САМО-1 ВЗАЄМОДОПОМОГА ПРИ ТРАВМАХ І УРАЖЕННЯХ.

Органи охорони здоров'я створюють і готують медичну службу цивільної оборони, яка організує спеціальну підготовку медичного персоналу, створює і готує спеціальні формування і заклади для здійснення комплексу лікувально-профілактичних і протиепідемічних заходів. На базі існуючих медичних закладів створюються загони першої медичної допомоги, які повинні будуть надавати медичну допомогу ураженим, що поступають безпосередньо з об'єктів рятувальних робіт і готувати їх до евакуації у лікарні, що збереглися. Медична служба, крім того, організує ряд інших спеціальних формувань і закладів і забезпечує постійну готовність їх до дій по наданню медичної допомоги населенню.

Органи охорони здоров'я і медична служба цивільної оброни у той же час будуть прагнути наблизити до вогнищ ураження, до місць знаходження уражених свої формування із непотерпілих районів для того, щоб швидше організувати першу медичну допомогу і евакуювати уражених у лікарні, що збереглися, для лікування,

Стихійні лиха, аварії і катастрофи можуть викликати масові ураження. Унаслідок цього можливі різні травми - струси, переломи, стискання окремих частин тіла, поранення живота, грудної клітини, голови тощо. Пожежі можуть викликати опіки всіх ступенів разом із травмами. Аварії на хімічно небезпечних об'єктах можуть призвести до ураження великої кількості робітників і службовців, а також населення, що проживає поблизу хімічно небезпечного об'єкта, якщо не будуть вжиті термінові заходи захисту, а також місцеве ураження шкіри і слизових оболонок.

Ураження людей може бути викликане уламками зруйнованих ударною хвилею споруд, скалками скла, грудками землі, а також виникаючими пожежами. У більшості випадків ураження людей можуть бути комбінованими - поєднанням поранень, переломів, опіків.

1. Кровотеча буває трьох видів: артеріальна, венозна і капілярна.

Капілярна кровотеча відбувається при пошкодженні дрібних судин. Кров сочиться по всій поверхні рани, як із губки. Як правило, така кровотеча не буває рясною. Зупиняється капілярна кровотеча накладенням тиснучої пов'язки безпосередньо на рану.

Артеріальна кровотеча визначається за яскраво-червоним кольором крові, яка викидається з рани пульсуючим струменем, іноді у вигляді фонтану. Вона небезпечна для життя, тому що поранений за малий проміжок часу може втратити велику кількість крові. Тому необхідно негайно зупинити кровотечу. Найпростішим способом її зупинення є пальцеве притиснення артерії вище місця поранення.

Однак, притискання артерії може бути застосовано лише протягом малого проміжку часу, необхідного для підготування накладення джгута або закрутки (на кінцівках), або стерильної тиснучої пов'язки на інших ділянках тіла.

При артеріальній кровотечі на гомілці притискається підколінна артерія. Притискання провадиться обома руками. Великі пальці при цьому кладуть на передню поверхню колінного суглоба, а іншими пальцями нащупують артерію у підколінній ямці і притискають її до кістки.

При артеріальній кровотечі із пораненої судини верхньої кінцівки притискають плечову артерію до плечової кістки біля внутрішньої поверхні двоголового м'язу плеча чотирма пальцями руки. Ефективність притискання перевіряють за пульсацією лучевій артерії. При артеріальній кровотечі із стегна притискають стегнову артерію, яка знаходиться у верхній частині стегна безпосередньо під паховою складкою.

При кровотечі з рани, що розташована на шиї, притискають сонну артерію на боці поранення нижче рани.

Для зупинення артеріальної кровотечі при пораненні кінцівки накладають джгути або закрутки.

При накладенні джгута(закрутки) необхідно додержуватись наступних правил: джгут (закрутку) слід накладати поверх одягу (або поверх декількох турів бинтів): накладений джгут (закрутка) повинен бути добре видимий, його не можна закривати одягом або бинтом; затягати джгут (закрутку) належить до припинення кровотечі; надмірне затягання джгута (закрутки) збільшує больові відчуття і часто травмує нервові стволи; слабо затягнутий джгут (закрутка) посилює кровотечу; у холодну нору року кінцівку нижче джгут

джгута (закрутки) слід тепло укрити, але не можна застосовувати штучне зігрівання; джгут (закрутку) не можна тримати більше за 1,5 - 2 год., інакше може настати омертвіння кінцівки. Якщо після накладення джгута (закрутки) минуло 1,5 - 2 год., то джгут треба злегка і плавно послабити, ушкоджену артерію у цей час притиснути пальцями вище рани, а потім знову накласти, але трохи вище того місця, де він був накладений на неї.

Поранених з сильною артеріальною кровотечею після накладення джгута (закрутки) треба негайно доставити у найближчий медичний пункт або у лікарню. У холодний час джгут бажано на короткий час послаблювати через кожні півгодини. Так, для зупинення кровотечі із ран кисті і передпліччя треба покласти згорнутий із марлі, вати або іншого м'якого матеріалу валик у ліктьовий згин, зігнути руку у лікті і щільно прив'язати передпліччя до плеча.

Для зупинення кровотечі із плечової артерії валик кладуть у пахвову западину і зігнуту у лікті руку щільно прибинтовують до грудної клітини.

При кровотечі у пахвовій западині зігнуті у лікті руки максимально відводять назад і лікті зв'язують. При цьому підключицева артерія притискається ключицею до першого ребра. Однак, цим прийомом не можна користуватися при переломах кісток кінцівок.

При ушкодженні дрібних артерій, а також при пораненні грудей, голови, живота, шиї та інших частин тіла, артеріальну кровотечу зупиняють накладенням стерильної тиснучої пов'язки. У цьому випадку на рану накладають декілька шарів стерильної марлі або бинта і щільно забинтовують.

Венозна кровотеча визначається по темно-червоному, вишневому кольору крові, що витікає з рани неперервним струменем, але повільно, без поштовхів.

Така кровотеча може бути рясною. Для її зупинення досить накласти стерильну, тугу тиснучу пов'язку і надати підвищене положення частині тіла, що потерпіла. При ушкодженні великих вен на кінцівці - накладають джгут.

Велике значення має правильне зупинення носової кровотечі. У цьому випадку уражений повинен лежати або сидіти із розстібнутим коміром сорочки, без головного убору, голова має бути злегка закинутою назад, до ніг слід прикласти грілку, на перенісся - холодні примочки.

Кровотеча із внутрішніх органів виникає унаслідок сильних ударів. Її ознаки: різке збліднення обличчя, слабкість; частий пульс, задишка, запаморочення голови, сильна спрага і непритомність. У таких випадках треба негайно викликати лікаря, а до його прибуття створити потерпілому повний спокій. На живіт або до місця травми покласти пузир із льодом; холод звужує судини, сприяє зупиненню кровотечі. Без дозволу лікаря ураженому не можна давати пити. Евакуація таких хворих здійснюється з особливою обережністю і у першу чергу.

2. Серед травм, що виникають у вогнищах ураження може бути велика кількість ран - забитих, розтрощених, колотих, рваних тощо. Раною називається будь-яке порушення шкірних і слизових покривів організму, при цьому часто ушкоджуються і глибокі тканини, м'язи, кістки, внутрішні органи тощо. Ознаками рани є біль, кровотеча, зяяння рани. Усяка рана - це вхідні шляхи для потрапляння в організм людини мікроорганізмів - збудників інфекції і крім того, постійне джерело подразнень, що справляють шкідливий вплив на пораненого.

Перша допомога при пораненнях повинна забезпечувати: зупинення кровотечі; закриття відкритої рани пов'язкою; нерухомість (іммобілізацію) для забезпечення спокійного положення.

Зупинка кровотечі є однією з важливих задач врятування ураженого і здійснюється у першу чергу. Під час стихійних лих, аварій, катастроф або у результаті застосування сучасної зброї, а також у період ліквідації їх наслідків люди, крім поранень, можуть отримати перелами кісток, опіки і інші каліцтва. У них може виникнути шоковий або непритомний стан.

Перелами кісток можуть трапитися у результаті сильного удару, падіння тощо.

Розрізняють закриті перелами, коли кістка зламана, але цілісність шкіри на місці перелому не порушена, і відкриті перелами, коли у ділянці переламу мається рана. Надаючи першу допомогу при переламі, необхідно забезпечити нерухомість місця перелому, чим зменшується біль і попереджується подальше зміщення кісткових відламків. Це досягається накладанням на ушкоджену частину тіла іммобілізуючої, тобто утворюючої нерухомість, пов'язки.

Для іммобілізації використовують готові, стандартні шини. Однак, у ряді випадків їх у районі ураження може не бути. Тому ті, хто надають допомогу, повинні вміти використовувати для шинування підручний матеріал (палиці, тростини, лижі, парасольки, придатного розміру дошки, шматки фанери, лінійки, пучки очерету тощо).

При накладенні шини слід обов'язково забезпечити нерухомість хоча б двох суглобів - одного вище за місце переламу, а другого - нижче місця переламу, а при переламі великих кісток навіть трьох.

Накладаючи шини, необхідно додержуватись наступних правил: ушкоджену кінцівку не можна витягувати; якщо у місці переламу мається відкрита рана і спостерігається сильна кровотеча, то спочатку накладають джгут вище за рану і перелом, потім пов'язку на рану, а після цього - шини з двох сторін кінцівки; обидві шини повинні захоплювати суглоби, що розташовані вище і нижче за місце перелому; шина перед накладанням повинна бути обгорнута ватою або м'якою тканиною.

У випадку закритого перелому першу допомогу треба. надавати обережно, щоб не викликати додаткових пошкоджень у результаті зміщення уламків кісток.

Шина має прилягати до зламаної кінцівки. При переламі кісток передпліччя руку згинають у ліктьовому суглобі під прямим кутом таким чином, щоб долоня була повернута до грудної клітини, потім накладають шину так, щоб пальці рук охоплювали один кінець, а другий заходив за ліктьовий суглоб. У такому положенні шину закріплюють бинтом або іншим матеріалом, а руку підвішують на хустці.

При переломі плечової кістки передпліччя треба зігнути під прямим кутом у ліктьовому суглобі, а на зламану кістку плеча накласти по можливості дві шини: одну - із зовнішньої сторони плеча так, щоб один її кінець був вище за плечовий суглоб, другий - трохи нижче за ліктьовий суглоб, а другу - від пахвової западини до ліктьового суглобу. Після цього обидві шини прибинтовують до плеча і зігнуте передпліччя підвішують на ремінь, хустку тощо.

Для накладення шинної пов'язки при переломі стегна необхідно мати, принаймні, дві великі шини. Одну шину накласти по зовнішній поверхні ушкодженої кінцівки, при цьому шина повинна бути такої довжини, щоб один її кінець знаходився під пахвою, а другий трохи виступав за стопу. Другу шину накласти по внутрішній поверхні ноги, з таким розрахунком, щоб один кінець її досягав ділянки проміжності, а другий - дещо виступав за край стопи (підошви). У такому положенні шини прибинтовуються. При цьому широким бинтом, поясним ременем або рушником верхню частину зовнішньої шини прикріпити до тулуба.

При переломі тазу, пораненого треба покласти на спину, зігнути ноги в колінах і покласти під ділянку колінних суглобів згорнуте пальто, подушку тощо, з тим, щоб зменшити напруження м'язів живота.

При ушкодженні хребта потерпілого слід покласти на тверду підстилку (дошку, фанеру, двері тощо) - на спину або живіт, в залежності від того, у якому положенні він знаходиться. Піднімати потерпілого слід обережно, залучаючи для цього трьох-чотирьох чоловік, уникати при підйомі будь-яких струсів і згинів хребта. При переломах ребер на грудну клітину треба накласти тугу пружну пов'язку.

При переломах щелепи треба прикрити рот, потім фіксувати перелом дращевидною пов'язкою.

Опіки - це пошкодження, що викликані дією світлового випромінювання ядерного вибуху, а також високої температури (полум'я, гарячий пар, окріп) або їдких хімічних речовин (міцні кислоти, луги).

Розрізняють опіки: І ступеня, коли не обпеченій ділянці є почервоніння і відчувається біль; II ступеня, коли на місці опіку є пухирі; III ступеня, що характеризується змертвінням всіх шарів шкіри; IV ступеня, коли уражена не тільки шкіра, але й тканини: сухожилля, м'язи, кістки.

Опіки площею більш як 1/3 поверхні тіла небезпечні для життя.

Надання першої медичної допомоги полягає перш за все у гасінні одягу, що спалахнув на потерпілому. З цією метою його треба облити водою, а якщо її немає, накинути на нього ковдру, піджак або пальто, щоб припинити доступ кисню. Потім обпечену ділянку тіла звільнити від одягу. Якщо треба, одяг розрізати, приставши до тіла частини одягу не зривають, а обрізують навколо і залишають на місці. Зрізувати і зривати пухирі теж не можна. При великих опіках після зняття одягу потерпілого краще за все загорнути у чисте простирадло, ужити заходів проти шоку і направити його у лікувальну установу,

При опіках окремих частин тіла шкіру навколо опіку треба протерти спиртом, одеколоном, водою, а на обпечену поверхню накласти суху стерильну пов'язку. Змащувати обпечену поверхню жиром або якою-небудь маззю не слід.

При невеликих опіках І ступеня на почервонілу шкіру слід накласти марлеву серветку, змочену у спирті. На початку печіння і болючість дещо посиляться, але незабаром біль стихне, почервоніння зменшиться.

При опіках II ступеня, а тим більше III і IV ступеня потерпілого, після надання йому першої допомоги, слід направити у лікувальний заклад.

Від перенапруження нервової системи у зв'язку з сильними больовими подразненнями, втратою крові при пораненнях і переламах, а також при опіках і переламах у потерпілого часто настає різкий занепад сил і зниження усіх життєвих функцій організму. Дихання буває ледь помітним, поверхневим, обличчя бліднішає, пульс стає частим і погано промацується. Потерпілий стає байдужим до оточуючого і, не дивлячись на сильну травму, не стогне, не скаржиться на болі і не прохає про допомогу, хоча свідомість його і зберігається. Такий стан називається шоком.

Перша допомога при шоку полягає перш за все в усуненні болю. При переломі, наприклад, уже саме накладання шини справляє сприятливу дію на загальний стан потерпілого, тому що усунення рухомості в ділянці перелому зменшує біль. Якщо є можливість, то слід ввести хворому болезаспокійливі засоби (промедол) із аптечки індивідуальної (гніздо №1) і застосувати серцеві – камфору, кофеїн. Потерпілого треба зігріти, укрити ковдрою, обкласти грілками, якщо немає пошкоджень черевної порожнини, дати йому гарячий, солодкий, міцний чай, вино, у холодну пору року внести до теплого приміщення.

При стихійних лихах, аваріях, катастрофах, що трапилися на підприємствах, що пов'язані з виробництвом, використанням або переробкою, а також перевезенням СДОР (сильнодіючих отруйних речовин) відбувається розлив по території (викид в атмосферу) отруйних речовин, які заражують навколишнє середовище, територію і створюють небезпеку для життя людей і тварин. Основними шляхами потрапляння отруйних речовин в організм людини є органи дихання, шкіра і травний тракт.

Необхідно відмітити одну суттєву особливість першої медичної допомоги ураженим, особливо при дії нервово-паралітичних ОР. Щоб вона була ефектною, її слід надавати якомога швидше, одразу ж після появи перших ознак ураження. У зв'язку з цим велике значення набуває само- і взаємодопомога.

Перш за все треба припинити діюотруйних речовин(ОР): надягти на людину протигаз, провести часткову санітарну обробку, зокрема, зняти краплиниОР зі шкіри, одягу. Люди, що опинилися в осередку хімічного ураження, повинні завчасно прийнятиіз індивідуальної аптечки антидот проти фосфорорганічних отруйних речовин нервово-паралітичної дії.

Тим, хто сам цього не зробив, антидот вводиться у порядку першої допомоги, якщо е показання до його застосування. Причому, на зараженій території вводиться шприц-тюбик через одяг. При зупиненні дихання проводиться штучне дихання по Каллістову; оскільки і потерпілий, і той, хто надає допомогу, знаходяться у протигазах. Важливо якомога скоріше вивести потерпілого на незаражену територію, де можна швидко зняти з нього протигаз і полегшити його стан.

Винос уражених із зараженої атмосфери необхідно проводити із заходами безпеки. Після евакуації ураженому парами отруйних речовин слід давати вдихати кисень. Не можна дозволяти ураженим палити. Якщо сильнодіючі отруйні речовини потрапили в середину (у шлунок) людини, треба у терміновому порядку промити шлунок і дати їй активоване вугілля з водою. При ураженнях сильнодіючими отруйними речовинами після надання першої медичної допомоги уражених доставляють у медичні заклади.

Ураження отруйними речовинами робітники і службовці можуть отримати на місці роботи при недодержанні заходів безпеки або при порушенні порядку і правил роботи з ними, а також при виникненні аварії на хімічно-небезпечному підприємстві. У результаті стихійних лих, аварій, катастроф на таких підприємствах або катастроф на транспорті у зоні дії отруйних речовин можуть опинитися багато інших об'єктів господарської діяльності, які подібних речовин не мають, однак, ці об'єкти також можуть піддатися хімічному зараженню. Особливу увагу слід звернути на житловий масив, який знаходиться поблизу хімічно-небезпечних підприємств. Заходи, які вживаються на підприємствах по додержанню правил безпеки, до населення районів, що поблизу, не доводяться, а тому воно при аварії на підприємстві більше і частіше за все страждає.

Потерпілі, яким надана медична допомога у вогнищі ураження, підлягають евакуації на медичні пункти або у лікувальні установи.

Найбільш важко перебігають комбіновані ураження. Одужання при них наступає повільно; при інфекційних захворюваннях, отруєннях токсинами (отрутами, що є продуктами життєдіяльності мікробів) або різними отруйними речовинами, загоєння ран і опіків погіршується. Надання допомоги людям, що отримали комбіновані ураження, багато в чому ускладнюється.

У складних умовах вогнищ ураження виключну роль буде відігравати самодопомога (допомога потерпілому самому собі), а також перша медична допомога і рятування потерпілих невоєнізованими формуваннями цивільної оборони. Всі громадяни - робітники, службовці, студенти, учні, нетрудове населення незалежно від спеціальності і здоров'я повинні досконало оволодіти прийомами самодопомоги, взаємодопомоги і надання першої медичної допомоги.

Основна вимога, що ставиться до першої допомоги, - своєчасність і правильність її надання. При недодержанні цієї вимоги захисні сили організму ураженого можуть вичерпатись, після чого навіть кваліфікована медична допомога може виявитись марною. Фактор часу при організації першої допомоги відіграє - основну роль, так як приблизно у середньому кожний третій буде знаходитись у важкому стані і для його врятування буде потрібна негайна допомога. Чим швидше буде надана така допомога, тим більше буде врятовано людей.

Той, хто надає першу допомогу, повинен самостійно і швидко вирішити, що треба робити для врятування життя ураженого. У першу чергу має бути усунута та причина, яка є найбільш загрозливою або небезпечною для життя ураженого. При наданні першої допомоги ураженим здійснюють тимчасову зупинку кровотечі, накладення пов'язок при пораненнях і опіках, іммобілізацію при переламах кісток, штучне дихання; на уражених. що знаходяться на заражених радіоактивними речовинами або бактеріальними засобами ділянках місцевості, при необхідності надягають зволожені ватно-марлеві пов'язки, протипилові тканинні маски, респіратори або протигази (при зараженні території отруйними речовинами - обов'язково протигази), проводять часткову санітарну обробку, дезактивацію, дегазацію і дезінфекцію; дають протиотруту (антидот) при ураженні отруйними

речовинами, а при ураженні бактеріальними засобами - засоби екстреної профілактики: виносять (вивозять) уражених у лікувальні установи, що збереглися, або загони першої медичної допомоги. Послідовність проведення цих заходів залежить від характеру, ступеня зараження і від конкретних умов, що склалися.

Для надання першої допомоги існують спеціальні комплекти медичного майна, що готуються заздалегідь, зокрема - санітарна сумка і аптечка санітарного посту.

Кожна людина повинна мати індивідуальний перев’язувальний пакет, протихімічний пакет і аптечку АІ-2 (або її аналог).

Способи евакуації потерпілих залежать від обстановки, що склалася в осередку ураження, кількості уражених і відстані від медичних пунктів (лікувальних закладів). Наприклад, із осередків стихійних лих, аварій, катастроф, внаслідок багаточисельних завалів, використання транспорту не виявляється можливим, і тому буде широко застосовуватися винос поранених, уражених. У важкодоступних місцях можливе відтягування уражених на підстилках, листах фанери тощо.

Із вогнищ хімічного ураження потерпілих можна вивозити на різних видах транспорту безпосередньо з місць ураження.

Способи перенесення ураженого: на лямці, що складена кільцем або вісімкою; на спині або на руках способом "замка із рук"; на санітарних носилках.

Основним видом транспорту для перевезення уражених є автомобільний (санітарний і вантажний). Для перевезення уражених у вантажних автомобілях необхідно: в кузові влаштувати підстилку із сіна, соломи, віття або іншого підходящого матеріалу, підстилку вкрити брезентом (ковдрою). Звичайно застосовують комбіноване перевезення: легкопоранених - сидячи, важкоуражених - лежачи. У залежності від погоди уражених укривають ковдрами або прикривають брезентом. Машину ведуть на невеликій швидкості, плавно, без ривків, струсів і різкого гальмування.

При перевезенні уражених в обов'язки супроводжуючих входить спостереження і догляд за ними, своєчасне надання їм допомоги, контроль за станом пов'язок, шин. За тими, хто знаходиться у несвідомому стані, встановлюється особливий нагляд. Стан уражених дорогою може погіршитись від кровотечі, що поновлюється, тому необхідно періодично оглядати пов'язку: якщо вона рясно просочується кров'ю, то вживаються заходи по зупинці кровотечі.