно важлива» вітчизняна продукція може виявитися дорожчою за імпортну. Таким чином, виникає альтернатива між зниженням економічних витрат і підвищенням безпеки в її традиційному розумінні. Оскільки «стратегічно важливим» може бути оголошений будь-який товар, логіка безпеки, доведена до абсурду, може перетворитися на проповідь автаркії. Зрозуміло, до такої крайності ніхто не доходить, оскільки ізольована держава процвітати не може, однак навіть окремі країни НАТО воліють озброювати свої армії «вітчизняним» зброєю, хоча найчастіше «вітчизняне» військове виробництво у величезній мірі залежить від поставок імпортних комплектуючих.

Подібним чином, наявність в іншій країні більш розвинених технологій часто сприймається як загроза безпеки, що пояснює заклопотаність країн ЄС технологічними успіхами США і американську – успіхами Японії. У багатьох випадках «життєво важливі» імпортні товари (не тільки військові) можна замінити вітчизняними, але це вимагає значних капітальних вкладень, які могли б знайти краще застосування.

Однією з найбільш очевидних ілюстрацій західного розуміння економічної безпеки служить залежність високорозвинених країн від імпорту сировини, і насамперед енергоносіїв. «Нафтовий шок» 1970-х років залишив занадто глибоке враження. При всій незаперечній важливості цієї проблеми у багатьох дослідників виникає питання: а чи має вона відношення до «безпеки» та чи можливе використання сили для її вирішення? Постійна присутність військових кораблів НАТО в Перській затоці вказує на те, що політичне керівництво країн Альянсу, і перш за все США, розглядає проблему саме в цьому ключі. Однак багато дослідників і експертів, стверджують, що проблема має суто економічний характер і, отже, вирішуватися повинна економічними методами - через кооперацію країн - імпортерів енергоносіїв, диверсифікацію поставок і т.д.

У країнах, що не претендують на роль світового лідера, економічне зміна поняття «безпека» має власну специфіку. Однією з перших про національної економічної безпеки заговорила Японія. У 1982 р. міністерство зовнішньої торгівлі та промисловості країни підготувало спеціальну доповідь на цю тему. «Економічна безпека» в ньому визначається як «стан економіки, при якому вона захищена, перш за все економічними засобами, від серйозних загроз її безпеці, що виникають під впливом міжнародних чинників». Такими факторами оголошувалися забезпеченість енергетичними та мінеральними ресурсами, продуктами харчування, безпеку морського транспорту. Іншими словами, японська концепція слідувала в традиційному руслі «безпеки поставок».

В офіційних документах США вираз «економічна безпека» стосовно до держави в цілому (на відміну від приватних осіб і домогосподарств) практично не вживається. Але ті чи інші економічні питання регулярно розглядаються з точки зору безпеки. Найбільш важливим документальним джерелом у цьому сенсі є періодично поновлювана Стратегія національної безпеки США. У всіх її останніх редакціях виділяються три головні цілі внутрішньої і зовнішньої політики США: зміцнення воєнної безпеки, економічне процвітання, сприяння демократії в інших країнах.

В Японії, як і в США, безпека розглядається тільки з точки зору зовнішніх загроз. Звертає на себе увагу акцент на «економічних засобах» забезпечення безпеки. Японія, на відміну від США, не має в своєму розпорядженні значним військовим потенціалом, який можна було б використовувати в економічний сфері.

Україна цілком підтримує загальносвітову концепцію і у якості основних пріоритетів розвитку визначає військову, економічну та продовольчу складові.