Становлення інституту конкуренції у перехідних системах

Першим законом незалежної України у сфері регулювання конкуренції став Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” 1992 р. Забігаючи наперед, слід відзначити, що він втратив чинність з введенням у дію Закону України “Про захист економічної конкуренції” у 2001 р. Конкурентна політика в перші роки незалежності була спрямована на подолання пострадянського інституційного монополізму й створення конкурентного середовища у всіх сферах економічного життя. Пріоритетними завданнями були наступні: захист населення від зловживань з боку суб’єктів природних монополій; запобігання появи приватних монопольних утворень; сприяння розвитку приватного сектора економіки, малого й середнього підприємництва, створення інфраструктури ринкової економіки; підтримання єдиного економічного простору України; недопущення дискримінації суб’єктів господарювання за формою власності або чиїмись смаками; запобігання порушень антимонопольного законодавства органами влади.

Центральним державним органом у сфері формування та реалізації конкурентної політики України є Антимонопольний комітет України, статус якого, завдання, принципи діяльності, компетенції, повноваження, структуру, а також основні положення щодо взаємодії органів Комітету з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої і судової влади визначені прийнятим у 1993 р. Законом України “Про Антимонопольний комітет України”.

Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р. встановлює правові основи захисту від будь-яких дій у конкуренції, що суперечать чесним звичаям у підприємництві, містить визначення правопорушень у вигляді неправомірного використання фірмового найменування, знаків для товарів та послуг, інших позначень, дискредитації суб’єкта господарювання, неправомірного використання комерційної таємниці тощо, а також передбачає особливості процесуальних принципів припинення недобросовісної конкуренції. Закон повернув до правового обороту поняття чесних звичаїв, якого не існувало в радянському праві. Введення цього поняття до українського законодавства та права є важливим кроком у зміцненні права захисту від недобросовісної конкуренції та стимулювання розвитку інститутів підприємницького саморегулювання і суспільного контролю в цій сфері.

У 2000 р. був прийнятий Закон України “Про природні монополії”. Оскільки найбільш ефективними відповідні ринки можуть бути тільки за умови функціонування одного суб’єкта, цей закон, швидше, обмежує конкуренцію, а не сприяє її розвитку.

Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р. містить основні поняття конкурентного законодавства, базові положення таких інститутів конкурентного права, як узгоджені дії, концентрація суб’єктів господарювання, основні норми конкурентного процесу, визначає санкції за порушення конкурентного законодавства і т.ін. Зокрема конкуренція визначається як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товару на ринку. Монопольним (домінуючим) є таке становище суб’єкта господарювання, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35% (при цьому він не доведе наявність значної конкуренції), а також якщо він не зазнає значної конкуренції (навіть за меншої частки на ринку). Монопольне становище може також мати місце, якщо сукупна частка не більше ніж трьох найбільших суб’єктів господарювання перевищує 50%, не більше ніж п’яти – 70% (і між ними немає або є незначна конкуренція). Згідно з цим законом негативними наслідками монополізації є зловживання домінуючим становищем (встановлення таких умов реалізації або придбання продукції, які були б неможливі в конкурентних умовах; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод без об’єктивних причин; нав’язування додаткових зобов’язань; обмеження виробництва або технологічного розвитку, яке може завдати шкоди іншим суб’єктам; відмова від придбання або реалізації продукції за відсутності альтернативних джерел; істотне обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів без виправданих причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з нього), а також усунення інших суб’єктів), яке забороняється і тягне за собою певну відповідальність.

За роки незалежності в Україні було сформовано конкурентне середовище, зокрема, скорочено частку монопольного сектора економіки зі 100% у 1991 р. до 40% у 2001 р. Відповідно, змінились пріоритети державної політики: основними завданнями стали підтримання та розвиток конкурентного середовища, а не реструктуризація монополій (як раніше), що знайшло відображення у назвах відповідних нормативних актів.

Проте існуюче середовище потребує постійного захисту, оскільки не припиняються порушення законодавства про захист економічної конкуренції, а конкурентні відносини – підвищення ефективності.