Економічні інтереси та загрози як складові економічної безпеки

Визначення національних економічних інтересів має першочергове значення під час створення системи економічної безпеки, яка є складовою цілісної системи національної безпеки України, оскільки від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації та захисту. Взаємозв’язок наведених категорій представлений на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Формування економічної безпеки на основі взаємозв’язку економічних складових

Для того, щоб визначити зміст економічної безпеки, до­цільно ознайомитися з основними її категоріями, а саме «не­безпека», «безпека», «загроза», «економічні інтереси».

Небезпека – це об'єктивна можливість негативного впливу на певне явище, систему, механізм, соціальний організм, внаслідок чого йому може бути заподіяна шкода, що призведе до занепаду, кризового стану тощо.

Безпека – ступінь (рівень) захищеності від негативного впливу внутрішніх та (або) зовнішніх чинників.

Загроза – конкретна і безпосередня форма небезпеки або сукупність негативних чинників чи умов.

Загальна система реалізації національних інтересів представлена на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Система реалізації національних економічних інтересів

Національні економічні інтереси (НЕІ) невіддільні від історії і традицій українського народу, системи господарювання, менталітету, культурних і духовних цінностей. У ролі виразника і гаранта захисту НЕІ повинна виступати держава. В аналітичній та прогнозній діяльності відповідні державні органи повинні визначати економічні інтереси держави, досліджувати їхню взаємодію, співвідношення пріоритетності тощо.

Можна застосувати таку класифікацію національних економічних інтересів:

1. За ступенем важливості:

- життєво важливі - це такі національні інтереси, які пов'язані із виживанням і безпекою нації, захистом території країни і території союзників, важливих елементів інфраструктури, забезпеченням безпеки громадян та їх економічного добробуту. Життєво важливі інтереси можна визначати і як усвідомлені на рівні вищих органів державної влади потреби народу у збереженні й розвитку національних цінностей,національного багатства, вдосконалення економічного й політичного устрою суспільства;

- стратегічні – це такі національні інтереси, забезпечення яких сприяє досягненню національного ідеалу. Остання категорія доволі цікава, через її фундаментальну важливість, тому окреслимо власне бачення щодо розуміння національного ідеалу. Національний ідеал можна розглядати як нерозривну єдність суспільного, морального і естетичного ідеалів. Суспільний ідеал української нації становить собою найбільш загальні уявлення тієї чи іншої соціальної групи, які відповідають її економічним і соціальним інтересам та є кінцевою метою її прагнень і діяльності. Суспільний ідеал має бути прогресивним, тобто відповідати об'єктивним тенденціям і бути ідейною основою розвитку суспільства. Моральний ідеал становить собою уявлення про моральну досконалість, яка знаходить свій вираз в образі особистості, яка втілила такі моральні якості й може слугувати моральним взірцем. Він відображає соціально-економічний і духовний розвиток суспільства і відповідає його критерію моральності та суспільному ідеалу. Моральний ідеал української нації передбачає патріотизм, толерантність, взаємодопомогу, гуманізм, усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей, плекання національних традицій тощо. Найбільш повне наближення до морального ідеалу - мета морального виховання української нації. Естетичний ідеал – історично найбільш повна і гармонійна єдність суб'єкта і об'єкта, окремого представника української нації в цілому і природи, яке знаходить вираз у вільному і універсальному розвиткові людських творчих сил як самоціль. Естетичний ідеал слугує критерієм оцінки прекрасного у житті та мистецтві. Естетичним ідеалом української нації можна вважати всебічний, цілісний і гармонійний розвиток творчих сил кожної людини, яке уміщує в себе духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість української нації.

- тактичні – конкретизовані стратегічні національні інтереси, які потребують впровадження у короткотерміновий період, вони є засобом впровадження стратегічних національних інтересів у життя. їх реалізація здійснюється для досягнення безпосередньої мети, вирішення найближчих завдань. На відміну від стратегічних національних інтересів, тактичні національні інтереси значно конкретніше, у той же час більш гнучкі, допускають варіативність у межах стратегічних національних інтересів. Тактичні національні інтереси формують механізм черговості національних інтересів, їх ранжування за ступенем важливості (тобто визначення, який з національних інтересів є пріоритетним) і черговості (бажаній послідовності їх реалізації з урахуванням реальних можливостей і характеру їх взаємозв'язку);

- оперативні національні інтереси - це така сукупність національних інтересів, реалізація у життя яких дозволяє негайно впливати на конкретні відхилення від досягнення тактичних і стратегічних національних інтересів. У найбільш загальному плані вони співвідносяться із такою категорією, як інші національні інтереси.

2. За тривалістю дії:

- довготривалі – вічні інтереси держави, забезпечення незалежності, зростання добробуту в країні;

- середньої тривалості – інтереси які існують протягом тривалого терміну (близько 5 років);

- короткотривалі – інтереси які існують протягом нетривалого терміну (від 1 дня до 1 року).

3. За характером зіткнення:

- паралельні – для даної групи характерна відсутність антагонізмів. Навпаки, сторони переслідують по суті близькі, однорідні інтереси. Проте при цьому кожна сторона намагається реалізувати їх самостійно, без координації своїх дій з іншою стороною. У цій ситуації момент зіткнення повністю відсутній, але кооперації немає. Паралельні інтереси можуть розвиватися як у бік розбіжності, так і співпраці;

- конфронтаційні – до цієї групи належать прямо протилежні, взаємовиключні інтереси, що є джерелами антагонізмів між державами. При цьому цілі однієї сторони, заперечують меті іншій. Якщо досягнення таких цілей кожна сторона вважає життєво важливим, то виникає непримиренна суперечність. За відсутності стримуючих чинників, загострення антагонізмів призводить до військового конфлікту. Причому джерелом конфронтації можуть бути інтереси в самих різних областях, - від боротьби за ринки до релігійного фанатизму. Для конфронтації характерний максимальний ступінь суперництва, коли примирення ненасильницькими засобами неможливе;

- розбіжні - такими можна вважати інтереси держав, коли вони йдуть у розріз один одному, але не є взаємовиключними і не стикаються безпосередньо. Такі інтереси скеровані на досягнення протилежних цілей, але не загрожують виживанню іншої сторони. Інтереси, що розходяться, відрізняються від конфронтаційних не відсутністю суперечностей, а їх меншим ступенем інтенсивності та глибини. При загостренні суперництва інтереси, що розходяться, можуть стати конфронтаційними. Можлива і зворотня еволюція. Типовими прикладами інтересів, що розходяться, є боротьба за сфери політичного й економічного впливу;

- спільні – при цьому маються на увазі спільність підходів обох сторін, високий рівень ідентичності представлень двох держав про цілі та методи досягнення таких інтересів. Самостійно, поодинці їх реалізувати неможливо. Спільні інтереси мають на увазі максимальний ступінь співпраці сторін в досягненні загальних цілей.

4. За місцем дії:

- внутрішні – дана група національних інтересів є домінантною. Передусім, цілісність соціуму, ефективно діюча економічна система держави, сучасна система національної безпеки, дієздатні сили забезпечення національної безпеки надають можливість претендувати країні не лише на висунення і декларацію, а й на реальне забезпечення внутрішніх національних інтересів. Це означає, що лише міцна в економічному й оборонному відношенні країна може стратегічно більш ефективно забезпечувати безпеку держави, суспільства і особи. Порушення цих складових може призвести до втрати суверенітету та незалежності держави;

- зовнішні - базуються на внутрішніх і спрямовані на максимально ефективне забезпечення національних інтересів поза межами країни. Національні інтереси країни не обмежуються її кордонами. Отже наявність зовнішніх національних інтересів має корелювати із можливістю їх забезпечення. А ця можливість, передусім, базується на стані забезпеченості внутрішніх національних інтересів. Саме тому можна казати про дуальність прояву національних інтересів, тобто про діалектичний зв'язок внутрішніх і зовнішніх інтересів, де забезпечення перших є визначальним. Чим надійніше забезпечені внутрішні національні інтереси, тим більше можливостей має держава для забезпечення зовнішніх інтересів.

5. За ступенем реалізації:

- нереалізовані – це національні економічні інтереси, що не здійснені у заплановані терміни, проте вони мають перспективи реалізації у майбутніх періодах. Відсутність реалізації економічних інтересів пов’язана з наявністю об’єктивних і суб’єктивних причин і спроможності держави щодо їх реалізації;

- частково реалізовані – це національні економічні інтереси, які реалізовані у якісь певній частині. Більшість національних інтересів реалізуються саме частково, це пов’язано із їх конфронтацією з іншими інтересами країни або інтересами інших країн;

- реалізовані – це повністю досягнуті економічні інтереси, що реалізовані відповідно до потреб суспільства, держави, підприємств або населення країни.

6. За сферами розповсюдження:

- виробничі;

- фінансові;

- експортно-імпортні;

- технологічні;

- інституційні;

- військово-економічні;

- соціально-економічні;

- демографічно-економічні;

- еколого-економічні та ін.

Для створення цілісної системи НЕІ та її ефективного функціонування насамперед необхідно:

1) створити відповідну нормативну базу;

2) моніторинг НЕІ та їхнє моделювання;

3) створити банк даних щодо НЕІ;

4) забезпечити баланс НЕІ та їхнє гармонійне поєднання.

Формування довгострокової стратегії економічної безпеки також передбачає формулювання основних загроз економічної безпеки. При цьому під загрозою економічній безпеці розуміють сформовані в суспільстві економічні й інші умови, здатні прямо або опосередковано впливати на економічну безпеку суб'єкта господарювання (галузі економіки, економічної території, національної економіки загалом) у теперішньому або найближчому майбутньому. Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи.

Загрози економічній безпеці можна класифікувати за такими параметрами:

1. За можливістю контролювати наслідки заподіяння шкоди:

- контрольовані – за умови виникнення цього виду загрози є змога скеровувати і мінімізувати дію негативних факторів, здійснюючи комплекс поточних, тактичних, стратегічних та оперативних заходів з метою зменшення ступеня впливу дії загрози;

- неконтрольовані – виникають зазвичай різко і досить непередбачувані, мають стихійний, глобальний характер, не підлягають прямому впливу та мінімізації за будь-яких умов.

2. За характером здійснення:

- навмисні – ті, які спричинюються певними особами задля заподіяння шкоди майну, іміджу, стратегії розвитку національної економіки, окремих підприємств та осіб;

- ненавмисні – ті, що заподіяні за необачністю, недбалістю, неефективністю управління, та всі інші дії, що не мали за мету дестабілізуючих наслідків.

3. За наслідками:

- загрози економічній безпеці, що не мають наслідків, тобто ті, що не спричинили значного негативного впливу та після дії яких відновлення стабільного стану відбувається за короткий термін і майже невідчутно;

- допустимі загрози, що за масштабами наслідків дають можливість відновити попередній стан не більш як за півроку;

- критичні загрози, за яких відновлення стабільного передкризового стану функціонування суб’єкта можливе, але потребує додаткових значних капіталовкладень, розробки конкретної стратегії і залучення висококваліфікованих спеціалістів;

- катастрофічні загрози, які мають невиправний вплив на діяльність та за своєю суттю є руйнівними і глобальними; у разі настання такого рівня загрози повернення до докризового стану виявляється важким довготривалим процесом і зазвичай не дає позитивних результатів.

4. За джерелом виникнення:

- природні – ті, що спричинені природними факторами або силами непереборної дії;

- антропогенні– ті, що викликані сукупністю факторів, обумовлених випадковою чи навмисною діяльністю людини;

- неприродні – ті, що пов’язані з техніко-технологічною складовою діяльності суб’єкта.

5. За ступенем реалізації:

- частково реалізовані – ті, що реалізували свій вплив частково, і в майбутньому можливе їх поновлення;

- реалізовані – ті, що повною мірою реалізували себе;

- нереалізовані – ті, що виникли, але не вплинули на діяльність, залишившись нереалізованими.

6. За масштабом здійснення:

- міжнародні – ті, що викликані зміною динаміки та кон’юнктури загальносвітових тенденцій;

- загальнонаціональні – ті, що формуються в межах країни; вони зосереджуються переважно у суспільно-політичний, законодавчо-правовий характер;

- локальні – ті, що спричинені небезпечними діями або бездіяльністю місцевих органів загальної влади, конфліктними ситуаціями з партнерами, правоохоронними органами, неправомірними діями інших суб’єктів господарювання;

- індивідуальні – ті, що стосуються окремих осіб в державі.

7. За тривалістю дії:

- постійні – ті, що діють на постійній основі;

- тимчасові – ті, що діють певний час, що регламентується першоджерелом виникнення загрози.

8. За місцем виникнення:

- внутрішні – це дії чи бездіяльність, що суперечать інтересам суб’єктів господарювання, регіонам, галузям, країні та можуть спричинити економічний збиток; порушення режиму захисту інформації; недосконалість внутрішньої нормативної документації; відсутність або низький рівень кваліфікації персоналу тощо;

- зовнішні – загрози, пов’язані із несприятливою зовнішньоекономічною ситуацією у країні.

9. За рівнем завершеності:

- завершені – ті, які вже своєю дією спричинили певні наслідки та реалізація яких є завершеною;

- частково завершені – ті, дія яких частково є завершеною, але протягом певного часу вони ще можуть впливати на результати діяльності;

- не завершені – ті, дія яких продовжується в теперішній та частково майбутній період часу.

10. За сферою спрямування:

1. Зростання майнової, фінансової і матеріальної диференціації населення, підвищення рівня його бідності, що ведуть до дестабілізації соціального порядку. Серед факторів, що вплинули на становлення такої ситуації в українському суспільстві, насамперед хотілося б виділити:

- різке розшарування суспільства на вузьке коло багатих і переважну масу бідних, невпевнених у своєму майбутньому людей;

- збільшення частки бідних прошарків населення в міському середовищі порівняно з сільською місцевістю, що сприяє появі соціальної та кримінальної напруженості і створює сприятливе підґрунтя для поширення нових для України негативних явищ (наркоманія, організована злочинність, проституція тощо);

- зростання безробіття, що веде до соціальних конфліктів;

- нерегулярна виплата заробітної плати, зупинка підприємств.

2. Деформація структури економіки України, що відбулася з таких причин:

- зростання паливно-сировинної орієнтації національного господарства;

- відставання розвідки запасів корисних копалин від їхнього видобутку;

- слабка конкурентоздатність продукції більшості вітчизняних товаровиробників;

- згортання виробництва в стратегічних і життєво важливих галузях обробної промисловості, передусім у машинобудуванні;

- зниження ефективності, руйнування технологічної єдності наукових досліджень і розробок, розвал сформованих наукових колективів і на цій основі підрив науково-технічного та військово-технічного потенціалу;

- захоплення іноземними компаніями внутрішнього ринку основних видів товарів народного споживання;

- скуповування за необґрунтованими цінами іноземними компаніями українських підприємств з метою витіснення вітчизняної продукції і виробника за наявності дешевої робочої сили як із зовнішнього, так і з внутрішнього ринку;

- збільшення зовнішнього боргу і пов'язане з цим збільшення витрат бюджету на його погашення.

3. Посилення нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів, викликане такими факторами, як:

- об'єктивні розходження в рівні соціально-економічного розвитку регіонів, наявність депресивних, кризових і відсталих в економічних відносинах районів на тлі структурних зрушень у промисловому виробництві, що супроводжуються різким зменшенням частки обробних галузей;

4. Криміналізація суспільства і господарської діяльності. Основними факторами цієї загрози є:

- зростання безробіття, оскільки значна частина злочинів, що скоєні особами, які не мають постійного джерела доходу;

- тісний зв'язок частини чиновників органів державної влади з організованою злочинністю, можливість доступу кримінальних структур до управління визначеною частиною суспільного виробництва і їхнє проникнення до різних владних структур;

- зниження системи державного контролю, результатом якого стало розширення діяльності кримінальних структур на внутрішньому фінансовому ринку, у сфері приватизації, експортно-імпортних операцій тощо.

Очевидно також, що вихідним пунктом розроблення стратегії завжди є визначення кінцевої мети, тієї соціально-економічної моделі, що повинна скластися внаслідок реформ. Як основні параметри кінцевої мети реформування економіки, що, зрозуміло, підлягають конкретизації й уточненню за окремими етапами і термінами, повинні бути обрані:

1) орієнтація економіки на вирішення соціальних завдань, досягнення високої якості життя, створення інститутів і механізмів, що дозволяють поєднати економічну ефективність та соціальну справедливість;

2) створення високоефективної економіки, гнучких і сприйнятливих до науково-технічних нововведень, до постійно мінливих суспільних і особистих потреб.

В результаті проведеного системного аналізу сучасного стану економічної безпеки було сформульовано комплекс реальних і потенційних загроз економічній безпеці України.