З володарів транспортних засобів

Комунальний податок вилучається з юридичних осіб, крім бюджетних організацій, планово-дотаційних і сільськогосподарських підприємств. Його максимальний розмір не повинний перевищувати 10% річного фонду оплати праці, що обчислюється виходячи з розміру неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян.

Об'єктом оподатковування є розрахункова величина фонду оплати праці, що визначається як множина середньосписочної чисельності працівників і одного неоподатковуваного мінімуму (рис. 5.4.).

Об’єкт оподаткування

х

Один неоподаткований мінімум

х

Ставка податку

=

Розмір комунального податку

Рис. 5.4. Структурно-логічна схема розрахунку комунального податку

Збір за забруднення навколишнього середовища, що обчислюється згідно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року включений у перелік загальнодержавних податків і зборів, що виплачуються в Україні.

Збір установлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів викидів забруднюючих речовин у навколишнє середовище і розміщення відходів.

Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, у тому числі їх об'єднання, філії, відділення й інші відособлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на іншій території, ніж платник; бюджетні, суспільні й інші підприємства, відділення й організації; постійні представництва нерезидентів, що одержують доходи в країні; громадяни, що роблять на території України і у межах її континентального шельфу і виняткової (морський) зони викидів і скидання забруднюючих речовин у навколишнє середовище і розміщення відходів.

Об'єктами вирахування збору є:

- для стаціонарних джерел забруднення – обсяги забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферу або скидаються безпосередньо у водний об'єкт, і обсяги відходів, що розміщаються в спеціально відведених для цього місцях або на об'єктах;

- для пересувних джерел забруднення – обсяги фактично використаних видів палива, унаслідок спалювання яких утворяться забруднюючі речовини.

Нормативи зборів установлюються як фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднюючих речовин і розміщення відходів.

Стягування плати за спеціальне використання водних ресурсів як загальнодержавного, так і місцевого значення відбувається згідно з Законом України «Про охорону навколишнього середовища» за єдиними правилами згідно з порядком, установленим Кабінетом міністрів України, усіма суб'єктами підприємницької діяльності, підприємствами гідроенергетики і підприємствами водного транспорту, що експлуатують річкові водні шляхи.

До водних ресурсів загальнодержавного значення відносяться відведені до басейнів річок поверхневі води, що розташовані або використовуються на території більше однієї області, крім припливів усіх порядків і підземні води.

До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, що не віднесені до ресурсів загальнодержавного значення і затверджені Державним комітетом водного господарства при участі Міністерства охорони навколишнього середовища.

Платником збору за спеціальне використання природних ресурсів є всі юридичні особи і громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують у господарській діяльності водні ресурси.

Об'єктом вирахування збору є фактичний обсяг води, що використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу утрат води в їхніх системах водопроводу.

Розміри збору за спеціальне використання водних ресурсів, крім тих, які використовуються підприємствами гідроенергетики і водного транспорту, установлюються виходячи з нормативів плати, обсягів використання води і лімітів її використання (рис. 5.5).

Нормативи плати диференційовані по двох ознаках:

1. якщо вода збирається з поверхневих водних об'єктів – у залежності від водогосподарчих мереж;

2. якщо вода збирається з підземних вод – у залежності від адміністративно-територіальної одиниці.

Рис. 5.5. Структурно-логічна схема розрахунку плати

за спеціальне використання водних ресурсів

Кількість використаної води визначається по показниках вимірювальних пристроїв.

Ліміти і порядок видачі дозволів на спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення встановлює Кабінет міністрів України, місцевого значення – Верховною Радою АР Крим, обласними, Київською і Севастопольською, міськими радами народних депутатів. За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється і сплачується в п’ятикратному розмірі.

При розгляданні збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, варто наголосити на тому, що усі користувачі надр, незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, що добувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її територіального шельфу і виняткової (морської) економічної зони родовищ, є платниками збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

Об'єктом нарахування збору є обсяг добутих корисних копалин і обсяг погашених у надрах запасів корисних копалин.

Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів добутих корисних копалин і їх фактичних втрат у надрах під час видобутку, за винятком передбачених протоколом Державної комісії з запасів корисних копалин або технічними проектами на розробку родовища втрат корисних копалин в охоронних, бар'єрних шарах і поблизу неякісно затампонованих шпар, за умови узгодження їх обсягів з органами державного гірського контролю.

Користувачі надр, що роблять видобуток корисних копалин на родовищах, розвідку яких вони виконували частково власними засобами, збір обчислюють із застосуванням до них відповідних коефіцієнтів для тих родовищ, де виконано:

- загальні і детальні розшукові роботи і попередню розвідку засобами державного бюджету, а детальну розвідку власними засобами – 0,6;

- дорозвідку запасів корисних копалин власними силами – 0,6;

- загальні і детальні розшукові роботи засобами державного бюджету, а попередню і детальну розвідку власними засобами – 0,4;

- загальні і розшукові роботи частково засобами державного бюджету на стадії регіональних робіт, а детальні розшукові роботи, попередню і детальну розвідку власними засобами – 0,2.

Збір у повному обсязі спрямовується до державного бюджету.

Наступним ресурсним платежем є збір за використання радіочастотного ресурсу України. Правові, організаційні й економічні принципи управління і використання радіочастотного ресурсу України, а також права й обов'язки користувачів радіочастотного ресурсу визначені Законом України від 01.06.2000 р. № 1770-ІІІ “Про радіочастотний ресурс України”.

Платниками збору за використання радіочастотного ресурсу України є користувачі радіочастотного ресурсу (юридичні і фізичні особи, діяльність яких пов'язана з використанням радіоелектронних засобів або радіовипромінюючих приладів), що одержали у встановленому порядку ліцензію на використання радіочастот.

Відповідно до закону, сума збору за використання радіочастотного ресурсу України розраховується платником самостійно, виходячи з розміру встановлених ставок і ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочастотного ресурсу України, по кожнім регіоні окремо. Тобто об'єктом вирахування збору є ширина смуги радіочастот у мегагерцах (1МГц – 10⁵ГЦ), що зазначена в ліцензії.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система права, зобов'язань і гарантій, що припускає надання соціального захисту за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом виплати страхових внесків власником або уповноваженим їм органом, громадянами, а також бюджетних і інших джерел, передбачених законом.

Порядок формування засобів цільових страхових фондів, здійснення платежів, терміни виплати внесків регулюються нормативно-правовими актами, що регулюють відносини в сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Основними видами загальнообов'язкового соціального страхування є:

- пенсійне страхування;

- страхування в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похоронами;

- страхування на випадок безробіття;

- страхування від нещасного випадку на виробництві і професійному захворюванні, що стали причиною втрати працездатності.

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в залежності від його виду встановлюється по кожнім виді страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

- для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці й інших виплат найманим робітникам, що підлягають оподаткуванню на прибуток;

- для фізичних осіб – до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійних захворюваннях виплачує винятково роботодавець.