ЗАХИСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН ВІД ЗАРАЖЕННЯ.

Захист сільськогосподарських тварин досягається їх укриттям в обладнаних тваринницьких приміщеннях і захисних спорудах; забезпеченням особливо цінних тварин індивідуальними засобами захисту; захистом запасів кормів і вододжерел, своєчасною евакуацією тварин на безпечну відстань від приміських господарств великих міст і зон можливого затоплення, зараження.

Після виникнення аварій на АЕС і ОГД із СДОР основними заходами є: вивід незахищених тварин із районів з високими рівнями радіації і зон зараження отруйними речовинами на незаражену територію або на ділянки з більш низькими рівнями зараження; проведення ветеринарної обробки уражених тварин і надання їм лікувальної допомоги, знезараження тваринницьких приміщень та інших місць розміщення тварин, кормів і води; постійний контроль за ступенем зараженості тварин і об'єктів.

Герметизація приміщень. Основним і найбільш надійним способом захисту тварин є укриття їх в обладнаних (герметизованих) приміщеннях або спеціальних захисних спорудах. Пристосовані для захисту тварин спеціальні приміщення дерев'яного типу зменшують ступінь опромінення укритих там тварин у середньому у 2-3 рази, а кам'яні і залізобетонні - у 10 разів.

Герметизація приміщень полягає у промазуванні стелі глиняним, вапняним або цементним розчином, з насипкою зверху нього шару шлаку або піску. Цими ж розчинами замазують щілини у стінах, стелях, віконних рамах, дверях. Великі щілини перед промазуванням проконопачують мохом, паклею або ганчір'ям. Щоб підвищити захисну потужність дерев'яних стін приміщень, зовні їх роблять ґрунтову обсипку до висоти вікон. Підпільні і надпільні отвори наглухо закривають. На вікнах з зовнішнього боку влаштовують зйомні щільні щити з дощок або іншого матеріалу. Там, де немає шибок, віконні рами з обох боків забивають щитами (дерев'яними, солом'яними або очеретовими) і засипають поміж них пісок, торф, тирсу або землю. Двері обшивають толем. Між дверима і дверними рамами набивають шар гуми, повсті і щільно закривають двері нижніми запорами. Із внутрішнього боку двері завішують зволоженим брезентом. У витяжні вентиляційні і пічні труби вставляють задвижки, що щільно закриваються. Приточно-вентиляційні труби обладнують простішими фільтрами з мішковини, повсті, вати, сіна.

Для захисту тварин можна пристосувати овочесховища, сараї та інші сільськогосподарські будівлі. В обладнаних приміщеннях створюють запаси корму і води на 5-7 діб, розміщуючи їх у кормових проходах, кормокухнях, коморах, тамбурах. Краще, якщо корми будуть затарені, а вода налита в діжки, цистерни та інші ємності. На території тваринницької ферми створюють запаси кормів на 7-10 діб і надійно їх укривають.

Для захисту обслуговуючого персоналу у тваринницькому приміщенні обладнують спеціальну кімнату або поблизу нього будують протирадіаційні укриття.

Одночасно з герметизацією приміщень провадять протипожежні заходи. Горищеві приміщення звільняють від займистих предметів, встановлюють там ящики з піском, діжки з водою і протипожежний інвентар. На горище, сіновали і дахи встановлюються зовнішні драбини, а на крутих дахах приміщень, крім того, роблять трапи. Для надання більшої вогнетривкості дерев'яним будівлям або дерев'яним частинам споруд їх білять вапном. За відсутності вапна для обмазування використовують глину, змішану з солом’яною різкою. Така обмазка підвищує вогнетривкість споруд і їх захисну потужність. Непотрібні дерев'яні тини поблизу приміщень розбирають. На відстані 20-30 м від споруд ставлять і обладнують протипожежні щити. Навколо скирт сіна, соломи орють загороджувальні смути шириною 4-5 м. Вживають заходів щодо забезпечення пожежних машин водою, підготовлюють під’їзні шляхи до водоймищ і місць забору води.

На відгонних пасовищах для захисту тварин використовують яри, лощовини, ліси, штучні виробки, підвітряні скати гір. Для захисту від радіоактивного пилу можна використовувати ліс з великими деревами.

Для влаштування укриттів риють траншею глибиною 2,5-3 м і шириною 3-4 м. Стелю роблять із колод і засипають шаром землі товщиною 40-50 см. При слабкому ґрунті стіни укріплюють плітом або дошками. Двері і вентиляцію обладнують так само, як і у тваринницьких приміщеннях.

Індивідуальні засоби захисту (захисні маски, панчохи і накидки) виготовляють із підручних матеріалів. Захисну маску для тварин, що має вигляд циліндричного мішка, шиють із трьох шарів мішковини з прокладкою між ними двох шарів клоччя. На боці маски пришивають гнізда для каркасних паличок, до дна - залізний обруч. Довжина кола верхнього краю бокової стінки 65 см, висота 35 см. Для забезпечення щільного прилягання верхньої частини маски її край загинають і роблять додатковий валик (обідок), котрий прошивають нитками. На цьому обідку роблять 5-6 шльовок, через які пропускають кругову тасьму, при затягуванні вона щільно притискає край маски до морди тварини. Дві потилицеві тасьми фіксують захисну маску за вухами (рогами). Маска затримує до 85% радіоактивного пилу. Панчохи шиють з брезенту, мішковини або іншого матеріалу і зав'язують на кінцівках тасьомками. Знизу на панчоху пришивають по формі копита шматок гуми, шкіріміту. Накидки виготовляють із будь-якої цупкої тканини (поліетиленової плівки) і укріплюють на спині тварини тасьмами.

Захист тварин при перевезеннях і перегонах. Одним із способів захисту тварин є їх евакуація із приміських господарств, розташованих поблизу великих міст, а також із районів, заражених радіоактивними, хімічними речовинами.

Евакуація тварин із приміських господарств у безпечні райони в умовах незараженої місцевості провадиться по заздалегідь наміченим маршрутам, котрі повинні передбачати місця водопою, годування і відпочинку тварин.

При перегоні тварин через ділянки зараження не допускають поїдання ними зараженої рослинності і пиття води із заражених водоймищ. Для цього тваринам завчасно надягають торби, захисні маски або навіть перев'язують морду мотузкою. На кінцівки надягають захисні панчохи. Для перегону тварин обирають шляхи з твердим ґрунтом без пилу або ж ділянки з низькою рослинністю.

При перевезеннях тварин по зараженій місцевості на автомашинах кузови їх зверху затягають брезентом або іншим матеріалом, на дно кузова насипають шар землі, щілини в бортах затуляють.

Захист тварин від інфекційних захворювань. Найбільш дієвим і ефективним засобом захисту тварин від інфекційних захворювань є профілактичні щеплення тваринам.

При підозрі на виникнення інфекційних захворювань серед тварин на території сільськогосподарського об’єкту встановлюється режим обсервації до остаточного виявленнязбудника захворювання. У цей період забороняється ввід, вивід і транзитний прогін тварин через осередок зараження.

При карантині, окрім заходів, впроваджуваних при обсервації, передбачені додаткові заходи, що включають охорону осередку ураження, обмеження в'їзду і заборонення виїзду з нього. Карантин знімають після проведення протиепідемічних заходів в осередку зараження, заключної дезинфекції і закінчення строку карантину, встановленого для даного захворювання.

До способів захисту кормів належать: зберігання їх у герметизованих приміщеннях (складах, амбарах, підвалах, овочесховищах); укриття спеціальними або підручними матеріалами; застосування захисної тари (упаковки) і спеціального транспорту для перевезення.

Герметизація складів, овочесховищ, амбарів та інших приміщень здійснюється тими ж засобами, що й герметизація тваринницьких приміщень. Крім того, на засклені вікна з внутрішнього боку встановлюють дерев'яні знімні щити, обшиті толем, для охорони зерна від осколків скла. Щоб до складу не проникали гризуни, на вентиляційних отворах, віддушинах, вікнах, дверних прорізах і лазах встановлюють дрібні металеві сітки. Нижню частину дверей оббивають смужкою листової сталі або заліза.

Якщо зерно або фураж знаходиться у полі, на току, вживають заходів щодо його як найшвидшого перевезення на склад. Частину, що залишилася, зсипають у мішки, складають на майданчику і накривають брезентом, синтетичними плівками або багатошаровими паперовими полотнищами.

Зерно і фураж, що знаходяться в розсипу, накривають брезентом, поліетиленовою плівкою або солом'яними матами товщиною 20-30 см і притискають зверху дошками, жердинами.

Для захисту сіна і соломи використовують накриття, сараї і клуні. Якщо сіно зберігається в стогах (скиртах), його закривають зверху шаром соломи або дрібних гілок висотою 15-20 см, брезентом, поліетиленовою плівкою, а зверху накладають зв'язані у верхній частині жердини. Узимку з метою захисту на поверхню копиці можна наморозити шар льоду.

Купи картоплі або інших корене- та бульбоплодів, що знаходяться у полі, укривають матами із очерету, соломи або шаром соломи на 20-30 см, потім засипають землею на 20-30 см. При перевезенні кормів у металевих кузовах машин самоскидів їх укривають брезентом, котрий зверху і з боків закріплюють, а при перевезенні кормів на звичайних бортових машинах брезент укладають на дно кузова.

Незатарені корми перевозять у спеціально обладнаних фургонах, рефрижераторах, контейнерах, кузови і двері яких герметизують. Рідини перевозять в цистернах або бідонах.

Для захисту шахтного колодязя з дерев'яним зрубом навколо нього у діаметрі 1-1,5 м викопують заглиблення у 50 см і замість вийнятого ґрунту укладають і утрамбовують глину (глиняний замок), котру засипають піском (заливають бетоном або асфальтом).

Виступаючу частину зрубу щільно обшивають дошками на відстані 15-20 см від зрубу, між дошками і зрубом набивають глину. Кришку для отвору шахти роблять із двох шарів дощок з прошарком між ними толю, брезенту, листового заліза або поліетиленової плівки. Зверху кришку додатково оббивають листовим залізом. Якщо колодязь має механічне обладнання або коловорот, то над зрубом треба зробити двоскатне покриття, яке наглухо закриває верхній отвір колодязя і коловорот.

Для захисту джерела на його місці риють котлован. розчищають місце виходу води, укріплюють його стінки і дно. Над джерелом зводять дерев'яну або іншу надбудову, котру обкладають глиною. У надбудові роблять отвір, що закривається щільною кришкою. Для відводу води влаштовують зливну трубу або лоток.

У водонапірних баштах герметизують двері, вікна, баки. Водозабірні колонки закривають дерев'яними ковпаками, обшитими толем або залізом. Водопійні корита для тварин закривають щільними кришками. За відсутності кришок після кожного водопою корита перевертають догори дном.

У народному господарстві є багато підприємств, котрі виробляють або використовують у виробництві, а також зберігають або транспортують хімічні речовини, які мають високу токсичність, здатні викликати масове ураження тварин.

На території можуть знаходитися водопровідні і очисні споруди; підприємства харчової, м'ясо-молочної промисловості; залізничні станції, що мають шляхи відстою рухомого составу зі СДОР; склади і бази речовин для дезинфекції і дегазації; склади і бази з запасами СДОР.

У цілях своєчасного захисту свійських тварин і обслуговуючого персоналу, необхідно швидко приймати обґрунтовані рішення на ліквідацію наслідків аварій.

Найбільш небезпечними для тварин є поширення хмари парів СДОР. При отриманні відомостей про просування хмари у напрямку тваринницьких ферм, при знаходженні там тварин, необхідно негайно укрити їх у заглиблених спорудах і залізобетонних тваринницьких приміщеннях. За відсутності таких - укрити в наявних приміщеннях, охороняючи тварин від випадіння із хмари краплиннорідких отруйних речовин, оскільки при охолодженні хімічної хмари частина пари адсорбується, тобто перетворюється на рідину, групується у краплини, котрі під своєю вагою випадають на землю у вигляді дощу і заражують місцевість. У той же час ці приміщення слід якомога краще загерметизувати і особливо з тієї сторони, звідки рухається хмара СДОР. Необхідно зачинити двері, вікна, по можливості законопатити всі щілини, щоб повітря не могло проникнути у приміщення. Закрити витяжні отвори. Для створення підпору повітря у приміщенні включити вентиляційну систему (якщо вона мається у тваринницькому приміщенні). Зробити все можливе, щоб тварини якомога менше дихали отруєним повітрям.

У випадку неможливості повної герметизації тваринницького приміщення застосовують індивідуальні засоби захисту.

Тривалість перебування у приміщеннях, пристосованих до укриття тварин, залежить від швидкості вітру, температури зовнішнього повітря, кількості тварин. Як показала практика, у цегляному типовому приміщенні (при нормі 16 м³ - на корову, 12-13м³ - на голову молодняку крупної рогатої худоби до дворічного віку і 6 м³ - на свиню) тварин можна утримувати без шкоди для їх здоров'я; у зимовий період при добових коливаннях температури зовнішнього повітря від -20 до –25 °С і швидкості вітру 2-4 м/сек - до 72 годин; при вітрі 5-6 м/с до 90 годин; при температурі повітря від +8 до + 16°С- до 34 годин.

Якщо відмічено, що у тварин почастішало дихання, з'явилася слюнотеча і пітливість, підвищилася на 1-1,5 °С температура тіла (вимірюється у 2-3 тварин, розміщених у середній частині), виходить, підвищився вміст вуглекислого газу (запалений сірник миттю згасає якщо в повітрі 5 процентів СО₂), і їм не вистачає кисню. В цьому випадку треба негайно провітрити приміщення, відкривши вікна і двері з підвітряної сторони, висунувши задвижки вентиляційних труб. Їх можна відкрити і після проходження зараженої хмари, якщо немає вітру.

Тварини утримуються в приміщенні доки не буде ліквідована небезпека ураження, тобто рівень зараження місцевості не знизиться до встановлених норм. Перше годування і доїння тварин слід провести через 4-6 годин після укриття. Телят-молочників бажано тримати разом з підсосними коровами, що зменшує можливість виникнення запалення вим'я (мастита) у корів. У подальшому годування і доїння проводять один раз на добу. Корм і вода подаються одночасно. При нестачі води слід використовувати соковиті корми - картоплю, буряки, турнепс, капусту, моркву та інші коренеплоди. Сіль на цей період із раціону виключається.

Мінімальна добова норма на одну голову складатиме: крупній рогатій худобі: 5-6 кг сіна або 4-5 кг сіна та 1-2 кг концентратів, 20-30 л води; вівцям і козам - 0,5-1 кг сіна, 4-5 л води; свиням - 2-3 кг концентратів, 6-8 л води. Годувати тварин у початковий період після випадіння опадів або проходження зараженої хмари рекомендується чистими кормами.

При виникненні необхідності евакуації тварин у першу чергу це здійснюється із району, що безпосередньо прилягає до місця аварії, а також із пасовищ, де вони знаходились на цей час, якщо слід зараженої хмари розповсюджується в їх напрямку. Виведення тварин з пасовищ провадиться під кутом 90° до сліду хмари по найбільш безпечним маршрутам і вживаються всі заходи захисту як і при дії у випадку радіаційного зараження місцевості.

А як діяти у ситуації, що склалася, із домашніми кішками, собаками, декоративними птахами? За умови компактного утримання їх можна ( із дозволу органів служби захисту рослин і тварин ЦО) евакуювати разом з господарями, але тільки після огляду і хімічного контролю. Тварин, що утримуються на вулиці, відловлюють. У залежності від отриманого зараження і стану здоров'я вони можуть бути повернені власникові або направлені на лікування у найближчу ветеринарну лікарню.

При загрозі землетрусу, пожежі - якщо тварини знаходились у приміщенні, необхідно вивести їх на огороджену ділянку території біля тваринницької ферми і відігнати у дальній кут загону, щоб у випадку руйнування будівлі або пожежі вони не потерпіти. В загонах і на пасовищах вживаються заходи щодо посилення контролю над тваринами, оскільки при виникненні землетрусу і пожежі тварини лякаються і розбігаються на всі боки.

При повені - тварин вивозять на високі місця, а якщо є час - то евакуюють разом з населенням. Такі ж дії можуть проводитися у випадках очікування селевих потоків, зсувів, лав.