Виробничий і науково-технічний потенціал. Інформаційний потенціал

Для оцінки економічного потенціалу, окрім природо-ресурсного та трудового, розраховують виробничий і науково-технічний потенціал.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. Україна є достатньо розвинутою індустріальною державою з потужною промисловою базою. Тут існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість з них мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або демонтування.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є десятки тисяч спеціалістів вищої категорії – докторів і кандидатів наук. У деяких напрямках науки Україна проявила себе як один із світових лідерів, наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії, космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій, відставання вітчизняної науки суттєве. У наш час ситуація ускладнюється недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій, від’їздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Основою для зростання кадрового потенціалу наукової сфери є підвищення загального рівня освіти населення. Зростання частки населення з вищою освітою позитивно позначається на економічному прогресі, структурній перебудові господарства, підвищення рівня освіти та кваліфікації робочої сили сприяє її переорієнтації на інноваційно-орієнтовані галузі, загальному піднесенню продуктивності праці в економічній системі.

Аналізуючи складову наукового потенціалу України, слід оцінювати не тільки загальні обсяги й динаміку показників, але також їхню частку у ВВП. За даними Світового банку 85% сукупних світових інвестицій в науку здійснюють країни – члени ОЕСР, 11% - Індія, Китай, Бразилія, нові технологічно розвинуті країни Східної Азії, і тільки 4% – решта країн світу, в тому числі Україна.

Результати аналізу рівня витрат на НДДКР у розвинутих країнах за останні роки свідчать, що оптимальний його рівень, який забезпечує самодостатній розвиток науки, становить 2% ВВП. Проте така однозначність у визначенні оптимуму не підходить для країн, що розвиваються. На обсяг фінансування науки впливає величина ВВП. Якщо країна має високі показники обсягів ВВП – загальні й з розрахунку на душу населення, то, наприклад, і 2% ВВП, направлені на фінансування науки, дадуть можливість забезпечити її подальший розвиток.

Країни, що розвиваються, мають паралельно вирішувати декілька завдань: надолужувати відставання у науково-технічній сфері, забезпечувати відповідні темпи розвитку науки, здійснювати технологічний прорив. Складність проблеми підтверджується тим фактом, що і сьогодні, незважаючи на досить довгий інноваційний шлях, пройдений деякими з країн, з 50 макротехнологій, які забезпечують конкурентне виробництво, 46 припадає на розвинуті країни. Це фактично і є результат розуміння ролі наукового сектора в економіці.

Обсяги вкладень коштів у науку великою мірою визначають її результативність – зростання кількості, рівень оригінальності й конкурентоспроможності винаходів. Широкомасштабний поступ науки можливий лише тоді, коли обсяг її фінансування зростає згідно із залежністю, встановленою Решером: для подвоєння кількості винаходів за певний проміжок часу треба задіяти протягом нього в 100 разів більше ресурсів і т.д. Такі співвідношення дають чітке уявлення про обсяги фінансування науки, необхідні для забезпечення її розвитку.

Важливим фактором є розширення попиту в економічній системі на наукові розробки і, як результат, на реальні інновації. Тому витрати на інноваційну діяльність слід розглядати як ще одну складову використання коштів для технологічного поступу країни.

Науковий персонал може працювати продуктивно тільки за умови забезпечення високого рівня технічної оснащеності й фондоозброєності. Головними причинами незадовільного стану матеріально-технічного та інформаційного забезпечення науки є зменшення фінансування за рахунок держбюджету і відсутність вільних коштів у самих наукових організацій і промислових підприємств. Внаслідок цього оснащеність науки матеріально-технічними засобами вкрай низька. Їхній арсенал фізично й морально застарів. Для порівняння: фондоозброєність праці вченого в США практично не поступається фондоозброєності праці робітника в промисловості, величезну кількість робочих місць учених і конструкторів автоматизовано, їхні персональні комп’ютери мають прямий вихід на централізовані бази даних. Щодо України, то за загальною кількістю комп’ютерів вона займає 50-те місце серед 170 країн.

Результативність науки можна охарактеризувати за такими показниками, як обсяг виконаних робіт, кількість поданих до Державного департаменту інтелектуальної власності України заявок на видачу охоронних документів, кількість отриманих у патентних відомствах інших країн охоронних документів тощо, а також порівнявши темпи збільшення ВВП, з одного боку, чисельності виконавців й обсягу виконаних наукових і науково-технічних робіт, з іншого. Узагальнення динаміки співвідношення темпів зростання витрат на НДДКР і збільшення ВВП у розвинутих країнах засвідчило традиційне перевищення перших над другими. Тенденція змінилася тільки в середині 90-х років, коли в розвинутих країнах завершилося формування інноваційної моделі розвитку.

Для підвищення наукового потенціалу України необхідно:

1. На загальнодержавному рівні:

- визначитися з інноваційно-орієнтованими пріоритетними галузями економіки, створити умови для активізації їх розвитку. Це дасть можливість поступово формувати попит на наукові розробки з боку реального сектора економіки і подолати невідповідність між наукою і виробництвом;

- розробити програму сприяння розвитку вітчизняних ТНК, які, сформувавши значні фінансові ресурси, були би спроможні здійснювати більш вагомий внесок у наукову сферу;

- створити організаційно-інформаційні умови для виходу на світові ринки українських науково-дослідних установ, підприємств, які мають наукові розробки в „дієвому” вигляді. За відсутності фінансів у підприємств для впровадження окремих інновацій продаж останніх у вигляді розробок зробить можливим відстеження ситуації на ринку, що є необхідним для розвитку науки;

- розробити й впровадити систему податкових пільг для наукових організацій та інноваційно-орієнтованих підприємств.

2. На рівні наукових організацій і промислових підприємств:

- забезпечити реальну взаємодію науки й виробництва, насамперед у царині інформаційної інтеграції. Це виключить дублювання наукових досліджень різними організаціями, забезпечить створення банку даних, мінімізує витрати на ті дослідження, що не зустрічають попиту з боку виробництва;

- активніше вступати у співпрацю з іншими країнами, за умови забезпечення технологічного трансферту.

Інформаційний потенціал– наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів і можливостей створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різноманітні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

До національного інформаційного ресурсу відноситься вся належна Україні інформація, включаючи окремі документи й масиви документів, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Інформаційний ресурс має ряд особливостей, які відрізняють його від традиційних ресурсів, зокрема:

- інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення традиційних ресурсів;

- інформація діє на суб’єктивний фактор виробництва – людину, її характер, особливості;

- інформація прискорює процес виробництва за рахунок зменшення періодів виробництва й обігу.

Таким чином, можна говорити про те, що саме інформаційний ресурс здатний значно підвищити ефективність національної економіки без будь-якого помітного збільшення обсягів використання інших ресурсів (праці, землі й капіталу).

Інформаційний ресурс діє у рамках національного інформаційного простору України, що становить собою сукупність об’єктів, відносин та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля для задоволення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, книговидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях, а також документальних фондів бібліотек, архівів, музеїв.

Матеріальною основою інформаційного потенціалу виступає виробництво й використання відповідного технічного забезпечення.

Сучасний етап розвитку людства характеризується поступовою, але стійкою глобалізацією та інтернаціоналізацією, прискореними темпами розвитку всіх економічних процесів. Якщо промисловим технологіям знадобилося більше двох третин ХХ ст., щоб досягти нинішніх висот, то за останні 20 років інформаційні технології розвивалися прискореними темпами. За деякими оцінками, обсяг ринку інформаційних технологій і систем кожні п’ять років збільшується вдвічі при щорічному темпі в 10-12%. Це дає змогу створювати значну кількість нових робочих місць, збільшувати обсяги внутрішнього національного продукту.

За допомогою телекомунікацій і використання інформаційних технологій, які дозволяють практично миттєво підключатися до будь-яких електронних масивів даних, отримувати інформацію й використовувати її для аналізу, прогнозування, прийняття управлінських рішень у сфері бізнесу, комерції, маркетингу тощо.

Інформаційні технології– це сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, обробку, передачу й використання інформації, або, іншими словами, це підсилювачі інтелектуальних можливостей людей і машин, основа розвитку продуктивних сил. Причому всі ці дії спрямовані на зниження трудомісткості процесів використання інформаційних ресурсів, підвищення їхньої надійності й оперативності.

В останні десятиріччя відчувається величезний попит на інформацію, а значить, і на комунікації, що зумовлюється діловими зв’язками, обмінами, глобалізацією конкуренції тощо. Цей попит викликаний і підтримуваний значними змінами в самих інформаційних і комунікаційних технологіях, в основі яких лежать три сили:

- розширене використання комп’ютерної техніки;

- зниження ціни на передачу інформації;

- поєднання комп’ютерної техніки і телекомунікаційного обладнання.

Швидкість зміни в інформаційних і комунікаційних технологіях, особливо в останні роки значно зросла. Це спричинило появу нових товарів і послуг: стільникових телефонів, супутникового телебачення, Інтернету з сервісом „світової павутини” (це територіально розподілена гіпертекстова система Інтернет, є сервісом, призначеним для доступу до інформації, організованої за допомогою гіпертекстових зв’язків. Залежно від контексту і змісту інформація може подаватися у вигляді тексту, графіки, звуку, відео чи в будь-якій іншій формі) тощо.

Зміни також трансформують методи виробництва й дозволяють значно пришвидшити його процес. Інформаційні й комунікаційні технології, зумовлені розвитком наукових знань, в свою чергу, стають важливим елементом, що прискорює розвиток останніх.

Інформаційний потенціал України в останнє десятиліття зазнав суттєвих змін. Однією з кардинальних тенденцій сучасного розвитку світової економіки є зростання рівня пріоритетності інформаційних продуктів і послуг порівняно з суто матеріальним виробництвом. За прогнозами дослідників, у перспективі до 90% працездатного населення буде пов’язано з виробництвом і виробничо-технологічним використанням інформаційних продуктів і послуг.

ТЕМА 5