Характеристика основних елементів інфраструктури ринку

Інфраструктурі ринкових відносин в Україні притаманна багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин. Ринкова інфраструктура має складний і різноманітний характер, а також певні національні особливості. У цілому в ній можна виділити наступні складові:

1. Організаційно-технічну;

2. Фінансово-кредитну;

3. Державно-регуляторну;

4. Науково-дослідну;

5. Інформаційну.

Основні елементи ринкової інфраструктури України подані на рис. 6.1.

Науково-дослідне та інформаційне забезпечення: науково-дослідні установи з вивчення ринкових проблем; консалтингові компанії; інформаційні центри та агентства; рекламні агентства; спеціальні навчальні заклади; юридичні контори тощо.

Рис. 6.1. Елементи ринкової інфраструктури

Організаційно-технічна інфраструктура ринку. Одним з найважливіших інфраструктурних елементів є біржі. Термін „біржа” в перекладі з латинської означає „шкіряний гаманець”. Біржі виникали як місця, де комерсанти здійснюють торговельні операції. Біржа– організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами й зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод із фрахтування (фрахтова біржа).

Перша біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531 р., друга – у Лондоні в 1566 р. Біржова торгівля в Україні започаткована відкриттям у 1796р. товарної біржі в Одесі. У 1834 р. була відкрита біржа у Кременчуку.

Загалом в історії біржової діяльності України можна виділити кілька найважливіших етапів:

- 1796-1860 pp. Відкриття першої товарної біржі (м. Одеса) й початок біржового руху. Характерним для цього етапу є створення та функціонування кількох товарних бірж, де ділове життя характеризувалось незначними обсягами угод, недосконалістю організаційних форм торгівлі кредитної системи тощо.

- 1861-1914 pp. Активізація біржової торгівлі в усіх центрах України, їх спеціалізація. Для даного етапу розвитку біржової діяльності характерним є економічне піднесення і розширення товарно-грошових відносин, що було зумовлено реформами 60-х років.

- Наступний етап у підйомі біржової діяльності припадає на початок XXст. і перш за все на передвоєнні роки – 1906-1913 pp. За цей період в Україні розпочали роботу 11 товарних бірж. Як правило, це спеціалізовані біржі з торгівлі окремими видами продукції, а саме хлібні біржі, фруктові, м'ясні, винні та інші, серед яких найбільші біржові обороти мала Київська товарна біржа, у товарній структурі якої значну питому вагу займав цукор, Миколаївська хлібна й Одеська зернова біржі. Біржі цього періоду надійно увійшли в народне господарство країни і мали суттєву питому вагу на оптовому товарному ринку.

- 1921-1928 pp. Відродження біржової торгівлі в період нової економічної політики. Цей етап біржової торгівлі, що характеризувався її відродженням, розпочався в 1921 р. і вже в 1925 р. всі ті 11 товарних бірж, що діяли до 1917p., відновили свою роботу. Передумовою такого процесу стала внутрішня економічна політика, що виявлялася у певному пожвавленні капіталу та підприємництва. Торговельно-посередницька діяльність товарних бірж була спрямована на децентралізацію ринку. Але незважаючи на певні успіхи й значення біржової торгівлі, починається кампанія із згортання діяльності бірж. Так, у Постанові ЦВК СРСР від 21.01.1927 р. вказувалось, що надмірний розвиток біржової мережі у країні ускладнює контроль за її діяльністю з боку державних органів. Це призвело до того, що вже на кінець 1928 р. всі товарні біржі припинили існування.

- 1990 р. Відродження біржової торгівлі в період становлення ринкових відносин. Для 90-х років характерним є відродження в Україні біржової торгівлі реальним товаром з перспективою переходу до укладання ф'ючерсних угод та опціонів. Передумовою розвитку і становлення елементів біржової торгівлі цього періоду стали товарні аукціони продукцією промисловості, торгівля якою здійснювалася за комерційними цінами. Така ситуація була обумовлена наявністю так званої економіки дефіциту, коли маса грошей перевищувала товарну пропозицію засобів виробництва та предметів споживання. За цих умов надлишки грошових доходів через фінансово-кредитну систему перетворювалися у нагромадження крупних фінансових ресурсів. Одержавши свободу у використанні цих нагромаджень, підприємствам потрібні були нові канали їх використання. Тому поява біржових структур стала одним з напрямків реалізації фінансових ресурсів.

Перші товарні біржі цього етапу, зареєстровані в Україні у 1990 p., були першими і в СРСР. До числа таких товарних бірж належить Київська універсальна біржа (КУБ), де на той час було акредитовано понад 1,5 тис. брокерських контор, більше половини з яких брали участь у торгах двічі на тиждень.

У той період біржі "прописалися" в усіх областях України (за винятком Житомирської, Київської і Сумської) і в м. Києві. Незважаючи на це, спостерігалася значна концентрація біржової торгівлі: саме на столичних біржах фіксується кожна друга гривня із загального обсягу укладених в Україні біржових угод. Більше того, в Києві укладалася переважна частина угод з цінними паперами і майже дві третини -з нерухомістю. Угоди на біржах Харківської області становили 17,3% всіх угод, укладених на біржах України, Донецької - 10, Одеської - 5, Запорізької - 4,4%. Таким чином, на долю названих п'яти біржових центрів припадало 9/10 біржових оборотів в Україні, тоді як біржі інших 18 областей разом обслуговували трохи більше 1/10 укладених угод. У цей період спостерігалася чітко виражена спеціалізація ряду бірж по реалізації окремих товарів. Наприклад, більше 2/3 палива, що є предметом біржової торгівлі, проходило через Донбаську біржу, а 2/5 біржових оборотів сільгосппродукції – Придніпровську товарну біржу. На частку 7 бірж, або 11% загальної кількості, що функціонували, припадало 70% біржових оборотів в Україні. "Прекрасну сімку" складали (за низхідною) Українська біржа "Десятинна", Київська універсальна товарна біржа, Харківська і Одеська товарні, Біржа малих підприємств (Київ), Маріупольська універсально-товарна, Придніпровська товарна біржа (м. Дніпропетровськ). Оборот лідера – біржі "Десятинна" становив 19,3 % загального обсягу біржового обороту.

В останні роки ХХ ст. намітилася тенденція зменшення кількості функціонуючих в країні бірж. Так, якщо у 1992 р. практичну діяльність здійснювали 87 бірж, у 1993 р. - 74, у 1998 р. – 65, то у 1999 р. в Україні функціонувало 66 бірж, тобто на чверть менше, ніж шість років тому. У цей період кожна п'ята біржа в Україні – товарно-фондова і фондова, кожна дев'ята – агропромислова, кожна тринадцята – спеціалізована.

На початок 2009 року загальна кількість зареєстрованих бірж становила 503 од., в тому числі порівняно з 2008 роком кількість фондових бірж та їх філій зросла на 11,76% і становила 19 од., кількість товарних зросла на 8,53% і становила 318 од. Разом з цим кількість агропромислових і універсальних торговельних майданчиків скоротилось відповідно на 13,33 й на 12,71%. Загальна вартість угод, укладених у 2009 р., перевищила 25 млрд. грн. Причому майже 75% реалізованих матеріальних ресурсів припадає на товарний ринок.

Однак такій оптимістичній статистиці фахівці не радіють. На їхнє переконання, щорічне зростання відбувається не так за рахунок розширення торгів, як завдяки стрімкому подорожчанню товару. Не зважаючи на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко – зростання кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

Особливістю українських бірж є те, що у порівнянні із західними, вони мають малий статутний капітал і універсальність, низький рівень спеціалізації і залежно від об’єкта продажу поділяються на універсальні й спеціалізовані. Так, об’єктом продажу Київської універсальної біржі є картопля, капуста, консервовані помідори й огірки, свинина, яловичина й худоба. Спеціалізовані біржі в Україні поділяються на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Біржі спеціалізовані широкого профілю в Україні зустрічаються частіше, серед них виділяється „Украгропромбіржа”, яка включає центральну біржову структуру і декілька регіональних. Через „Украгропромбіржу” реалізується сільськогосподарська і промислова продукція для задоволення потреб АПК України. У перспективі передбачається проведення як національних, так і міжнародних торгів цукром, зерном, металовиробами, сільгосптехнікою, транспортними засобами.

Класифікуючи біржі за суб’єктами створення, слід зазначити, що в Україні більшість товарних бірж створені державними установами, наприклад, органами постачання, міністерством сільського господарства і харчування, іншими міністерствами та відомствами. Таким чином були створені Українська універсальна біржа й „Украгропромбіржа”. У той же час існують в Україні біржі, засновані вільними підприємцями, наприклад, Одеська приватна біржа „Світлана і КО”. Слід зазначити, що певні позитиви має кожний із засобів організації бірж: переваги першого у відносно розвинутій інфраструктурі; переваги других – у їх доступності для більшої кількості суб’єктів.

Характеризуючи організаційно-технічну інфраструктуру, проаналізуємо цілі й принципи діяльності товарної і фрахтової бірж.

Товарна біржа– це оптовий ринок, для якого характерні такі особливості:

- торгівля товарами за стандартами й зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

- регулярність торгів на основі певних правил;

- формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування);

- свобода вибору контрагента за угодою;

- стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.

Товарна біржа – комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Це об’єднання підприємств торгівлі, збуту, обміну, мета якого – укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, попиту й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів щодо операцій тощо.

Товарні біржі бувають публічні й приватні. На публічних біржах угоди можуть укладати як їх члени, так і підприємці, які не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами й урядовими актами. Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть тільки акціонери. Члени біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений капітал, їхній прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб. Крім того вони надають клієнтам також додаткові послуги, в тому числі у вигляді кредитів, інформації про кон’юнктуру ринку, реклами тощо.

Брокерська фірма – це посередник між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі. Вона всебічно вивчає кон’юнктуру ринку, можливості закупівлі й збуту акцій. Схема операцій, здійснюваних брокерами така: заява інвестора про готовність придбати акції → оцінювання брокером кон’юнктури ринку → завершення операції. Процес пошуку інвестора називається ринком.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв’язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування і розглядає спори.

Економічна роль бірж полягає передусім у тому, що вони сприяють встановленню ринкової рівноваги, відтворювальним процесам, ефективності економіки.

Протягом тривалого часу існування товарних бірж вироблялися й апробувалися практикою принципи й правила функціонування суб’єктів ринкових відносин, викристалізовувались біржове законодавство, правове забезпечення їх діяльності. Одним з перших сформувалися поняття так званих біржових торгів і біржового контракту. Останній є юридичним зобов’язанням поставити або прийняти товар на певних умовах. До нього належать угоди із стандартними умовами: сума, кількість, дні й засоби поставки товарів, межі щоденних коливань цін.

Для здійснення операцій на біржі мають бути зафіксовані три змінних чинники: ціна, сума і строки поставок. Останнім часом поширилися так звані ф’ючерсні угоди (домовленість про реалізацію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови закупівлі врожаю наступного року). Вони передбачають не кількість товарів, а число контрактів. При укладанні ф’ючерсної угоди узгоджують лише дві позиції: ціну і термін поставки. Такі угоди можуть здійснюватись лише з одного стандартного виду товарів (так званого базового сорту), встановленого цією товарною біржею. Строк поставок за ф’ючерсним контрактом визначається тривалістю позиції. Постійне збільшення кількості ф’ючерсних контрактів підвищує роль товарних бірж в економіці. Це впливає на формування як товарних цін, так і відсоткових ставок і валютних курсів. Все частіше події на товарних біржах визначають кон’юнктуру всіх інших ринків. Ф’ючерсні операції відкривають також широкі можливості для спекуляцій, які мають місце, коли покупець і продавець певного виду товару укладають угоду не для реалізації купівлі та продажу, а для отримання різниці в ціні на цей товар на час його поставки порівняно її зазначеною в контракті.

Члени товарних бірж отримують можливість найбільш вигідно продавати, купувати або обмінювати товар; користуватися інформацією про кон’юнктуру ринку, яка перманентно змінюється, про стан попиту й пропозиції в розрізі груп товарів; мати відомості про платоспроможність і надійність контрагента угоди. Співзасновники біржі застраховані від небажаного коливання цін, користуються пільговим кредитуванням для здійснення вже укладених угод.

Фрахтова біржа– постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування суден. Термін „фрахт” походить від німецького fracht, що означає „вантаж”. Цей термін вживається на означення: а)вантажу; б)плати за перевезення вантажу водним шляхом або плати за використання суден протягом певного часу.

На фрахтовій біржі концентрується інформація про:

- попит і пропозицію на тоннаж;

- рівень фрахтових ставок;

- умови договору фрахтування.

Отже біржі – це ринкові структури, де укладаються угоди, здійснюються біржові операції (угода). Угода (операція) – домовленість про взаємну передачу прав і зобов’язань стосовно біржового товару, яка супроводжується передачею фінансового інструмента (банківських документів чи грошей) від однієї особи до іншої.

У класифікації біржових операцій виділяють такі їх види:

Форвардна угода– строкова угода за готівковою формою розрахунку, відповідно до якої покупець і продавець погоджуються на поставку товару обумовленої якості та кількості (або валюти) на певну дату в майбутньому. Ціна товару, курс валюти тощо фіксуються в момент укладання угоди.

Ф’ючерсні угоди– угоди про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржі за умови оплати їх за узгодженою ціною через певний проміжок часу після укладання угоди. Ф’ючерсні угоди укладаються не з метою купівлі чи продажу, а для страхування (хеджування) угоди стосовно наявного товару, або з метою отримання прибутку від зміни цін і курсів, що відбуваються на кінець ліквідаційного періоду.

Ф’ючерсні угоди найчастіше використовують для продажу товарів великими партіями з притаманною для них тенденцію до значних коливань цін (сільськогосподарські та сировинні товари), валюти, акцій, облігацій, для банківських вкладів, іпотеки і т. ін.

Функції ф’ючерсних угод:

- зменшення ризику, пов’язаного з різким коливанням цін;

- забезпечення стійкості господарських одиниць;

- гарантування передбачуваності господарської діяльності;

- здешевлення кредиту.

Онкольні угоди– система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця. Продавець страхує себе хеджуванням продажу. Ціна, за якою він закриває хедж, стає ціною закупівлі реального товару.

Хедж – строкова угода, укладена для страхування від можливого коливання цін.

Опціон– договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду. В обмін на отримання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму – премію. Ризик покупця опціону обмежений цією премією, а ризик продавця зменшується на величину отриманої премії.

Розрізняють опціон на купівлю і опціон на продаж.

Опціон на купівлюдає право, але не зобов’язує купити ф’ючерсний контракт, товар або іншу цінність за певною ціною. Використовується при грі на підвищення, дає змогу після сплати невеликої премії отримати необмежений прибуток від підвищення цін.

Опціон на продаждає право, але не зобов’язує продавати ф’ючерсний контракт або інші цінності за визначеною ціною. Використовується цей опціон при грі на пониження і після сплати невеликої премії забезпечує необмежений прибуток від зниження цін.

Аукціон– форма організації реалізації товарів та послуг, що ґрунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну. Головними суб’єктами аукціону є власник цінностей (продавець), організатор аукціону, покупець. Первинна (вихідна) ціна визначається угодою між організатором аукціону і власником – продавцем. Торги на аукціоні веде аукціоніст, який має певні повноваження оголошувати найвищу ціну під час торгів.

Аукціони бувають товарні (реалізують вироби мистецтва, ювелірні вироби, хутра та інші унікальні вироби) й валютні (один з методів організації валютного ринку країни). Валютні аукціони – це публічні валютні торги. Об’єкт валютного аукціону – валютні відрахування організацій. Мета валютного аукціону – надання можливостей купити валюту тим господарюючим суб’єктам, які не мають можливості заробити її або отримати від централізованих фондів.

Біржові посередники відіграють певну роль у здійсненні біржових операцій. До них відносяться:

- брокери – торгові посередники, які забезпечують укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера – брокеридж;

- маклери (дилери, джокери) – біржові посередники, які купують і продають тільки для себе й за свій рахунок;

- „бики” – спекулянти і хеджери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності;

- „ведмеді” – спекулянти і хедери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

До інших елементів організаційно-технічної інфраструктури відносять: торговельно-промислові палати, торгові доми, ярмарки, транспортні комунікації та зв’язок.

Торговельно-промислові палати– комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торгівельних зв’язків із партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами і здійснюють надання цільових інформаційних послуг.

Торговий дім– торговельна фірма, яка закуповує товари у виробників або оптовиків і перепродує їх всередині своєї держави або за її межами. Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте можуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб.

Ярмарки– надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Свого часу ярмарки відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Ярмарки – це торги, ринки товарів, які періодично організовують в одному й тому самому місці, це виставка зразків товарів широкого вжитку і (або) устаткування, транспортних засобів, засобів зв’язку, ноу-хау, де експоненти укладають угоди в національному та міжнародному масштабі.

Транспортні комунікації.Транспорт (від лат. transporto – переношу, переміщую, перевожу) – одна з найважливіших галузей виробничої інфраструктури. Транспорт класифікують:

1) за сферами використання – загального користування, відомчого користування (внутрішньовиробничий, внутрішньо будівельний, внутрішньозаводський, внутрішньо портовий), особистого користування;

2) за видами перевезень – пасажирський, вантажний;

3) за видами транспортних засобів – залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, електронний (лінії електропередач), а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен.

Усі види транспорту об’єднані в єдину транспортну систему України (ЄТС). ЄТС – сукупність шляхів сполучення, перевізних засобів, технічних пристроїв та механізмів, засобів управління та зв’язку, обладнань усіх видів транспорту, які об’єднані системою технологічних, технічних, інформаційних, правових та економічних відносин, що забезпечують задоволення потреб народного господарства у перевезеннях вантажів та пасажирів.

Транспорт бере участь у виробництві продукції двічі і впливає на її собівартість, а отже на ефективність виробничого процесу. По-перше, коли продукція створюється, транспорт доставляє обладнання і устаткування, сировину та енергоресурси і впливає на початкову собівартість. По-друге, коли транспорт завершує процес матеріального виробництва і доставляє готову продукцію до споживача. Отже, транспорт виступає як складова та невід’ємна частина виробничих сил, яка об’єднує всі галузі економіки та регіони України в єдину господарську систему.

Транспорт створює умови для нормального процесу розширеного відтворення, розвитку всіх галузей, раціонального розміщення виробничих сил по всій території країни, підвищення рівня використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів та в цілому ефективності суспільного виробництва.

Як галузь виробничої інфраструктури транспорт має багато особливостей, які необхідно враховувати під час аналізу процесів, що відбуваються в цій галузі. До найважливіших можна віднести:

1. Транспорт як галузь матеріального виробництва самостійно не створює нових матеріальних цінностей, але бере участь у процесі виробництва. Інакше кажучи, якщо транспорт не забезпечить обов’язкового пересування продукту зі сфери виробництва до сфери споживання, то це рівнозначно тому, що виробництво продукту не відбулося, бо потреби в ньому не будуть задоволені. Транспортні процеси не можна зберігати та накопичувати, тому що продукцією транспорту є саме переміщення вантажів та пасажирів.

2. Інша особливість транспорту – динамічність його засобів. У будь-якій галузі промисловості основні засоби виробництва нерухомі і виробляють свою продукцію, не залишаючи меж підприємства. На транспорті ж основна частина засобів виробництва – рухомий склад, який виконує свою роботу, пересуваючись із пункту відправлення вантажів у пункт призначення.

3. У процесі виробництва транспортної продукції (на відміну від промисловості) вона економічно відособлена від предметів праці (вантажі та пасажири, що переміщуються). Здійснюючи необхідне переміщення сировини та готової продукції, транспорт збільшує їх споживну вартість, суспільну корисність.

Формування транспортної мережі, її видова структура, густота шляхів сполучення визначається галузевою структурою національного господарства, його виробничою спеціалізацією, територіальною організацією, густотою населених пунктів, особливостями історичного розвитку, природними умовами, а також економіко-географічним положенням території країни або її регіонів.

Україна має надзвичайно сприятливі передумови для формування і розміщення транспортної мережі. Зокрема, галузева структура національного господарства та його територіальна організація, рівнинний рельєф, вигідне економіко-географічне положення визначили розвиток і розміщення залізничного, автомобільного, трубопровідного транспорту.

Формування та розвиток транспортної системи – складний економічний процес, який відбувається під дією об’єктивних закономірностей та залежить від соціально-економічних, історичних та природних чинників. Великий вплив на транспорт справляє промисловість. Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внутрішня торгівля. Великий вплив на формування транспортно-економічних зв’язків справляють галузі спеціалізації України.

У формуванні транспортної системи України важлива роль належить нафтовидобувній і нафтопереробній промисловості. Виникла потреба в розвитку мережі трубопроводів для перегонки сирої нафти та нафтопродуктів, а також розвитку залізничного транспорту для її транспортування. Окрім того, переорганізація України на отримання нафти з країн Близького Сходу вимагає розвитку танкерного флоту й будівництва терміналів для зберігання нафти.

Роль агропромислового комплексу і перш за все сільського господарства, у формування транспортної системи визначається рівнем розвитку та спеціалізацією сільськогосподарського виробництва.

Великий вплив на обсяги та структуру перевезень мають зовнішньоекономічні зв’язки України. Набуття Україною незалежності привело до зміни транспортно-економічних зв’язків. У продуктообміні за багатьма видами вантажомістких товарів Україна переорієнтувалась на європейські країни, що викликає необхідність реконструкції транспортної системи України.

Розвиток туризму, а також ділових зв’язків населення України значно збільшив обсяг пасажиропотоків у західному напрямку. Збільшення зв’язків України з європейськими країнами привело до необхідності реконструкції транспортної системи України, проведення комплексу заходів щодо інтеграції транспортної системи України до загальноєвропейської транспортної системи.

На розвиток транспортної системи і формування транзитних вантажопотоків через територію України великий вплив здійснює створення мережі міжнародних транспортних коридорів. Міжнародний транспортний коридор передбачає використання залізничного, автомобільного та водного видів транспорту. Ці шляхи сполучення виконують роль не тільки головної з’єднувальної ланки між багатьма державами світу, вони також є альтернативою всієї транспортної мережі України, зокрема для перевізників, які працюють на внутрішньодержавних маршрутах. Передбачається, що мережею міжнародних транспортних коридорів буде здійснюватися близько 50% усіх внутрішніх перевезень. Цьому сприяє зручне їх географічне положення, велика пропускна спроможність, наявність пунктів сервісу та кращій технічний стан.

Аналіз сучасного стану і функціонування транспорту в Україні показує, що головними проблемами для всіх видів транспорту є :

- відновлення морального і фізично застарілого парку рухомого складу, низька його конкурентоспроможність на зовнішньому й внутрішньому ринках;

- відсутність іноземних і вітчизняних інвестицій на модернізацію рухомого складу через невелику привабливість і окупність проектів;

- недосконалість нормативно-правового забезпечення діяльності транспортно-дорожнього комплексу, повільне вирішення питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до міжнародного права;

- незадовільний фінансовий стан підприємств транспорту, обтяжених платіжною кризою та невирішеністю питання про компенсацію втрат доходів від пільгових перевезень населення та регулюванням тарифів.

Зв’язок – галузь народного господарства, яка забезпечує передання і отримання інформації (повідомлень) поштовим, телеграфним, радіо-, телефонним та іншими способами. Обслуговує всі галузі матеріального виробництва, управління і оборону держави, служить для задоволення побутових і культурних потреб населення.

Рівень розвитку засобів зв’язку цілком залежить від розвитку продуктивних сил. Недостатній рівень розвитку засобів зв’язку призводить до зниження темпів економічного розвитку, гальмує зростання національного доходу та рівня життя населення.

Зв’язок є одним з найбільш науко- й капіталомістких складників інфраструктури держави, який відбиває стан економіки. Щоб не стримувати розвиток народного господарства, ця галузь має випереджати його розвиток.

Структурні зміни, що відбуваються в галузі зв’язку, зумовлені як впливом чинників науково-технічного прогресу, так і значним зниженням життєвого рівня населення: за останні 10 років кількість відправлених газет та журналів зменшилась у 8,5 разів, а поштових посилок – у 15 разів. Деяке збільшення грошових переказів та пенсійних виплат в основному пов’язане зі зростанням кількості пенсіонерів в Україні та обслуговування їх саме цією формою послуг. Згідно з основними світовими тенденціями за останні 15 років частка поштових та телеграфних послуг зменшилась з 43 до 18%, в той час як послуги телефонного зв’язку збільшились з 44 до 73%. Проблеми розвитку зв’язку України полягають, головним чином, у низькій телефонній цільності, фізично зношеному і застарілому обладнанні, в малорозвиненій цифровій первинній мережі, недостатній кількості телевізійних каналів для потреб державного і комерційного мовлення, високій питомій вазі ручної праці в поштовій галузі і низькій якості поштових послуг, територіальних диспропорціях у рівні розвитку галузі індустріальних регіонів та периферії.

Для вирішення питання інформатизації України необхідно провести значні структурні зміни у зв’язку, наслідком яких має стати демонополізація галузі, залучення вітчизняного й зарубіжного приватного капіталу, створення сучасного регульованого ринку телекомунікацій. Для вирішення цього завдання необхідно знайти компроміс між інтересами держави, яка відповідає за інфраструктурні системи життєзабезпечення суспільства, та інтересами приватних власників, що забезпечують надходження інвестицій.

Виходячи з аналізу проблем розвитку галузі, основним напрямом реконструкції та розширення ємності мереж є їх цифровізація.

Фінансово-кредитна інфраструктура. Поняття „фінансова інфраструктура” широко використовується у сучасній економічній думці. Взявши до уваги сутність і функції фінансів, їх можна розглядати як складову економічної інфраструктури, бо фінанси існують не самі по собі, а для забезпечення потреб громадян, підприємств, держави і будь-яка фінансова операція пов’язана із суспільним відтворенням. Виходячи з розуміння забезпечувальної ролі фінансів, засад їх функціонування, фінансова інфраструктура характеризується у двох вимірах: по-перше, фінансова інфраструктура – це сукупність елементів, за допомогою яких опосередковуються фінансові відносини, використання яких і забезпечує задоволення потреб суспільного відтворення; по-друге, фінансова інфраструктура закономірно може розглядатись як сукупність елементів, що забезпечують функціонування фінансів як суспільного інституту в інституціональному, управлінському зрізах. Оскільки обидва виміри фінансової інфраструктури тісно взаємозв’язані, то її можна розглядати як єдине цілісне явище.

Фінансова інфраструктура є складним, багатоаспектним явищем, тому її важливо аналізувати не тільки через характеристику складу суб’єктів, а й через аналіз набору засобів, що вони використовують. Організаційна фінансова інфраструктура являє собою сукупність відповідних організаційних структур, які забезпечують функціонування фінансів як в окремих сегментах фінансової системи, так і поза нею. Вона включає три складові: управлінську, інституційну й обслуговуючу. Управлінська фінансова інфраструктура представлена сукупністю фінансових органів. Інституційна фінансова інфраструктура представлена сукупністю фінансових інституцій, що функціонують на фінансовому ринку та ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо мобілізації, переміщення та інвестування ресурсів. Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає тих суб’єктів, які виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, брокерські й дилерські контори та ін.). Організаційна фінансова інфраструктура подана на рис. 6.2.

Інструментальна фінансова інфраструктура являє собою сукупність фінансових інструментів, які використовуються суб’єктами організаційної інфраструктури в їх діяльності. Оскільки напрями і сфери діяльності окремих суб’єктів, їх завдання, повноваження і функції істотно різняться, то мають місце й відмінності у використовуваних ними інструментах, які подано на рис. 6.3.

Визначимо сутність й основні функції деяких складових фінансово-кредитної інфраструктури.

Фондова біржа – організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм. Аналізуючи динаміку фондових бірж в Україні, слід зазначити, що у останні роки спостерігається стабільність, так у 2007, 2008 роках їх кількість залишалася незмінною – 17 . На початок 2009 року мало місце зростання фондових бірж на 11,76%, за даними Держкомстату на березень 2009 року в Україні їх зареєстровано 19.

Розрізняють первинний і вторинний ринки цінних паперів. На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організації, іноземні юридичні особи. Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

Рис. 6.2. Організаційна фінансова інфраструктура

Розпродаж акцій – це вільний маневр бірж, диверсифікація фінансових надходжень і можливість нагромаджувати значний обсяг інвестицій.

Цінні папери – документи, що виражають майнові (боргові) зобов’язання.

Рис. 6.3. Інструментальна фінансова інфраструктура

Розглянемо основні види цінних паперів.

Акції (від лат. аction – дія, дозвіл) – цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства. Акції класифікують:

- на пред’явника ;

- іменні;

- привілейовані (власник акції має право на фіксовану частку доходу – дивіденд);

- прості (розмір дивідендів визначається не одразу, а після отримання прибутку);

- з правом голосу;

- без права голосу.

Облігація(від лат. оbligo – зобов’язання) – документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк з правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов’язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель (від лат. wechsel – розмін) – письмове боргове зобов’язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником, векселедавцем) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому право вимагати від боржника поверненн